Відображення питань автоматизації формування фондів

Київський національний університет культури та мистецтв

К У Р С О В А Р О Б О Т А

На тему:

Студента ІІІ курсу

Ф-ту БІС

Гр. СНБ-37

Мінаева Андрія

Київ - 2000

“У сучасних умовах, оптову книготоргівельну систему (Роскнига – місцевий книготорг – колектор), перестала працювати. Розпад державної оптової коли здійснюються радикальні зміни у суспільстві, розробляється концепція перебудови бібліотечної справи, чимале значення має й осмислення історичного досвіду вітчизняного бібліотекознавства, що є важливим методологічним принципом розвитку бібліотекознавства як суспільної науки, реалізацією спадкоємності у розробці наукових ідей та положень, що буде сприяти збільшенню теоретико-методологічного рівня бібліотекознавчих досліджень.

Важливим завданням при відтворенні історії вітчизняного бібліотекознавства є вивчення його національної специфіки.”^¹

“Значення дослідження розвитку бібліотекознавства у республиці в тому, що воно допомагає витягти з історичного досвіду переконливі факти для успішного вирішення теоретичних і практичних проблем бібліотечної справи, окреслює коло недостатньо вивчених питань.

Збільшенню ефективності НІР сприяє розробка тем, які пов’язані з перебудовою діяльності бібліотек: бібліотека у сучасному суспільстві, вивчення соціологічними службами причин недостатньої активності читання, запитів читачів та повноти їх задоволення, місця бібліотеки у структурі відпочинку населення; дослідження шляхів удосконалення єдиної мережі бібліотек та єдиного фонду, специфіки їх підсистем та елементів у республіці, інтенсефікація їх функціонування.”

“В процесі переходу великих бібліотек до використання автоматизованих систем та створення інтегрованого електронного каталогу міжвідомчого характеру набувають дослідження ЦНБ ім. Вернадського АН УРСР за участю інших бібліотек республіки “Удосконалення системи бібліотечно-бібліографічного обслуговування читачів в умовах автоматизації бібліотек

“Таким чином, вивчення шляхів розвитку бібліотекознавства в УРСР дає можливість поповнити вітчизняне бібліотекознавство даними про бібліотечну справу як про складову частину національно-культурного будівництва, представляє значний інтерес для проведення порівняльних досліджень, визначення шляхів розвитку бібліотекознавства на сучасному етапі та в перспективі.”

“У теперишній час потрібна активізація теоретико-методологічних досліджень у галузі історії бібліотечної справи, збільшення наукового потенціалу конкретно історичних пошуків”

“Потребують уточнення статистичні матеріали (кількість бібліотек, число книжок, склад читачів, які не в усьому беззаперечні, особливо це характерно для 20-30 рр.)

Необхідно повернути добрі імена незаслужено забутих репресованих діячів бібліотечної справи республіки.”^²

“Утвердження у бібліотеці нових форм господарювання дозволить у стислі строки значно покращити ефективність і якість роботи цих установ. Уявляється, що практична реалізація цієї плідної ідеї безпосередньо залежить від вирішення цілого ряду теоретичних і практичних завдань, спроба окреслити коло першорядних завдань та намітити шляхи їх вирішення й буде здійснена у доповіді.”^³

“Багато категорій управління бібліотечним фондом (УБФ), в тому числі й принципи не знайшли достатнього висвітлення у пресі.”^⁴

В сьогоднішніх умовах – умовах демократизації суспільства – принципи видозмінилися. У 80-ті роки ще був дійовим старий принципат, тобто принципами комплектування бібліотечного фонду були: принцип партійності, профілювання та координування, систематичності та планомірності^⁵. Вже у 1990 році Васильченко дещо змінює принципат управління бібліотечним фондом: “До принципів управління бібліотечним фондом, на наш погляд, відносяться принципи: демократичного централізму, політичного підходу, планомірності, сполучення галузевого і територіального управління, сполучення одноосібності та колегіальності”^⁶. І нарешті сьогодні час роставив остаточні акценти. У сьогоднішніх умовах принципами комплектування ми називаємо:

профілювання;

відповідності;

централізації;

віковий;

планомірн

Проблеми формувания і розвитку бібліотечної мережі не можуть вирішуватись поза тесного зв’язку з питанням управління комплектуванням, використання та збереження фондів як частини информаційного та культурно-историчного потенціалу країни.

Мы не ставимо за мету торкнутись усього комплексу проблем, що виникають у процесі формування документальних фондів бібліотек, а висловлюемо свій погляд на ряд вузлових, на нашу думку завдань управління фондами.

До початку 90-х рр. виникло гостре протиріччя між відносно швидким ростом обсягу фондів (2-3 % на рік) і катастрофічним падінням рівня їх використання. Цей феномен намітився ще у 70-ті рр., але серйозних практичних заходів, не дивлячись на велику кількість постанов партійних та державних органів, не приймалося.

Зовнішні причини накопичення у фондах державних бібліотек літератури, що не використовується або мало використовується полягали у монополизації книгозаббеспечення, відсутності можливостей використання альтернативних джерел комплектування. У бібліотеки направлялося багато «ідеологічно витриманої» суспільно-політичної літератури, надмірна кількість російської художньої класики, а також вузькоспеціалізованих видань по техніці, сільському господарству та природничим наукам. Відсоток «баласту» у фондах державних масових бібліотек складав 40-45 %, а у багатьох доходив до 80 %. У той же час лише у малій кількости задовольняється интерес до окремих категорій творів, що коористуються підвищеним попитом і у цьому розумінні є соціально значучими. Кількість читачів скоротилася, книговидача до початку 90-х рр. впала у порівнянні з 1985 – 1986 рр. приблизно на 27 % в цілому по усім типам загальнодоступних державних бібліотек, особливо у масових, що обслуговують доросле населення, і меньшою мірою у дитячих і юнацьких. Вплинуло на видачу й звертання (в цілях збереження літератури) відкритого доступу – відомого засобу активізації використання фонду читачами. Щоб бути точними, згадаємо також вдосконалення правил обліку видачі, яке у свою чергу зменьшило показник. Однак ця причина носить інший характер.

Ситуація, що склалася типова, з деякими особливостями, також для республиканських, крайових, обласних УНБ (сьогодні ЦБ регионів) при традиційно нерівномірному, в силу историчних обставин, розподіленні документальних ресурсів між окремими бібліотеками. Так, з 1979 по 1994 рр. сукупний фонд регіональних УНБ Росії збільшувався приблизно вдвійче швидше ніж видача з нього. Найвищий його зріст був досягнутий у 1993 р. (149 % до рівня 1979 р.), а найвищий зріст видачі – у 1992 р. (123 % до рівня 1979 р.). настільки яскрава різниця у динаміці показників пояснюється перш за все наявністю у фондах документів, що порівняно слабо використовуються, хоча й забезпечують повноту репертуару найбільших документальних зібрань у регіонах.

Лібералізація цін на видавничу продукцію, инфляційні витки на протязі 3 – 4 останніх років, з одного боку, а з іншого – різьке скорочення бюджетних асигнувань, яке особливо болісно відобразилося на закупівлі літератури, призвели до зменьшення обсягів нових надходжень у бібліотеки всіх типів. Так, по ЦБ регіонів вони склали у 1994 р. (у середньому по Росії) 29 % від рівня 1981 – 1985 рр., при цьому з місцевих бібліотечних колекторів ЦБ отримали документів в 5 разів меньше й з ЦКНБ – в 4 рази меньше. З 1990 по 1994 р. приріст фондів ЦБ склав в средньому 1 %, причому спеціалісти на місцях відмічають в якості хронологічної «негативної» точки 1993 р. Загальне збільшення їх у державних бібліотеках з 880 млн. прим. у 1985 р. до 935 млн. прим. у 1994 р. відбулось в основному завдяки включенню колишніх профспілкових бібліотек у державну, муніципальну бібліотечну мережу (1991 - 1993). В той же час середні розміри фондів державних масових бібліотек (у розрахунку на одну) стабілізувалися й залишаються приблизно на рівні 15 тис. од.

