Сутність ефективності в менеджменті

Індивідуальне науково-дослідне завдання за темою: "Сутність ефективності в менеджменті"

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина

1.1 Сутність управлінської праці

1.2 Сутність ефективності управління, економічна і соціальна ефективність управлінської праці

2. Практична частина

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Будь-яка праця має знаходитися під контролем. І керувати має людина, яка володіє основами менеджменту. Для більшої результативності праці управління нею має біти ефективним, тобто має досягатись економічний або соціальний ефект. На сьогодні проблема ефективності управлінської праці є не досить вивченою, тому необхідно доводити до відома менеджерів і керівників, про методи обчислення ефективності та про шляхи підвищення результативності управління.

Метою даної праці є визначення сутності ефективності і вивчення основ ефективного управління на підприємстві.

Об'єктом є управлінська праця і її результати.

Предметом є взаємозв’язок між діями керівника (менеджера) і результатом цих дій.

До основних задач відноситься:

розкриття сутності ефективності управління;

встановлення взаємозв’язку між діями менеджера і результатом цих дій;

розгляд соціальної та економічної ефективності прийняття управлінських рішень.

1. Теоретична частина

1.1 Сутність управлінської праці

Суть управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, задачами, які воно вирішує, з іншого - змістом "простих" моментів процесу управлінської праці, тобто його предметом, засобами і самою працею.

Управлінська праця – це різновид розумової праці. Він безпосередньо не виступає творцем матеріальних благ, але є невід'ємною частиною праці сукупного робітника, а тому і продуктивною працею.

Основна мета управління як такого – створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних, і інших) для реалізації задач організації, "встановлення гармонії" між індивідуальними трудовими процесами, координація і узгодження спільної діяльності працівників заради досягнення конкретних запланованих результатів.

Таким чином, управління - це, перш за все робота з людьми, а їх трудова діяльність виступає об'єктом управляючої дії.

Трудова діяльність людей у виробництві як предмет управлінської праці може опосередковано виступати у вигляді інформації в її різноманітних формах. Інформація – специфічний об'єкт додатку управлінської праці.

У зв'язку з цим управлінська праця має інформаційну природу. У ньому поєднуються творчі, логічні і технічні операції, пов'язані з обробкою інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом і об'єктом управління, між самими суб'єктами управління носить інформаційний характер. Слід зазначити, що специфіка вирішуваних у сфері менеджменту задач в основному зумовлює переважно розумовий і творчий характер управлінської праці, в якому постановка цілей, виробітку способів і прийомів їх досягнення, а також організація спільної діяльності членів організації складає головне значення і зміст праці людей, яких відносять до управлінського персоналу. Ця категорія працівників, використовуючи особливий предмет праці – інформацію і перетворюючи її, виробляє і ухвалює рішення, необхідні для зміни стану керованого об'єкту. Тому як знаряддя праці менеджерів виступають, перш за все, засоби роботи з інформацією (організаційна і обчислювальна техніка), а результат їх діяльності виявляється в управляючих діях (управлінських рішеннях) і оцінюється на основі досягнення цілей, що стоять перед організацією. Досягнення мети управління здійснюється шляхом підготовки і реалізації сукупності управляючих дій. Управляюча дія на колективи людей, на їх трудову діяльність – це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такої дії є управлінське рішення.

В процесі управління його суб'єкти вирішують різні проблеми – організаційного, технічного, економічного, соціально-психологічного, правового характеру. Це різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці.

Управлінська праця – це специфічний вид людської діяльності, що відокремився в процесі розділення і кооперації суспільної праці. Це відособлення є об'єктивно необхідною умовою розвитку не тільки суспільного виробництва, але і суспільства в цілому. В порівнянні з іншими видами праці в організації, управлінська праця володіє рядом специфічних особливостей, які виражаються в його характері, меті, предметі, результатах і використовуваних засобах.

Засобами управлінської праці є організаційна і обчислювальна техніка, а рівень і повнота її використовування визначають культуру і ефективність управління.

Параметри управлінської праці:

Мета – створення умов для досягнення цілей організації, координація і узгодження спільної діяльності працівників організації.

Предмет – люди і їх трудова діяльність. Інформація.

Засоби – засоби організаційної і обчислювальної техніки, ЕОМ, інформація як засіб зв'язку.

Характеристика – розумова праця, що поєднує творчі, логічні і технічні операції. Побічно продуктивна праця. Робота з людьми. Різноманіття вирішуваних задач. Творчий характер.

Продукт - управляюча дія у формі управлінського рішення.

