Комахи-шкідники плодово-ягідних культур

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ ДЕРЕВ

1.1 Попелиці – шкідники плодових дерев

1.2 Щитовки та псевдощитовки

1.3 Плодові довгоносики

1.4 Короїди

1.5 Метелики – шкідники плодових дерев

1.6 Пильщики

РОЗДІЛ ІІ. ШКІДНИКИ ЯГІДНИХ КУЛЬТУР

2.1 Шкідники смородини та аґрусу

2.2 Шкідники малини

2.3 Шкідники суниць та полуниць

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Культурні рослини пошкоджують багато видів шкідливих комах. Кожна сільськогосподарська культура має власних шкідників видовий склад яких може дещо змінюватись в різних географічних зонах країни. Близько 150 видів найбільш небезпечних шкідників та збудників хвороб є частими супутниками наших садів. Серед шкідників є види, що широко розповсюджені (яблунева плодожерка) та види з обмеженим поширенням.

Масштаби шкоди, якої завдають комахи є вражаючими. За деякими даними шкідники і хвороби сільськогосподарських культур знищують 20 % світового урожаю. Шкода, якої завдають комахи-шкідники садовим культурам досягає 40% втрат врожаю.

Кожен шкідник має певні власні біологічні особливості і завдає специфічної шкоди. Шкідливі комахи пошкоджують різні органи рослин: одні види пошкоджують корені інші – листі; є комахи, які пошкоджують тільки генеративні органи – пуп’янки, квіти, плоди. Відшукати шкідника, якщо не знати його поведінки, непросто. Більшість із них є дрібними або ведуть дуже потаємний спосіб життя, завдяки тому що мають маскувальне забарвлення.

Тому метою нашої роботи ми обрали вивчення комах-шкідників садових культур та методи боротьби з ними.

Задачі:

Ознайомитися з найпоширенішими видами комах-шкідників плодових дерев, особливостями їх біології та поведінки, характером пошкоджень, які ними завдаються.

РОЗДІЛ І. ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ ДЕРЕВ

1.1 Попелиці – шкідники плодових дерев

Попелиці - комахи з неповним перетворенням, у них відсутня фаза лялечки. Зимує попелиця у фазі яєчок, відкладених крилатими попелицями восени групами на кору молодих гілок біля бруньок, а також у тріщини кори на штамбах, стовбурах і вітках. Яєчка попелиць чорного кольору. Вони добре помітні на корі пагонів.

Рано навесні, під час розпускання бруньок, з яєць виходять дуже дрібні зелені личинки, що зовні схожі на дорослих попелиць. У пошуках їжі личинки заповзають у листки рослин, які розвиваються, і ушкоджують їх. Ростуть личинки швидко і незабаром перетворюються в самок, що без запліднення народжують личинки, даючи нові колонії безкрилих попелиць. Попелиця живе 15 днів і, розмножуючи протягом літа, може дати 8-10 поколінь.

Крилаті самки з'являються на початку літа, приблизно в червні. Вони розлітаються по саду, заражаючи личинками рослини. Розвитку попелиць особливо сприяє суша і жарке літо, а холод і дощ комахи переносять погано.

В пошкоджених попелицями рослин порушується дихання через листкову поверхню, затримується ріст, рослина вибивається із сезонного ритму розвитку. У неї не встигають до заморозків визрівати рослинні тканини, що різко знижує зимостійкість.

Зелена яблунева попелиця (Aphis pomi Deg) - небезпечний шкідник, який вражає яблуню, грушу, горобину й інші плодові дерева. Попелиці поселяються колоніями на молодих пагонах і листках, вони вражають рослини з провесни і до пізньої осені, хоботом проколюють шкірочку листків, пагонів і навіть плодів і висмоктують з них соки. Ушкоджені листки скручуються, деформуються і відмирають, а пагони викривляються, перестають рости, визрівання деревини затримується, рослини в зимовий період підмерзають.

1.2 Щитовки та псевдощитовки

На корі стовбура і віток іноді зустрічаються нерухомо сидячі невеликі комахи, покриті щільними восковидними щитками. Це щитовки і псевдощитовки. На перший погляд вони навіть не схожі на комах, а скоріше нагадують нарости на корі. Самки щитівок мають плоске тіло овальної або подовженої форми, позбавлені крил і ніг. Довжина тіла від 0,5 до 9 мм. У більшості видів очі відсутні. Самці щитовок і псевдощитовок безкрилі або ж з одною парою крил. Майже все життя щитівки знаходяться під прикриттям щільного воскоподібного щитка.

Володіючи здатністю швидко розмножуватися, щитівки і псевдощитовки досить часто суцільно покривають кору віток і стовбурів дерев і чагарників. Висмоктуючи соки з рослин, вони викликають передчасне опадання лисктів, потворність погонів, а при сильному зараженні усихання віток і загибель дерев. Личинки старших віків і самки щитівок, а також самки псевдощитовок ведуть нерухомий спосіб життя: присмоктавши до кори, вони втрачають здатність пересуватися.

Яблунева комовидна щитовка (Lepidosaphes ulmi L.) пошкоджує яблуню, грушу, сливу, абрикос, липу, тополю, дуб, ясен, терн, бузок, вербу, глід, кизильник і багато інших порід. Поширена повсюдно. Одержала назву в зв'язку з тим, що щитки її самок витягнуті і досить часто вигнуті на зразок коми. Щиток самки довжиною 2-4 мм, коричнюватий.. Самці щитівки на яблунях зустрічаються рідко, тому розмножується цей вид частіше без запліднення. Розвивається в одному поколінні.

Акацієва псевдощитовка (Parthenolecanium corni Bouche) пошкоджує багато плодових, ягідних, лісових і декоративних листяних порід. Часто зустрічається на сливі, смородині, аґрусі, білій акації, ліщині. Поширена повсюдно. Дорослі самки напівкулястої форми, жовтувато-коричневі, блискучі, спочатку з темними смужками. Довжина їх до 6,5 мм, ширина до 4 мм. Зимують личинки другого віку на корі віток і стовбурів, навесні висмоктують сік із тканин кори. У травні з'являються самки, які дуже плідні (до 3000 яєць). Жовті личинки, які вийшли з яєць, харчуються на листках, а восени перебираються в місця зимівлі.

1.3 Плодові довгоносики

Садові довгоносики – це порівняно невеликі жуки, довжина яких від 3 до 9мм, свою назву отримали за своєрідну форму голови, кінець якої у більшості видів витягнутий у довгий хоботок. Серед слоників, шкідниками плодових порід є яблуневий цвітоїд (Anthonomus pomorum L.), вишневий слоник (Rhynchites auratus Scop), слив’яний слоник (Rh. Cupreus L.), казарка, букарка, яблуневий цвітоїд завдають суттєвої шкоди садам в багатьох районах нашої країни.

Вишневий слоник, так називають жука золотаво-зеленого кольору, з малиновим відливом, покритого рідкими волосками. Личинка жовтувато-біла, дугоподібно вигнута, безнога, з маленькою коричневою голівкою. Лялечка рудувата. Вона досягає довжини 7 мм.

Зимують довгоносики переважно в стадії личинки в ґрунті на глибині до 15 см. При теплій і тривалій осені залишаються зимувати також лялечки і жуки.