У нових умовах не міг не змінитися підхід до списання літератури. У перебудовний и постперебудовний період бібліотеки отримали деяку свободу при очищенні фондів від видань, що застарілі або мало використовуються. В результаті з причини «застарілість за змістом» з ЦБ вибуло в средньому 46 % літератури, що на 11 % більше, ніж у 1981 – 1985 рр. Однак за ветхістю в тому ж році в середньому вибуло 25 % документів від загального списання, що на 5 % меньше, ніж у 1981 – 1985 рр.; майже наполовину скоротилося списання літератури, що мало використовується. Це пояснюється ненадійністю як комплектування новими надходженнями, так і докомплектування (через фінансові обмеження). Після деякого уповільнення (1990 – 1992) фонди регіональних УНБ знову почали швидко зростати й складають приблизно 145 млн. од. (за даними 1994 р.). Однак є небезпека поступового їх старіння у масових та наукових бібліотеках.

Найважливішим показником зацікавленості населення у суспільних фондах традиційно вважається кількість абонентів. Важке економічне становище у багатьох регіонах Росії призвело до рішення місцевої влади та керівників деяких підприємств та організацій про закриття бібліотек, що значно зменьшило в цілому по Росії кількість зареєстрованих читачів. Однак кількість абонентів в загальнодоступних державних бібліотеках (регіональних УНБ та ЦБС) майже не скоротилося, а в багатьох випадках навіть збільшилося завдяки притоку колишніх читачів технічних та профспілкових бібліотек, що були закриті (через недосконалість форм статистичної звітності мы утримуємось від посилань на опубліковані дані загальноросійської чисельності читачів й обмежимося спробою викласти загальну тенденцію^ⁱ).

1993 – 1995 рр. для бібліотек стали часом стабілізації. Вони почали адаптуватись, освоювати нові взаємовідносини з суспільством, грати все більшу роль в культурній політиці. В 44 регіонах Росії відзначається рост кількості читачів, перш за все у Володимирській, Архангельській, Кемеровській, Свердловській областях. Особливо міцний интерес до суспільних фондів у молоді, учнів. Книговидача зросла в загальнодоступних державних бібліотеках всіх типів и склалала в 1994 р. коло 1,2 млрд. Причин багато: потреба населення у підвищенні кваліфікації та перекваліфікації, у освоєнні нових учбових програм; невідповідність зросту цін на книжкову продукцію та доходів населення та ін.

В ЦБ регионів відмічаеться збільшення основних показників, котре особливо помітно при глибокому хронологічному порівнянні. Так, в 1994 р. на 10 % більше, ніж в 1980 р. стала кількість абонентів і на 13 % - кількість відвідин. Звісно, другий показник відобразив добре відоме фахівцям зниження зафіксованих відвідин,що позначилися після 1985 р. й викликане тим, що послаблення вимог «згори» привело до змін в обліку. В совокупності обидва показники знаменують достатньо високий рівень збільшення читацького контингенту ЦБ регіонів. Цей відрадний факт викликає на практиці певні.труднощі Традиційно приоритетні для регіональних УНБ категорії – фахівці і вчені в наш час стали посилено цікавитися документальними ресурсами головної бібліотеки регіону. Аналогічні дані досліджень й по іншим типам бібліотек. За результатами опитування, проведеного Російською книжковою палатою у академічних центрах країни, у 1993 р. серед співробітників, що постійно користуються науковими виданнями, зверталися до послуг бібліотек 61 % (у 1991 р. – лише 11 %). Однак небачений до того наплив учнівської молоді робить проблематичним якісне й оперативне обслуговування читачів як одної, так і іншої категорії. Це змушує по-новому осмислити перспективи функціонування ОУНБ, зважуючи на місцях реальні можливості забезпечення різноманітних учбових запитів. Тенденція к приведенню обсягів і складу книжкових зібрань у відповідність з потребами населення, що все більш посилюється – основний позитивний підсумок першої половини 90-х рр.

Зараз на шляху вдосконалення бібліотечних фондів стоїть ряд, хоча й тимчасових, але достатньо потужних перешкод. Це недостатнє фінансування комплектування; непідготовленість внутрішньої технологічної та нормативної бази бібліотек до зменьшення розмірів надходжень й збільшення трудомісткості процесів комплектування; разпад національної системи депозитарного зберігання; неповнота нових надходжень у основні фонди найбільших національних бібліотек країни у звязку з запізнілою розробкою законодавства про обов’язкові примірники. Деякі спеціалісти вважають негативним фактором реструктуризацію видавничого потоку у змістовному, видовому та інших відношеннях. Ми з цим не згодні. Реструктуризація слугує явному покращенню її складу з точки зору масового споживача. Надходження літератури, що мало використовується у державні бібліотеки практично закінчилося, розширилися потенційні можливості вибору книжок, з’явилися альтернативні джерела комплектування.

Розглянемо всі вказані аспекти, по можливості, у технологічній послідовності процесів на шляху книги від видавництва до бібліотеки.

загальновідомо, що тільки належним чином сформований фонд в змозі забезпечити реальний доступ до книги, задовольнити інформаційні потреби різних соціальних прошарків суспільства. При цьому мова йде не тільки і не стільки про національні та інші великі бібліотеки, скільки про загальнодоступні регіональні, міські, районні й сільські. Нижче ми приводимо деякі дані аналізу тієї частини книжкового потоку, який є основою комплектування масових бібліотек (анализ проведений за скороченим комплектом друкованої картки РКП на книжки).

В загальному потоці галузевих та художніх видань середньорічний їх обсяг складає відповідно 49,2 % та 50,8 %, що в цілому корелює зі структурою книговидачі у загальнодоступних бібліотеках. По комплексу художньої літератури щорічно фіксується більше 1000 найменувань, що видані накладом до 100 тис. пр., та більше 1400 найменувань – накладом вище 100 тис. пр. Переоважає (56 %) наклад в інтервалі від 50 тис. до 100 тис. Лідирують тут недержавні видавництва. Їх частка складає 75 % репертуару літературно-художніх творів, а на державні – тільки 24 %. Це сприяє, на наш погляд, великій жанровій, тематичній й ідейній різноманітності репертуару. Однак тільки п’яту частину з видаваємої художньої літератури можна віднести до розряду ядерної; при цьому російська література та література народів Росії складає лише 30 %. В той же час значно збільшилась кількість перекладних книжок (70 % річного об’єму художньої літератури). Немає жодної промислово розвинутої країни, де б зарубіжна белитристика переважала над вітчизняною. Перекладають в основному з французької та англійської мов, перевага надається не класиці, а низькопробним романам та детективам. Часто-густо книжки характеризують низьке поліграфічне виконання й погану якість перекладів.

Що ж стосується самої зарубіжної літератури, то закономірно розширення кола бібліотек, що її придбають, збагачення репертуару закордонних видань, що поступають у регіональні УНБ. В середньому у 1994 р. питома вага літератури на іноземних мовах зросла на 13 % у порівнянні з 1980 р. Комплектування іноземної літератури у ЦБ регіонів стає різноманітнішим за тематикою та мовами. Але придбання закордонних журналів залишається проблематичним, подарунки культурних центрів окремих країн (Франція, Німеччина) завдання не вирішують.

Погалузевий аналіз книжкової продукції, співставлення відомостей про сукупні й середні тиражі, фактичний й бажаний склад фонду виявили, що з точки зору потреб масових бібліотек можна говорити про більш чи меньш благополучне положення справ з виданнями з таких галузей знання:

мовознавство, літературознавство, філософські науки – 31,6 %;

суспільні науки – 26,6 %;

техника – 16 %;

охорона здоров’я та медицина – 7,3 %.

Як показує практика, на окремі видання економічної й медицинської тематики, необхідні масовим бібліотекам, а також юридичну літературу слід було б збільшити тиражі за рахунок книжок, без яких масові бібліотеки не можуть обійтися. Занепокоєння викликають видання і розповсюдження словників, особливо науково-технічних та спеціальних.

Непоганий стан справ з науково-популярною літературою (30 %), виданнями для відпочинку (15 %), які користуються великим попитом у масових бібліотеках. Достатньо високий відсоток приходиться на виробничу літературу (14 %), учбові та програмно–методичні посібники (11 – 12 %). В цілому збільшується питома вага по-справжньому актуальних, змістовних творів.

