Здоров’я та його складові. Фізичне здоров’я людини

Тема:

Здоров’я та його складові. Фізичне здоров’я людини

План

1. Визначення поняття здоров’я та його складових. Поняття фізичного здоров’я.

2. Особливості хімічного складу людського організму та його роль в забезпеченні життєдіяльності організму.

3. Будова та регуляційні системи організму: нервово – гуморальний механізм регуляції.

4. Внутрішнє середовище організму та обмін речовин з зовнішнім середовищем. Гомеостаз та його значення.

1. Визначення поняття здоров’я та його складових. Поняття фізичного здоров’я

Як біологічна істота людина бореться за виживання. Основною умовою успішного існування в сучасному світі є здоров’я, бо повна або часткова його відсутність є перешкодою до здійснення життєвих планів людини. На сьогодні можна визначити чотири фундаментальні процеси, які визначають стан здоров’я індивіда: відтворення здоров’я, його формування, споживання та відновлення. Серед цих процесів формування здоров’я особистості залежить виключно від неї. Спосіб життя, який веде людина об’єднує такі поняття, як особливості харчування, рухова активність, міжособистісні стосунки, наявність шкідливих звичок, у дорослих – особливості праці.

Зміна умов життя сучасних людей істотно змінила й структуру їх хвороб, коли почали переважати хронічні соматичні захворювання. До них належать захворювання серцево-судинної, дихальної та ендокринної систем. Все частіше вчені біологи та медичні працівники говорять про актуальність вивчення механізмів підтримання фізичного здоров’я людини та профілактику хвороб, а не їх лікування. С.В.Попов визначає соматичне здоров’я як поточний стан органів і систем організму, основу якого складає біологічна програма індивідуального розвитку. Фізичне здоров’я за цим вченим – це рівень росту і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції. В.І.Бобрицька вважає, що абсолютне фізичне здоров’я визначається красивою фігурою, здоровим волоссям і шкірою, гармонійним розвитком усіх фізичних якостей ( швидкості, сили, витривалості, гнучкості), а також високою здатністю організму підтримувати постійність внутрішнього середовища ( гомеостазу), з допомогою чого досягається висока життєздатність основних органів та систем. Дослідженнями встановлено, що головним показником життєдіяльності кожного з нас є той потенціал біоенергетики, який може бути використаний для здійснення „ фізіологічної роботи „ на протидію шкідливим чинникам пристосування до зміни умов навколишнього середовища.

2. Особливості хімічного складу людського організму

Організм людини складається більше ніж з 80% хімічних елементів періодичної системи Мендєлєєва, але їх відсоток неоднорідний . Розрізняють біогенні елементи, що складають 98% всіх хімічних елементів організму людини Це оксиген ( О), карбон ( С ), гідроген ( Н ), нітроген ( N ).Їх роль обумовлюється утворенням органічних сполук організму: білків, вуглеводів, ліпідів. Макроелементи складають 1,9 % всіх хімічних елементів . Це : кальцій, калій, натрій, магній, фосфор, сірка, хлор, залізо. Всі вони відіграють суттєве значення в діяльності організму Кальцій входить до складу кісток; впливає на серцеву діяльність, обумовлює згортання крові, забезпечує передачу нервових імпульсів при скороченні м’язів. Калій і натрій забезпечують активний транспорт речовин в клітину (калій-натрієвий насос).Фосфор входить не тільки до складу кісток, але і до складу нуклеїнових кислот, утворює АТФ, фосфоліпіди. Залізо входить до складу гемоглобіну- білка, який транспортує гази : кисень та вуглекислий газ. Хлор –основний негативний іон рідин організму, також входить до складу соляної кислоти шлункового соку. Сірка входить до складу білків; а магній до складу ферментів. Переважна більшість хімічних елементів входять до складу людського організму в дуже незначних концентраціях – від тисячної до мільйонної долі відсотку, чому і отримали назву мікроелементи. Роль деяких з них добре досліджена : цинк входить до складу гормону росту; фтор – до складу емалі зубів, йод - до складу гормону щитоподібної залози; значення інших ( радон, свинець, срібло та ін. ) остаточно не з’ясовано.

