Документ як засіб комунікації

Документ як засіб комунікації

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Сутність документної комунікації в соціумі

1.1 Документна комунікація як підсистема соціальної комунікації

1.2 Поняття документної комунікації

1.3 Бар'єри документної комунікації в суспільстві

Розділ ІІ. Документ в соціальній комунікації

2.1Функціональне визначення поняття "документ"

2.2 Функція документа у соціальній комунікації

ВИСНОВКИ

ГЛОСАРІЙ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє інформація. Вона поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить комунікації.

Комунікація - обмін інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між людьми. Інформація - це відомості, призначені для передачі в процесі соціальної комунікації.

Головною умовою існування та розвитку суспільства є соціально - комунікаційна діяльність. Без спілкування, обміну інформацією між індивідами неможливі інтелектуальна еволюція людства, розвиток виробництва, збагачення соціальної пам'яті, нові досягнення матеріального і духовного життя. Сучасні дослідники соціогенезису доводять, що соціальна комунікація - це глибинний базис матеріального виробництва та необхідний фактор прогресу будь-якого виду суспільного устрою. Найважливішою підсистемою соціальних комунікацій є документна комунікація - процеси і засоби обміну інформацією у суспільстві за допомогою документів. Вона забезпечує рух соціальної інформації у часі і просторі шляхом створення, зберігання та розповсюдження документів. Документна комунікація виникла на певному етапі соціального прогресу людства і нині охоплює всі сфери суспільного життя.

Над питанням дослідження соціальної документно-комунікаційної системи працювали такі відомі науковці як Ю.Н. Столяров, А.В. Соколов, А.А. Солянник, Н.Б. Зиновьєва. Великий внесок в розроблення цієї проблеми внесли Н.М. Кушнаренко, Г.М. Швецова - Водка.

Розділ І. Сутність документної комунікації в соціумі

1.1 Документна комунікація як підсистема соціальної комунікації

ДК є однією з основних підсистем соціальної комунікації, тобто системою обміну інформацією між двома і більш людьми.

Залежно від каналу передачі повідомлень соціальні комунікації прийнято ділити на неформальні і формальні. Неформальні комунікації встановлюються між відправником і споживачем безпосередньо — шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, а формальні — через спеціально створені суспільством організації і установи: систему друкарських видань, бібліотеки, інформаційні служби і ін.

Вся документна інформація рухається по формальних каналах комунікації. До основних офіційних каналів документної комунікації відносяться: видавнича, книготоргова, бібліографічна і інформаційна діяльність, бібліотечна, архівна і музейна справа. Кожна з цих сфер як об'єкт своєї діяльності розглядає документ в його співвідношенні із споживачем. Розрізняються між собою названі структури ДК орієнтацією на різні види документів, формами і методами їх обробки і представлення споживачеві.

Залежно від чисельності тих, що спілкуються в структурі соціальної комунікації виділяється двостороння комунікація (коли учасники поперемінно виступають в ролі то комуніканта, то реципієнта), групова комунікація (об'єднує порівняно невелике число людей так, що комунікант в змозі враховувати особливості і реакцію кожного з реципієнтів) і масова комунікація.

Масові комунікації — офіційні структури поширення інформації (повідомлень) на чисельно великі і розосереджені аудиторії. До масових комунікацій відносяться друк, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапис і інші канали передачі інформації.

Матеріальною передумовою виникнення масових комунікацій в першій половині XX ст. стало створення технічних пристроїв, що дозволяють здійснювати швидку передачу і масове тиражування великих об'ємів словесної, образної і музичної інформації. Провідна роль засобів масової інформації в формуванні громадської думки відбивається в їх визначенні як "четвертій владі". Кожен із засобів масової інформації має свою знакову систему. Друк або преса — письмове слово і візуальний образ. Радіо використовує усну мову і музику. Телебачення синтезує усне слово, рухоме зображення і музику.

INTERNET— відносний новий інформаційний засіб, що поступово знаходить межі засобів масової інформації. Комунікації через цю міжнародну систему використовують письмову мову в інтерактивному режимі, гіпертекст (пошук зв'язаних текстів за словами початкового текста), звук мови і музики, а також анімацію — рухомі кольорові образи.

Документ в масовій комунікації виконує дуже важливу функцію, будучи одночасно засобом соціального спілкування, нагромадження знань і соціального досвіду, а також регламентації суспільного життя.

