Теоретичні аспекти управління малим підприємством у галузі охорони здоров'я в сучасних умовах господарювання

Теоретичні аспекти управління малим підприємством у галузі охорони здоров'я в сучасних умовах господарювання

1. Економічні засади та критерії створення малих підприємств у галузі охорони здоров'я

Малі підприємства є найбільш вигідною, гнучкою і динамічною формою реалізації підприємницької діяльності, дозволяє вільно реалізувати ділової, творчий потенціал, мати достатньо високі заробітки для гідного способу життя. Створення мережі подібних підприємств є необхідною умовою формування економічного середовища, що сприяє виникненню конкуренції товаровиробників, розвитку ринкових відносин, протидії монополізму великих фірм у різних видах діяльності. Малі підприємства здатні швидко реагувати на зміну попиту, перебудовувати номенклатуру і асортимент продукції, найбільш сприйнятливі до технічних новинок, забезпечують високу ефективність і швидку окупність витрат. Цілями створення малих підприємств, або підприємств малого бізнесу:

а) активізація структурної перебудови економіки;

б) насичення споживчого ринку товарами;

в) подолання галузевого і регіонального монополізму;

г) розширення конкуренції;

д) створення матеріальної основи для працевлаштування працівників, які вивільняються з діючих підприємств;

е) зміцнення економічної бази місцевих органів влади;

ж) розвиток сіл, невеликих міст;

Соціальна значимість малого бізнесу визначається масовістю групи дрібних власників – власників малих підприємств та їх найманих працівників, загальна чисельність яких є однією з найбільш істотних якісних характеристик будь-якої країни з розвиненою ринковою економікою. Саме ця група діяльного населення обслуговує основну масу споживачів, виробляючи комплекс продуктів і послуг відповідно до швидко мінливих вимог ринку.

Роль малого підприємництва в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту.

Сектор малого підприємництва характеризується високою мобільністю в реагуванні на всі кризові ситуації, що відбуваються як мікро так і на макро рівнях. Значна частина комерційних організацій індустрії охорони здоров'я відноситься до категорії малих.

Малими підприємствами (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро по середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Поняття суб'єктів малого підприємництва в Україні визначено Законом «Про державну підтримку малого підприємництва», цей документ визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності з метою якнайшвидшого виходу з економічної кризи і створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.

Суб'єктами малого підприємецства є:

а) Фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

б) Юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Під середньообліковою чисельністю працюючих розуміється всі працівники, в тому числі які працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівники представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

До малих підприємств в індустрії охорони здоров'я можна віднести багато аптечні організації та приватні клініки, приватнопрактикуючих фармацевтів і лікарів, організації, що здійснюють продаж медичного обладнання, інструментів, матеріали, прилади, що виконують технічне обслуговування і ремонт медичної техніки, санаторно-курортні організації.

Згідно зі ст. 17 Основ законодавства про охорону здоров'я, як різновид підприємництва визначаться медична практика, а відповідно до Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002–2011 роки, затвердженої успішної реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я одним із заходів по його виконанню є сприяння медичної практики на підприємницьких засадах, впровадження та створення ринкових механізмів регулювання і функціонування галузі, створення умов для здорової конкуренції між закладами охорони здоров'я всіх форм власності.

Здійснюючи фінансово-господарську діяльність, суб'єкти малого підприємництва є платниками податків в залежності від обраної системи оподаткування.

Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів незалежноектов малого підприємництва» спрощенная система оподаткування, обліку та звітності введена для суб'єктів малого підприємництватва, зокрема юридичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми і форми власності в яких за рік середньооблікова чисельність робо – танучих не перевищує 50 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Суб'єкт підприємницької деності, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та відпарності самостійно обирає одну з існуючих ставок єдиного податку:

а) 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору разі сплати податку на додану вартість;

б) 10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцізного збору – при включенні ПДВ до складу оди ¬ вого податку.

Право застосування спрощеної системи оподаткування мають не всі суб'єкти малого підприємництва, застосування вище вказаної системи оподаткування не поширюється на:

а) суб'єктів підприємницької діяльності, на которих поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльностіності»,

б) довірчі товариства, страхові компанії, банки та інші фінансово-кредитні та небанківські фінанші установи;

в) суб'єктів підприємницької діяльності, до статуту ¬ ном фонді яких частки належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва. перевищують 1925 відсотків;

г) спільна діяльність здійснювана біля Україна без створення юридичної особи на підставі договору про сумісну діяльність, яка передбачає об `єднання коштів або майна учасників для здобутки спільної господарської діяльності.