Хімічні елементи утворюють хімічні сполуки: органічні та неорганічні. Оскільки основним будівельним матеріалом нашого організму є білок, то це обумовлює певні обмеження умов існування людини. Білки дуже чутливі до високих температур : при підвищенні температури відбувається денатурація і втрата функцій. Ось чому, наприклад, підвищення температури людського організму до 42 градусів є смертельно небезпечним, особливо у дітей. Зниження температури суттєво впливає на активність ферментів, які також є білками, порушує термодинамічну рівновагу і може призвести до смерті.

Серед неорганічних речовин дуже важливе значення має вода. Особливості хімічної будови роблять її гарним розчинником, а фізичні показники теплоємності та теплопровідності забезпечують участь води в терморегуляційних процесах людського організму.

3. Будова та регуляційні системи організму: нервово-гуморальний механізм регуляції

Організм людини, як і будь-який живий організм можна розглядати на кількох рівнях організації: молекулярному, клітинному, організмовому, популяційно – видовому і т.д. Завдяки біохімічним та біофізичним методам досліджень ми знаємо про молекулярний склад людини, який зумовлюється особливостями її хімічного складу. Клітинний та тканинний рівні організації людини мають суттєве значення під час діагностики стану організму (цитологічні та гістологічні методи досліджень в медицині ) і відображають особливості перебігу біохімічних реакцій. Системи органів можна поділити умовно на ті, що забезпечують обмінні процеси, функції опори, руху, розмноження, захисту, орієнтації та регуляційні системи. Особливістю опорно – рухової системи людини на відміну від інших наземних тварин є пристосування до прямоходіння; в зв’язку із збільшенням головного мозку в процесі еволюції у людини змінилось співвідношення між мозковим та лицьовим відділами черепа, розширилась в горизонтальному напрямку грудна клітка, сформувались вигини хребта та стопи. Одночасно це призвело до певних проблем в життєдіяльності людини як біологічного виду - виникли складності з народженням дитини через великі розміри черепної коробки, а також проблеми з хребтом, внаслідок збільшення тиску сили земного тяжіння на поставу. Інші системи органів людини за своєю будовою та основними принципами функціонування не суттєво відрізняються від інших ссавців.

Регуляційні системи організми виконують такі функції : адаптація організму до змін навколишнього середовища, узгодження діяльності всіх систем органів, підтримання гомеостазу організму. До регуляційних систем відносять нервову та гуморальну. Вони мають свої специфічні риси. Головна функція нервової системи - миттєво реагувати та адаптувати організм до змін довкілля. Вона здійснюється рефлекторно, за електро-хімічним механізмом. Гуморально регуляція здійснюється за допомогою біологічно активних речовин ( гормонів, різних іонів ), що циркулюють в рідинах організму. Ця система регуляції є порівняно повільною, але еволюційно більш давнішою і притаманна всім вищим тваринам, починаючи з членистоногих .

Нервова та гуморальна системи регуляції пов’язані в єдине ціле за рахунок з’єднання гіпоталамуса проміжного мозку та гіпофіза ендокринної системи в єдину гіпоталамо - гіпофізарну систему і створення нервово-гуморального механізму регуляції. Клітини гіпоталамуса здатні утворювати хімічні сполуки – нейрогормони, що „запускають” діяльність гіпофіза. Відповідно, гіпофіз синтезує тропні гормони, які активізують діяльність інших ендокринних залоз. Людина інколи не усвідомлює, наскільки її поведінка обумовлюється рівнем в крові тих чи інших гомонів. Наприклад, ознаки чоловічого поведінкового стереотипу: рішучість, певна агресивність, честолюбність залежать від рівня чоловічого статевого гормону- тестостерону, а почуття страху супроводжується виділенням в кров гормону адреналіну.

Регуляційні системи організму сприймають зміни навколишнього середовища за допомогою органів чуття, реагують на них ; змінюють діяльність систем органів. Гальмування роботи нервової та гуморальної систем відбувається за принципом оборотного зв’язку.