1.2 Поняття документної комунікації

Поняття "Документна комунікація", "система документних комунікацій", "документно-комунікаційна система" є базовими для документознавства, знаходятся на стадії свого становлення. Документною комунікацією (ДК) називатимемо комунікацію, опосередковану документом, побудовану на обміні документами між двома або більш людьми. ДК є підсистемою соціальної комунікації.

Документ виник і існує в документно-комунікаційному процесі, тобто в такій комунікації (зв'язки між об'єктами реального світу), в якій від одного суб'єкта (відправник) до іншого (споживач) передається документна інформація (тобто інформація, що міститься в документі). Передача документної інформації в суспільстві називається соціальною ДК. Її відправником і споживачем є людина або група людей, суспільство в цілому. У соціальній ДК документна інформація, виступаюча засобом комунікації, зафіксована на матеріальному носієві. Інакше кажучи, ДК — це процеси або способи поширення (передачі) інформації в суспільстві, здійснювані за допомогою документів.

У ДК як засіб комунікації виступає документ — матеріальний (речовий) об'єкт, на (в) якому соціальна інформація зафіксована, що дозволяє її зберігати, а також передавати в часі і просторі разом з матеріальним носієм. Елементарна модель соціальної документної комунікації представлена на мал.

Модель соціальної документної комунікації

Комунікант, це відправник документного повідомлення, автор. Реципієнт, це отримувач повідомлення (читач, слухач). Між комунікантом і реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого зв'язок неможливий. По цьому каналу від комуніканта до реципієнта передається комунікат – документне повідомлення. Документну комунікацію можна вважати здійсненою тільки в тому випадку, коли реципієнт (отримувач) отримав закодовану інформацію та декодував її.

При цьому, кодування - це представлення ідеї, яку прагне донести до одержувача коммунікант, в кодах або символах, тобто в знаках, що перекладають ідею на мову, зрозумілу реципієнту. Процес кодування в значній мірі суб'єктивний, оскільки залежить від особи кодуючого.

Декодування повідомлення - це переклад його на мову одержувача. Воно визначається особистим сприйняттям одержувача, його здатністю розпізнавати і інтерпретувати коди, використані для передачі ідеї. Адекватність сприйняття повідомлення носить певною мірою суб'єктивний характер і може варіювати від нуля до ста відсотків. Так, незнання іноземної мови зводить можливість декодування іншомовного повідомлення до нуля. А наявність схожого професійного, життєвого досвіду у відправника і одержувача збільшує адекватність сприйняття. Приведена схема є спрощеною. Насправді від автора (комуніканта) до споживача (реципієнта) веде набагато більш складний шлях, на якому відбувається процес створення, розповсюдження, зберігання і використовування документа, доступу приймача, до документарного повідомлення тощо.

Місце документа в соціальній документній комунікації обумовлено його функцією передачі повідомлення від комуніканта до реципієнта. Будь-який документ як елемент документної комунікації можна охарактеризувати по формулі "хто, що, по якому каналу, кому, з якою ефективністю повідомляє". Цей перелік питань став відомим як "формула Ласвелла". Часто її зменшують до мінімуму: "хто, про що, кому".

Таким чином, документ є засобом (каналом) передачі інформації, якщо його розглядати як елемент комунікаційного процесу в цілому, або джерелом інформації (комуні кантом), якщо його розглядати з позиції реципієнта.

Документно – комунікаційна система обслуговує без виключення всі сфери людської діяльності. Ця система включає в себе цілий ряд спеціально створених суспільних інститутів: редакційно – видавнича справа, науково – інформаційна та бібліографічна діяльність та ін. сформульовані відповідні документні структури: бібліотеки, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавництва, архіви тощо.

1.3 Бар'єри документної комунікації в суспільстві

Жодна з видів комунікації не може існувати без бар'єрів, що перешкоджають її руху. Що є інформаційними бар'єрами? Яким чином їх можна класифікувати? У найзагальнішому вигляді інформаційні бар'єри діляться на об'єктивні, тобто що виникають і існують незалежно від людини, і суб'єктивні. У свою чергу, останні можна розділити на:

а) бар'єри, що створюються джерелом, і

б) бар'єри, що виникають за рахунок приймача інформації.

