Гра як метод виховання молодших школярів
Вступ
У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком суспільства, нагромадження знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискорення темпів життя, гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Вона починає вважатися не серйозним заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі з її традиційним бажанням уникати будь - якої стихійності, з поглядами на дитину як на слухняного виконавця, до тепер для гри не було місця.
Майбутні педагоги навчалися за схемою: у дитячому садку - діти граються, а в школі - вчаться, щоб підготуватися до життя, а після школи працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини, ніби узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра. Сучасна психологія вивчає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це - важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, зіпсуванням ролі структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, А.С. Виготський, Д.В. Ельконін та інші.
А.С. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, що тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, будує, комбінує людські відносини. За цих умов вона може грати в різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.
Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій на природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак легше, якщо залучати дітей до активного емоційного сприймання.
Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природнім матеріалом. їх мета - навчити дітей знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора - (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілім; групувати предмети за місцем.
Діти дуже добре сприймають ігри на природничу тематику: " Загадай - ми відгадаємо", " Знайди дерево за насінням" , Магазин". Широкі можливості є для проведення ігор - занять та ігор - вправ. Так, для розвитку усного мовлення й логічного мислення дітей, доцільно проводити такі ігри : "З якого дерева листя?" , "Знайти такий самий предмет", "Чиї це інструменти?".
Головні умови ефективності застосування дитячих ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок.
Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.
Мета курсової роботи:
1. Дослідження теоретичних основ гри як методу організації діяльності школярів.
2. Пошук і розробка методики проведення творчих ігор.
Завдання курсової роботи:
1. Науково осмислити можливості використання ігор у вихованні молодших школярів.
2. Підготувати методичні рекомендації для вихователів із впровадження у навчально-виховний процес творчих ігор.
Цими питаннями у своїх працях займалися такі відомі педагоги як: Бондаренко А.К. "Дитячі ігри" , Усова А.П. "Роль игры в воспитании детей", Ельконин Д.В. "Психологія ігри", Меджерицкая Д.В. "Вихователю про дитячу гру" та багато інших.
Розділ І. Гра як вид діяльності дітей молодшого шкільного віку
§ 1. Гра - активна форма пізнання навколишньої дійсності
Психологічні дослідження О. Леонтьєва, О. Запорожця, Д. Ельконіна, А. Люблінської та інших показали, що грі притаманні риси, характерні для будь - якої діяльності.
Гра - активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм вводить дитину в коло реальних життєвих явищ. Дитина пізнає якості і властивості предметів, їх призначення, способи використання, засвоює зв'язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Дослідження даної проблеми (О. Усова, Р. Жуковська, Т. Макарова, П. Саморукова та інші) показали, що місце гри у пізнанні світу інше, ніж праці і навчання. У ній здійснюється практичне дійове освоєння раніше одержаних знань. Інтерес дитини до тієї чи іншої гри поступово вичерпується в міру засвоєння знань і умінь, що її складають, тому вона розвивається, з'являються нові сюжети, ролі. Гра - діяльність свідома і цілеспрямована. У кожній грі є значуща для дитини ціль. Навіть найпростіша гра - дія з предметами, спрямована на якусь мету. Чим менша дитина, тим більший наслідувальний характер мають ігрові дії. Поступово рівень усвідомлення зростає. Щоб досягти мети , дитина відбирає необхідні засоби, здійснює певні дії та вчинки, вступає у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, повною мрою планують свою діяльність. Усе це свідчить про її цілеспрямованість, свідомий характер.
Крім загальних рис, гра має специфічні функції, зумовлені психологічними особливостями цього виду діяльності, характерними саме для неї.
Гра - це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особливою ініціативою дитини, де значною мірою реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяти, змінювати реальне життя. Гра вільна від обов'язків перед дорослими. Вона являє собою своєрідний прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитина виходить із власних безпосередніх потреб та інтересів, на що вказував видатний психолог О.Запорожець. Воля і самостійність дитини виявляється у виборі гри чи її змісту; у добровільності об'єднання з кимось для гри; у вільному входженні в гру і виході з неї.