Економіка управління виробництвом розкривається на основі аналізу управлінського потенціалу, витрат на управління, характеру управлінської праці, ефективності управління.

Управлінський потенціал – це сукупність всіх наявних ресурсів, які використовує фірма. Він виступає в речовинно-матеріальній формі (інформація, її носії) і як інтелектуальний потенціал (рівень кваліфікації, досвід, навики, мистецтво керівників-менеджерів).

Структуру витрат на управління складають витрати на оплату праці (заробітна платня керівників і фахівців, технічного і обслуговуючого персоналу, премії); витрати на техніку управління (носії інформації і предмети управлінської праці, засобу перетворення обробки інформації і оснащення процесів управління, знання, умови праці і ін.); витрати на організацію і забезпечення управління (підготовка і підвищення кваліфікації і кадрів управління, заходу щодо вдосконалення управління); витрати на накладні витрати (службові відрядження і пересування, поштово-телеграфні, телефонні і канцелярські витрати, зміст легкового автомобіля).

Характер управлінської праці.

Продукт праці управлінських працівників не має форми специфічних речовинних результатів. Кінцевим продуктом управлінської праці вважається сукупність управлінських рішень і вплив, який вони надають на об'єкт управління. Специфіка управлінської праці полягає у тому, що його результати, як правило, віддалені в часі і просторі від моменту і місця його витрат. Вони лише зрештою невід’ємні від результатів функціонування всієї організації.

1.2 Сутність ефективності управління, економічна і соціальна ефективність управлінської праці

Управління керування менеджер

Поняття ефективності управління багато в чому співпадає з поняттям ефективності виробничої діяльності організації. Ефективність управлінської праці – це співвідношення її корисного результату (ефекту) і об'єму використаних або витрачених для цього ресурсів. Формування і реалізація корисного ефекту управлінської діяльності виступає як тривалий процес, розтягнутий іноді на місяці і навіть роки. Оцінити ефективність управління значно складніше, ніж ефективність виробництва. Проте управління виробництвом має свої специфічні економічні характеристики. В якості головного критерію результативності управління виступає рівень ефективності керованого об'єкту. Проблема ефективності управління - складова частина економіки управління, яка включає розгляд:

управлінського потенціалу, тобто сукупності всіх ресурсів, які має в своєму розпорядженні і які використовує система управління. Управлінський потенціал виступає в матеріальній і інтелектуальній формах;

витрат на управління, які визначаються змістом, організацією, технологією і об'ємом робіт по реалізації відповідних функцій управління;

характеру управлінської праці;

ефективності управління, тобто ефективності дій людей в процесі діяльності організації, в процесі реалізації інтересів, в досягненні певної мети.

Ефективність - це результативність функціонування системи і процесу управління як взаємодії керованої і управляючої систем, тобто інтегрований результат взаємодії компонентів управління. Ефективність показує, якою мірою управляючий орган реалізує цілі, досягає запланованих результатів. Ефективність управління виявляється в ефективності виробництва, складає частину ефективності виробництва. Результати дії, співвіднесені з метою і витратами, - це і є зміст ефективності як управлінської категорії.

На ефективність діяльності менеджера впливає ряд чинників: потенціал співробітника, його здатність виконувати певну роботу; засоби виробництва; соціальні аспекти діяльності персоналу і колективу в цілому; культура організації. Всі ці чинники діють спільно, в інтеграційній єдності.

Таким чином, ефективність управління - один з основних показників вдосконалення управління, який визначається співвідношенням результатів управління і ресурсів, витрачених на їх досягнення. Оцінити ефективність управління можна шляхом порівняння одержаного прибутку і витрат на управління. Але така спрощена оцінка не завжди коректна, оскільки:

1) результат управління не завжди полягає в прибутку;

2) така оцінка призводить до безпосереднього і опосередкованого результату, який приховує роль управління в його досягненні. Прибуток часто виступає як опосередкований результат;

3) результат управління може бути не тільки економічним, але і соціальним, соціально-економічним;

4) витрати на управління не завжди можна достатньо чітко виділити.

Аналіз категорії ефективності, чинників, які визначають її, змісту і результатів управлінської праці дозволяє зробити висновок, що адекватними змісту і формам прояву ефективності є групи показників, які можуть виступати в якості вимірювача критерію ефективності залежно від призначення організації і умов її функціонування. Кожному варіанту системи управління відповідає певне значення критерію ефективності, і задача управління полягає в тому, щоб знайти такий варіант управління, при якому відповідний критерій приймає найвигідніше значення.