4. Внутрішнє середовище організму та обмін речовин з зовнішнім середовищем. Гомеостаз та його значення

Внутрішнє середовище організму людини складає сукупність рідин: кров, лімфа, міжклітинна рідина. Основним компонентом цих рідин є вода. Людина на 80% складається саме з води. З біохімічної точки зору, внутрішнє середовище організму є сукупністю розчинів солей неорганічних кислот та органічних речовин. Сукупність якісного та кількісного складу солей складають осмотичний тиск. Саме за рахунок різниці концентрацій солей в гіалоплазмі клітини та в міжклітинній рідині відбуваються процеси осмосу та дифузії речовин (пасивний транспорт речовин в клітину). За рахунок різниці осмотичного тиску в відбувається всмоктування поживних речовин в тонкому кишечнику; на осмотичних процесах базується процес фільтрації продуктів азотного обміну в нирках; за рахунок різниці парціального тиску відбувається дифузія газів з альвеол легень до крові в капілярах (оксиген), та навпаки (вуглекислий газ). Внутрішнє середовище як біохімічний розчин характеризується також рН середовища. В нормі воно слабко лужне; зміщення його в будь-яку сторону провокує судоми та може призвести до смерті.

Організм людини постійно перебуває в зовнішньому середовищі, з яким безперервно обмінюється різними хімічними сполуками, поглинаючи кисень, поживні речовини, виділяючи назовні продукти власного обміну речовин. Наземно-повітряне середовище є найбільш нестабільним з усіх середовищ існування організмів, постійно змінюються його фізико-хімічні параметри, але умовою існування будь-якого організму е власна стабільність та сталість. Підтримання сталості внутрішнього середовища незалежно від змін зовнішнього називається гомеостазом. Гомеостаз організму досягається за рахунок динамічних змін діяльності всіх систем органів відповідно змінам навколишнього середовища. Керують цим процесом регуляційні системи організму.

Тема:

Психічне здоров’я людини. Вчення про стрес. Психосоматичні захворювання та їх поширеність у сучасному світі

План

Психічні показники людини. Найсуттєвіші риси людини.

Спільні та особливі риси соціальної поведінки тварин та людини.

Психофізіологічні механізми адаптації організму до змін навколишнього середовища.Сучасні концепції стресу.

Особливості стресогенних факторів для сучасної людини. Психологічні травми, психози, психоневрози.

1. Психічні показники людини. Найсуттєвіші риси людини

Формування поняття індивід базується на основі біологічної концепції розвитку людини. Існує кілька визначень цього поняття, але всі вони ґрунтуються на основі розумінні людини, як біологічного виду. Наприклад, індивід - це продукт філо – та онтогенетичного розвитку в певних умовах існування. Тобто, це продукт розвитку особини у взаємодії з навколишнім середовищем на протязі її індивідуального розвитку.

Особистість – це продукт розвитку людини в суспільстві, що базується на біологічних властивостях індивіду. Наприклад, тип нервової системи, та її діяльність створює необхідні умови для розвитку особистості, а якою вона стане залежить від типу соціальних відносин ( позитивні та негативні лідери юнацьких груп ).

Кожна людина є неповторною особистістю. Вона має індивідуальні характеристики показників фізіологічних процесів і психічної діяльності. Індивідуальні психофізіологічні особливості людини визначають її темперамент. Класична систематизація темпераментів належить давньогрецькому лікарю Гіппократу ( 460-377 рр до н.е.).Пізніше наукове обґрунтування цих відмінностей встановив Павлов.І.П. Ним було встановлено, що нервові системи людини і тварин відрізняються за силою, врівноваженістю та рухливістю процесів збудження та гальмування Комбінації зазначених властивостей нервових процесів утворюють 4 основних типи ВНД.

1.Сангвінік – енергійні, широкі інтереси, велике самовладання і стриманість характеру.

2. Флегматик – енергійні, наполегливі, постійні у звичках та прихильностях

3. Холерик – нестримані, легко збуджуються, рішучі, але іноді необачні в своїх вчинках.

4. Меланхолік – боязкі, замкнені, надмірно чутливі та схильні перебільшувати труднощі.