Зміни в репертуарі простежуються на прикладі більшості видавничих організацій, в тому числі багатьох видавництв університетів та учбових інститутів. У минулі роки вони випускали переважно учбові посібники, лекції, програми та ін. Сьогодні багато вузів, пожертвувавши відносно великими для них накладами, розпочали випуск малотиражної наукової книги, монографій. Аналогичну видавничу діяльність ведуть наукові інститути, особливо академічні.

По комплексу галузевої літератури в середньому за рік фіксується біля 2200 найменувань, виданих накладом до 100 тис. пр. Переважає наклад у інтервалі від 15 тис. до 50 тис. (49,7 %). Таким чином, з кількісного боку книжковий потік уявляється цілком задовільним. Але час від часу бібліотеки вимушені комплектуватись не тією продукцією, яка їм необхідна, а тією, що в межах їх можливостей. Сьогодні невелика масова бібліотека, маючи певні фінансові засоби, могла б придбати за рік від 100 до 300 найнеобхідніших їй книг. Однак вірогідність попадання у фонд видань, що мають високі цінностні характеристики, дуже низька (для деяких сільських бібліотек – с десяток на рік). Й справа не тільки у фінансах. Розмаїття сірих, низькопробних творів друку, поряд з дорожнечею добрих книжок, відсутність сучасної інформації про необхідні видання, зміна безпретензійних читацьких запитів на зростаючу багатоманітність інформаційних потреб викликають часом розгубленість бібліотекарів. Тому знову актуалізується проблема відбору найбільш цінних творів для формування ядра бібліотечного фонду, особливо у масових бібліотеках.

Традиційна система бібліотечного книгозабезпечення, що базувалася на трьох китах: мережі колекторів, системі попередніх замовлень за тематичними планами видавництв; зборі, виконанні і доставці замовлень через державну системи книжкової торгівлі, отримання самостійності кожною з її структурних ланок призвели до кризи книгоросповсюдження, коли старі канали зруйновані, а нові не створені або орієнтовані на «комерційну» книгу, що ніяк не може задовольнити бібліотеки. Бібліотечні колектори (БК), ставши самостійними й будучи висмикнутими з загального ланцюга, у більшості виявилися неспроможними виконувати свої основні функції. В них немає власного транспорту, вони не користуються якими б то не було податковими пільгами, традиційні технології в умовах ринкового оточення «не працюють». Тому нині необхідно говорити не про окремі проблеми функціонування БК, а про проблему самого інституту цих організацій.

Порівняння місцевих БК (як джерел комплектування регіональних УНБ) з іншими джерелами доводить, що література з’являється в БК або одночасно, або значно пізніше, ніж у книжкових магазинах. За тематикою вона одноманітніша, ніж в ЦКНБ, за ціною – дешевша чи така ж, як і в книжкових магазинах, але дорожча, ніж в ЦКНБ та інших джерелах комплектування.

Незадовільна робота БК здебільшого пояснюється відсутністю у бібліотеках стабільного і достатнього фінансування, що не дозволяє мати настільки необхідні в умовах ринку оборотні засоби. Тим не меньш, ряд специалістів відмічає, що саме колектор опиняється сьогодні основним джерелом комплектування^ⁱⁱ. Тільки БК надають такі пільги, без яких поповнення фондів взагалі було б неможливим. Ні одна інша книготоргівельна фірма не стала б зберігати несплачені замовлення бібліотек по два – три місяці, відпускати літературу в кредит і т. п. Але й бібліотечні колектори, не дивлячись на те, що як і будь-якій книготоргівельній фірмі, їм невигідно працювати з бібліотеками, відмовитись від цієї клієнтури не можуть, так як тоді втратять свій статус.

У ряді регіонів через відсутність коштів на комплектування бібліотек колектори знаходились на межі закриття. Особливо тяжке становище склалося на Далекому Сході (Сахалінська область, Хабаровський та Приморський краї). Пасивна позиція колекторів (очикування пропозицій від посередників замість виходу на прямі зв’язки з видавництвами; відсутність маркетингових служб; поведінка як монополіста у книгозабезпеченні, яка все меньш відповідає дійсності) змушує бібліотеки шукати більш раціональні і економічно вигідні моделі комплектування, більш активно налагоджувати відносини з іншими організаціями, що займаються книгозабезпеченням. Бібліотеки встановили контакти з 69 видавництвами та книготоргівельними фірмами Москви, 9 видавництвами Санкт-Петербурга, 24 видавництвами та книготоргівельними фірмами різних міст Росії. У такі контакти охоче вступають видавництва, що випускають галузеву і некомерційну літературу. Однак в цілому проблема книгозабеспечення не може бути вирішена таким шляхом.

Якість потоку літератури, що поступає з даних джерел комплектування, не задовольняє головним для провідних бібліотек регіону вимогам – повноти репертуару й видової різноманітності документів. Через місцеві бібліотечні колектори купуються художня література та шкільні підручники, через ЦКНБ – лише невелика частина необхідних наукових, довідкових та науково-популярних видань. Безсумнівно, більш солідним джерелом комплектування галузевої літератури для регіональних УНБ стають книжкові магазини, а також безпосередньо видавництва. Якщо бібліотеки розташовані близько до центрів видання та розповсюдження, саме покупка у магазинах та прямі договори з видавництвами забезпечують поповнення фондів регіональних ЦБ тими документами, котрих в першу чергу чекають споживачі (і реальні, і потенційні). Правда, цей шлях пов’язаний з великими затратами часу й сил працівників відділів комплектування. Частково проблема вирішується за допомогою послуг дрібних посередницьких фірм.

Втрата бібліотечними колекторами позиції надійних джерел комплектування більш болісно дається взнаки у регіонах, віддалених від центрів видання: відповідні регіональні УНБ стикаються з реальною небезпекою утворення у фондах невідтворних лакун з багатьох галузей знання.

Намагаючись вирішувати проблеми комплектування самостійно, ряд регіональних УНБ прийшли до необхідності надавати ЦБС допомогу у постачанні галузевої літератури, оскільки більш вигідно замовляти її дрібним оптом. Таким чином, ці ЦБ перетворилися на посередників між книготоргівельними фірмами, видавництвами, з одного боку, і державними бібліотеками – з іншого.

У деяких регіонах справу було доведено до логічного кінця: бібліотеки відмовились від послуг колектора, так як він їх повністю не задовольняв (наприклад, в Мурманській області, де БК став структурним підрозділом АО “Мурмансккнига”, а бібліотеки віддають перевагу комплектуванню через сектор альтернативного комплектування Мурманської ОУНБ).

Книготоргівельні центри при УНБ дозволили бібліотекам регіонів здешевити комплектування, розширити репертуар галузевої і спеціальної літератури, що придбається, більш глибоко використовувати як різні ціни й засоби оплати, так і різні канали отримання книг (за прямими договорами з видавництвами, через великі оптові книготоргові фірми, книгу – поштою, на книжкових виставках та ін.). До початку 1995 р. подібні центри, крім Мурманська, були створені при національній бібліотеці Республіки Саха (Якутія) – відділ постачання і маркетингу; Національній бібліотеці Республіки Башкортостан – відділ комплектування бібліотек регіону; Архангельської, Брянської, Алтайської, Кемеровської УНБ (сектори альтернативного комплектування при ОК); в в Тюменській УНБ – БК увійшов у структуру бібліотеки. При порівнянні товарообігів БК й центрів УНБ стало зрозуміло, що ці новоутворення поки грають роль допоміжних джерел комплектування. Тим не меньш ефективність відбору видань з поточного книжкового потоку в них значно вище, ніж у колекторів.