Одна з особливостей гри - наявність творчої основи. Вона завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю. У дослідженні О. Усової, Р. Жуковської відзначено, що у цьому процесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи і творчості різноманітні. В одних іграх творчість пов'язана з побудовою сюжету і вибором змісту, ролі, в інших виявляється у виборі способів дії, в їх варіативності (хованки, ігри у доміно, м'яч, тощо). Багато ігор вимагають уміння погоджувати дії партнерів, виходячи з цього, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Як зазначає В. Аванесова, значна творча гра - робота відбувається і в дидактичних іграх, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийманні рішень.
Творчий елемент завжди глибоко індивідуалізований, він є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібності дітей.
Важлива риса творчої гри - її емоційна насиченість. Більшість дослідників відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність " матері", відповідальність "лікаря", справедливість "вихователя", тощо. У колективних іграх виявляються дружба, товариськість, взаємна відповідальність. Дитині приносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. У більшості ігор мають місце елементи емоції.
Важлива частина розробки проблеми теорії гри - її виховні можливості та педагогічна цінність.
Вихідні положення зарубіжних теорій щодо походження суті, значення гри для дитини поширюються і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Сучасні теорії "ігротерапії", методологічною основою яких є фрейдизм, вважаються цінними на тій підставі, що доводять, що за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра "покращує природу дитини", як стверджують представники цієї течії. Разом з тим, слід шукати значні можливості гри як засобу виховання, а не просто "втілення" небажаних проявів поведінки дитини.
Дослідження виховних можливостей гри йде двома різними напрямками: визначення можливостей гри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі. Саме ці найважливіші проблеми дають можливість педагогам ефективно використовувати гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво.
Проблема гри як форми організації життя дітей розроблена у дослідженнях О. Усової. Розглядаючи етап розвитку ігрового колективу, вона встановила наявність реальних стосунків, тобто таких, що існують між людьми, які виховуються в одному колективі та ігрових, які регламентуються змістом гри. Педагог також вказала на можливість виникнення якостей, необхідних дитині для входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, що граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри, тощо.
В імперичній психології при дослідженні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності в цьому, господарював функціонально - аналітичний підхід. При цьому гра досліджувалась як проявлення вже досить зрілої психічної діяльності. Одні досліджували гру (Ушинський К.Д., Дж. Селлі, Бюллер К.) як проявлення уяви або фантазії, другі (Сікорський А.І., Дж. Дюї) пов'язували гру із розвитком мислення.
Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь - якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості й задоволення).
§ 2.Класифікація ігор
Немає більш різноманітного явища у шкільній педагогіці, як гра, багата як за змістом, характером, так і за формою. Протягом двох сторіч наукова педагогіка прагне якнайменше класифікувати дитячі ігри.
Одна з перших класифікацій належить К. Грасу. Він поділяє ігри на дві групи: експериментальні або ігри спеціальних функцій. До першої групи належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи волі. До другої групи належать різні ігри, у яких вправляються часткові здібності, необхідні для застосування у різних сферах життя (суспільного, сімейного).
Відомий німецький психолог В. Штерн поділяє ігри на два види: індивідуальні та соціальні. При цьому він спирається на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності і одночасно враховувати вплив середовища, в якому дитина перебуває. Штерн вважає , що зовнішній фактор соціального оточення дає лиш матеріал для гри, вибір якого визначається інстинктивно.
Сучасний американський дослідник К. Гарвей виділяє такі види ігор:
1. Ігри з рухами і взаємодією, що найбільш яскраво відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей; ,
2Лгри з предметами, що починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного удосконалення.
3. Мовні ігри - створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту (пісеньки, лічилки, приказки, жарти);
4. Ігри з правилами;
5. Ритуальні ігри, засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності.
С. Русова наголошує на значенні народних ігор як прадавнього результативного засобу виховання і навчання дітей. Народні ігри - багата скарбниця народної мудрості, досвіду поколінь у ті часи, коли не існувало наукової педагогіки.
Використання їх у педагогічному процесі - сьогодні чи не найактивніша проблема, адже ми прагнемо створити найефективніші умови для навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку.
К.Д. Ушинський закликав звертати увагу на народні ігри, розробляти це багате джерело, організовувати їх і творити з них найкращий і могутній виховний засіб. Та народні ігри до цього часу не мають наукової класифікації і використання в основному за призначенням: з розвитку мови дітей, на ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо.
