Фінансове забезпечення інноваційної діяльності

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

План

Управління інноваційною діяльністю

Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу

Список джерел

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю глибокого коригування економіки, мета якого - не просто економічне зростання, а набуття ним інноваційної природи як основи стійкого економічного прогресу.

Вирішальне значення у підвищенні економічної ефективності і технічної досконалості суспільного виробництва відіграє взаємопов'язаний процес розвитку науки, техніки і технології (1). Великого значення НТП надавали вчені-економісти, які вивчали проблеми економічного зростання (І.Шумпетер, .М.І.Туган-Барановський, Р.Солоу, Б.Твісс та інші).

У зарубіжній і вітчизняній літературі науково-технічний прогрес пов'язується із інноваційними процесами. Як зазначив американський економіст Джеймс Брайт, це єдині процеси, що об'єднують науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Інноваційні процеси можна трактувати як сукупність безперервно виникаючих якісно нових, прогресивних у технологічному відношенні явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і технології, а тривають вони від зародження ідеї до її комерційної реалізації. Інноваційні процеси охоплюють увесь комплекс відносин: виробництво, обмін, споживання (2).

Процеси розвитку науково-технічної сфери і її фінансування потребують наукового дослідження й аналізу, як усі явища та процеси в суспільстві, для виявлення головних тенденцій і закономірностей їхнього розвитку.

Останнім часом опубліковано низку робіт українських дослідників, що торкаються аналізу бюджетного фінансування досліджень і розробок (І.Бєлкін), джерел фінансування інноваційної діяльності й ролі фінансових інститутів у залученні коштів до інноваційної сфери (О.Лапко, О.Красовська), обґрунтування умов і оцінки фінансової ефективності упровадження інноваційних програм (В. Пазинич, С.Кравченко), розвитку фінансового механізму нововведень (О. Яковлєва).

Метою статті є вивчення стану фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні, розробка напрямків щодо його покращення за рахунок венчурного фінансування.

Активний розвиток будь-якої галузі, у т.ч. і промисловості, залежить, значною мірою, від сприйнятливості її підприємств до нововведень. Проте в останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств знижується. Так, у 2004 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1359 підприємств, або 13,7% їхньої загальної кількості, тоді як у 2003 році - 1496 (15,1%), а у 2002 році - 1808 (18,0%). Із них у 2004 р. кожне друге - витрачало кошти на продуктові інновації, 44,6% підприємств - на процесові інновації (3).

У виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення інновації здійснювали 39,2% підприємств, машинобудуванні, хімічній та нафтохімічній промисловості - майже кожне четверте підприємство, металургії та обробленні металу - 15,4% підприємств галузі. Значно меншою, ніж у середньому по Україні, була частка інноваційно активних підприємств у целюлозно-паперовій промисловості, видавничій справі, добувній промисловості, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (відповідно 7,8%, 6,3%, 3,1%).

Серед факторів, які перешкоджають здійсненню інновацій, найвагомішими з них є, перш за все, економічні: нестача власних коштів, недостатня фінансова підтримка держави, великі витрати на нововведення, високий економічний ризик, недосконалість законодавчої бази, тривалий термін окупності нововведень, відсутність коштів у замовників.

Управління інноваційною діяльністю в Україні здійснюється на таких рівнях: загальнодержавний, міжгалузевий і регіональний, галузевий та на рівнях підприємств і організацій. Інноваційна діяльність має стати одним із важелів виведення економіки України з кризової ситуації, адже-науковий потенціал достатньо потужний.

Важливим показником, що об'єктивно характеризує рівень суспільних витрат на науково-технічну інноваційну діяльність у загальному балансі національного господарства, є наукомісткість валового внутрішнього продукту й, зокрема, витрати на дослідження і розробки у відсотковому відношенні до ВВП. Для США, Японії та Німеччини цей показник закріпився на рівні 2,5-2,8 %, у Франції й Великобританії - 2,2-2,4%, в Італії і Канаді - 1,3-1,5% (4).