Личинки окуклюються в травні, а масовий вихід жуків з лялечок відбувається через два тижні і збігається звичайно з цвітінням вишні. Жуки харчуються бруньками, потім молодими листками і бутонами, а коли утворяться зав'язі плодів вишні, сливи, яблуні і черемшини, вони переходять на них. У бутонах жуки вигризають отвір, через який виїдають вміст, а в м'якоті зав'язей роблять отвору, схожі на носові ходи.

Через два тижнів після цвітіння вишні і сливи жуки приступають до відкладки яєць на кісточку зелених плодів цих культур. Самка виїдає при цьому поглиблення в м'якоті плоду до кісточки, поміщає в оболонку яйце і закупорює отвір недогризками плоду.

Відкладання яєць триває більш місяця, до середини липня, і за цей час кожна самка здатна відкласти до 200 яєць. Розвиток яйця в плоді вишні продовжується 8-10 днів. Личинка проникає усередину молодої, що ще не зміцніла вишневої кісточки і виїдає її вміст. Ушкоджений плід відпадає.

Личинки розвиваються протягом 4-5 тижнів, наприкінці липня до початку серпня закінчують розвиток, прогризають у кісточках отвір і, вибравши з плоду, падають на землю.

Тут, заривши на глибину 5-15 см, залишаються зимувати. В роки з теплою осінню личинки окуклюються в серпні, і восени ж з лялечок виходять жуки, які залишаються на зимівлю в ґрунті.

Яблуневий цвітоїд – невеликий жук довжиною 5 мм, сіруватого кольору з білими косими смужками на спині и з голівкою, витягнутою вперед у вигляді довгого хоботка Зимують жуки в тріщинах кори, дуплах, в листовій підстилці й інших затишних місцях саду і садозахисних насаджень. Рано навесні, до розпускання бруньок, коли середньодобова температура повітря досягне 6° С, жуки виходять з місць зимівлі і забираються на дерева. Перший час вони харчуються бруньками, у яких вигризають вузькі глибокі ранки, що нагадують уколи голкою. З ранок виділяються маленькі, блискучі на сонці крапельки прозорого соку, що повільно стікають («плач бруньок»).

З появою бутонів самки вигризають у них невеликі поглиблення і відкладають у бутони по одному яйцю. Плідність самок 50-100 яєць. Незабаром з яєць відроджуються личинки. Вони виїдають внутрішню частину бутонів і склеюють своїми екскрементами пелюстки, які не розпустилися та потім засихають, утворюючи коричневі ковпачки. Якщо зняти такий ковпачок, то усередині квітки можна знайти злегка вигнуту білувату личинку або жовтувату лялечку цвітоїда. Розвиток личинки продовжується 15-20 днів, а стадія лялечки - до 11 днів. Жуки нового покоління, які з'являються після цвітіння яблуні, прогризають у ковпачках круглі отвори і виходять назовні. Вони якийсь час ушкоджують листки, виїдаючи в них невеликі «віконця», потім розселяються по саду і ховаються в тріщинах кори й інших затишних місць на час літнього спокою. Восени жуки перебираються в місця зимівлі.

Букарка ушкоджує бруньки і листки яблуні, айви і груші, рідше сливи й інших плодових. Дрібний, до 3 мм, жук-довгоносик яскраво-синій або зеленуватий з металевим блиском. Зимує в ґрунті на глибині 10-15 см. Навесні під час розпускання бруньок, коли середньодобова температура повітря стане 10° С и вище, жуки з'являються в кронах дерев, пошкоджуючи бруньки, а надалі бутони і квітки. Відкладання яєць відбувається під час цвітіння яблуні. Самка вигризає поглиблення в черешку або в центральній жилці листка і відкладає в них по одному яйцю, після чого підгризає черешок. Взагалі вона може відкласти до 100 яєць. Личинки, які тільки відродились виїдають подовжні ходи в черешках і центральній жилці, а також мінують листки - виїдають м'якоть. Ушкоджені листки в'януть і обсипаються. Листопад спостерігається на початку червня. Свій розвиток личинки закінчують в опалих листах, після чого ідуть у ґрунт на глибину 3-6см для окуклювання. Частина личинок при несприятливих умовах (недолік вологи) перетворюється в лялечок і жуків лише восени наступного року.

Казарка пошкоджує сливу, абрикос і яблуню, у меншому ступені інші плодові. Жук довжиною до 6,5 мм, малиновий із золотаво-зеленуватим відливом, зимує під листовою підстилкою й у щілинах кори. У верхньому шарі ґрунту іноді зимують личинки. Вихід жуків навесні починається досить рано, коли середньодобова температура повітря стане 8° С и вище. Спочатку жуки харчуються бруньками, вигризаючи в них глибокі отвори, пізніше ушкоджують плоди, виїдаючи вузькі ямки, схожі на уколи. Місця уколів затягуються корковою тканиною з наступним утворенням характерних горбків.

Незабаром після закінчення цвітіння самки відкладають яйця в м'якоть плодів сливи, а трохи пізніше - яблуні, по одному або декілька в плід. При цьому вони вигризають у м'якоті невелику камеру глибиною 2- 3 мм і, відклавши в неї яйце, зашпаровують своїми екскрементами, разом з якими заносять у плід спори збудника плодової гнилі. Відклавши яйця, самка надгризає плодоніжку, що викликає ослаблення припливу соків до плоду і в остаточному підсумку його передчасне опадання. Плідність казарки досягає 200 яєць. Спори плодової гнилі, занесені в плоди, проростають і викликають загнивання м'якоті. Цим створюються сприятливі умови для розвитку личинок казарки, тому що вони можуть жити лише в плодах, які загнили, ураженою плодовою гниллю.

Личинки живуть і розвиваються в плодах біля місяця, після чого ідуть у ґрунт, де влаштовують колиску (ущільнюють ґрунт навколо себе) і окуклюються. Окуклювання починається в середині літа і продовжується до пізньої осені. Жуки нового покоління з'являються наприкінці літа або восени, частина з них залишається в ґрунті до весни наступного року, але більшість виходять на поверхню й інтенсивно харчуються, ушкоджуючи плодові бруньки. З настанням холодів жуки ідуть на зимівлю. При несприятливих умовах частина личинок, впадає в діапаузу. Розвиток їх затримується і перетворення в жуків відбувається лише восени наступного року

1.4 Короїди

Зморшкуватий заболонник (Scolytus rugulosus Ratz) шкодить переважно кісточковим породам - сливі, вишні й іншим. Личинкові ходи в нього довгі і сильно поглиблюються в заболонь. Жук вражає звичайно ослаблені рослини і прискорює їх загибель.

Яблуневий заболонник (S. mali Bechst) пошкоджує яблуню, грушу, глід, горобину, черемшину й інші плодові дерева, особливо слабкі і хворі. Заражені короїдами дерева швидко відмирають. Самка короїда вгризається в кору дерев і в лубі проточує хід, з боків якого вигризає поглиблення й у них відкладає яєчка. Вихідні з яєчок личинки прогризають свої ходи в сторони від основного ходу, зробленого самкою. В міру росту личинок їхні ходи збільшуються в довжину, розширюються, переплітаються між собою і закінчуються розширеними колисками, у яких окуклюються личинки. Західний непарний короїд (Xyleborus dispar Fabr.) на відміну від інших жуків поселяється на плодових деревах і лісових породах. Жуки зимують у старих маткових ходах. Навесні самки перелітають на здорові рослини, прогризають отвори в деревині і відкладають яйця по 30-40 штук. Личинки, які з'явилися, харчуються міцелієм гриба в матковому ході і там же перетворюються в лялечок, а потім у жуків.