У сучасній педагогіці прийнята така класифікація ігор: ігри творчі та ігри з правилами. До першої групи належать сюжетно - рольові ігри (сімейні , побутові, суспільні), будівельно-конструктивні на теми літературних творів (драматизації, інсценування).
До другої групи належать рухливі (великої, середньої, малої рухливості); сюжетні, ігри з предметами; за переважанням одного основного руху; з бігом, стрибками , тощо; ігри -естафети та дидактичні ігри (словесні, друковані). Окрему групу становлять народні ігри: забави, рухливі, дидактичні, обрядові.
Дана класифікація є досить умовною. Не слід вважати, що у творчих іграх відсутні правила, а ігри з правилами включають елементи творчості. Без правил не можлива будь - яка спільна діяльність.
Головна ознака, що дозволяє розділити ці дві великі групи ігор, та, що у творчих іграх активність, творчість дітей спрямована на виконання задуму, розвиток сюжету, а в іграх з правилами - на вирішення завдань і виконання правил.
§ 3. Творча гра, її значення й особливості використання в навчально–виховному процесі
Молодший шкільний вік - це період інтенсивного фізичного і психічного розвитку, формування здібностей, характеру, активного оволодіння соціально виробленими правилами і нормами поведінки.
Особливе місце посідають ігри, що створюються самими дітьми, їх називають творчими, тому що ігрова діяльність має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер.
Творчі ігри - це такі ігри, в яких виявляються образи, що містять в собі умовне перетворення навколишнього. Головною ознакою, центром творчої гри є наявність уявлюваної ситуації, яку створює дитина замість реальної і діє в ній, виконуючи певну роль, відповідно до тих знань, які вона при цьому надає оточуючим предметам.
У творчій грі все "нібито", "умисно", але в цьому умовному оточенні, що створюється уявою, багато справжнього: ігрові дії гравців завжди реальні, їх почуття дуже щирі.
Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі і дії. З цією особливістю пов'язане і виникнення задуму в грі. Поява задуму, пошуки засобів для його реалізації мають зв'язок із розвитком творчої уяви і означають перехід до творчої діяльності.
Відображення оточуючої дійсності відбувається шляхом прийняття на себе певної ролі. Однак дитина наслідує образи не повністю через те, що не має реальних можливостей для дійсного виконання операцій прийнятої ролі. Тому у творчій грі вона виконує символічні дії ("нібито"), реальні предмети замінює ігровими або умовно тими предметами, яким приписує необхідні функції: наприклад, кубик - "чашка", полиця - "коник" та ін.
У молодшому шкільному віці формуються індивідуальні та спільні ігрові інтереси, що виражаються у безпосередньому емоційно - пізнавальному відношенні до гри чи ігрового предмета, прагненні дитини виразити те, що вона пізнала, потребі займатися цією діяльністю.
Ігрові інтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку збагаченню і поглибленню знань, формуванню моральних уявлень.
Показниками розвинутого ігрового інтересу можна вважати:
- тривалу зацікавленість дитини грою: розвитком сюжету і виконання ролі;
- бажання дитини приймати на себе певну роль;
- наявність улюбленої ролі;
- небажання закінчувати гру;
- активне виконання дитиною всіх видів робіт (ліплення, малювання, зведення споруд, тощо) з виготовленням іграшок і атрибутів, пов'язаних з метою гри;
- бажання ділитися з однолітками і дорослими своїми враженнями після закінчення гри.
Творчій грі притаманні специфічні мотиви. Дітей спонукає до гри прагнення пізнавати нове, брати участь у житті дорослих, прагнення до наслідування, самостійності, бажання зводити споруди з різних матеріалів, радість усвідомлення своїх можливостей.
Мотиви змінюються з віком дітей, визначаючи зміст ігор. Якщо дитину дошкільного віку спонукає до гри дія з привабливими для неї предметами, то для дітей молодшого шкільного віку основною спонукальною причиною є відтворення стосунків в які вступають одне з одним дорослі, що зображуються в грі. У дослідженні І. Власової показано, як змінюються мотиви вибору гри, коли у дітей виховується інтерес до різних професій, розуміння значення праці. Дошкільників приваблює зовнішня сторона ролі, тоді як діти молодшого шкільного віку обирають сюжет гри і роль, керуючись своїми інтересами, мріями про майбутню власну діяльність.
Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в самому процесі, крім взаємин, визначених змістом, взятою на себе роллю чи правилами, між дітьми виникають стосунки іншого типу - реальні, дійсні, коли діти домовляються" про гру, розподіляють ролі, контролюють виконання правил, тощо. У творчих іграх діти відтворюють взаємини, пов'язані з роллю, з позиції власного досвіду, який може бути і негативним, або ж ухиляються від небажаних для себе дій чи виконують їх, керуючись егоїстичними інтересами.
Творча гра є школою моралі, але не моралі в уявленні, а моралі в дії. Моральні якості, сформовані в грі, впливають на поведінку дітей у повсякденному житті. Водночас моральні норми і правила, засвоєні в процесі спілкування дітей один з одним і з дорослими, набувають подальшого закріплення в грі.
Творча гра тісно пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі. В грі часто поєднуються образотворча, конструктивна та інші види діяльності, що не тільки збагачує її, але й сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, прагнення самим брати в ній участь, турботливого ставлення до інших. Творча гра є важливим засобом розумового виховання, формування фундаментальних психічних процесів (сприймання, мислення, мовлення, пам'яті, уяви).
Творча гра широко використовується і як засіб естетичного виховання, оскільки діти відображають оточуючий світ через ролі, образи. Творчі ігри сприяють розвитку художнього смаку. При цьому яскраво виявляються і розвиваються здібності до музики, декламування, танців.
До складу творчих ігор входять сюжетно-рольові ігри , ігри - драматизації, ігри на теми літературних творів, будівельно-конструктивні ігри.
§4. Шляхи педагогічного керівництва творчими іграми
Педагогічне керівництво іграми передбачає знання основних вікових та індивідуальних особливостей розвитку дитини, формування її особистості, а також знання розвитку ігрової діяльності в усі вікові періоди. Л. Семушина виділяє основні вміння, якими повинен володіти вихователь, здійснюючи керівництво іграми дітей:
1) аналітичні - вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей. Слід враховувати групу дітей в цілому і кожну дитину окремо. Таку оцінку вихователь може зробити лише на підставі постійних спостережень за іграми дітей;
2) проектувальні (конструктивні) - вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей, якої б вихователь бажав би досягнути як для колективу в цілому, так і для окремих дітей;
3) організаторські та комунікативні - вміння організувати дітей, провести щирий інтерес до дитячої гри, включитись у неї на головних або другорядних ролях, впливати на її хід пропозицією, порадою, питанням.
Гра в процесі свого розвитку проходить ряд вікових етапів, кожний з яких вимагає специфіки змісту педагогічного керівництва. Разом з тим, на кожному етапі вплив вихователя має спільні риси.
По перше: це планомірна педагогічно активна організація практичного досвіду дитини, коли на основі життєвих вражень вона засвоює зміст дій людей, призначення предметів. Дитина повинна бути активним учасником пізнання дійсності, а не стороннім спостерігачем.
По-друге: вихователь організовує навчальні ігри (ігри - зайняття, ігри - інсценування, показ зразка ігрових дій, ігри - драматизації), в процесі яких виділяє для дітей головне в подіях, в яких вони беруть участь або які спостерігають. У цьому процесі дитина вчиться проводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити ігрові задачі і вирішувати їх.
По - третє: вихователь своєчасно змінює ігрове середовище, підбір ігрових предметів та ігрового матеріалу, зміст відроджує в пам'яті дитини недавні враження, отримані при ознайомлені з оточуючим, спрямовує на самостійне вирішення ігрової задачі, спонукає до різних способів відтворення дійсності.
По - четверте: в процесі гри вихователь організовує з дітьми спілкування, спрямовуючи на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації вихователь непрямими прийомами (порадою, запитанням, підказкою) впливає на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійсності.
Керуючись іграми дітей молодшого шкільного віку, вихователь повинен сприяти сталості задуму гри, розвитку його у повний сюжет. Його рольова участь в іграх дає можливість об'єднати декількох дітей для спільної гри, збагатити задум та ігрові дії, а його запитання, звернені до дитини як до персонажа, сприяють становленню сюжетно - рольової гри.
Керівництво іграми дітей полягає у збагаченні змісту ігор, формуванні різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки.