Дані по Україні свідчать про значне відставання цього показника від більшості розвинених країн. У 2002 році обсяг фінансування науки становив 2611,7 млн. грн., або 1,18% ВВП. Обсяг фінансування інноваційних робіт за рахунок коштів державного бюджету зменшився майже на 40,0% і становив 63,4 млн. грн. (у 2003 р. - 93,0 млн. грн.). При цьому, його частка складала лише 1,4% проти 3,0% у 2003 р. Усього 42 підприємства скористалися цими коштами (Таблиця 1).

Статистичний аналіз свідчить, що у 2004 році основним джерелом фінансування технологічних інновацій були власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування інноваційних робіт становила 77,3% (5).

Від вітчизняних інвесторів на розвиток інноваційної діяльності кошти отримали 10 промислових підприємств України, від іноземних - 18 підприємств.

Для розвитку інноваційної діяльності 81 підприємство використовувало кредити, проти 77 підприємств у 2003 році.

Аналогічна ситуація, пов'язана з збільшенням обсягів фінансування на інноваційний розвиток, з змінами її структури, склалася і в окремих регіонах України (6), в т.ч. і в Донецькій області (Таблиця 2).

На сьогодні рівень інноваційної активності залишається недостатній, що є наслідком слабкої зорієнтованості інституційної, фінансової та банківської систем на підтримку прогресивної моделі розвитку національної економіки. Не можна визнати задовільним й участь суб'єктів малого підприємництва в інноваційному процесі. Майже відсутні посередницькі організації, які стикують попит і пропозицію на інновації, сприяють венчурному фінансуванню.

Зарубіжний досвід господарювання показує, що в країнах з розвинутими ринковими відносинами венчурне підприємництво відіграє активну роль у задоволенні потреб основної маси населення в новій продукції, підвищенні науково-технічного рівня виробництва, створює конкурентне середовище у сфері науки і наукового обслуговування. Розвиток венчурного бізнесу впливає на динамічність усього господарського комплексу й сприяє оздоровленню економіки країни.

Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу набуває особливої актуальності й може розглядатися як реальний шлях подолання кризи в національній економіці, а також є дуже важливим для розвитку інвестиційного ринку і структурної перебудови економіки України (7). Венчурний капітал з його розподілом ризику може стати одним з ефективних методів залучення капіталу для економічного розвитку країни.

В Україні таких венчурних підприємств, які діють у високорозвинених країнах, немає. У нашій економіці існують лише деякі форми діяльності, що наближаються за своїм характером до венчурних. До них можна віднести розробку та виробництво товарів і послуг для реалізації на світовому ринку, науково-технічну діяльність, пов'язану зі створенням принципово нових видів продуктів і послуг. Венчурні підприємства при сприятливих умовах найвірогідніше виникнуть на базі малих підприємств та кооперативів приватної і колективної форм власності.

В 2004р. кількість малих підприємств (МП) галузі «Наука і наукове обслуговування» зростає. По областях України можна виокремити чотири класифікаційні групи:

регіони з високим ступенем розвитку МП приватної і колективної форм власно сті та великим науковим потенціалом - Донецька область (зосереджено 30% загальної кількості МП), м. Київ (21% МП), Автономна Республіка Крим (15%), Дніпропетровська, Харківська області;

регіони, в яких відбулося зростання кількості МП колективної і приватної форм власності, - Вінницька, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Тернопільська, Чернівецька області;

-області, в яких відбулося зростання кількості МП тільки колективної форми власності, - Волинська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Черкаська;

- області, в яких знизились темпи зростання кількості таких підприємств, - Житомирська, Одеська, Чернігівська.

Особливо необхідно виділити Київський, Харківський, Донецький, Дніпропетровський і Львівський регіони, де зосереджено більше 50% наукового потенціалу України. Понад 20% загальної кількості наукових організацій розташовано в м. Києві, 14% - в Харківській, а в Донецькій, Дніпропетровській і Львівській областях - по 6%. У цих областях є всі можливості для створення інноваційної інфраструктури, адже в них переважають наукомісткі і технічно складні галузі.

МП, що базуються на приватній і колективній формах власності, є найгнучкішими структурами, які без значних втрат адаптуються до зміни економічної ситуації в країні, використовуючи найсприятливіші умови функціонування. Цим пояснюються процеси їх трансформації з однієї форми в іншу. Але здебільшого ця тенденція стосується тільки приватних і колективних малих підприємств. Закордонний досвід показує, що венчурні форми господарювання ефективно функціонують і розвиваються переважно на засадах приватної і колективної форм власності.