1.5 Метелики – шкідники плодових дерев

Гусениці багатьох метеликів завдають великої шкоди плодовим деревам. Вони пошкоджують бруньки, листки, псують інші листки, виїдають пагони, точать деревину.

Боярошниця (Aporia crataegi L.)- великий денний метелик, довжина її тіла перевищує 2см, а в розмаху крил вона досягає 5-6 см. Крила білі, з чорним добре помітним жилкуванням. Молода гусениця сірувато-коричнева, з темною голівкою, а доросла покрита густими волосиками. Боки і низ сірі, а по спині проходять золотаво-жовті і три чорні смуги.

Провесною (наприкінці квітня-початку травня), коли дерева ще не встигли рушити в ріст, гусениці, які перезимували вибираються з гнізд і поїдають бруньки і пуп'янки. У момент похолодання вони знову ховаються в гнізда. Як тільки на деревах з'являться листки і квітки, гусениці харчуються ними. Під час утворення зав'язей у яблуні гусениці закінчують харчування й окулюються на вітках і стовбурах.

Через два тижні (наприкінці червня-початку липня) з лялечок вилітають метелики, які відразу ж починають відкладання яєць. Відкладання яєць триває 20-25 днів. Через 12-18 днів з яєць виходять гусениці і харчуються листками. Восени гусениці влаштовують гнізда у виді грудочки сухих листків і прикріплюють їх павутиною до гілок. Усередині грудочки знаходяться невеликі білуваті тверді кокончики. У кожному гнізді зимує до 70 гусениць. Гнізда добре помітні серед голих віток. Гнізда боярошниці ушкоджують усі плодові дерева, а також черемшину, горобину, глід і шипшину.

Непарний шовкопряд (Ocneria dispar L.) - це нічний метелик. Самка крупніша в 1,5 рази, тому шкідник і одержав назву «непарний». Розмах крил у самки від 6,5 до 7,5см, а в самця від 3,5 до 4,5 см. Черевце самки товсте, покрите волосками. Крила жовтувато-білого кольору, передні з темними поперечними смужками. Передні крила самця темно-сірі. Тіло гусениць довжиною 6-7 см. Уздовж спини в гусениці розташовані двома рядами 11 пар бородавок, з них передні 5 пар синього кольору, а останні темно-червоного. Загальне забарвлення гусениць - від темно-коричневого до темно-сірого кольору, з малюнком з ясно-жовтих і більш темних ліній.

Відкладка яєць починається із середини липня на корі дерев, у основи стовбурів, на пнях, унизу заборів, будівель, де вони і зимують. Навесні, з розпусканням бруньок у дерев, з яєць починають виходити маленькі темні гусениці. Вихід їх продовжується до закінчення цвітіння яблуні.

Молоді гусениці покриті волосками, довжина яких удвічі перевищує довжину самої гусениці. Завдяки цьому гусениці на великі відстані розносяться вітром. Вони дуже ненажерливі. Харчуються біля двох місяців і за цей час знищують до 30 листків.

В другій половині липня гусениці окуклюються в рідких павутинних коконах, прикріплених на стовбурах, гілках і листках. Лялечки червонясто-бурого кольору. Через 2-3 тижні з лялечок вилітають метелики і відкладають яєчка.

Кільчастий шовкопряд (Malacosoma neustria L.)- нічний коричнево-жовтий метелик з темною поперечною смужкою на передніх крилах. Вона відкладає на кінцях молодих гілочок плодових дерев від 100 до 400 яєчок сірого кольору, розташовуючи у виді щільних спіральних колечок, як би зроблених з бісеру. Гусениці шовкопряда блакитнувато-сірого забарвлення з жовтогарячими і блакитними подовжніми смужками і білою смугою на спині. Вони покриті м'якими волосками. Довжина гусениць до 5,5 см. Лялечка бурувато-коричневого кольору, міститься в білому павутинному коконі.

Навесні з настанням теплої погоди з яєць виходять гусениці. Вони поїдають листки, які розпускаються, а потім бутони і квіти. Гусениці живуть колоніями, сплітаючи в розвилках віток павутинні гнізда, які називаються «дзеркалами». Харчування гусениць продовжується близько 1,5 місяців, причому останнім часом вони залишають гніздо і живуть поодинці.

Окуклювання відбувається в тріщинах кори й інших затишних місцях у другій половині червня. Окуклюються гусениці в щільних шовковистих коконах у згорнутому листку. Через два тижні, у липні з коконів вилітають метелики. Гусениці кільчастого шовкопряда ушкоджують майже всі садові рослини.

Яблунева міль (Hyponomeuta malinella L.) ушкоджує тільки яблуню. Метелик в розмаху крил досягають 18-20 мм. Гусениці молі зимують під невеликими коричневими щитками з виділень метеликів, які затверділи. Розмір щитка 3-4 мм у діаметрі. Вони розташовуються на гладкій корі молодих гілочок, у кожнім з них знаходиться 20-80 яєць.

Навесні, приблизно через кілька днів після розпускання бруньок яблуні, гусениці виходять з-під щитків і вгризаються усередину молодих листів. Вони настільки малі, що, харчуючись м'якоттю листків, не ушкоджують при цьому шкірочки - такого роду ушкодження називаються «мінами». Краї або вершини листів у місцях ушкоджень відмирають, буріють.

Перед цвітінням яблуні підрослі гусениці виходять на поверхню листків і починають об'їдати їх зовні, обплітаючи павутиною. Дорослі гусениці до 18 мм довжини, сіро-жовті з двома рядами чорних крапок на спині. З масовою появою вони часто знищують майже всі листи, покриваючи оголені гілки павутинними гніздами. Період харчування гусениць продовжується до 40 днів, після чого вони, не виходячи з гнізд, плетуть білі, щільні веретеноподібні кокони, розташовуючи їхніми групами, і перетворюються в лялечок.

Приблизно через місяць після цвітіння яблуні з'являються метелики молі, літ яких триває місяця два. Незабаром вони відкладають яйця, розташовуючи їх на корі черепицеподібно, накладаючи один на одного і покриваючи слизуватими виділеннями. Розвивається в одному поколінні.

Плодова міль (Hyponomeuta padella L.) пошкоджує сливу, абрикос, терн, вишню, рідше грушу і яблуню. Іноді зустрічається на дубі, ясені, вербі. Життєвий цикл розвитку плодової моли близький до розвитку яблуневої молі. Однак гусениці плодової моли увесь час живуть відкрито, скелетують (з'їдають м'якоть, не ушкоджуючи жилок) і об'їдають листи з країв. На відміну від яблуневої молі хоча і живуть колоніями, але окуклюються в коконах, які розташовуються в гніздах поодинці, безладно, а не щільною групою, як це буває в яблуневої молі. Розвивається в одному поколінні.

Яблунева плодожерка (Laspeyresia pomonella L.)- це нічний метелик сірого кольору. Величина його розмаху крил 15-20 мм. Яєчка зеленувато-білого кольору, діаметром до 1 мм, гусениці ясно-рожеві, з коричневою голівкою і сірими бородавками на тілі, досягають 18 мм, лялечки жовтувато-коричневі довжиною 9-12 мм.