У дослідницькій літературі зазвичай виділяється до десяти і більш інформаційних бар'єрів. Найбільш значимими з них є: просторові (географічні) бар'єри; міжчасові (історичні) бар'єри; державно-політичні, режимні, відомчі і бюрократичні бар'єри; економічні, технічні, семантичні (термінологічні), мовні (національно-мовні) бар'єри; ідеологічні, психологічні бар'єри.

Виділяють чотири бар’єри, що характерні документній комунікації в суспільстві: технічний, міжмовний, соціальний та психологічний.

Суть технічного бар’єру полягає в недоступності потрібних документів для реципієнта. Якщо реципієнту відомі вихідні дані необхідного документа, публікації, то бібліотечно – бібліографічні служби, завдяки міжбібліотечній кооперації, можуть рано чи пізно надати йому якщо не сам документ, то його копію. Це завдання адресного пошуку, котрому притаманний суто технічний характер і в якому не може бути жодної невідомої проблеми.

Проблема постає тоді, коли реципієнт спроможний сформулювати лише тему, але не може назвати відповідні до неї уточнення або джерела. Тоді виникає завдання семантичного пошуку інформації, яка є центральним предметом теорії інформаційно-пошукових систем (ІПС). В цій теорії наявні технічні проблеми (проблеми реалізації ІПС), та не менш важливі логічні, лінгвістичні проблеми, які досі не знайшли відповідного вирішення. Саме за причини недосконалості ІПС, що забезпечує пошук в документних сховищах, архівах та бібліотеках залишається актуальним в Україні криза інформації, яку можна виразити афоризмом: "ми не знаємо що ми знаємо".

Психологічний бар’єр при сприйнятті документів виникає внаслідок не розуміння реципієнтом його змісту. Не розуміння може зустрітися при сприйнятті будь-якого з видів документів: не розуміння замислу художника або письменника, не розуміння суті документа. В даному аспекті важливо виявити проблеми розуміння читання, оскільки воно, очевидно є різновидом комунікаційного розуміння. Відрізняють комунікаційне розуміння – поглиблене вивчення змісту тексту з метою виявлення нового або необхідного для читача; поверхове комунікаційне сприйняття, коли читач не поглиблюється у зміст, можливо з метою лише ознайомлення; псевдокомунікація – механічне повторення тексту, така ситуація відбувається, наприклад, коли важливим є лише фактичне ознайомлення з документом. Психологічні бар’єри виникають не завжди; вони тим помітніше, чим глибше читач намагається зрозуміти зміст тексту.

Поглиблене читання - це діловий вид ознайомлення з документом та активного комунікаційного пізнання, частіше всього воно пов’язане з навчанням, виробничою діяльністю або державною службою. Його ще називають "штудирування". Читач відокремлює себе від особистості автора, веде з ним віртуальний діалог, критично оцінює прочитане, робить особисті висновки.

Соціальні бар’єри на шляху документної комунікації це перешкоди, які висуває ДОКС та керуючі нею органи на шляху повідомлення від комуніканта до реципієнта. В аспекті книжкової комунікації головним з них є цензура, яка має багатовікову історію. В розгляді, наприклад, управлінської документації, документи погоджуються з відповідальними за зміст, форму та відповідність документа відділами або керівниками, без узгодження або підпису яких документ не буде функціонувати.

Міжмовний бар’єр полягає в можливості використання в документах різних мов, оскільки документ створюється, в першу чергу, для побутування в "своїй країні", відповідно, країна, що потребує ознайомлення з певним видом документа має перекласти його на необхідну мову у будь-який спосіб (можливе використання словників, комп’ютерних програм – перекладачів, ін.), і тільки за цих обставин, відповідно, ознайомитися з цим документом.

Розділ ІІ. Документ в соціальній комунікації

2.1 Функціональне визначення поняття "документ"

З погляду теорії комунікації найбільш виправданим є визначення документа як каналу передачі інформації в елементарному процесі соціальної інформаційної комунікації . Але цей канал невідривно пов'язаний і з повідомленням, що міститься в ньому. Від інших каналів (наприклад в усній комунікації ) документ відрізняється тим, що в ньому повідомлення передається у формі , зафіксованій на речовинному (субстанціальному) носії, що не змінюється в часі .

Документ — це єдність інформації (повідомлення) та речовинного (субстанціального) носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі як канал передачі інформації.

Документально повідомлення, будучи зафіксованим на речовинному носії, не змінюється з перебігом часу і не зникає, в чому і полягає відмінність документа від інших каналів комунікації : телефонного, радіо, телевізійного чи усної комунікації .