Наші спостереження виявили хаотичність у визначенні обсягів фінансування поточного комплектування державних бібліотек. Фінансування носить випадковий й нестабільний характер, ніяк не зв’язано а ні з чисельністю населення, а ні з кількістю читачів, а ні з обсягом книговидачі. Так відсоток коштів, що виділяються на комплектування регіональних УНБ, склав від 6,4 до 24,7 % від загальної суми їх фінансування. Цікаво, що місцеві органи влади проводять політику державного протекціонізму по відношенню до УНБ як центральних книгосховищ регіонів. У деяких регіонах обсяг фінансування всієї діяльності УНБ відповідає середнім показникам по Росії, а відсоток коштів, що виділяються на поточне комплектування, значно їх перевищує (Івановська область, Тува, Карачаєво-Черкесія).

У важких умовах комплектатори УНБ вимушені виділяти у якості пріоритетного напряму комплектування літератури для спеціалістів. Перш за все це опис винаходів, інші спецвиди науково-технічної документації. У деяких УНБ (Орловська, Брянська) такі види видань склали до 65 % нових надходжень. В той же час Тамбовська УНБ з другої половини 1994 р., за відсутністю грошей, не підписалися на описи винаходів, фонд яких вона, бувши єдиним його власником у регіоні, створювала з 1961 р.

Багато коштів (у процентному співвідношенні) витрачається на підписку: у окремих випадках до 93 %. В цілому на підписку виділялося приблизно у 15 разів більше грошей, ніж на поточне комплектування.

Фінансування є найгострішою проблемою. Якщо у 1992 р. практики говорили про нестабільне, нерегулярне фінансування, то сьогодні з більшості регіонів нам повідомляють про його відсутність. Потреби регіонів забезпечуються на 20 – 30 %. Всі інші проблеми, про які говорили ще рік тому, відійшли на другий план і багато в чому визначаються першою. Криза збуту комерційної літератури змусила видавництва більше уваги приділяти галузевій та некомерційній літературі, а відповідно, бібліотекам як її цільовому споживачу, що володіє великим потенціалом, але бібліотеки настільки обмежені у коштах, що не можуть придбавати новинки.

Констатуючи в цілому перевищення пропозиції книжкового ринку над бібліотечним попитом, зазначемо, однак, що бібліотеки недостатньо використовують свої внутрішні можливості. Це виявляється у консервативності засобів і методів комплектування, нераціональній організації праці, необгрунтованому обмеженні штатної чисельності відділів комплектування та ін.

Негативний вплив об’єктивних факторів можна пом’якшити, на наш погляд, якщо:

створити умови дляефективного використання бібліотеками системи “Книги у наявності та друку” (“Books in print”);

ввести пільгове оподаткування й банківський кредит для фірм, що спеціалізуються на книгопостачанні бібліотек; забезпечити фінансову підтримку інформаційних технологій, мета яких – створити вітчизняний аналог системи “Books in print”;

на базі науково обгрунтованих методик розраховувати необхідний обсяг коштів на комплектування для систематичного представлення відповідних відомостей органам управління бібліотечною справою на місцях;

використовувати науково обгрунтовані методи оптимального розподілу коштів;

розробити й застосовувати методики оцінки ефективності використання різноманітних джерел і моделей організації комплектування;

впровадити такі форми організації комплектування, як агентський договор, комплектування в рахунок оренди, спеціалізовані бібліотечні ярмарки та ін.

Становлення російської національної системи, що аналогічна діючій в США, Німеччіні, Франції, Англії та інших західних країнах системі “Books in print”, внесло би організуючий початок у книжковий ринок, спонукало до створення єдиних стандартів у підготовці каталогів “Books in print” та національної бібліографії як взаємодоповнюючих систем. Національна бібліографія отримає у такому разі нову якість – актуалізацію інформації про книги. У Великобританії, Франції, інших країнах на книжковому ринку одночасно рухається від 300 тис. до 900 тис. доповнень. Жодна з національних бібліографій не в змозі забезпечити таку кількість доповнень традиційним способом. Для цього необхідний тісний контакт з видавництвами, книгорозповсюджувачами, постійний збір інформації, її перевірка, корегування.

Робота по створенню перших варіантів вітчизняного каталогу “Books in print” показала, що повинна бути в корні змінена розповсюджена в Росії технологія випуску видань фіксованими тиражами. Впровадження нових методів затримується через загальне відставання вітчизняної поліграфії від світового рівня. Інша проблема – незацікавленість видавництв, що має в основі економічний характер. Для них це додаткова праця (заповнення спеціальних форм на кожне видання, їх відправка). В результаті інформація про книжки, що продаються не надсилається й до каталогу потрапляють лише залишки нерозпроданих накладів.

Головне у системі – надійність бази даних про видання, що виходять у світ. Використовуючи місцевий обов’язковий примірник (ОП) як основу й отримавши від РКП функції офіційних регіональних представників системи “Книги у наявності і друку”, УНБ могли б суттєво покращити якість, оперативність інформації на місцях, розширити географію системи. Вони також могли б взяти на себе роз’яснення видавцям суті системи, допомогти у розповсюдженні друкованих та електронних каталогів. Розширення кількості учасників системи повинно привести к здешевленню каталогів. Регіональні УНБ, вносячи суттєвий внесок у республіканських бібліотек України, наскільки нам відомо, володіють персональними комп’ютерами, яки доки не підключені до бази даних ІНІСН АН СРСР та ВІНІТІ, що робить їх роботу малоефективною.

У зв’язку з цим нас може зацікавити концепція сучасного маркетингу, яка стала популярною в усьому світі, котру прийнято називати “ринкова концепція управління”. В основу цієї концепції покладається вивчення реального попиту на необхідну продукцію: товари, послуги, інформацію. інформаційний загальноросійський банк, безумовно, мають право на безкоштовний доступ до всієї інформації. Зацікавленість видавництв можна збільшити створенням ефективної системи захисту від піратського копіювання.

Суттєву роль в нашій концепції удосконалення російської “Books in print” грає місцеве законодавство оформлених на рівні регіону установок на реєстрацію всієї видавничої продукції, на облік видавничих фірм, не говорячи вже про поставки ОП у фонди регіональних ЦБ. Не дивно, що у середньому по Росії у 1994 р. частка місцевого обов’язкового примірника у складі нових надходжень скоротилася у порівнянні з 1981 – 1985 рр. більше ніж в 3 рази, а в деяких регіонах впала до десятих часток проценту.

Процес підготовки й прийняття законів про місцеві ОП та бібліотечну справу розпочався достатньо активно, хоча і з деяким запізненням. У проекти законів і постанов виконавчої влади закладається захист коштів на комплектування, введення податкових пільг для колекторів та інших книготоргівельних фірм, що займаються комплектуванням бібліотек. Вузловий момент – сполучення контролю за доставкою місцевого обов’язкового примірника з передачею інформації про видання в систему “Books in print”. На наш погляд, цю функцію може ефективно здійснювати регіональна УНБ як найбільш зацікавлена установа. Залучення у процес ЦБ регіонів у якості організаторів потоку інформації допомогло б і у поповненні основних фондів національних бібліотек країни, що отримують загальноросійський комплект ОП. Назріла необхідність надання регіональним УНБ статусу книжкових палат, як у більшості національно – територіальних утворень Росії. Подібна міра теж повинна бути закріплена законодавчо, щоб забезпечити ЦБ – КП регіону можливість контролювати, в своїх же інтересах, доставку ОП зразу й до Російської книжкової палати.

Додаткова проблема – доставка замовленої літератури у регіони. ЦКНБ, що взяв на себе цю функцію, поки обмежується колом УНБ – одержувачів платного ОП й пропанує доставку поштою, що не завжди задовольняє бібліотеки. Поштові витрати можуть згасити переваги від системи в цілому. Для багатьох більш вигідні конкретні перевезення. Вихід безпосередньо на видавництво чи книготоргівельну фірму передбачає можливість самовивозу.

У найближчому п’ятеріччі слід очикувати стабільного зростання фондів у цілому й по всім типам бібліотек, особливо у регіональних УНБ, а також повільного зростання фондів у мережі державних бібліотек – філій ЦБС. Загальний річний коефіцієнт збільшення прогнозується рівним 0,386 %, для регіональних УНБ – 2,207 %. Темпи зростання книговидачі будуть відставати від зростання фондів й складуть: для державних масових бібліотек приблизно 0,531 % на рік, для регіональних УНБ – 0,469 %. У складі нових надходжень збільшиться питома вага документів на оптичних дисках. Покращаться користувацькі характеристики цього виду носіїв, що має велике економічне значення (формування великих масивів документів, не дивлячись на обмежені можливості книгосховищ). Оптичні диски відкривають також перспективи для створення національної системи страхових фондів.