Застосовуючи різноманітні прийоми (запитання, пораду, коротенькі бесіди про зміст гри, що має відбутися, про розподіл ролей у ній, тощо), вихователь поступово формує у дітей уміння організовувати спільні ігри. У цьому віці взаємини дітей концентруються навколо ролі і виконання правил, що випливають з неї. Тому особливо важливо, що ці правила відповідали справжнім людським стосункам і почуттям.
Крім цього вихователю необхідно звернути особливу увагу на формування у дітей умінь - спільно будувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі і узгоджувати свої дії з їхніми. Для вирішення цього питання доцільно організувати:
1) спільний переказ знайомої казки або оповідання; в якому діє правило черговості. Керівництво вихователя полягає у визначенні моменту зміни розповідача і нагадуванні подальшого ходу подій, якщо діти забили його;
2) спільне придумування казки або оповідання, які у подальшому використовуються як ігрові сюжети. Такі ситуації слід організовувати з парою дітей, враховуючи при цьому їхні симпатії і рівень ігрової діяльності.
3) після того, як діти запам'ятали сюжет, вихователь може запропонувати розіграти його. Це є необхідною умовою для накопичення досвіду елементарної рольової поведінки. При цьому вихователь спирається на знання дітей, вчить по - різному комбінувати їх (фантазувати, уявляти, тощо).
Педагогічна цінність гри значною мірою залежить від забезпечення можливості "дограти", вирішити ігрову задачу. Як вважає О. Усова, кінець гри, як і казки, повинен бути емоційним. Для дітей має виховне значення переключення в ігровій формі від гри до навчання.
§ 5. Сюжетно-рольова гра та її виховні можливості
Для дітей молодшого шкільного віку навколишня дійсність, і особливо, світ дорослих є надзвичайно привабливим. У дитини з'являється потреба дяти так, як дорослі, робити все "самій". Однак вона не може включитися до "дорослої" життєвої ситуації (Л. Виготський), їй бракує відповідних умінь, знань і навичок. Суперечності між прагненням все зробити самій і реальними можливостями спонукають дитину здійснювати свої бажання у формі рольової гри.
Результати досліджень (Р. Жуковська, Т. Марокова та ін.) свідчать про те, що дитина перетворює засоби дій дорослих на зміст власних, створюючи спеціальні ігрові умови, відтворюючи діяльність дорослих та їхні взаємини.
Розвиток рольової гри виявляється, насамперед, у виникненні нових сюжетів. Сюжет - це та область дійсності, що відтворюється в грі. Сюжети ігор дітей надзвичайно різноманітні і відображають конкретні умови їх життя (соціально - історичні, побутові, тощо).
Залежно від сюжету ігри поділяються на три групи:
1) побутові (відображають побут сім'ї, дитячого садка);
2) на теми праці;
3) із суспільною тематикою.
На розвиток сюжетів великий вплив справляє ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю. Сюжети будуть тим різноманітніші, чим багатші знання дітей про навколишній світ.
Протягом молодшого шкільного віку, з одного боку, урізноманітнюються сюжети ігор, з іншого - виявляється тенденція до збільшення тривалості одного й того ж сюжету. Діти можуть збагачувати гру новим змістом, надавати їй іншого спрямування, завдяки поглибленню і розширенню знань, розвитку мислення, уяви.
Під змістом гри розуміють те, що відтворюється дитиною як центральний характерний момент діяльності і стосунків між дорослими. Дитина відображає в грі предметну трудову діяльність дорослих (приготування їжі, ремонт квартири) або стосунки між людьми і суспільну суть їх діяльності (лікар уважно вислуховує своїх пацієнтів, призначає лікування). Конкретний характер взаємин між людьми, що відтворюються в грі, може бути різним. Це і співпраця, взаємодопомога, турбота один про одного, але це можуть бути і моменти ворожості і грубості, жорстокості та ін., що залежить від конкретних соціальних умов життя і виховання дитини. Отже, .одні і ті самі сюжети, що розігруються дітьми, можуть бути різними за змістом.
У грі дитина щиро передає свої почуття, переживання. У зв'язку з розвитком ігрового задуму дитячі почуття стають більш усвідомленими, складними. Гра є і засобом формування почуттів. І. Сєчєнов дав фізіологічне обґрунтування значення гри для формування почуттів дитини, довів, що ігрові переживання залишають глибокий слід в її свідомості.