Тип нервової системи є природженим і складає основу психічної діяльності людини, її темпераменту, а також має певний вплив на швидкість формування тих чи інших рис характеру. Але в процесі онтогенезу, під впливом соціальних чинників, певного виховання він може змінюватись

У результаті досліджень з’ясовано, що класичними типами темпераменту і нервової системи не вичерпуються індивідуальні психофізіологічні особливості людини. І.П.Павлов виділив притаманні лише людині типи нервової системи, що визначаються співвідношенням І та ІІ сигнальних систем :

Розумовий – переважання другої сигнальної системи ;

Художній – переважання першої сигнальної системи;

Середній – обидві системи урівноважені ( більшість людей).

Фізіологи в своїх дослідженнях виявили функціональну асиметрію півкуль головного мозку. Найяскравіше це проявляється в стилі мислення. Ліва півкуля забезпечує логічне мислення, права – база конкретного образного мислення. Припускається, що саме навчання мови відіграє роль пускового механізму для нормальної спеціалізації півкуль.

Серед характеристик особистості важливу роль відіграють такі поняття, як характер, здібності, обдарованість, цілісність.

Біологічною основою психофізіологічної індивідуальності людини є типи нервових процесів, типи темпераменту і домінантність великих півкуль. Всі ці характеристики є успадкованими і є природною основою характеру. У процесі розвитку людини, під впливом зовнішніх умов, виховання і навчання формується певний тип її поведінки, або її характер. Ряд психологів визначають його як «психологічний склад», що проявляється в спрямованості та волі людини. Тобто, риси характеру формуються в процесі розвитку, під впливом виховання і самовиховання. Соціальним факторам у цьому належить вирішальна роль. Прояв тих, чи інших рис характеру залежить також від здоров’я. Заняття спортом, загартовування сприяють розвиткові вольових якостей і позитивних рис характеру, адаптуючи особистість до соціальних вимог. Характер може бути визначеним - при наявності однієї або кількох чітко визначених головних рис; цілісним - при єдності думки, почуттів і поведінки людини. Цим рисам протистоять невизначені й нецілісні риси характеру. Формуванню характеру сприяє та діяльність, яку людина здійснює в процесі свого розвитку : спорт, навчання, труд. Щоб досягнути поставленої мети, необхідна мобілізація духовних та фізичних сил, що проявляється у вольових якостях характеру: цілеспрямованості, наполегливості, рішучості і т. ін.

Здібності людини – це сукупність таких психофізіологічних властивостей, які необхідні для успішного виконання однієї або кількох видів діяльності. Розрізняють фізичні здібності, що залежать від природних даних (баскетбол), і розумові здібності – здатність виконувати певну розумову роботу.

Під схильністю розуміють потяг прагнення до будь – якого виду діяльності. Схильність і здібності часто відповідають одне одному і розвиваються разом, часто залежать від умов життя, виховання. В результаті численних досліджень доведено, що здібності людини визначаються однаково як спадковістю, так і вихованням.

Обдарованість – це вияв природних можливостей організму людини, що значно перевищують середній рівень. У народжені обдарованої дитини основну роль відіграють біологічні фактори. Успадковуються не лише соматичні ознаки, а й психофізіологічні якості організму. Середня успадкованість специфічних розумових здібностей становить 50%. Найбільше успадковується здатність до просторових уявлень (художні, конструкторські здібності); пам’ять успадковується слабко, тому її необхідно розвивати.

Дослідження поведінки тварин довели, що засоби спілкування цих істот досягають інколи значного різноманіття та складності. Ефективність спілкування у тварин може бути досить високою. Інколи, засобами комунікації досягаються такі результати, до яких людина навряд чи колись наблизиться. Наприклад, зміна статті у деяких риб відбувається під дією хімічних сигналів; у китоподібних дуже різноманітні ультразвукові сигнали - всім відомо про пісні китів. Складні засоби спілкування у суспільних комах : бджіл, термітів, мурашок, поведінка яких залежить від взаємного обміну тактильними, звуковими, хімічними сигналами між окремими особинами.