Документ постає перед людиною — споживачем інформації — як певна річ, матеріальний об'єкт.

З погляду реципієнта саме цей об'єкт є джерелом інформації, бо він не завжди в уяві реципієнта пов'язується з особою комуніканта, який розпочав комунікаційно-інформаційний процес. З позиції реципієнта документ може сприйматися також як повідомлення, тобто як сукупність сигналів, знаків,

що потребують декодування і мають перетворитися в знання, емоції, вольові дії у свідомості людини, що його сприймає. З позиції комуніканта документ може розглядатися не тільки як канал передачі інформації, а й як її передавач. Або як приймач, як сховище переданої інформації . Образно кажучи, документ уявляється скоріше як озеро, а не канал, тому що комунікант, як правило, не бачить одержувача інформації , а турбується лише про те, щоб зафіксувати повідомлення (або певні знання, інформацію) на речовинному носії. Так само реципієнт бачить не автора документа, тобто комуніканта, а лише сам документ.

У характеристиках документа відтворюється також складний, діалектичний взаємозв'язок між поняттями "знання " та "інформація" .

Соціальна інформація — це відомості, призначені для передачі в процесі соціальної комунікації . Інформація — це зміст повідомлення, а повідомлення — форма існування інформації .

Оскільки кінцева мета соціальної комунікації — передача знань, емоцій, вольових стимулів від комуніканта до реципієнта, то умовно можна сказати, що в документах, як і в повідомленнях, містяться знання, емоції, вольові дії. Але насправді в документі (як і в повідомленні) міститься тільки набір сигналів, знаків, що можуть стати знанням у свідомості реципієнта. Тому правильним є й таке твердження: у документі немає знань (емоцій, вольових дій), а є тільки інформація.

Водночас ми знаємо, що інформація — це результат комунікації , те, що одержує реципієнт, і поки він не одержить інформацію (тобто не ознайомиться з документом) — не можна сказати, що комунікація відбулася, що документ виконав своє призначення. Де ж знаходиться інформація?

Точної, однозначної відповіді на це запитання немає, тому що, як ми з'ясували вище, інформація — це абстрактне поняття, яке лише свідчить про "рух ідеального в суспільстві" , про застосування комунікаційно-інформаційного підходу до аналізу тих чи інших явищ дійсності.

Оскільки документ використовується як канал передачі інформації тільки в соціальній комунікації , то при характеристиці інформації , яка міститься в документі , застосовують прикметники: "соціальна", "розумова", "семантична" чи "семіотична" інформація. "Семантичною" називають інформацію, яка має певне значення, смисл для людини, яка її сприймає. "Семіотичною" — інформацію, як а передається в певній знаковій формі. Ці назви походять від термінологі ї семіотики — науки про знакові системи.

Однак уся соціальна інформація є семіотичною і семантичною, бо може передаватися від людини до людини тільки в знаковій формі і є інформацією для людини тільки в тому випадку, коли має значення, смисл, який може бути розшифрований (декодований).

З таких міркувань визначення документа як "семантичного повідомлення, фіксованого знаковою системою на матеріальному носії для передачі його в часі та просторі" не суперечить наданому вище визначенню документа як каналу соціальної комунікації .

На особливу увагу заслуговує визначення документа як повідомлення. Аркадій Васильович Соколов пише: "Документ — це стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в соціальній комунікації як завершене повідомлення". У цьому визначенні документа все збігається з наведеним вище, крім вказівки на місце документа в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі . Виникає питання: документ — це канал передачі інформації чи повідомлення? Документ — це особлива форма каналу комунікації , така, де повідомлення невідривне від свого матеріального носія. Канал — це "сукупність пристроїв для передачі інформації" , або в переносному значенні — "шлях , засіб для досягнення якоїсь мети".

Канал — це обов'язковий елемент комунікаційно-інформаційної системи: шлях, яким передається повідомлення. Цей канал може бути непомітним для людей-комунікаторів (наприклад, за усної комунікації) , або може бути спеціально створеним для передачі повідомлення (наприклад, технічні пристрої у телефонній комунікації) . Особливістю документальної комунікації є те, що її каналом є матеріальний об'єкт, у якому зафіксовано інформацію, тобто документ. Безумовно, документ можна одночасно розглядати і як повідомлення, але таке, що невідривне від каналу його передачі . Із документа споживач може сприйняти як сигнали зміст повідомлення, розшифровуючи його знакову форму.