У наших бібліотеках нараховується до двох десятків видів носіїв інформації. Суттєво збільшилася частка грамплатівок та слайдів, головні бібліотеки регіонів намагаються придбавати аудіо- та відеокасети, дискети, компакт-диски (курси іноземних мов, образотворче мистецтво, класична музика, енциклопедії, звіти, реферативні видання, депоновані праці, ігри та ін.). Все це покращує привабливість фондів регіональних УНБ для користувачів. І все ж частка інформації на нетрадиційних носіях у тих же регіональних УНБ становить в середньому 1,6 %, а видання на CD-ROM складають взагалі мізерну частку – 0,0004 %, хоча поточне комплектування документами на CD-ROM дозволило б бібліотекам заощадити величезні площі. Якщо на CD-ROM перевести різні види технічної літератури, описи винаходів, образотворчі видання, карти, ноти, більшу частину журналів і газет, що зберігаються у бібліотеках, можна буде вивільнити приблизно 62 % площі книгосховищ.

Зразу ж постає питання: що робити з оригіналами видань, які будуть переведені на CD-ROM ? Частина з них залишиться у депозитаріях, частина може бути взагалі виключена з бібліотек. Але є пам’ятки культури, переведення яких на нетрадиційні носії означає лише створення страхового фонду у відповідності з програмою “Пам’ять Росії” та не звільняє бібліотеки від проблем, що пов’язані зі збереженням безцінних оригіналів. Тому особливо важливо вирішити питання про фінансування цієї роботи. Відмітимо, до речі, що необхідно заохочувати придбання бібліотеками коштовних видань з мистецтва (за умови цільового виділення коштів) як найбільш довговічних за критеріями культурно – історичної цінності та “старіння”, що не мають “дублів” у вітчизняному книговиданні, в тому числі на електронних носіях; видатних творів зарубіжної енциклопедистики.

Які переваги видань на оптичних дисках ? Це:

нові можливості пошуку інформації (його можна ввести за авторами, словами з заголовку, предметним рубрикам, джерелу публікації та іншим параметрам);

можливість включення до тексту видання рухомих кольорових ілюстрацій, музичних кліпів;

компактність збереження (інформація з одного компакт-диску, при перенесенні на папір, розташовується на двох полицях);

економічна ефективність (наприклад, сукупна вартість річної підписки на 21 журнал складає більше 12 тис. доларів, в той час як оптичні диски, що їх комулюють, коштують біля 5 тис. доларів);

необхідний матеріал можна зразу ж роздрукувати на прінтері чи перенести на дискету, а не переписувати від руки;

інформація на нетрадиційних носіях швидше доходить до читача, при цьому заощаджується настільки дефецитний папір;

видання джерел інформації на CD-ROM дозволяє ефективно вирішити проблему додаткових тиражів, а у бібліотеках організовувати централізоване докомплектування.

При формуванні фондів аудіовізуальних матеріалів потрібно буде вирішити ряд суттєвих проблем. Компакт-диски потребують “додатку” – персонального комп’ютера та спеціального дисководу. Строк використання оптичних дисків з записаною інформацією – від 10 до 40 років. Тому їх необхідно періодично оновлювати. Важкою є проблема обліку цих матеріалів. При складанні сьогоднішніх державних стандартів з обліку й бібліографічного опису не приймалися до уваги особливості електронних та оптичних носіїв інформації, в результаті чого їх статистичний облік не відповідає дійсності.

При впровадженні довідкового обслуговування на основі електронних носіїв інформації нашим бібліотекам не слід винаходити свої форми, ігноруючи світовий досвід^ⁱⁱⁱ та багаточисельні міжнародні служби, вже доступні російським споживачам.

Певні складності пов’язані з удосконаленням структури фондів великих регіональних УНБ, що обумовлені появою в них перспективних форм носіїв інформації. У цій галузі спостерігається певна еволюція поглядів^{^iv}. Виділення фондів, що спеціалізовані по тим чи іншим принципам, розширить можливості використання всього документного зібрання головної бібліотеки регіону. Однак на структуру фондів різних УНБ значний вплив становлять місцеві умови: з одного боку, це ресурси, що маються, з іншого – характер інформаційних потреб користувачів. Діє й суб’єктивний фактор. Співпадаючи з власним розумінням доцільності, УНБ підбирають оригінальні варіанти структури фонду з різним ступенем дрібності ланок, що виділяються.

У сучасних умовах необхідний перегляд традиційної технології формування депозитаріїв. Головне – створення розподілених депозитарних фондів, відхід від традиційних уявлень про них як про концентровані сховища всіх видів документів. Це передбачає посилення довідково-інформаційної роботи, створення єдиної інформаційної системи, чіткої координації діяльності бібліотек. Посилюється роль бібліотек низової, районної ланки, в тому числі, у формуванні фондів місцевих малотиражних, періодичних й аркушевих видань. Необхідно використовувати як канал комплектування вторинний відбір документів з вже сформованих фондів, активно включитись у процес поточного комплектування. Вирішального значення набуває поміркована державна політика цільового фінансування регіональних УНБ – зональних депозитаріїв, а при необхідності їх капітального будівництва.

У межах Федеральної програми “Збереження й використання пам’ятників історії та культури, унікальних історико-культурних й природних територій музейних і бібліотечних фондів” (1993 – 1995) йшла підготовка серії путівників по бібліотекам та небібліотечним документним зібранням Росії. У наступні роки буде здійснюватись видання чотирьох випусків путівників,що охоплювали б бібліотеки Росії від найзначніших до бібліотек районного й міського рівнів й розкривали фонди, довідково-бібліографічний аппарат, послуги, що надаються (ця робота повинна й надалі фінансуватись в рамках федеральної програми).

Проведення комплексу заходів (консервація й реставрація видань, переведення на мікроносії історично цінної літератури, необхідний протипожежний захист, створення системи охорони фондів та ін.) дозволить забезпечити умови для більш активного їх використання на базі нових технологій, бо добре відомо, що доступ до фондів більш широкого кола користувачів вимагає посилення уваги до їх збереженності.

Особливо слід відмітити значення людського фактора. Крім бібліотечного професіоналізму необхідно враховувати ціннісно-моральні орієнтації осіб, що приймають управлінські рішення при комплектуванні, матеріальний добробут і моральне задоволення (в тому числі, потрібність професії бібліотекаря у суспільстві). Про актуальність проблеми і в той же час про її малу розробленість свідчать публікації, що епізодично з’являються^{^v}.

Виходячи з матеріалів вибіркових спостережень, що ми маємо, можна зробити висновок, що особи, що приймають управлінські рішення у галузі комплектування бібліотек, забезпечення збереження фондів та їх доступності для користувачів, є спеціалістами досить високої кваліфікації.

Бібліотекам середньої управлінської ланки – заступники директорів, зав. Відділами та секторами – у більшості своїй мають стаж бібліотечної роботи від 21 року до 25 років й знаходяться у віці 43 – 47 років. Це люди зі сталим світоглядом, сформованою системою моральних настанов, що здатні приймати помірковані та зрілі рішення. До другої категорії управлінців відносяться спеціалісти “нової хвилі” з 11 – 15 річним стажем у віці 33 – 37 років. Частина комплектаторів мають крім бібліотечної, другу вищу освіту (університет чи педагогічний інститут) та, відповідно, володіють широким базисом у галузі культури. Названі фактори навіть в умовах змістовної строкатості книжкового потоку дають можливість кваліфікованого відбору документів у фонд. Однак в результаті поганого фінансування відбувається зуження фронту робіт по комплектуванню й обробці видань, що тягне за собою скорочення штатів. Іншою причиною втрати цінних кваліфікованих кадрів як серед управлінської ланки, так і серед рядових співробітників є вкрай низька заробітна плата. Непрестижність бібліотечної професії у суспільстві призвела до того, що випускники інститутів культури знаходять застосування своїм знанням й здібностям у інших галузях діяльності. Втечка кадрів каталізує утворення важковідновних прогалин у складі фондів, а відповідно, ставить певні бар’єри на шляху до створення повноцінного інформаційного суспільства.