На відміну від тварин, у людини в процесі суспільно – історичного розвитку утворилась специфічна форма спілкування мова. Слово в мові стало звуковим сигналом для позначення різних явищ та предметів навколишнього світу. Людина - єдиний біологічний вид, у якого в процесі еволюції утворилась друга сигнальна система. Така властивість дала змогу позначити словом не тільки безпосередні подразники, але й створила можливість абстрактного мислення. У тварин також можуть утворюватися умовні рефлекси на словесні накази (наприклад, дресировка собак), але в даному випадку слово діє лише як звуковий подразник.

2. Спільні та особливі риси соціальної поведінки тварин та людини

Значна доля найбільш вражаючих досягнень людини обумовлена її соціальною природою: намаганням та здатністю творити та передавати свій досвід. В той же час, як це не парадоксально на перший погляд, людські взаємовідносини об’єднують і ворожнечу, і нетерпимість, і взаємний антагонізм. По мірі зростання населення Світу навколишнє середовище все більше контролюється людиною, і над суспільством нависає загроза самознищення внаслідок природної агресивності людини. Тому важливе значення набуває вивчення здатності тварин співіснувати один з одним в різних соціальних поєднаннях: сім’ях, зграях, колоніях. Спостереження етологів довели, що форми взаємовідносин між індивідуумами мають багато подібного в тваринному царстві та людському суспільстві.

Соціальна поведінка – це спільна діяльність особин, яка формує життя групи. Вона базується на різних формах взаємозв’язків між окремими індивідуумами, підтримується певною соціальною структурою, де кожна особина виконує певну соціальну роль.

В загальній формі характер взаємовідносин між тваринами в внутрішньопопуляційних угрупованнях можна визначити як більш – менш виражену систему типу „ домінування- підкорювання”, яка заснована на нерівнозначності особин, що її складають. Таку систему взаємовідносин називають ієрархічною. Ієрархічне положення особини в групі визначає відмінності в поведінці. Особини-домінанти володіють певними перевагами і спокійно виявляють різні форми діяльності. В більш складних випадках структура взаємовідносин між особинами в групах базується на визначенні лідера. В більшості випадків ними становляться найбільш досвідчені дорослі тварини. . Біологічне значення лідерства полягає в тому, що індивідуальний досвід окремих тварин стає досягненням всього стада. Таким чином стереотип поведінки, виражений в концентрації уваги на лідерах і копіюванні їм, вносить в систему взаємовідношень елементи управління, що підвищує ступінь стабільності групи. Найбільш складна структура взаємовідносин, побудованих по домінантно – ієрархічному принципу на чолі з вожаками. Вожак на відміну від лідера, активно направляє діяльність стада шляхом спеціальної сигналізації, а інколи, навіть з застосуванням прямої агресії. Така структура найбільш характерна для приматів.

Зі зміною співвідношення біологічної та соціальної еволюції людини фактори природного добору поступово втрачають свою роль. Більшого значення набувають чинники, що сприяють соціалізації людини. Саме формування релігійних уявлень та моралі в племенах первісних людей прийнято вважати часом зародження людського суспільства. На протязі історичного часу створено правові та моральні кодекси співіснування людей, які формують взаємовідносини між ними. Але останнім часом все більше наукових праць, присвячених дослідженню управління (менеджменту) персоналом особливу увагу приділяють саме пошуку тих психофізіологічних особливостей, які з великою долею ймовірності дозволять визначити осіб-лідерів. Ці праці базуються не тільки на психологічних експериментах, але і на спостережені та аналізом за поведінкою тварин в групах, і дозволяють говорити, що в побудова взаємовідносин в людському суспільстві в основі своїй має ті ж самі корні, що й в тваринному царстві.