Об'єктом оподаткування для платників єдиного податку вважається сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

При визначенні суми виручки слід враховувати:

а) Фактично отримані грошові кошти суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг);

б) Обсяг виручки приймається в розрахунок з урахуванням ПДВ, акцизного збору і інших податків і зборів, що входять у ціну продукції, товарів, робіт, послуг;

в) При визначенні виручки від реалізації основних засобів в розрахунок приймається різниця між сумою, отриманою від реалізації основних засобів, та їх залишковою вартістю.

Для аналізу місця та ролі малого бізнесу в сфері охорони здоров'я Кримської області, вивчення його проблем та перспектив розвитку скористаємося статистичною інформацією Головного управління статистики в АРК.

Система охорони здоров'я Автономної Республіки Крим представлена широкою мережею обласних, міських і районних лікарень, діагностичних центрів, спеціалізованих клінік та амбулаторій, станцій та відділень «швидкої допомоги», іншими медичними установами «таблиця 1.1»

Таблиця 1.1. Статистика державних установ охорони здоров'я в АРК Крим

роки	Кількість лікувальних установ, одиниць	Кількість лікувальних ліжок	Кількість лікувальних амбулаторно-поліклінічних установ, одиниць	Планова ємність амбулаторно-поліклінічних установ
всього, тис.	всього, тис	кількість відвідувань за зміну, тис.	на 10 000 населення
2000	113	19,3	92,9	282	35,1	169,5
2001	113	19,2	94,7	284	35,2	173,9
2002	107	19,1	95,0	287	35,2	175,3
2003	105	18,8	94,0	291	35,1	176,0
2004	97	18,4	92,5	288	35,1	176,5
2005	94	17,9	90,6	286	34,9	176,6
2006	93	17,7	89,9	291	34,8	177,0
2007	90	17,6	89,7	298	34,8	177,3
2008	89	17,6	89,6	369	33,7	172,3
2009	87	17,4	88,7	314	34,4	176,0

Населення автономії обслуговують 8,37 тисяч лікарів та 18,8 тисяч середніх медпрацівників. Ліжковий фонд складає 18,4 тисяч ліжок. Щорічно в поліклінічних закладах реєструється 18,5 млн. лікарняних відвідувань, в стаціонарах проліковано близько 373 тисяч осіб. В Автономній Республіці Крим функціонує 21 спеціалізований центр, в яких застосовуються найсучасніші медичні технології. Серед них такі відомі центри, як республіканський діагностичний, нейрохірургічний, кардіологічний, опіковий, онкологічний тощо При формуванні початкового списку суб'єктів малого бізнесу, що здійснюють свою діяльність у сфері охорони здоров'я, були використані дані про видачу ліцензій з медичної діяльності міністерством охорони здоров'я.

У результаті цим обстеженням було охоплено 618 суб'єктів малого бізнесу, з яких 178 одиниць (28,8%) організовані у формі малого підприємства, а 440 (71,2%) зареєстровані як індивідуальні підприємці. Територіальне розміщення суб'єктів малого бізнесу, що функціонують у сфері охорони здоров'я, усередині регіону досить нерівномірно.

У містах області зосереджено 539 одиниць (87,2% від загальної кількості), в той час як у районах області їх – 79 (12,8%). Ще однією важливою характеристикою є розподіл суб'єктів малого бізнесу, що здійснюють свою діяльність в охороні здоров'я, по спеціалізації. Розподіл кількості малих підприємств і підприємців, що здійснюють свою діяльність в охороні здоров'я, за спеціалізацією в 2009 році представлено на малюнку 1.1.

Лідером малого бізнесу в охороні здоров'я є стоматологія, причому це характерно як для малих підприємств, так і для індивідуальних підприємців. Близько 39 відсотків малих підприємств спеціалізуються на стоматології, далі з великим відривом слідують офтальмологія (12,4%), медичний масаж (11,2%) і гінекологія (9,6%). Крім того, більше 36 відсотків малих підприємств є багатопрофільними і при виборі основної спеціалізації не могли себе однозначно ідентифікувати, у зв'язку з чим, враховані в графі «інше».