І наостанок. Найближчим часом передбачається збільшення попиту бібліотек на методичне забезпечення управлінських рішень, що торкаються формування документних фондів на місцях. У зв’язку з цим необхідно підтримувати відповідні науково-дослідні розробки як базу оптимізації керівництва формуванням фондів.

Перехід радянської економіки на ринкові умови створює передумову запозичення досвіду інформаційних установ зарубіжних країн, що використовують маркетинг. Це повинно викликати інтерес не тільки у державних установ культури, якими є бібліотеки, але й у інших служб, які будуть працювати на принципах госпрозрахунку.

Сьогоднішня система організації розповсюдження інформації як бібліотеками, так і іншими інформаційними установами, не відповідає світовим вимогам, що в свою чергу, не відповідає зростаючим потребам соціального, науково-технічного й культурного прогресу у СРСР. Адже тільки ЦНБ АН УРСР ім. В. І. Вернадського може використовувати базу даних ІНІСН АН СРСР; ще декілька Пристосовно до бібліотечної справи, дана концепція дозволить при відповідному моніторингу уникнути помилок визначення пріорітетних напрямків розвитку інформаційних ресурсів.

Застосування за кордоном бібліотечно-інформаційного маркетингу дозволяє державним інформаційним службам, таким як наукові, публічні, спеціальні і академічні бібліотеки, досягти часткової самоокупності, фінансової незалежності від інших підрозділів, відшкодування витрат на розробку нових інформаційних продуктів та послуг.

Швидке впровадження у наші бібліотеки сучасної інформаційної техніки та технології, розширення галузей її застосування дозволить створити необхідну базу для впровадження бібліотечно-інформаційного маркетингу, що дозволить більш повно задовольнити попит споживача, а також покращити матеріально-технічну базу бібліотеки.

Для цього бібліотекам необхідно:

проводити комплексне дослідження інформаційного ринку;

складати бібліографічні повнотекстові та числові бази даних;

організовувати роботу зі збору, обробки випадкової інформації;

організовувати рекламу своїх інформаційних ресурсів;

давати прогноз на характер інформаційних продуктів та послуг;

визначати ціноутворення на інформаційні продукти та послуги;

Для успішного проведення цих робіт потрібний корінний перегляд у підготовці бібліотечних кадрів. Робота по підготовці кадрів, що проводиться інститутами культури і бібліотеками України повинна передбачати вивчення та використання маркетингу, а також створення моніторингів як комплексної системи збору, обробки та аналізу науково-технічної, соціально-політичної, екологічної та іншої інформації, спостереження, оцінки такої інформації та прогнозування пріорітетних інформаційних напрямків. Підготовка кадрів ускладнюється тим, що це буде вимагати подорожчання учбового процесу та тим, що вища школа поки не працює з установою на перспективу, передбачаючи попит на спеціалістів у даній галузі.

У вирішенні даної проблеми необхідно:

забезпечити інтеграцію між бібліотеками та вузами, а також між кафедрами усередені вузів;

підготувати нові підручники та навчальні посібники;

створити групи з подальшою орієнтацією на управлінську діяльність;

створити термінологічне забезпечення з курсів і спецкурсів;

розробити та впровадити гнучкий учбовий план підготовки спеціалістів, що дозволяє адаптувати Вивчення репертуару нових надходжень у державні бібліотеки України засвідчує відсутність в їх фондах цінних видань, особливо художніх творів. Це викликано і поширеною політикою вилучення найважливіших видань для стихійного книжкового ринку. Таке положення може бути виправлене лише за умови відновлення і реорганізації “Бібліотечної серії”, пріоритетним її державним фінансуванням, як цілоьвого замовлення для наших закладів. До речі, воно складалося разом з колективами клишнього Держкомпреси й усіх наших видавництв. Спільно визначались, які кращі твори виходитимуть протягом нинішнього року.[14]

З квітня по липень 1994 р.соціологічною службою з вивчення читання в державних бібліотеках України було проведено збирання даних в регіонах з метою формування української “Бібліотечної

серії” на 1995-1996рр., яка включала худдожню та науково-популярну літературу,зокрема книги українських, російських авторів та кращі зарубіжні твори.

Методика дослідження, здійсненого в бібліотеках регіонів, передбачала: аналіз незадоволеного читацького попиту за 1993-1994 роки, використання результатів регіональних та локальних вивчень, які виявили конкретні видання, відсутні в бібліотеках; вибіркове опитування відвідувачів бібліотек та бібліотечних працівників щодо книг, які необхідно видати або перевидати найближчим часом.

Загалом були проаналізовані дані, одержані з Харківської державної наукової бібліотеки (ХДНБ) і 15 обласних універсальних наукових бібліотек (ОУНБ) України. [14]

Варто зауважити, що матеріали вивчення підтвердили достатньо сталий незадоволений читацький попит на ряд українських видань, які ще в 1992 році знайшли своє місце в пропозиціях Національної Парламентської бібліотеки щодо видання їх в “Бібліотечній серії” 1993-1994 рр., але не були включені до неї видавництвами України.

Було виявлено значну кількість нереалізованих читацьких запитів на галузеві видання, а саме з питань політології, основ ринкової економіки, маркетингу та менеджменту, історії української літератури. Невистачає в бібліотеках творів друку з історії народної драми, слов′янської міфології. Список найбільш популярних авторів зарубіжних і вітчизняних галузевих видань також було включено до пропозицій по формуванню “Бібліотечної серії”.

Останнім часом дедалі більше поширюється спосіб фіксації і розповсюдження інформації на компакт-дисках. Зростає кількість книг, додатком до яких є 3-х- або 5-ти-дюймові дискети чи компакт-диски. В умовах обмеженого фінансування та відсутності

статастичних даних про попит на документи такого типу перед бібліотеками постає питання доцільності комплектування документами на електронних носіях. При комплексному вирішенні цього питання є забезпечення бібліотеки відповідною комп′ютерною технікою, програмним забезпеченням, фінансова підтримка процесу користування такими документами, набуття бібліотекарями й читачами знань, необхідних для роботи з ними.[19]

Зважаючи на умови, в яких перебувають наші бібліотеки, проблема комплектування документами на електронних носіях потребує розробки типових проектів спільного використання компакт-дисками засобами комп′ютерної мережі. Такий підхід дасть змогу раціонально розпорядитися коштами та підвищити якість програмно-технічних рішень.

Сумнівними представляються наслідки проведеного в деяких регіонах України експерименту по розпродажу літератури. Адже це неминуче призводить до вилучення з фондів цінної літератури.

Невирішеною є й проблема відбору в бібліотеки документів політичних партій, громадсько-політичних рухів та організацій. Необхідно констатувати, що коли такі документи вже мають місце у фондах великих бібліотек країни, то в переважній більшості універсальних бібліотек, що найбільш наближені до народу, ця література практично відсутня. Невідпрацьована система забезпечення бібліотек виданнями.

Для забезпечення міждержавного книгообміну та бібліотечно-інформаційного забезпечення розбудови української держави при Націонольній бібліотеці України необхідно створити спеціальний підрозділ з функціями комплектування наукових бібліотек зарубіжною літературою.

Разом з цим, необхідно розв′язати і питання про валютне забезпечення бібліотек іноземною літературою. Мається на увазі розгортання в Україні діяльності спеціальної установи типу “Міжнародна книга”.

На протязі всього розвитку бібіліотечної справи в Україні в науковому плані майже не надавалось уваги і проблемі збереження бібліотечних фондів. Напрацьована система знань про фактори бібліотечного, фізико-хімічного та соціального захисту бібліотечних фондів застаріла у переважній більшості бібліотек і не застосовується. Все це призводить до втрати значної кількості документів. Другий аспект проблеми полягає і в низькій якості матеріальної основи саме бібліотечних документів. Для вирішення заданих питань вкрай необхідно вдосконалити законодавство про збереження бібліотечих фондів в Україні, створити в ряді державних бібліотек лабораторії по дослідженню та реставрації документів, налагодити роботу підприємств по їх мініатюрізації, визначити координовану групу державних бібліотек України – утримувачів повного комплекту усіх творів друку та інших документів.