Як критерій ефективності виробництва і управління використовуються узагальнюючі показники, що характеризують кінцеві результати (об'єм виробництва, прибуток, рентабельність, час і ін.), і приватні показники використовування окремих видів ресурсів - праці, основних фондів, інвестицій.

Показники прибутку і рентабельності якнайповніші характеризують кінцеві результати діяльності, відповідно і ефективність управління. При цьому слід виключити вплив на прибуток чинників, не пов'язаних з діяльністю даної господарської ланки. Узагальнювальні показники відображають результат господарської діяльності і управління в цілому, але не повною мірою характеризують ефективність і якість управління трудовими процесами, виробничими фондами, матеріальними ресурсами. Для цього використовуються приватні показники. Так, для оцінки підвищення ефективності використання трудових ресурсів застосовується показник темпу зростання продуктивності праці, підвищення ефективності використовування матеріальних ресурсів характеризується показниками матеріаломісткості продукції, а ефективність використання основних фондів - показником фондовіддачі.

При оцінці ефективності управління необхідне комплексне застосування всієї системи узагальнюючих і приватних показників.

Ефект управлінської діяльності не зводиться тільки до економічних результатів. Велике значення має і соціальний ефект. Його значущість в управлінській праці вельми велика, але не має кількісних вимірників.

Розрізняють два види ефективності управлінської діяльності: економічну і соціальну. Їх самостійність, звичайно, відносна, оскільки вони знаходяться в тісній єдності і взаємозв'язку. По своїй ролі в забезпеченні гармонійного функціонування в суспільстві вони не рівнозначні: соціальна ефективність як узагальнювальна, кінцева, і в цьому значенні головна; економічна – як первинна, початкова, і в цьому значенні основна. На сучасному етапі найбільший розвиток одержав критерій економічної ефективності управлінської праці, оскільки він дозволяє кількісно зміряти ефективність у сфері праці.

Економічна ефективність.

Основою для оцінки економічної ефективності управлінської праці є відношення суми витрат на управління до об'єму виробництва або до вартості одиниці продукції. При цьому дуже важливо враховувати такі характеристики:

Співвідношення темпів зростання витрат на управління і об'єму приросту продукції або продуктивності праці;

Співвідношення об'єму приросту витрат на управління і об'єму приросту продукції, одержаної за рахунок зростання продуктивності праці;

Співвідношення між приростом витрат на технічне переозброєння і приростом витрат на управління.

Економічна ефективність оцінюється по рівню і динаміці витрат на той або інший вид управлінської діяльності. Проте сам факт економії грошей, часу або чисельності кадрів управління буде показником ефективності лише в тому випадку, якщо якість управління, принаймні, не погіршає. Про дійсну економічну ефективність управління можна говорити тоді, коли витрати на управління не змінилися, а якість управління покращала; витрати на управління збільшилися, але ще в більшій мірі покращала якість управління. Найпоширенішим показником визначення ефективності управління є відношення загального або кінцевого результату виробництва до сукупних витрат по управлінню. Інший поширений показник оцінки ефективності управління – це відношення загального результату виробництва до чисельності працівників апарату управління.

Ефективність управлінської праці – категорія соціально-економічна, вона розкриває взаємозв'язок результатів управлінської діяльності, виражених техніко-економічним і соціальним результатом, з витратами на їх досягнення. За загальний критерій економічної ефективності управлінської праці приймають максимальний результат на одиницю витрати або мінімальну витрату на одиницю результату. Конкретний кількісний вираз критерій знаходить за допомогою системи показників, за допомогою яких порівнюються витрати і одержані результати.

Дві величини – результат і витрата – мають реальну цінність при визначенні ефективності управління, тільки будучи зіставленими одна з іншою. Високий результат знецінюється, якщо для його мети витрачені непомірно великі суми і засоби. Але бувають і протилежні випадки, коли потрібно витратити великі засоби, щоб одержати необхідний ефект. Прикладом може послужити упровадження електронно-обчислювальної техніки. Значні капіталовкладення на її закупівлю виправдані, оскільки у результаті дійсно покращали соціально-економічні результати, кінець кінцем, знизився відносний відсоток управлінських витрат на одиницю продукції.

Сформульований критерій одночасно і абсолютний і відносний. Абсолютність його виражається у тому, що немає іншої можливості об'єктивно, без особистої пристрасті оцінити реальний внесок системи управління в цілому і працюючих в ній людей в досягнення одержаних економічних і інших результатів.