Метелик літає вночі протягом 4-6 тижнів. Відкладку яєць починає через 7-10 днів після цвітіння яблуні, коли температура повітря не нижче 16°С і немає сильного вітру і дощу. Яйця відкладає в яблуні на верхню сторону листка, у груші на нижню, а потім на плодах. Гусениці виходять з яєчок через тиждень при температурі повітря вище 18-20°С або через півмісяця, якщо температура повітря нижче 14-16°С. Вони вгризаються в молоді плоди і виїдають у них насіння, а потім виходять назовні і забираються в нові плоди. Зимують гусениці в щільних павутинних коконах на деревах.

Сливова плодожерка (L. funebrana Ir.) - це метелик із сірувато-коричневими крилами. Гусениця рожево-червона, з темно-бурою голівкою. Плодожерка ушкоджує плоди сливи й інших кісточкових культур. Вони при цьому покриваються фіолетовими плямами.

Зимують дорослі гусениці в коконах, більшість яких знаходиться в тріщинах кори стовбурів дерев. Метелики з'являються незабаром після цвітіння сливи. Відкладання яєць відбувається по вечорах і розтягується до місяця. Розвиток гусениць у плодах продовжується близько 30 днів.

Розанна листовертка (Cacoecia rosana L.) - невеликий метелик, який ушкоджує усі види плодових і ягідних культур. Розмах крил - 1,5 см. Забарвлення передніх крил від сірувато-жовтого до темно-коричневого кольору, з темними хвилястими поперечними смужками, а задні крила ясно-коричневі. Молода гусениця має зеленувато-жовте забарвлення, а доросла - зелене, з білими бородавками на тілі і чорній голівці. Довжина гусениці - до 2 см. Зимує розанна листовертка в стадії яєчок. Рано навесні, коли оголюються суцвіття яблуні і груші і цвітуть вишні і сливи, з яєць виходять гусениці. Вони харчуються бруньками, а потім листками, квітками і плодами. На плодах яблуні, яка формуються, і груші гусениці вигризають ямки. Ушкоджені плоди опадають або, продовжуючи ріст, приймають виродливу форму.

Харчування гусениць триває 30-40 днів. Наприкінці червня вони окуклюються в згорнутих листочках, скріплених павутиною. Лялечка коричнева. Перетворюється в метелика через 10-15 днів. Метелики з'являються на початку липня і протягом усього місяця відкладають на кору яйця, склеєні в бурувато-зелені купки по 80-90 штук у кожній. Яйця розміщаються на висоті 3-6 см від рівня ґрунту, де їх важко помітити, тому що за кольором вони мало відрізняються від кори рослин.

1.6 Пильщики

Плодові пильщики пошкоджують плоди та листя. Дорослий пильщик чорного кольору, блискучий, із прозорими крилами і бурими жилками на них. Личинка жовтувато-зеленим, покритим чорним слизом. Лялечка біла, знаходиться в щільному бочкоподібному коконі.

Дорослі личинки зимують у ґрунті під ушкодженими деревами на глибині 10-15 см. Окуклюваня відбувається пізно навесні, наприкінці травня, а наприкінці червня й у липні з лялечок вилітають пильщики. Вони літають до середини серпня, відкладаючи яйця в листки з нижньої сторони. У місці кладки утвориться добре помітна зверху коричнева пляма.

Розвиток яйця продовжується 8-15 днів. Масовий вихід личинок відбувається наприкінці липня і до початку серпня. Вони живуть на верхній стороні листків, зскрібаючи м'якоть, листки при цьому швидко засихають. Харчування личинок продовжується 3-4 тижня, до половини вересня, потім вони падають вниз, зариваються в ґрунт і виготовляють із землі і слизу овальні кокони, у яких залишаються зимувати.

Яблуневий пильщик (Hoplocampa testudinea Klug) - невелика комаха довжиною не більш 6-7 мм, зовні нагадує маленьку повільно літаючу бджілку. Шкоду наносять личинки – псевдогусінь пильщика, які вигризають насіння в плодах яблуні, особливо ранніх сортів.

Виїдена цілком серцевина плодика дає можливість легко відрізнити ушкодження личинки пильщика від ушкодження гусеницею плодожерки, яка виїдає лише насіння. Дорослі псевдогусениці пильщика трохи схожі на гусениць плодожерки, але легко відрізняються по неприємному запаху, який нагадує запах клопів. Відрізняються вони тим, що мають 10 пар ніг і блідо-жовте забарвлення, а не рожеве, як у плодожерки. З'являються личинки значно раніш гусениць плодожерки і шкодять зав'язям плодів. Переходячи з однієї зав'язі в іншу, вони ушкоджують до 3-4 плода. Дорослі личинки зимують у ґрунті, у щільних землистих коконах на глибині від 5 до 15 см. Окуклювання відбувається навесні, а виліт дорослих пильщиків - перед самим цвітінням яблуні.

Кожна самка пильщика відкладає до 80 яєчок, поміщаючи них по одному в чашечку бутона або квітки, пропилюючи шкірочку яйцекладом. Личинки, які родились прогризають звивисті ходи під шкірочкою плоду, який формується. Пізніше вони вгризаються в насінну камеру і виїдають її разом з насіннями.

Чорний сливовий пильщик (H. minuta Christ.). Самки відкладають до 30 яєць в чашечку пуп’янків чи напіввідкритих квіток. Спочатку личинки живляться м’якоттю зав’язі. Пізніше виїдають центральну частину плодів та насіння, викликають опадання плодів.

Вишневий пильщик слизняк (Caliroa cerasi L.) пошкоджують листки вишні й інших кісточкових порід. Шкодять рослинам малорухомі зелені личинки пильщика. Дорослі личинки живуть групами по 3-5 штук у згорнутих листах До кінця другої початку третьої декади червня личинки закінчують харчування й ідуть зимувати в ґрунт, де окуклються навесні наступного року. Личинки пильщика вигризають в листках отвори, а при сильному зараженні зовсім оголюють кущі вишні.

РОЗДІЛ ІІ. ШКІДНИКИ ЯГІДНИХ КУЛЬТУР

2.1 Шкідники смородини та аґрусу

Смородина й аґрус - родинні рослини, тому в багатьох випадках ті самі шкідники пошкоджують як ту, так і іншу культуру. До числа загальних шкідників смородини й аґрусу відносяться, наприклад, аґрусова огнівка, яка знищує ягоди смородини й аґрусу, смородинна скляниця, яка пошкоджує деревину і серцевину пагонів, різні пильщики, які розвиваються на листках цих рослин. Разом з тим є шкідники, які пошкоджують тільки одну з культур. Так, тільки на смородині зустрічаються галиці, смородинна міль.

Смородину й аґрус пошкоджують кілька видів попелиць, з яких найчастіше зустрічаються аґрусова пагонова і листкова галова попелиця.

Аґрусова пагонова попелиця (Aphis grossulariae Kalt.) пошкоджує аґрус і смородину. У період набрякання бруньок личинки попелиць виходять з яєць, які зимували на пагонах, і ссуть листки, які розпускаються. Ушкоджені листки скручуються і збираються в грудку, молоді пагони викривляються, ріст їхній припиняється, надалі ушкоджені пагони погано розвиваються. Після цвітіння ягідників личинки перетворюються в самок-фундаторок, які дають початок декільком поколінням попелиць, які розвивається протягом літа. До осені з'являється полове покоління. Самки цього покоління відкладають на пагони яйця, які залишаються зимувати.