3. Психофізіологічні механізми адаптації організму до змін навколишнього середовища. Вчення по стрес

Само слово „ стрес „ зрозуміло як спеціалістам, так і населенню взагалі. Представники психології, психіатрії, терапії, фізіології та фармакології, соціології та антропології вивчають цей стан . Існує багато визначень цього поняття. Наприклад, це зусилля або велика витрата енергії, або - це сили, що впливають на організм, тобто будь – який вплив, що порушує рівновагу організму. Взагалі, історично, стрес - це термін, що прийнятий в фізиці і є синонімом таких понять, як тиск, сила, напруга по відношенню до певної системи. В медицині поняття стрес пов’язано з іменем Ганса Сельє, який в 1926 р. перший запропонував цей термін для опису того явища, яке він спостерігав на певних хворих. В своїх перших працях Сельє дав таке визначення стресу:

„Стрес – це неспецифічна реакція організму на будь-яку вимогу ззовні„

На сьогодні визначені ключові поняття, що лежать в основі стресу:

Стрес – це реакція організму на важливий для нього подразник;

Стресова реакція - це психофізіологічна реакція;

Стрес характеризується потенційно широким набором реакцій, які призводять до психофізіологічного збудження, а при певних умовах може призводити до позамежового збудження, гальмування, повної зупинки діяльності всіх систем організму, що зазнають дії стресового чинника. Стресова реакція або запускає механізм нейронного гальмування, або викликає секрецію інгібіруючих гормонів, або просто збуджує кінцевий орган, доводячи до його дисфункції.

Подразник, що викликає стрес називається стресором, або стресовим подразником. Він ( подразник ) стає стресовим в залежності від того значення, яке людина йому приділяє. Але існують природні чинники, які внаслідок довготривалої дії можуть викликати стресову реакцію, впливаючи на нижчі мозкові сенсорні системи : жара, холод, шум; через механізми травлення та метаболізму: споживання кофеїну, нікотину, амфітамінів; і навіть внаслідок значного фізичного навантаження.

Найчастіше сильний стрес в житті хворих викликається ними самими, оскільки визначення стресових факторів залежить від таких психологічних та соціальних параметрів, як тип особистості, її соціальний статус, соціальна роль, яку ця людина відіграє в суспільстві. За словами Сельє, має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.

У багатьох людей постійне перебування в стресовій ситуації може призвести до дисфункціональних та патологічних змін робочого органу, навіть до структурних змін в тканинах. Якщо ці зміни викликані дією стресового чинника, то хвороба називається психосоматичною. Якщо функціональна система, на яку впливає стрес є життєво важливою, то тоді психофізіологічні порушення можуть призвести к загальному виснаженню організму, і навіть, до смерті.

Стресова активація організму може бути викликана не тільки негативними, але й позитивними чинниками.

Фізіологи розглядають стресову реакцію як природжений захисний механізм, що виник на ранніх етапах еволюції і давав можливість людині виживати в первісних умовах. Фізіологічна реакція на стрес не залежить від природи стресора, від виду тварини. Синдром відповіді на стресовий чинник – це модель захисних реакцій, направлених на захист сталості організму. При цьому захисна стадія проходить три певні стадії :

1- реакція занепокоєння, коли в організмі проявляються зміни, які повинні нейтралізувати дію стресового чинника, при цьому захисні сили організму знижуються. Запускаються механізми гуморальної регуляції гомеостазу організму, внаслідок чого стимулюється синтез адреналіну та мінералкортикоїдів та тироксину,що мобілізує організм і прискорює метаболізм. В корі головного мозку формується домінанта, стійка ділянка збудження, що підпорядковує всю діяльність організму.

2- організм починає адаптуватись до довготривалої дії стресора. Зміни в організмі свідчать про адаптацію людини, чи тварини до цієї ситуації.

3- це стадія повного виснаження. Під час довготривалої дії стресового чинника, навіть якщо організм до нього пристосувався, енергія необхідна для цієї адаптації може вичерпатись . Це призводить до появи тих ознак, що були притаманні першій стадії. Захисна реакція, якщо вона буде сильною і довготривалою переходить у хворобу. Це відбувається тоді, коди захисна реакція тривала у часі, що призводить до виснаження фізіологічних механізмів. В загальних випадках на фізіологічному рівні це призводить до збільшення наднирників, зморщення тимусу, селезінки та лімфатичних вузлів, з’являється виразка 12-палої кишки та шлунку.