Слід обмовитися, що повної відповідності витрат результатам немає і не може бути. Тут завжди присутній елемент відносності і вірогідності. Відхилення в негативну або позитивну сторону можливе внаслідок того, що будь-який соціальний процес неповторюваний, кожен процес розвивається в своєрідних умовах. Тому кількісний еквівалент оцінки лише приблизно вірно відображає реально виконану системою управління роботу.

Соціальна ефективність.

Ефективність соціального управління можна досить точно визначити і зміряти, досліджуючи ланцюг "мета – результат - витрати". При зіставленні результату з витратами ставиться задача: показати ступінь економічності управління, тобто дати відповідь на питання, "ціною яких витрат було досягнуте дане наближення до мети". Тоді під ефективністю слід розуміти як ступінь досягнення мети, так і ступінь економічності витрачання ресурсів.

Чисто економічні критерії перетворюються на соціальні; переплітаючись один з одним, вони утворюють єдину систему критеріїв і показників ефективності суспільного виробництва. Кінцевий ефект (результат) є швидше орієнтиром в системі оцінки ефективності управління, ніж безпосередньо кількісним показником.

При створенні системи оцінки ефективності управління особливо важливо встановити правильне співвідношення між найближчим і віддаленішим в часі результатом. Якщо система оцінки направлена на досягнення безпосередніх результатів (наприклад, підвищення продуктивності праці, прибутки і ін.) в рамках обмеженого в часі періоду, то може створитися ситуація, коли співробітники системи управління не будуть зацікавлені в рішенні стратегічних для даної системи питань.

Оцінка по кінцевому результату на основі мотивованих цілей і довгострокових програм має більше переваг, бо вона дає можливість керівнику проявляти ініціативу, вирішувати задачі творчо.

Можливість оцінювати ефективність соціального управління пояснюється тим, що воно є відносно відособленою підсистемою в будь-якій соціальній системі і носить обслуговуючий характер. У обох підсистемах – управляючої і керованої – зайняте певне число людей. Підсистема управління створюється і існує не для себе, а для забезпечення правильного функціонування і розвитку другої підсистеми, що створює матеріальні або духовні блага.

Головним критерієм є ступінь дії на керовану підсистему. І у зв'язку з тим, що система управління відносно самостійна і функціонує у вигляді цілісного комплексу, виділяється ще одна група критеріїв ефективності. Це вторинні критерії. Вони формуються на базі первинного критерію і дають відповідь на питання, пов'язані з внутрішнім станом системи управління, з її здатністю діяти із зростаючим ступенем ефективності. Їх називають критерії-чинники, бо інформація, одержана за допомогою їх, використовується для оптимізації функціонування і розвитку управляючої підсистеми. Вторинні чинники можна розділити на дві великі групи:

чинники, пов'язані з якісною характеристикою елементів управлінського трудового процесу, засобів праці;

чинники, пов'язані із ступенем їх використовування (організація управління і управлінської праці, технологія управління, регулювання управлінської діяльності).

У різних соціальних системах роль кожного з цих чинників, зрозуміло, не однакова. Наприклад, для управління великими соціальними системами необхідні специфічні знаряддя праці – надійна система комунікацій, сучасна техніка і ін. Для "низового" керівника ці засоби не потрібні, оскільки він покладається на особисту дію, на мистецтво керувати людьми, безпосередньо організовує їх працю. Але в тому або іншому варіанті всі вищезгадані чинники присутні в цілісному управлінському процесі і направлені на його повну реалізацію. Керівник же зобов'язаний вивчити вплив кожного чинника окремо і їх дія в комплексі на рівень ефективності управління.

Разом з оцінкою ефективності системи управління слід визначити ефективність основних компонентів управління – функцій, організаційних структур, технологій. Тут йдеться про внутрішні чинники самого управління, які виявляються в той же час і як критерії його ефективності. Наприклад, раціонально організована структура, що має мінімальне число рівнів і мінімальний адміністративно-управлінський персонал, як правило, покращує співвідношення між результатами і витратами. Правильний розподіл і групування функцій в системі управління свідчить про раціональну організацію управлінського процесу і може бути критерієм його ефективності. Серед чинників, що впливають на ефективність управління, особливе місце належить організації сумісної праці. Успіх або неуспіх будь-якого почину в тій чи іншій мірі залежить від діяльності кожного співробітника системи управління, від кожного з них залежить ефективність роботи системи.

Можливі і інші технологічні схеми оцінки ефективності управління. Наприклад, її можна здійснити по п'яти етапах:

визначення витрат, пов'язаних з реалізацією прийнятих цілей, а також із створенням і функціонуванням системи управління;

визначення ефекту, забезпечуваного системою управління;

ефективність, забезпечувана при реалізації кожної встановленої мети управління;

розрахунок загальної економічної ефективності, забезпечуваної при реалізації декількох цілей управління.