Листова голова попелиця (Capitophorus ribis L.) ушкоджує головним чином молоді листки червоної і білої смородини.

Цей вид попелиць називають також волосистою смородинною і червоно-галовою. Довжина дорослих особин досягає 2,2 мм. Навесні і на початку літа попелиці безкрилі, пізніше з'являються крилаті самки, здатні перелітати на значні відстані. Зимують попелиці в стадії яєць, які відкладаються восени на кору молодих пагонів поблизу бруньок. Личинки попелиць відроджуються в період розпускання бруньок. Колонії попелиць знаходяться звичайно на нижній стороні листів. У місцях пошкоджень тканина листової пластинки розростається у виді темно-червоних або жовтих випинань і здуттів (галлів) з верхньої сторони листів. Ушкоджені листки добре помітні. З масовою появою попелиць листки гинуть.

У липні, коли в смородини припиняється ріст пагонів, велика частина попелиць переселяється на трав'янисті дикі і бур'янисті рослини із родини губоцвітів, де розмножується до кінця літа. У вересні попелиці повертаються на смородину для відкладання яєць.

Вербова щитовка (Chsionaspis salicis L.) - широко розповсюджений шкідник, який пошкоджує смородину, аґрус і багато деревних порід і чагарники (верба, тополя, осика й ін.). Кущі смородини, заражені щитовкою, звичайно зустрічаються окремими групами. Часто щитівок буває так багато, що вони суцільною коростою покривають гілки .

Вербова щитовка зимує в стадії крихітних фіолетово-червоних яєць під білими чи сіруватими щитками самок, по 40-80 штук під кожним. Діаметр щитка до 3 мм, форма найчастіше грушоподібна. В травні - червні в період цвітіння смородини відроджуються личинки-бродяжки, здатні активно пересуватися. Присмоктавшись до кори, вони покриваються щитком і в процесі подальшого розвитку ведуть нерухомий спосіб життя. У серпні з'являються самки, що незабаром відкладають яйця. Висмоктуючи сік з кори, щитівки сильно послабляють рослини, викликають гноблення і відмирання гілок. Протягом року розвиваються в одному поколінні. Поширюються щитівки головним чином з посадковим матеріалом.

Березова псевдощитовки подушечниця (Pulvinaria betulae L.) пошкоджує багато деревних порід - ліщину, вербу, осику, горобину, черемшину й ін. У запущених садах зустрічається окремими вогнищами на смородині, переважно на червоній.

Тіло самок березової псевдощитовки опукле, серцеподібної форми, довжиною до 8 мм. Спочатку вони мають сіре забарвлення, потім стають темно-коричневими з поперечними зморщечками. Яйцевий мішок самок білий, довжиною до 9 мм. Зимують звичайно личинки другого віку на гілках. Навесні личинки продовжують шкодити смородині, висмоктуючи сік з кори, а на початку літа перетворюються в самок. Наприкінці червня - початку липня кожна самка відкладає до 600 червонясто-рожевих яєць, у липні - початку серпня з'являються личинки нового покоління. Вибравши затишні місця під відсталою корою звичайно на 3-4-літніх гілках смородини вони присмоктуються до кори і, як правило, після цього не пересуваються. Узимку значна кількість личинок гине. Розселяється головним чином з посадковим матеріалом.

Смородину й аґрус досить часто ушкоджує кленовий борошнистий червець (Phaenacoccus aceris Geoffr). Самки цього червця зеленувато-жовті, покриті білими порошкоподібними восковидними виділеннями. Тіло їх яйцеподібної форми, довжиною до 5 мм. Личинки і самки рухливі. У розвитку кленового борошнистого червця багато загального з березовою псевдощитовкою. Смородину й аґрус часто ушкоджує також акацієва псевдощитівка.

Чорну смородину досить часто ушкоджують личинки галиць - пагонової, листкової і квіткової. Галиці - це дрібні комарики коричнево-жовтого кольору. Довжина їх у залежності від виду коливається від 1,5 до 3мм. Колір молодих личинок білий, дорослих - від жовтого до червоного. Зимують дорослі личинки в ґрунті під кущами на глибині до 5 см. Розмір дорослих личинок у залежності від виду досягає 2-4 мм. Квіткова галиця вилітає під час бутонізації, листкова - під час оголення бутонів і на початку цвітіння, а пагонова - у період масового цвітіння чорної смородини.

Пагонова смородинна галлиця (Thomasiniana ribis Маr.) відкладає яйця на нижню частину плодоносних здеревілих пагонів, звичайно в місцях з ушкодженнями кори. Личинки, які з'явилися, проникають під кору і живуть колоніями. На ушкоджених ділянках з'являються темні, трохи втиснені, які поступово розширюються плями і тріщини, у результаті чого гілки засихають і легко обламуються. З масовою появою шкідника гине значна кількість віток. Протягом літа стеблова галиця розвивається в двох - трьох поколіннях. Друге покоління з'являється наприкінці липня.

Листкова смородинна галиця (Perrisia tetensi Rubs.) звичайно відкладає яйця на наймолодших листках чорної смородини, на кінцях зростаючих пагонів. Личинки ушкоджують молоді верхні листки, які ще не розпустилися, від чого вони стають виродливими, як би продірявленими, чорніють і засихають. Пагони припиняють ріст або ненормально гілкуються. Особливо сильно пошкоджуються молоді кущі і саджанці. Протягом літа розвивається в чотирьох поколіннях. Личинки першого покоління з'являються під час цвітіння чорної смородини. Найбільш численні друге і третє покоління.

Смородинна квіткова галиця (Dasyneura ribis Barn.) відкладає яйця в бутони, всередині яких будуть харчуватися личинки. Ушкоджені бутони ненормально розростаються, набувають жовтуватого або червонуватого забарвлення й обпадають.

Смородинна брунькова міль (Incurvaria capitella Cl.) особливо сильно пошкоджує найбільш ранні сорти смородини. При масовому ушкодженні гусениці молі, виїдаючи бруньки, повністю оголюють кущі, тому що ушкоджені бруньки підсихають і не розпускаються. Частіше пошкоджує червону і білу, рідше чорну смородину. На пошкоджених бруньках звичайно помітні грудочки з дуже дрібних екскрементів, обплутаних тонкою павутиною. Зимують молоді гусениці (довжиною до 2 мм) у пеньках і під відсталою корою віток у основи куща, покриваючи себе щільним коконом. Рано навесні, звичайно в квітні, гусениці уповзають на вітки і харчуються бруньками, які набухають. Спочатку вони червонясто-жовті, пізніше стають зеленими. Перед цвітінням смородини вирослі гусениці (до 8 мм) ідуть у ґрунт у основи куща, де окуклюються. Наприкінці травня вилітають метелики, які незабаром відкладають яйця, розміщаючи їх за допомогою загостреного яйцеклада в м'якоть зелених зав'язей. Відроджені гусениці протягом декількох днів харчуються ще м'якими насіннями ягід і незабаром ідуть у місця зимівлі.