Для виконання задуму діти користуються різними способами: словом, власними діями, предметами-замінниками, зведенням споруд, тощо.
Д.Ельконін у структурі рольової гри виділяє такі компоненти:
- ролі, що беруть на себе діти в процесі гри;
- ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі;
- ігрове використання предметів, при якому реальні предмети замінюються ігровими;
- реальні стосунки між дітьми, що виражаються в різних репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється весь хід гри.1
За спостереженнями О. Усової, ролі можуть здійснюватися в різних формах: простих,- рухах, міміці, розмові без супроводу дією, в діях, що супроводжуються відповідними мовними висловлюваннями. Крім цього, роль може виконуватися дитиною "за себе", " за ляльку" або одночасно "за себе" і "за ляльку".
Виконуючи роль, дитина підкоряється певним правилам поведінки, що витікають з прийнятої ролі. Вони встановлюються самими дітьми і є правилами внутрішнього самообмеження, самовизначення.
Розділ II. Аналіз результатів дослідницько-експериментальної роботи
§ 1. Дослідження виховних можливостей гри вченими
Вихідні, положення зарубіжних теорій щодо положення, суті, значення гри для дитини поширюється і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Так, З.Фрейд розглядав гру як засіб вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати у безпосередньому житті. А. Адлер вважав, що в грі дитина самоутверджується, задовольняючи своє прагнення до влади і могутності, яке дорослі пригноблюють. Сучасні теорії "ігротерапії вважаються цінними на підставі, що доводять - за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра змінює негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо.
Питання про виховні можливості гри розглядається у роботах А. Виготського та вчених його школи (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони вважають, що функцію засобу виховання гра виконує лише тоді, коли спрямовується дорослим, коли нею керують.
Питання виховних чинників змісту дитячих ігор досліджувала Д. Меджерицька. Вона показала, відображення дитиною в грі взаємин дорослих і явищ суспільного життя - шлях більш глибокого пізнання навколишньої дійсності, вираження прагнення брати участь у житті дорослих. Колегами школи Д. Меджерицької розроблено такі проблеми, як формування ігрового колективу під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій ігрі (А. Матусик), виховання інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін.
Важливий напрямок досліджень - місце гри у педагогічному процесі. Н. Мчедлідзе визначає, що гра виступає у різних функціях: як засіб виховання; одна з форм організації навчання; форма організації виховання; метод і прийом навчання дітей.
Значення змісту ігор та його розвиток у молодшому шкільному віці досліджено у роботах Р. Жуковської та її учнів. У книзі " гра та її педагогічне значення" вона детально розглядає ігри з лялькою як вид побутових ігор, ігри з іграшками - тваринами, соціально-виробничі ігри, ігри на теми літературних творів, драматизації. Вплив їх на формування у дітей інтересу до явищ навколишнього життя дослідили Л. Беляєва, М. Богомолова, Г. Григоренко.
Новий сучасний напрям досліджень - роботи, присвячені проблемі гри як діяльності та стосунків, що складаються у ній(Н. Михайленко, Н. Короткова).
Сучасна українська наукова школа гри професора Л. Артемової досліджує проблеми формування суспільної спрямованості дитини у грі, розвитку моральних відносин у творчих іграх та ін. Встановлено, що гра містить значно більше можливостей для формування моральних відносин школярів, ніж будь - яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри. Встановлено фактори, які сприяють засвоєнню дітьми зразків моральної поведінки: прагнення до спілкування з однолітками, суспільні інтереси і мотиви.
§ 2. Використання народних ігор у вихованні школярів молодшого шкільного віку
Проблема широкого використання народних ігор у педагогічному процесі школи - це одна з актуальних проблем духовно - культурного відродження. С. Русова наголошує на значенні народних ігор як прадавнього результативного засобу виховання дітей. Поряд з усною народною творчістю, традиціями, пізнанням природи і мистецтва вони є нескінченим джерелом пробудження в дитини духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду. Народні ігри - багата скарбниця народної мудрості, досвіду поколінь у ті часи, коли не існувало наукової педагогіки. К.Ушинський звертає увагу на народні ігри, закликає розробляти це багате джерело, організовувати їх і творити з них найкращий і могутній виховний засіб. Проте їх використання поки що обмежене. Це пояснюється тим, що педагоги мало обізнані з народною скарбницею.