Багато з названих проблем матимуть успішне розв′язання за умови створення в Україні спеціальної нормативно-технічної бази. Аналіз існуючої системи стандартизації процесів формування бібліотечних фондів, розробленої провідними біблііотеками колишнього Союзу, показує, що вона не може в сучасних умовах забезпечити оптимальне фоормування і функціонування документально-інформаційної пам′яті України. Тому одночасно з розробкою згаданих проблем варто створити при Національній бібліотеці України спецільні підрозділи для наукового обгрунтування та стандартизації різних технологічних процесів

бібліотечно-інформаційної діяльності.

Не виникає сумніву, що перехід України на ринкові відносини в значній мірі відбився на обов′язковому фінансуванні державних бібліотек і, в першу чергу, комплектуванні іх фондів. Вже склалася така ситуація, коли вони не мають коштів на придбання нових найважливіших видань. Ця проблема не може бути вирішена без гарантованого соціального захисту бібліотек з боку держави. В той же час всі, хто користується документальною базою бібліотек, мають також вносити кошти на її формування. Думається, що крім державного фінансування правомірно було б запровадити інформаційний податок, колективну передплату для бібліотек на періодичні видання, валютні відрахування для придбання зарубіжної літератури, використовувати кошти на придбання книг за рахунок читацьких внесків. Потребує правового врегулювання і проблема натурального податку з видавництв на користь бібліотек.

Особливо актуальною є проблема автоматизації бібліотек. Проте автоматизація технологій основних бібліотечно-інформаційних процесів в Україні ще носить локальний характер. Тому й потрібно в числі державних пріоритетів розробити Спеціальну міжвідомчу програму автоматизації усіх технологічних процесів формування і використання підсистем документальної пам′яті держави на всіх її соціальних рівнях.

Порушені питання можуть бути вирішені на державному рівні лише за умови широкої участі міністерств, видавничих організацій та інших компетентних органів, які мають справу з документами та інформацією.

2.2 Особливості комплектуваня фондів НБУВ АН України

Комплектуваня фондів новою літературою здійснюється у відповідності до завдань, визначених статутом бібліотеки та її місцем в єдиній системі бібліотечно-бібліографічного забезпечення наукових досліджень в АН України та запитів органів законодавчої влади, закладів культури, творчих організацій та ін.. при комплектуванні враховується склад та зміст фондів універсальних та галузевих загальнодержавних, відомчих наукових бібліотек Києва та здійснення координації комплектування фондів між цими бібліотеками.[4]

З метою забезпечення максимальної повноти в комплектуванні фондів бібліотека поєднує різні його джерела. Насамперед, це два обов′язкових примірника видань України, що надходять з друкарень та інших поліграфічних підприємств; передплата періодичних видань; купівля в книготоргівельній мережі; міждержавний книгообмін; придбання через Центральний колектор наукових бібліотек (Росія); безкоштовні надходження (дари окремих осіб, установ); заповнення прогалин через обмінно-резервні фонди власної та інших бібліотек тощо. Активно використвуються також нетрадиційні канали. Щорічне попвнення фондів біблітеки за останні роки складає близько 180 тис. видань.[5]

Названі джерела комплектуваня (крім БОП, по якому надходять лише перші примірники) забезпечують фонди як першими примірниками, так і дублетними, тобто виконують функції і основного і додаткового комплектування. Останнє має свої властивості як з точки зору повноти надходжень, так і щодо розподілу видань серед структурних підрозділів. Головна відмінність цієї форми комплектування полягає в тому, що воно

тісно пов′язане з реалізацією принципу наукового відбору літератури на основі джерел інформації та надходження перших примірників до бібліотеки і тому має вибірковий характер. Цей спосіб поширюється на підсобні фонди читальних залів структурних підрозділів-фондоутримувачів, а також на інші фонди, які входять у структуру НБУВ.

Разом з тим в комплектуванні виникли суттєві труднощі, що пов′язані в першу чергу з комерціалізацією видавничої справи.

Монополізм поліграфістів, виробників папіру, діяльність альтернативних видавництв призводять державні книговидавництва до краху. Деякі видавництва припиняють своє існування, інші ще не визначились з планами видання літератури. Необхідно відзначити, що більшість видавництв взагалі не видають свої тематичні плани, оскільки це економічно невигідно. А інтереси розвитку науки вимагають оперативного одержання необхідної інформації.

Особливо погана справа з придбанням малотиражної літератури: тези доповідей, матеріалів наукових конференцій, нарад, семінарів тощо.

Звичайно, важко зобов′язати оргкомітети конференцій, щоб вони виявили турботу про фонди бібліотеки, а, на жаль, засоби централізованого одержання інформації перестали діяти.

Тому за останній час не тільки ускладнилося комплектування, а й склалося таке становище, яке не може не позначитись і не загрожуати його повноті та якості. З метою вдосконалення комплектування бібліотеки українськими виданнями була розпочата велика робота по вивченню структури книговидавничої діяльності України, зокрема ведеться вивчення структури видавництв, як державних, так і приватних, їх тематичної спрямованості.

Особливістю комплектування фондів бібліотеки на сучасному етапі є постійний пошук оптимальних форм організацій його процесу. Вивчення джерел комплектування – даних про обсяг, своєчасність та повноту надходжень, виконання чи невиконання замовлень, причин невиконання, шляхів заповнення прогалин тощо – дає зробити висновки щодо подальшого використання того чи іншого джерела, намітити шляхи підвищення його ефективності тощо.

Досвід діяльності НБУВ останніх років дає підстави вважати, що для подальшого вдосконалення роботи системи формування фондів необхідно:

створоти економічні, правові, технологічні та інші умови для розвитку міждержавного обміну інформацією;

забезпечити доступ до інформаційних ресурсів у режимі on-line;

активніше використовувати мікрокопіювання – як обов′язкову складову частину комплектування та доукомплектування фондів;

диференційовано підходити до відбору видань, кількість їх примірників, зважаючи на наукову, історичну та інформаційну цінність; систематично вдосконалювати на цій основі профіль комплектування бібліотеки;

продовжувати наукові дослідження з метою теоритичного обгрунтування нових шляхів комплектування та доукомплектування бібліотеки;

передбачати в процесі розроблення проектів, договорів та угод на міжурядовому рівні широкий обмін інформацією між бібліотеками країн СНД та Балтії.

Для вирішення цих та інших проблем необхідно займатися вивченням ефективності системи книгопостачання, прогнозувати розвиток та забезпеченність повноти і якості комплектування фондів ЦНБ, створити комп′ютерну систему оперативного контролю за комплектуванням.

2.3 Використання можливостей Internet при комплектуванні фондів бібліотек

Internet являє собою “мережу мереж”, що об′єднує 30 тис. локальних, відомчих і територіальних мереж, 3 млн. комп′юторів і понад 30 млн. користувачів. З підключенням до системи провідних українських книгозбірень перед ними постає проблема ефективного використання її інформаційних ресурсів і комунікативних можливостей. Потребує вирішення,зважаючи на сучасний стан бібіотечної спрви в Україні, і питання залучення інформаційних технологій Inernet до оптимізації комплектування книгозбірень.

Вбачаються три взаємодоповнюючих напрямки розв′язання даної проблеми.[7] Перший, найпростіший з них, полягає в активізації використання електронної пошти при проведенні внутрідержавного й міжнародного книгообмінів. Для цього, насамперед, портібно відпрацювати механізми сітьового взаємоінформування українських книгозбірень про наявні списки пропонованих для книгообміну документів, і зафіксувати їх в інструктивно-методичних матеріалах. На основі такої інформаційної бази засобами тієї ж електронної пошти можна оперативно узгоджувати з партнерами книгообмінні операції.