Агрусовий п’ядак (Abraxas grossulariata L.).Гусениці цього широко розповсюдженого досить великого метелика (у розмаху крил близько 5 см) у ряді випадків завдають великої шкоди аґрусові і смородині, особливо на запущених плантаціях. Метелики п'ядака з'являються в червні - липні під час дозрівання ягід. Незабаром з яєць, відкладених метеликами на нижній стороні листків, відроджуються гусениці, які, харчуючись, вигризають у листках дрібні отвори. Восени молоді гусениці обплутують себе тонким павутинним коконом і разом з листками обпадають на землю. Рано навесні в наступному році гусениці нападають на бруньки і знищують листки, які розпускаються. Дорослі гусениці досягають у довжину 3-4 см. Вони сірувато-білі (знизу жовті) з характерними чотирикутними плямами на спині. Як усі п'ядаки, вони мають лише п'ять пар ніг; пересуваючись, згинають тіло у вигляді петлі. Окуклюються гусениці в середині літа в рідких павутинних коконах, прикріплених до гілок..

Агрусова огнівка (Zophodia convolutella Zell.) - один із самих небезпечних і широко розповсюджених шкідників смородини й аґрусу. Пошкоджені гусеницями огнівки ягоди задовго до дозрівання червоніють і засихають; обплутані павутиною, вони добре помітні. Зимують лялечки в павутинних коконах у верхніх шарах ґрунту під кущами смородини й аґрусу. У наступному році навесні, перед цвітінням ягідників, лялечки перетворюються в метеликів, які, вийшовши на поверхню, через якийсь час відкладають яйця, переважно в квітки смородини й аґрусу. Гусениці, які відродилися впроваджуються в зав'язі і виїдають їх. Розвиток гусениць продовжується біля місяця, кожна з них може пошкодити до 6 ягід аґрусу і до 15 ягід смородини, обплітаючи їх павутиною. Дорослі гусениці досягають у довжину 18 мм, вони яскраво-зелені, іноді з буруватим відтінком, з чорною головою і щитком біля неї. На окуклювання і зимовку гусениці ідуть у ґрунт до дозрівання врожаю.

Смородинна скляниця (Synanthedon tipuliformis Gl.) - метелик шкідника смородини й аґрусу в розмаху крил досягає 25 мм. Тіло його покрите бузкувато-чорними лусочками, а на черевці є три (у самок) і чотири (у самців) ясно-жовтих поперечні смужки. Літ метеликів починається через 10-15 днів після закінчення цвітіння чорної смородини (наприкінці червня - початку липня) і звичайно збігається з масовим цвітінням малини. Самки відкладають до 60 яєць, розташовуючи них по одному, частіше біля різного роду тріщин на корі віток. Гусениці (білуватого кольору з коричневою головою) проникають у серцевину гілок і, харчуючись, вигризають у них гладкі з чорними стінками ходу-червоточини довжиною до 30-40 см. На наступний рік протягом весни і літа гусениці пошкоджують вітки, поступово спускаючись до їхньої основи. Восени вони досягають 2,0-2,5 см і вдруге зимують всередині гілок. Після другої зимівлі наприкінці травня - початку червня гусениці прогризають отвір назовні і перетворюються в лялечок, а потім у метеликів. Зів'янення і засихання ушкоджених віток звичайно спостерігається наприкінці цвітіння або трохи пізніше - на початку дозрівання ягід смородини й аґрусу.

Смородинна вузькотіла златка (Agrilus chrysoderes Аb.). Личинки смородинної златки ушкоджують вітки червоної і чорної смородини й аґрусу (а іноді і троянд). Жуки порівняно невеликі, довжиною до 9 мм, з вузьким, довгастим тілом блискучого зеленувато-мідного забарвлення. Личинки жовтувато-білі з сегментами тіла, які різко виділяються, злегка сплющені, безногі. Передня частина грудей у них сильно розширена, на кінці черевця є два коротких товстих гачкоподібних відростки. Зимують личинки середнього і старшого віку усередині пошкоджених віток. У перших числах травня наступного року личинки окуклюються, а потім приблизно через 20 днів перетворюються в жуків, які виходять з гілок, прогризаючи отвір серповидної форми.

Літ жуків продовжується з початку червня до кінця липня (максимальний у червні). Жуки найбільш активні в ясні теплі дні, вони харчуються молодими листками, візерунково вигризаючи краї листової пластинки. Самки відкладають яйця поодинці, звичайно на дво-трирічні гілки смородини й аґрусу. Плідовитість самок до 30 яєць. Личинки, які відродилися вгризаються усередину гілок і, харчуючи, проробляють у них ходи.

Жовтий агрусовий пильщик (Pteronidea ribesii Scop.). Його личинки (псевдогусениці) часто майже цілком об'їдають листки аґрусу, червоної і білої смородини, залишаючи лише товсті жилки. При сильному пошкодженні листків ягоди стають дрібними, часто в’януть і обсипаються. Зимують дорослі личинки в щільних павутинних коконах у ґрунті під кущами на глибині до 15 см. Окуклювання відбувається рано навесні. При розпусканні листків з'являються дорослі комахи, які незабаром відкладають яйця, розміщаючи їх уздовж жилок з нижньої сторони листків у вигляді ланцюжка. Плодовитість самки 60-150 яєць. Дорослі комахи (самки) довжиною до 8 мм, червонясто-жовті, з чорними вусиками, грудьми і головою; ноги жовті з темними лапами. Через 7-10 днів з'являються двадцятиногі личинки. Дорослі личинки довжиною до 18 мм бруднувато-зеленого кольору. Голова, грудні ноги, а також бородавки на тілі блискучо-чорні. Протягом літа розвивається два-три покоління пильщиків. Особливо небезпечно друге покоління, личинки якого з'являються в червні. У середині липня - серпні іноді буває третє покоління.

Смородину й аґрус можуть ушкоджувати й інші види листових пильщиків, наприклад блідоногий аґрусовий пильщик (Pristiphora pallipes Lep.), цикл розвитку якого має багато загального з розвитком жовтого аґрусового пильщика. Дорослі особини блідоногого пильщика чорні з жовтувато-білими ногами; тіло довжиною до 5,5 мм. Личинки довжиною до 1см, зелені з характерною трикутною лицьовою плямою коричневого кольору.

Чорносмородиновий ягідний пильщик (Pachynematus pumilio Knw.).. Дорослі особини пильщика з'являються навесні під час масового цвітіння і на початку утворення зав'язей плодів чорної смородини. Самки відкладають яйця по одному в основу найбільш великих зав'язей квіток, які розкрилися. Личинки розвиваються усередині ягід, знищуючи насіння. Ушкоджені ягоди до другої половини червня сильно розростаються, здобуваючи характерну ребристу форму і передчасно фарбуються, як би дозрівають. У липні личинки прогризають у ягодах круглі отвори й ідуть у ґрунт під кущі на зимівлю. Ушкоджені ягоди передчасно обпадають. Довжина дорослих личинок досягає 11 мм, тіло їхній зморшкувате грязно-білого кольору, голова жовтувато-сіра, очі темні.