Інший підхід потрібний в тому випадку, коли документ сам (у цілому) розглядається як об'єкт передачі у матеріально-речовій комунікації . У такому разі документ розглядається не як повідомлення і не як канал передачі інформації , а як матеріальний об'єкт, що функціонує в суспільстві . Тоді для його передачі потрібні певні матеріальні канали чи суспільні інститути: книжкова торгівля, бібліотечна справа тощо.

2.2 Функція документа у соціальній комунікації

Поняття "функція" має різні значення (суспільне, математичне, фізіологічне, лінгвістичне). Оскільки документ — це об'єкт, створюваний суспільством, до нього застосовують суспільне значення поняття "функції" : "обов'язок, коло діяльності , призначення, роль", або "діяльність, обов'язок, робота, призначення"."Функція документа — це його суспільна роль, соціальне призначення, мета, завдання".

Аналіз показує, що документ виконує не одну функцію, а декілька, певну множину функцій. Тому документ є поліфункціональним об'єктом (від "полі" , що означає "багато"). Різні функції документа не є однопорядковими. Є функції головні і похідні (підпорядковані); є загальні (притаманні всім документам) і спеціальні (притаманні окремим групам — видам — документів), а також є конкретні функції , притаманні певним обмеженим групам (жанрам) документів. У теоретичному плані питання про функції документа вивчалося перш за все стосовно певних жанрів та видів документа (тобто вивчалися конкретні та спеціальні функції). Але останнім часом з'явилися праці , присвячені , головним чином, загальним функціям документа.

Головна, сутнісна функція будь-якого документа — соціально-комунікаційно-інформаційна. Ця функція випливає з визначення документа як єдності інформації та матеріального (речовинного) носія, що використовується як канал передавання інформації у суспільстві. Це визначення є функціональним, бо показує роль (призначення) документа в суспільстві .

Отже, функціональна сутність документа полягає в тому, що він є особливою формою каналу передачі інформації в системі соціальних комунікацій: такою формою, в якій передане повідомлення фіксується на (в) матеріальному (речовинному, субстанціальному) носії, що забезпечує передачу повідомлення в часі й уможливлює передачу повідомлення (разом із документом) у просторі .

Соціально-комунікаційно-інформаційна функція — це єдина функція документа, але іноді її характеризують як сполучення двох (зокрема комунікаційної та інформаційної) , а то й трьох окремих функцій (додаючи до названих вище також "соціальну" функцію) . Однак інформаційна і комунікаційна — це дві сторони однієї функції , обумовленої місцем документа в системі соціальних комунікацій. Можна назвати цю функцію одним складним словом: соціально-комунікаційно-інформаційна. Перша частина цього слова — "соціально-" — вказує на те, що документ є засобом (каналом) саме соціальної комунікації , що здійснюється в суспільстві (соціумі) і слугує для передачі соціальної інформації , тобто інформації , що функціонує в суспільстві . Документ не може існувати поза суспільством.

Комунікаційна функція полягає в тому, що документ є засобом (каналом) комунікації; забезпечує один із видів соціальної комунікації (документальну), яка без нього була б неможлива. Між поняттями "засіб" і "канал " немає суперечності ; друге слугує уточненню, конкретизації першого. "Засіб" тут розуміється як "знаряддя, предмет (сукупність пристроїв), необхідний для здійснення певної діяльності" , а "канал " — як "шлях , засіб для досягнення чогось". Іноді цю функцію документа називають "комунікативною" і характеризують її значною мірою так, як комунікаційну. Комунікаційна функція документа складається з чотирьох підфункцій: по-перше, документ є приймачем вираженої передавачем і призначеної для передавання інформації; по-друге, є сховищем переданої інформації , де вона зберігається і не зникає з перебігом часу; по-третє, є передавачем інформації , отриманої від комуніканта як джерела інформації , до реципієнта; по-четверте, є безпосереднім джерелом інформації для реципієнта. Інформаційна функція документа тісно пов'язана з комунікаційною, тому що функція передачі інформації виконується документом тільки в комунікаційній системі . Відповідно, документ характеризується як засіб (або канал) передачі інформації, що може виступати як приймач, сховище, передавач або джерело інформації .