Слід зазначити, що розвиток венчурних підприємницьких структур не тільки вплине на конкурентоспроможність наших товаровиробників, а й забезпечить стабілізуючі функції в цілому, що насамперед знизить безробіття в країні.

Ефективна діяльність венчурних підприємств неможлива без наявності сучасної досконалої науково-технічної інфраструктури. Згідно із Законом «Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності» завдання організації та координації заходів щодо створення такої інфраструктури покладено на уряд. Основними елементами інноваційної інфраструктури повинні стати спеціалізовані самостійні організації та установи, першочерговими видами діяльності яких є: консал-тинг, інжиніринг, посередницькі та інформаційні послуги, послуги технопарків, аудиторські послуги, венчурне фінансування (інноваційні фонди, компанії, банки), патентні послуги, управління і координація тощо.

У жовтні 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про державну підтримку малого підприємництва». В ньому стверджується, що підтримка малого бізнесу є одним з найважливіших завдань державної політики, а державні і регіональні програми спрямовані на створення інфраструктури - бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультаційних та інформаційних систем.

Розпочали роботу і бізнес-центри, які надають допомогу в процесі реєстрації підприємств, отриманні ліцензії, патенту, а також здійснюють юридичне обслуговування. Такі центри нині працюють у кожному регіоні України.

Формування інфраструктури підтримки малого бізнесу продовжується і за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій. Бізнес-центри створюються за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, програм ТАСІS та фондів «Відродження», «Євразія». Розпочато програму з розвитку бізнес-інкубаторів в Україні, що фінансується агентством США з Міжнародного розвитку VSAID.

У січні 1996 р. Президентом України було підписано розпорядження про створення технопарків та інноваційних структур інших типів, яке підтримало ініціативу Державного комітету України з питань науки і техніки, Міністерства освіти України щодо створення технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів з метою інтенсифікації процесу розробки та впровадження у виробництво новітніх технологій, підготовки висококваліфікованих кадрів. Кабінету Міністрів доручено розробити Положення про порядок створення і функціонування технопарків та бізнес-інкубаторів. Державним адміністраціям запропоновано всебічно сприяти створенню й становленню перспективних форм організації науки і виробництва.

Важливе значення для формування інноваційного середовища в Україні стало прийняття Верховною Радою Закону «Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності і технологічних парків». Ці парки об'єднують десятки науково-дослідних, конструкторських і виробничих підприємств зі спеціальним пільговим режимом інвестиційної та інноваційної діяльності і мають великий стратегічний потенціал розвитку сучасної конкурентоспроможної промисловості (8).

Узагальнюючи досвід становлення венчурного підприємництва в Україні, можна констатувати, що скоординованої та всеохоплюючої системи управління інноваційними процесами в нашій країні поки що не існує. Гальмується розвиток венчурного бізнесу, насамперед, через економічну нестабільність в країні, дефіцит фінансових коштів та постійну загрозу інфляції, високий економічний ризик; відсутність активної державної підтримки, а також економічної зацікавленості більшості господарюючих суб'єктів в реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня, нерозвиненість ринку цінних паперів; недостатню ефективність податкової політики, а саме високий рівень податку, який не враховує конкурентоспроможність і новизну виробів; обмеженість правової бази, яка регулює сферу малого бізнесу; високі проценти за кредит; відсутність конкуренції на внутрішньому ринку науково-технічної продукції; низьку професійну підготовку бізнесменів.

Але в Україні є ряд факторів, які можуть сприяти розвитку підприємницьких структур венчурного капіталу. До цих факторів слід віднести такі: наявність дешевої, висококваліфікованої і творчої робочої сили, великі запаси сировинних ресурсів, а також коштів, що осідають в іноземних банках і перебувають в тіньовому секторі економіки. Хочеться сподіватися, що удосконалення політики держави щодо розвитку венчурного підприємництва і стабілізація економічного становища в Україні сприятимуть розвитку таких структур (9).