Другий напрям використання Internet зумовлює залучення on-line технологій. Сьогодні міжнародні агенції з передплати та книготоргівельні організації, які здійснюють комплексне обслуговування книгозбірень, мають банки даних з інформацією про книги й журнали, що можуть бути надані бібліотекам. Замовлення документів у цих банках даних документів і оперативний контроль ходу виконання замовлень відбувається, як правило, через Inernet. Ряд партнерів книгозбірень пропонує їм і аналітичні розписи журналів (назва статті, її автори, ISSN журналу, том, № випуску). Бібліотека за певну плату може замовити повний текст потрібної статті й отримати його електронною поштою чи за допомогою факсимільних апаратів. Однак така технологія комплектування передбачає адекватну оперативність фінансових розрахунків з боку українських бібліотек, що в умовах економічних негараздів сьогодення є проблематичним.

Реальнішим є третій напрямок використання можливостей Internet при формуванні інформаційних ресурсів книгозбірень. На серверах системи вже накопичено значну кількість загальнодоступних комп′ютерних файлів первинних документів. Прикладом цього є матеріали IFLA, бібліотечні стандарти, власні публікації книгозбірень, повні тексти документів ряду віртуальних бібліотек (Internet Public Library, Electric Library та інші). Отримання електронних версій цих документів каналами Internet потребує лише часу і незначних витрат на “транспортні” послуги.

Викладене свідчить, що ІТ мережі створюють передумови для координального поліпшення комплектування бібліотечних фондів. Водночас їх ефективне використання потребує чіткішої координації діяльності книгозбірень з тим, щоб інформаційний ресурс,

отриманий з Internet однією українською бібліотекою, ставав надбанням усіх провідних книгозбірень нашої держави. А для цього потрібно:

організувати (наприклад при НБУВ) загальнодоступний Національний депозитарій комп′ютерних файлів первинних документів, отриманих з Internet;

розробити й відпрацювати сітьову ІТ централізованого замовлення видань за валютною передплатою;

запровадити систему взаємоінформування бібліотек засобами електронної пошти про всі списки документів, пропоновані для книгообміну.

Висновки

Таким чином, у курсовій роботі було досліджено формування бібліотечних фондів в 80-90-тих роках. Розглянуто такі питання, як причини, наслідки та шляхи виправлення становища, що склалося.

На прикладі НБУ ім. Вернадського конкретно досліджені джерела комплектування бібліотеки на основі вивчення статей з періодичних видань та на основі особистої бесіди з заввідділом комплектування Карповой Л.П. Я взяла цю бібліотеку, як один із прикладів тому, що вона має найбільшу підтримку держави і, виходячи з цього, ми можемо скласти уявлення про формування фондів інших бібліотек, про ті труднощі з якими вони стикаються.

Нажаль, наша держава залишила бібліотеки сам на сам з новими умовами життя, надавши їм право самим обирати шляхи свого існування, вирішувати свої проблеми та сподіватися на її підтримку.

В курсовій роботі була виконана головна мета – реконструкція теорії та практики формування бібліотечних фондів, а саме їх комплектування на переломному шляху розвитку нашої держави.

Виявлені та дослідженні основні причини зруйнування старої системи і наслідки цього, здійснено аналіз стану проблеми формування бібліотечних фондів, розглянуті можливості виправлення та покращення ситуації, що утворилася.

Та незважаючи на всі труднощі, бібліотеки намагаються виконати основну мету – задовольнити запити своїх користувачів. І, будемо сподіватися, що держава зверне свою увагу на їх проблеми і допоможе у їх вирішенні.

“По відношенню суспільства до бібліотек можна робити висновки щодо ступеню розвитку самого суспільства, оскільки відношення людини до бібліотеки – точний показник її культурного рівня, інтелектуального та духовного розвитку. Значна частина громадян нашого суспільства – читачі, абоненти, освічені, помірковані, просто добрі та чесні люди – завжди з великою повагою відносились до бібліотек. У іншої частини суспільства, що є меньшою, зате визначаючою дуже багато в ньому, (вчора – це більшість тих, хто належав до партноменклатури, сьогодні – численні управлінці різних рівнів) – була, є і завжди буде своя, особлива шкала цінностей, у якій бібліотека займає доволі низький ступень. Саме цим можна пояснити чисельні вчорашні й сьогоднішні труднощі, що заважають нормальному розвитку бібліотечної справи та бібліотек. Ступень відношення суспільства до бібліотек і бібліотекарів багато в чому залежить і від нас самих.”^⁷

“Важливо все однаковою мірою: і читачі, і фонд, і технічне оснащення, і співробітники (в тому числі технічний персонал), і архітектурний простір, і інтер’єр, і умови праці робітників та читачів, і морально-психологічний клімат, і наявність особистостей у колективі, і багато іншого. Тому директор бібліотеки забов’язаний, як я вважаю, підходити до вирішення проблем розвитку бібліотеки комплексно, нічому не віддаючи перевагу. І взагалі, до справи треба відноситись, як до коханої людини, у якій важливе й дороге буквально все до найдрібніших деталей.”^⁸

“Перш за все необхідно зрозуміти та погодитись з тим, що, по-перше, державна бібліотека така ж господарча одиниця як державний завод чи підприємство. Тому їй також необхідна самостійність у виборі програм розвитку, можливість мати власний баланс, розрахунковий рахунок, акт землекористування, наявність на своєму балансі площ і готівкові кошти. Все це не виключає, а, навпаки, передбачає посилення контролюючих функцій держави.”^⁹

1 Одинокая Л. П. Библиотековедческие исследования в Украинской ССР: история, современное состояние // Перспективы развития библиотечного дела в Украинской ССР: Тез. докл. … Ч.1 .- К., 1990 .- С. 11-14 {С. 11}

2 Там же, С. 14-15

3 Левтерога Е. С. Некоторые аспекты функционирования библиотеки в новых условиях хозяйствования // Перспективы развития библиотечного дела в Украинской ССР: Тез. докл. … Ч.1 .- К., 1990 .- С. 112-114 {С. 114}

4 Васильченко Н. П. О принципах управления библиотечным фондом // Перспективы развития библиотечного дела в Украинской ССР: Тез. докл. … Ч.1 .- К., 1990 .- С. 58-60 {С. 58}

5 Див. Арефьева Е. П., Мистрюкова Т. А. Принципы управления формированием библиотечных фондов .- Сб. науч. трудов .- Л., 1985 .- С. 15-32

6 Васильченко Н. П. О принципах управления библиотечным фондом // Перспективы развития библиотечного дела в Украинской ССР: Тез. докл. … Ч.1 .- К., 1990 .- С. 58-60 {С. 59}

7 Стахевич А. Перемена участи // Библиотека .- 1993 .- № 5 .- С. 2-4 {С. 2}

8 Там же, С. 3

9 Там же, С. 4

i Шилов В. В. О некоторых тонкостях индексного факторного анализа показателей библиотечной статистики // Эконометрические исследования в библиотечном деле: Сб. науч. тр. / РНБ .- СПб., 1993 .- Вып. 1 .- С 134-156

ii Библиотечная жизнь России: Крат. информ. справка РНБ .- Вып. 13. Современные проблемы книгоснабжения российских библиотек / Сост. В. В. Шилов, И. В. Эйдемиллер .- СПб., 1995 .- 76 с.

iii Див. напр.: Teaque S. Y. Microform, video and electronic media Liberariaship. London ect., 1985. 150 p.

iv Хахалева Н. И. Развитие системы фондов УНБ // Тр. / ГБЛ.- М., 1990 .- Т. 24 .- С. 17-24

v Жданова Т. А. Влияние профессионально-личностных качеств комплектатора на формирование книжных фондов // Формирование и использование фондов научных библиотек: Сб. науч. тр. / ГПНТБ СО АН СССР .- Новосибирск, 1990 .- С. 96-104; Тараченко Г. В. Профессиограмма «Комплектатор библиотечного фонда» // Сб. науч. тр. Т. 142 / СПбГИК .- СПб., 1993 .- С. 122-132; Чачко А. С. Профессиональные особенности деятельности специалистов по комплектованию фондов научных библиотек // Науч. и техн. б-ки СССР .- № 9 .- С. 17-22