У наявній літературі про функції документа інформаційна функція висувається на перший план як "найбільш узагальнювальна" , але вона є лише стороною єдиної соціально-комунікаційно-інформаційної функції .

Немає також потреби виділяти окремо "соціальну функцію" документа, тому що всі функції документа є соціальними, або суспільними, оскільки документ функціонує в суспільстві , виникає у відповідь на потреби суспільства і задовольняє їх. А особливий — соціальний — характер комунікації й інформації , з якими пов'язане виникнення документа, можна підкреслити в назві його головної функції — соціально-комунікаційно-інформаційної .

Висновки

Для теоретичного визначення поняття "документ" необхідно застосовувати комунікаційно-інформаційний підхід, тобто розглядати документ як елемент соціального комунікаційно-інформаційного процесу. Властивості документальної комунікації визначаються тим, що каналом передачі повідомлення в ній є документ. Повідомлення (інформація) формується у свідомості комуніканта і фіксується ним на речовинному носії, відділеному як від комуніканта, так і від реципієнта. Фіксованість повідомлення на матеріальному (речовинному) носії забезпечує можливість передавання повідомлення як у просторі, так і в часі. Поряд з трактуванням документа як каналу комунікації, по якому передається повідомлення, існує інший підхід, коли сам документ розглядається як комунікат (те, що передається у процесі комунікації). У цьому випадку каналами комунікації вважають суспільні інститути, що забезпечують збирання, збереження, пошук та організацію використання документів. Такий підхід не суперечить означеному вище, він лише свідчить про можливість різноманітних підходів до визначення місця документа в системі соціальної інформаційної комунікації. Розгляд документа як елемента системи соціальних комунікацій дозволяє прояснити і поняття "інформація", що використовується при характеристиці документа. Інформація — це наукова абстракція, яка є результатом інформаційно-комунікаційного підходу до явищ дійсності. Говорити про документ можна лише з урахуванням діалектичних взаємин між інформацією і знанням; свідомістю у вигляді думок, ідей, емоцій, вольових спонукань людини і її "зовнішнім" вираженням у формі документальних повідомлень. Представлення документа й інформації у світлі теорії комунікації дозволяє з'ясувати сутність документа і знайти методологічний засіб для аналізу його функцій і властивостей.

ГЛОСАРІЙ

Комунікація походить від лат.communicatio - єдність, передача, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом лат.communico - роблю спільним, повідомляю, з’єдную, похідним від лат.communis - спільний. Поняття комунікація може вживатись у значенні: соціальна комунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами; телекомунікації або зв'язок за допомогою технічних засобів; певна система, за допомогою якої забезпечується сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, інформаційні комунікації тощо.

Комунікаційний процес - це:

механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);

обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);

інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом (Мойсей Каган);

спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);

акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);

специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Узагальнюючи, можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікаційного процесу - механістичного та діяльнісного.

Соціальна комунікація - це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

Документна комунікація - це комунікація, яка опосередкована документом, побудована на обміні документами між двома або більше учасниками комунікаційного процесу. Документна комунікація є підсистемою соціальної комунікації.

Комунікант - це відправник документного повідомлення, автор.

Реципієнт - це отримувач повідомлення (читач, слухач).

Комунікат – документне повідомлення.

Комунікаційний канал - частина комунікаційної системи, яка зв'язує між собою джерело та приймач повідомлень. Канал поширення сигналу може бути штучним, природним і комбінованим. У першому і (або) третьому випадку - це сукупність технічних засобів та середовища розповсюдження, що забезпечує передавання повідомлень від відправника до одержувача.

Кодування повідомлення - це представлення ідеї, яку прагне донести до одержувача коммунікант, в кодах або символах, тобто в знаках, що перекладають ідею на мову, зрозумілу реципієнту.

Декодування повідомлення - це переклад його на мову одержувача. Воно визначається особистим сприйняттям одержувача, його здатністю розпізнавати і інтерпретувати коди, використані для передачі ідеї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

документний комунікація соціальний інформаційний

Г. Швецова-Водка Документознавство: Навч.посіб. - К: Знання, 2007.

Н. Кушнаренко Документоведение - К:Знання,2008.

Швецова-Водка Г. Документ і книга в системі соціальних комунікацій. - Рівне, 2001.

Столяров Ю. М. Соціальні комунікації: розвиток в інформаційному просторі // Вісн. ХДАК: Зб. наук. пр. - Х., 2000. - Вип. 2.