4. Особливості стресогенних факторів для сучасної людини. Психологічні травми, психози, психоневрози

На сьогодні класична концепція стресу зазнала модифікацій. Багато вчених вважає, що фізіологічна реакція організму на стресор визначається не присутністю чинника, а його психологічним впливом на особистість. Існує декілька сучасних концепцій стресу, що розрізняються підходом до визначення стресових факторів та ситуацій.

Концепція Вайтца (Weitz,1970) полягає в визначенні стресогенних ситуацій. Вони можуть бути викликані :

необхідністю прискореної обробки інформації;

шкідливими факторами навколишнього середовища;

усвідомленою загрозою;

порушенням фізіологічних функцій;

ізоляцією та виключенням з суспільства;

остракізмом;

груповим тиском;

розчаруванням ;

відсутністю контролю за подіями.

За Велфродом ( Welfrod ) на протязі життя організм пристосовується до впливу певної кількості стимулів. Якщо ця кількість занадто велика, або мала для цієї особини, то це призведе до розвитку стресу. Це може бути тимчасовим явищем, якщо організм пристосується до цих умов існування, або призведе до розвитку психосоматичної хвороби.

За теорією Кокса і Маккея (Cox, Mackay) стрес може бути описаним як частина комплексної системи взаємодії людини та навколишнього середовища.

Як підсумок сучасних уявлень про стрес можна виділити такі положення:

1.Стрес розвивається внаслідок певної взаємодії між людиною та навколишнім середовищем. Стрес розглядається як індивідуальний феномен. Існують значні індивідуальні відмінності не тільки в переживаннях стресу, але й у відповідних реакціях організму на стрес.

2.Дуже часто соціальний фон переживання людини є вирішальним фактором.

Наслідком тривалої дії стресора може бути дезінтеграція психічної цілісності людини, на фоні чого розвиваються різноманітні психосоматичні захворювання, психоневрози, психози.

При психоневрозах людина зберігає свою орієнтацію в середовищі і контакт з реальністю, але страждає від невідповідності емоційних процесів зі свідомістю. Це заважає успішній адаптації до життєвих умов і є результатом інтенсивної боротьби особистості проти свого життєвого середовища . При ліквідації основних факторів стресу може спостерігатись повне одужання. Психози - це важкі психічні захворювання, в результаті яких відбувається серйозний розлад емоційних процесів свідомості людини. Вони можуть виникати внаслідок фізичних захворювань, або бути наслідком психологічних проблем людини при взаємодії з соціальним середовищем.

Психічній цілісності людини загрожують зміни в суспільному та соціально-економічному середовищі, які є дуже нестабільними та неврівноваженими, і тому можуть бути потужним стресором.

Література

Біологія. Довідник для вступників у ВНЗ під ред. Мотузного В.О. К.: Вища школа. 1995,- 667с.

Валеологія.: Навч.посібник для студентів вищих закладів освіти:В2 ч. За ред. В.І.Бобрицької.-Полтава „ Скайтек”, 2001.-146с.Медична біологія / за ред. В.П.Пішака, Ю.І.Бажори. Підручник.-Винниця: Нова книга,2004.-656с.

Слюсарев А.А., Жукова С.В. Біологія К.: Вища школа, 1987.-415с.

Фізіологія в тестах, задачах і вправах. За ред. В.О. Ілюхи Черкаси.: ЧНУ, 2003.-156с.

Агаджанян Н.А., Катков А.Ю. Резервы нашего организма М.:Знание,1981.

Вітенко І.С. та ін. Основи загальної і медичної психології: Навч. Посіб.-К.:Вища школа, 1991.-271с.

Зикмунд В.Болезни- следствие цивилизации? Братислава, Веда, 1987.- 236с.

Коган Б.М. Стресс и адаптация. М.:Знание 1980, №10.

Т.Кокс . Стресс. М.:Медицина, 1981.-216с.

Емерсон Ф.З. Адаптація, стресс і профілактика М.:Наука,1981.

Фурдуй Ф.И. Физиологические механизмы стресса и адаптации при остром действии стресс-факторов. Кишинев.:Штиинца,1986