Був здійснений експеримент з учнями молодшого шкільного віку в школах м. Івано-Франківська (у дослідженні брало участь 90 учнів). На першому етапі експерименту ставилося завдання з’ясувати, наскільки школярі знають народні ігри. З цією метою, крім цих ігор, учням пропонувалися й інші ігри.
|
Види ігор: |
Отримані резулььтати: |
|
|
К-ть виборів |
% |
|
|
Ігри з правилами |
58 |
60 |
|
Творчі ігри |
78 |
82 |
|
Народні ігри |
ЗО |
32 |
Вивчення результатів дослідження засвідчило, що школярі найбільше використовують творчі ігри, дещо менше ігри з правилами і дуже мало народні ігри.
Наступним етапом експерименту було з’ясування рівня опанування школярами народними іграми. їм ставилися запитання: " Які ви знаєте народні ігри?", " Як вони проводяться?", " Які з них подобаються і чому?".
Констатуючий експеримент та його результати засвідчили, що учні слабо знають народні ігри, мають недостатні знання з методики їх проведення, а це дозволяє зробити висновок, що ці ігри не займають належного місця в освітньо-виховному процесі, а тому і не мають можливості давати бажаний результат.
Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
1) Одним із ефективних шляхів національного і духовного розвитку підростаючого покоління є використання народних ігор.
2). Ефективність використання народних ігор прямо залежить від іншої систематизації відповідно до вікових особливостей учнів.
Висновки
Працюючи над курсовою роботою, я опрацювала ряд літератури і цим збагатила, удосконалила свої знання з даного питання.
Я в своїй курсовій роботі намагалася підсумувати твердження вчених, які працювали над цим питанням, довести, що саме у сучасній педагогіці гра розглядається як досить важливий вид діяльності (Цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості й задоволення). Гра має соціальну природу. Це соціальне явище, яке виникає в процесі історичного розвитку й трудових дій. За змістом гра відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин " людина - суспільство".
Застосовуючи ігри на практиці у школі з молодшими школярами, я дійшла до висновку, що саме ігри роблять заняття цікавими, емоційними, діти пізнають якості і властивості предметів, їх призначення, засвоюють зв'язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнають саму себе, свої можливості і здібності.
Отже, пишучи курсову роботу, я зрозуміла, що гра є дуже важливим методом виховання, який повинен використовувати кожен вчитель, працюючи з дітьми молодшого шкільного віку.
Список використаної літератури
Аникеева Н. П. Воспитание игрой: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1987.
Болотина Н.И. Дидактическая игра – одно из средств активизации познавательной деятельности детей шестилетнего возраста // Начальная школа. – 1987. – № 12. – С. 42-44.
Жорник О. Використання дидактичних ігор у навчанні // Рідна школа. – 2000. – № 4. – С. 63-64.
Жуковская Р.И. Игра и ее педагогическое значение. – М., 1975.
Игры и упражнения в обучении шестилеток: Пособие для учителя. [Сборник / Под ред. Н.В.Седж]. – Минск.: Нар. асвета, 1985. – 136 с.
Кларин М.В. Игра в учебном процессе // Сов. педагогика. – 1985. – № 6.–С. 57-61.
Козлова О. А. Роль современных дидактических игр в развитии познавательных интересов и способностей младших школьников // Начальная школа. – 2004. – № 4. – С. 24-28.
Колондій В. Ігри на уроках математики // Рідна школа. – 1999. – № 3. – С. 38-44.
Копосов П. Місце начальної гри у методичній системі сучасної дидактики // Рідна школа. – 2000. – № 11. – С. 65-66.
Непомнящая Н.И. Игра и творчество как формы жизни личности // Развитие личности, 2001 – № 7 – С. 19-24.
Рижук В.І. Гра як метод навчання й виховання // Початкове навчання та виховання. – 2005. – № 16-18. – С. 20-25.
Сердюк В. Дидактичні ігри з молодшими школярами // Початкова школа. – 1998. – № 8. – С. 28-30.
Сорокіна О. Навчання граючись // Рідна школа. – 2000. – № 7. – С. 64-69.
Шафранська О. Дидактичні ігри на уроках української мови в 2 класі // Початкова школа. – 2003. – № 6. – С. 6-8.