2.2 Шкідники малини

Малинний жук (Byturus tomentosus F.) - один з найбільш небезпечних шкідників малини. Тіло жуків покрите густими іржаво-жовтими або сіруватими волосками. Розмір їх невеликий, у довжину близько 4 мм. Зимують жуки і дорослі личинки у верхньому шарі ґрунту. Навесні, коли ґрунт прогріється до 12-13° С, жуки виходять на поверхню. Вони мають потребу в додатковому харчуванні і лише після цього стають здатними до розмноження.

Спочатку їжею жукам служить нектар і пиляки квіток рано квітучих бур'янистих рослин, потім вони ушкоджують квітки смородини й аґрусу, а трохи пізніше їх можна зустріти на квітках плодових дерев. Наприкінці травня, вчасно висування бутонів малини, жуки зосереджуються на цій культурі, виїдають бутони, ушкоджують листочки і квітки. До початку цвітіння малини самки починають відкладати яйця, розміщаючи їх поодинці в квітки і на молоді зав'язі. Кожна самка може відкласти до 40 яєць. Відроджені через 10 днів личинки вгризаються в ягоди, вигризаючи звивисті ходи в плодоложі й ушкоджуючи кістянку. Такі ягоди стають виродливими і тьмяними, дрібніють, в'януть або загнивають.

Дорослі личинки жовтуватого кольору з рідкими світлими волосками. Голова і поперечні щитки, які розташовуються зі спинної сторони на кожнім сегменті тіла, - коричневі. На кінці тіла є по двох шипа, гачкоподібно загнутих догори. Личинки живуть у плодах малини 40-45 днів і досягають у довжину 6-6,5 мм. На початку серпня личинки залишають плоди й ідуть у ґрунт, влаштовують там на глибині 5-20 см колиски і перетворюються в білих, довжиною до 4 мм лялечок. Наприкінці серпня лялечки перетворюються в жуків, що залишаються зимувати в ґрунті.

Малинна стеблова муха (Chortophila dentiens Pand.). Виліт мух з місць зимівлі (верхній шар ґрунту під кущами малини) збігається з відростанням пагонів, у середині травня. Мухи відкладають яйця в пазухи верхівкових листів, розміщаючи їх по одному. Личинки, які відродилися вгризаються в стебло і проробляють спіральний кільцеподібний хід. Верхівки ушкоджених пагонів в’януть, потім чорніють і загнивають, а личинка прокладає червоточину до основи пагона. Під час цвітіння малини личинки залишають пагони й ідуть у ґрунт.

Малинна брунькова міль (Yncurvaria rubiella Bjerk.) пошкоджує бруньки і пагони малини. Зустрічається звичайно вогнищами в старих запущених насадженнях малини.

Невеликий денний метелик з розмахом крил 12-14 мм. Передні крила темно-коричневі, на їхньому передньому краї є чотири дрібних, а на внутрішньому - по дві великі золотаво-жовті плями. Зимують молоді гусениці темно-червоного кольору в дуже маленьких (до 2 мм у діаметрі) щільних білих павутинистих коконах під відсталою корою стебел і старих пеньків, а також під різними рослинними залишками. Рано навесні гусениці залишають кокони, заповзають на пагони, вгризаються в бруньки і виїдають їх. Трохи пізніше гусениці вгризаються у пагони.

Пошкоджені бруньки не розпускаються і гинуть. Гусениці досягають дорослого стану в другій половині травня. Вони темно-червоні з коричнювато-чорною головою, довжиною 7-9 мм. Окуклювання відбувається усередині загиблої бруньки, у тонкому коконі наприкінці травня. Метелики з'являються на початку цвітіння малини і незабаром відкладають яйця (по одному) усередину квіток малини. Гусениці харчуються плодоложем ягід, але незабаром спускаються до основи стебел, де, знайшовши затишне місце, покриваються малопомітними коконами і залишаються на зиму.

Ранні сорти малини пошкоджуються сильніше, оскільки цвітіння їх звичайно збігається з масовою відкладкою яєць метеликами.

Пагонова малинна галиця (Thomassiniana theobalda Ваrr) викликає відмирання пагонів малини. Дорослі комахи досягають у довжину 2 мм. Голова і груди в них темні, черевце ясно-червоне, покрите темними волосками. Зимують дорослі личинки у верхньому шарі ґрунту, біля основи стебел. Навесні, коли поверхневий шар ґрунту прогріється до 13° С, з'являються дорослі галиці. Незабаром самки приступають до відкладки яєць, розміщаючи їх під кору пагонів у місцях яких-небудь механічних пошкоджень на корі пагонів. Личинки живуть колоніями під корою, пошкоджуючи камбіальний шар пагонів. Сильні пошкодження приводять до відмирання пагонів у наступному році до дозрівання ягід

Малинна стеблова галлиця (Lasioptera rubi Heeg.) пошкоджує стебла малини й ожини, викликаючи утворення добре помітних здуттів (галлів) у нижній і середній частині стебла. Дуже дрібна чорна мушка-комарик, довжиною до 1,6-2,2 мм, з коричневою спинкою і двома прозорими крилами, зі спрощеним жилкуванням. Личинки галлиці оранжево-жовті. Зимують личинки усередині галлів по 2-11 штук у кожній. Навесні вони продовжують харчуватися і, досягши в довжину 3-4 мм, окуклюються, а приблизно в червні, під час масового цвітіння малини, з'являються дорослі комарики. Незабаром самки відкладають яйця на молоді пагони, по 8—15 штук. Приблизно через місяць у місцях ушкоджень з'являються галлоподібні здуття. Галли особливо добре помітні восени після листопаду, вони мають опуклу форму і досягають у довжину - 3 см, а в ширину - 2 см. На галлах утворяться тріщини, шкірочка на них відстає.

Малину ушкоджують два види попелиць - пагонова і листова. Обидва види широко поширені.

Пагонова малинна попелиця (Aphis idaei v. b. Goot.) пошкоджує малину, ожину і троянди. Великі колонії цього виду попелиць заселяють кінці ростових пагонів і молоді квіткові пагони, викликаючи скручування листків, стримування росту і скривлення пагонів. На пошкоджених пагонах квітки не розвиваються і досить часто засихають. Зимують яйця попелиць поодиноко або групами на однолітніх пагонах біля бруньок. Личинки з'являються одночасно з розпусканням бруньок, звичайно на початку травня. З початку червня до серпня з'являються крилаті самки, які створюють на інших рослинах нові колонії попелиць

Листкова малинна попелиця (Macrosiphum (Amphorophorа) rubi Kit.] на відміну від пагонової не утворить великих колоній, вона живе поодиноко або невеликими групами звичайно знизу листів (рідше на кінцях пагонів), не викликаючи помітного їхнього скручування. Небезпечна тим, що переносить вірусні хвороби малини з хворих рослин на здорові.

2.3 Шкідники суниць та полуниць

Малинно-суничний довгоносик (Anthonomus rubi Hrbst). На старих плантаціях суниць перед цвітінням досить часто зустрічаються рослини, квітконіжки яких позбавлені бутонів. Здається, що бутони з таких квітконіжок хтось зрізав. Рідше потрапляються бутони, як би підтяті, але висячі на плівці. Так ушкоджують суниці і малину малинно-суничні довгоносики - невеликі сірувато-чорні жучки довжиною 2-3 мм. Зимують жуки під опалими листками і грудочками землі. Спочатку вони харчуються на молодих листочках, а до початку цвітіння суниць самки відкладають яйця усередину бутонів, підгризаючи при цьому квітконіжки, отчого бутони надломлюються й обпадають або в’януть, залишаючись висіти на квітконіжці. Кожна самка може відкласти до 50 яєць, розміщаючи їх по одному в бутон. Личинки, які вийшли з яєць, залишаються всередині бутонів і виїдають їх. Дорослі личинки окуклюються в бутонах. У червні - липні з'являється нове покоління жуків. Якийсь час вони харчуються листками, виїдаючи в них м'якоть у вигляді маленьких віконечок, а потім ідуть у місця зимівлі. Жуки ушкоджують також і бутони малини.