Важливим завданням є створення індустрії венчурного фінансування, яка виступає складовою частиною господарського механізму і розвивається відповідно до потреб інноваційного виробництва. Це сукупність суб'єктів інноваційного підприємництва, які здійснюють свою діяльність в сфері інноваційного виробництва, використовуючи специфічні економічні механізми спеціальних інститутів і відповідної інфраструктури. Створення індустрії венчурного фінансування у нашій економіці передбачає: формування її інституційної структури, розвиток ринку венчурного капіталу та інфраструктури венчурного фінансування.

Оскільки інвестиційну діяльність в індустрії венчурного фінансування здійснюють спеціальні фінансові інститути - фонди венчурного капіталу, які можуть формуватись як партнерства або інвестиційні компанії закритого типу, акумулюючи кошти з різноманітних джерел і перерозподіляючи їх для інноваційної діяльності малих венчурних фірм, то на даному етапі розвитку економіки визначальна роль належить державі, адже існує дуже великий ризик інвестування в інноваційну сферу. Великий вклад у створення та розвиток потужної фінансової бази венчурного бізнесу може внести Державний інноваційний фонд за умови акумулювання ним не тільки коштів, що надходять від підприємств, а й добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, страхових компаній, частини бюджетних відрахувань тощо. Використання цих грошових коштів необхідно здійснювати на принципах венчурного фінансування. Це дасть змогу фонду ефективніше використовувати кошти для фінансування інноваційних проектів. Діяльність інноваційного фонду має полягати не тільки у фінансовій підтримці, а й у науково-експертній, юридичній, організаційній допомозі суб'єктам господарювання.

Отже, проблеми розвитку венчурного фінансування інновацій дуже важливі для України, її окремих регіонів. Необхідно вивчати і використовувати зарубіжний досвід венчурного фінансування з урахуванням особливостей розвитку української економіки на сучасному етапі.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити наступні висновки:

сформований рівень інноваційного розвитку в Україні й Донецьком регіоні свідчить про наявність певних перешкод здійсненню нових наукомістких розробок. Головне з них - відсутність достатніх інвестиційних ресурсів;

одним з ефективних засобів подолання дефіциту інвестиційних ресурсів, як показує закордонний досвід, є венчурне фінансування інновацій шляхом створення венчурних фондів;

-нерозвиненість венчурного бізнесу в Україні обумовлена слабким розвитком фондового ринку, недосконалістю системи оподатковування, недостатнім правовим забезпеченням;

-залучення капіталу, у тому числі й частки, у венчурне підприємництво можна забезпечити шляхом створення й активної підтримки державою, регіональними органами розгалуженої мережі венчурних фондів, які могли б надавати фінансову допомогу венчурним структурам на ранніх стадіях виробництва наукомісткої продукції.

Усунення зазначених недоліків і розвиток венчурного підприємництва будуть служити джерелом фінансування реалізації програм науково-технічного й інноваційного розвитку регіонів України. Інноваційна діяльність підприємств має істотний позитивний вплив на кінцеві результати їх господарювання. Завдяки їй зростає обсяг виробництва та реалізації, підвищується прибутковість, конкурентоспроможність, а також прискорюється забезпечення ринку якісно новими видами продукції.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

Венчурный инновационыый менеджмент: Интегральное учебное пособие /Под ред. Ивина Л.Н.. - Х:НТУ»ХПИ», 2005 - 388 с.

Стан розвитку організаційних форм венчурного підприємництва і його інфраструктури в країнах світу та в Україні /О.П.Зінченко, В.П.Ільчук, Л.Ф.Радзієвська, В.М.Євтушенко; НДІ соціально-економічних проблем міста, 2004 - 80 с.

Кузнєцова А.Я. Фінансові механізми стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, ЛБІНБУ, 2004 - 280с.

Поручник А.М., Антонюк Л.Л. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні, КНЕУ, 2000 -171с.

Державний комітет статистики України Наукова та інноваційна діяльність в Україні, 2004 Стат.зб.2005 - 360с.

Статистичний збірник «Регіони України 2004», О.Г. Осаученко Державний комітет статистики України. - К: Держкомстат України, 2004

Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку Інститут економічно го прогнозування НАН України Національна Академія ДПС України, 2004 - 434с.

Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України // Фінанси України, 2004, №7. - С.96-103.

Юркевич О.М. Фінансове забезпечення науково-технічної інноваційної діяльності // Фінанси України, 2004. - №6. - С.106-112.