У будь-якої людини, зайнятої у сфері управління, є конкретні функції і обов'язки, пов'язані з реалізацією загальної мети, але оцінити дії кожного за допомогою єдиного узагальненого показника (критерію) не завжди можливо. В більшості випадків краще використовувати комплекс показників, тоді визначення ефекту діяльності окремого співробітника буде об'єктивнішим. Показники такого роду повинні відповідати основним видам діяльності і функціям управління, відрізнятися один від одного і бути незалежними, точно і ясно сформульованими.

2. Практична частина

Ціна виробу – 100 грн., собівартість – 85 грн. У результаті реалізації ряду заходів вдалося знизити собівартість на 5%, збільшити обсяг виробництва на 10% і знизити ціну на 4%. Визначити зміну прибутку підприємства.

Висновки

В період формування ринку виникла необхідність ув'язки нової якості праці управлінського персоналу, підвищення ролі його творчої, інтелектуальної складової зі змінними умовами економічного зростання, з усвідомленням об'єктивного характеру розвитку суспільної організації праці.

Серед методологічних проблем ефективності праці важливе місце займає питання про сам принцип її визначення. Із цього приводу висловлюються різні думки. До найбільш обґрунтованого слід віднести погляд на ефективність як на порівняння результатів праці персоналу управління, виражених корисним (технічним, технологічним, організаційним, соціальним, економічним і ін.) ефектом.

Співвідношення елементів ефективності (ефект і витрати) вказує на наступні можливості її підвищення: при незмінних витратах і підвищенні ефекту; при незмінному ефекті і скороченні витрат; при швидшому збільшенні ефекту в порівнянні із зростанням витрат. Яка з перерахованих можливостей буде прийнятна для підприємства продиктує ринок.

Найслабкішою ланкою в оцінці ефективності праці персоналу управління є недостатня розробка методології кількісного вимірювання витрат і результатів праці. Основна проблема оцінки ефективності управлінської праці полягає у визначенні його частки в одержаному ефекті підприємства, об'єднання, галузі. Непряму оцінку результатів роботи апарату управління поки належним чином не вдається порівняти з кінцевими результатами виробництва. Такий зв'язок встановлюють при допомоги так званих коефіцієнтів значущості виконання тих або інших функціональних обов'язків.

Враховуючи специфічний характер праці управлінських працівників і його неоднозначний вплив на кінцеві виробничі результати, оцінку ефективності слід виробляти комплексно, виділяючи як об'єкти оцінки: сукупного працівника; колектив службовців функціонального підрозділу; індивідуального працівника.

Підвищення ефективності праці управлінського персоналу і отримання конкретних її оцінок – проблеми, від правильного рішення яких багато в чому залежить розвиток ринкових відносин в суспільстві.

Список використаних джерел

Афанасьев И.В. Управление развитием предприятия: Моногр./ И.В. Афанасьев, В.Д. Рогожин, В.И. Рудынка. - Х.: ИНЖЭК, 2003 – 179 с.

Басовский Л.Е. Менеджмент: Учеб. Пособие. – М.: ИНФРА – М, 2005 – 216 с.

Гавкалова Н.Л. Соціально – економічний механізм ефективності менеджменту персоналу: методологія та концепція формування. Наук. Видання – Х.: Вид. ХНЕУ, 2007 – 400 с.

Гриньова В.И. Проблеми управління трудовими ресурсами підприємства: Наук. вид./ В.М. Гриньова, О.М. Ястремська. – Х.: ХНЕУ, 2006 – 191 с.

Дороніна М.С. Управління економічними та соціальними процесами підприємства: Монографія. – Х.: ХДЕУ, 2002 – 451 с.

Мішина С.В. Організаційно – економічний механізм управління фінансовими ресурсами на підприємстві./ - Х.: Вид. ХНЕУ, 2006. – 176 с.

Тищенко А.Н. Экономическая результативность деятельности предприятий: Монография/ А.Н. Тищенко, Н.А. Кизим, Я.В. Догадайло. – Х.: И.Д. ИНЖЕК, 2005. – 144 с.

Управління підприємством в умовах розвитку ринку: Наук. вид:/ В.М. Гриньова, М.М. Новікова, О.М. Красноносова. – Х.: ХДЕУ, 2003. – 167с.

Экономика предприятия: Учеб. пос. Сост.: Хохлов И.П., Гиль С.Е. Приймак Л.И. – Х.: ИНЖЕК, 2005 – 196 с.