Суничний листоїд (Galerucella tenelle L.). Іноді на листках суниць з'являються наскрізні отвори або частіше звивисті ходи, виїдені в м'якоті листка так, що залишається тільки нижня шкірочка. Ці ушкодження заподіює суничний листоїд - жовто-бурий жук величиною 3-4 мм. Жуки зимують під різними рослинними залишками. Вийшовши рано навесні з місць зимівлі, вони пошкоджують листки суниць, а перед цвітінням приступають до відкладання яєць, розміщаючи їх знизу листів, а також на черешках і стеблах. Личинки виходять з яєць через 10-15 днів і так само, як дорослі жуки, виїдають м'якоть листків з нижньої сторони. Вони досягають у довжину 0,5см, мають жовтий колір і покриті короткими рідкими волосками, голова в личинок і плями на спині коричневого кольору. Через 20-25 днів личинки забираються неглибоко в ґрунт і там окуклюються. Жуки з'являються з лялечок після плодоносіння суниць і незабаром ідуть на зимівлю.

Суницю іноді досить сильно пошкоджують личинки пильщиків, які спочатку вигризають невеликі ямки на нижній стороні листків, а пізніше з'їдають цілком окремі ділянки листків, розташовані між жилками. Личинки зеленуваті і мають 10 пару ніг. Якщо доторкнутися до них, то вони згортаються кільцем.

Окуклюються личинки в ґрунті. Улітку з'являється друге покоління пильщиків, личинки якого ідуть у ґрунт на зимівлю.

Білокрилка або суничний алейродид (Aleurodes fragariae Walk.) пошкоджує, крім суниць, багато трав'янистих рослин, зокрема дику лісову суницю. Це дрібна блідо-жовтувата комаха, довжиною близько 1,3 мм. Має дві пари крил, покритих білим восковим пилком. Дорослі комахи здатні літати і стрибати. Зимують дорослі особи. Навесні самки відкладають на нижню сторону листів дуже маленькі яйця, залишаючи в місці відкладання невеликий білуватий наліт. Личинки плоскі, нерухомі. Вони висмоктують сік з листків. У місцях пошкоджень з'являються слабко помітні дрібні жовтуваті плями. Досягши третього віку, личинки перетворюються в «пупарії», з яких незабаром вилітають дорослі особини нового покоління. Протягом літа білокрилка розвивається в трьох-чотирьох поколіннях. З масовою появою личинки гнітять суниці.

Слинявка-пінниця (Philaenus spumarius L.) пошкоджує не тільки суниці, але й інші трав'янисті рослини.

Ця досить широко розповсюджена цикада одержала видову назву в зв'язку з тим, що її личинки живуть як би зануреними у виділеній ними пінистій слиноподобній рідині, яка захищає личинок від підсихання й інших несприятливих факторів.

Дорослі комахи, довжиною до 10 мм, здатні літати і стрибати. Забарвлення строкате від ясно-жовтих до чорних тонів. На надкрилах є по дві подовжні коси білі плями.

Зимують у стадії яйця, яке має жовто-жовтогарячий колір, у тканинах листкових черешків і молодих стебел суниць й інших трав'янистих рослин. Відроджені навесні личинки спочатку білі, потім набувають зеленувато-жовте забарвлення. Вони зосереджуються на нижній стороні листків, у основі квіткових кистей або в розгалуженні листкових черешків, іноді на зав'язях. Личинки цикадок висмоктують сік і викликають зморшкуватість листків, потворність і недорозвинення зав'язей.

Слинявка-пінниця вологолюбна і теплолюбна комаха, тому особливо інтенсивно вона розмножується в роки з теплим сирим летом.

Ведмедка звичайна (Gryllotalpa gryllotalpa L.) - велика темно-бура комаха. Дорослі особини досягають 3,5-5 см. Передні ноги копального типу - сильно розширені з граблеподібними передніми гомілками, озброєними зубцями.

Веде підземний спосіб життя, риючи нірки, звичайно розташовані у верхньому шарі поверхні ґрунту. Її личинки харчуються коренями і стеблами рослин, виїдають бульби, коренеплоди і висіяні насіння. Зимують дорослі капустянки і їхні личинки в ґрунті, гної або перегної, на глибині до 90 см. Навесні, коли ґрунт добре прогріється, відновляється активне життя шкідника. Заселені ведмедкою ділянки характеризуються наявністю звивистих розпушених валиків і ходів (отворів) на поверхні ґрунту й ушкоджених рослин. Звичайно в травні ведмедки роблять земляні печерки - гнізда на глибині до 15 см (величиною з куряче яйце) і відкладають у них до 360 яєць. Розвиток ведмедки від яйця до дорослої комахи продовжується біля двох років.

ВИСНОВКИ

Розглянуто народногосподарське значення комах-шкідників, а особливо шкідників плодово-ягідних культур, та масштаби проблем, які вони створюють. Комахи-шкідники які вражають плодово-ягідні культури, значно знижують урожайність, зменшують стійкість рослин до хвороб та рослин-конкурентів (бур’янів, особин того ж виду), кліматичних змін. Пошкодження плодових дерев, викликані ними, є джерелом доступу у рослини бактерій та грибів, води та пилу.

Охарактеризовано найбільш небезпечних та поширених представників групи комах-шкідників плодових дерев, їх біологію та поведінку, пошкодження, які вони завдають. Особливо небезпечними є комахи, що схильні масово розмножуватись і повністю знищувати органи рослин (листя, молоді пагони і бруньки, плоди та квіти) значно пошкоджувати корені. Такими є попелиці, плодова та яблунева молі, непарний шовкопряд, яблунева та сливова плодожерки.

Охарактеризовано найбільш небезпечних та поширених представників групи комах-шкідників ягідних культур, їх біологію та поведінку, пошкодження, які вони завдають. Ягідники вражаються багатьма групами комах, а особливо попелицями, слинявками, різними галицями, великої шкоди завдають хрущі та ведмедки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андрианова Н.С. Экология насекомых. – Из-во Московского ун-та, 1970. – 156с.

Васильев Б.П. Лившиц И.З. Вредители плодовых культур. – М.: Колос, 1984. – 399с.

Копчагин В.Н. Защита сада от вредителей и болезней. – М.: Колос, 1971. – 254с.

Копчагин В.Н. Защита растений от вредителей и болезней на садово-огородном участке. – М.: Агропромиздат, 1987. – 316с.

Суворова П.И., Арбузова З.А., Эсмонт В.Н. Насекомые – друзья и враги деревьев и кустарников. – М.: Просвещение, 1979. – 108с.

Шумаков Е.М., Брянцева И.Б. Вредные и полезные насекомые. – Л.: Колос, 1968. – 142с.

Додатки

Комахи-шкідники саду