З даних малюнка 1.2 видно, що більше 67% індивідуальних підприємців займаються стоматологією, 9% спеціалізуються на медичному масажі, інші спеціалізації представлені дуже незначно. Трохи більше 10% підприємців належать до категорії «інше». Серед них є отоларингологи, хірурги, кардіологи, гомеопати, представники народної медицини і цілий ряд інших фахівців, але загальна їхня кількість незначна. Розподіл суб'єктів малого бізнесу в охороні здоров'я за спеціалізацією ще раз підтверджує той факт, що малі підприємства та індивідуальні підприємці створюються не замість, а в додаток до великим і середнім організаціям, в тих сферах діяльності, де їх функціонування найбільш економічно виправдано і ефективно. Розвиток малого підприємництва відіграє помітну позитивну роль і в сфері зайнятості, надаючи нові форми для працевлаштування, в певній мірі забезпечуючи свободу вибору і додаткові робочі місця (рис. 1.1)

Рис. 1.1 Розподіл індивідуальних підприємців, що здійснюють діяльність у сфері охорони здоров'я, за спеціалізацією, %

З метою вирішення проблем розвитку підприємницького сектору в сфері охорони здоров'я в Україні необхідно домогтися ефективної реструктуризації промисловості з одночасним отриманням інвестицій в капітал, в також залучення нових технологій та ноу-хау. На даний момент в Україні існують такі проблеми розвитку малого підприємництва в сфері охорони здоров'я:

а) Недостатній розвиток законодавчої та інформаційної бази, неповне формування інфраструктури з підтримки та розвитку малого підприємництва.

б) Відсутність чітких правил реєстрації та процедур для здійснення підприємницької діяльності на фармацевтичному ринку.

в) Конкуренція з боку іноземних компаній.

г) Дорожнеча реклами та інноваційних розробок.

д) Відсутність можливості вносити зміни до вже зареєстрованого продукту, без нового тривалого циклу проходження всієї процедури реєстрації з початку.

Для вирішення зазначених вище, в так само інших проблем розвитку малого підприємництва в сфері охорони здоров'я представляється необхідним:

а) Замінити частину реєстраційної системи видачі торгової ліцензії. Тобто дозволити торгівлю лікарськими препаратами з одночасним отриманням дозволу на імпорт цих лікарських засобів з метою їх подальшої реалізації на ринку.

б) Ввести обов'язковий страховий збір з суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до юридичною відповідальністю за можливий збиток здоров'ю споживача в розмірі 1% вартості товарів, призначених для імпорту.

в) Запровадити систему взаємного обміну інноваційними технологіями як між вітчизняними суб'єктами господарювання, так і їхніми іноземними партнерами в галузі охорони здоров'я з одночасним наданням пільг.

г) Для розширення підприємств, що займаються наданням послуг і виробництвом продукції в сфері охорони здоров'я, – звільнити всіх суб'єктів підприємництва на 3 роки від стягнутих податків і зборів, з подальшим наданням цим підприємствам на пільгових умовах населенню, державним органам препаратів відповідної якості з мінімальними цінами і рентабельністю не більше 10%, що в свою чергу дозволить підвищити якість взаємодії клієнт-виробник, коли як результат одна сторона – клієнт буде отримувати послугу з мінімальним витратою в її придбанні, а інша сторона – виробник, отримувати прибуток від збільшення обороту реалізації своїх товарів.

д) Запровадити систему маркетингового підходу в розробці нової продукції з метою вивчення тенденцій на світовому ринку, що дозволить підняти конкурентоспроможність вітчизняного бізнесу на високий європейський рівень.

Таким чином, малі підприємства забезпечують необхідну мобільність в умовах ринку, створюють глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. Малий бізнес здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися, створювати атмосферу конкуренції, дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива.

2. Сутність управління малим підприємством установи охорони здоров'я

В умовах ринкової економіки малі підприємства потребують вирішення завдань управління на якісно новому рівні. Необхідність оперативного реагування на кон'юнктуру ринку і швидко змінюється економічну ситуацію вимагає перебудови внутрішньої мікроекономіки підприємства, постановки управлінського обліку, оптимізації процесів управління. Управління – це спрямоване з боку керуючого органу вплив на об'єкт управління з метою отримання встановленого результату, узгодження і коригування дій виконавців.

Процес управління можна представити у вигляді циклічної послідовності наступних етапів: прогноз – планування – контрольована діяльність з реалізації планів – облік та аналіз результатів – корекція прогнозів і планів (додаток А). Процес управління має ієрархічну структуру і включає декілька підрівнів по напрямах діяльності (виробництво, збут, постачання, фінанси та ін), які в свою чергу включають відповідні підпроцеси. Основою для економічно ефективного управління на сучасному медичному підприємстві є процес постановки цілей, їх ранжування, розподіл ресурсів для їх досягнення, здійснення контролю та коригування діяльності з метою забезпечення стратегічних, тактичних завдань та місії підприємства в цілому. Досягнення поставлених цілей можливе лише при організації управління в установі охорони здоров'я як єдиної системи. Процес управління підприємством реалізується в рамках системи управління, в якій можна виділити об'єкт управління і керуючу частину (додаток Б).

В якості об'єкта управління виступає виробничий процес, а в якості керуючої частини – управлінські служби підприємства. Система управління підприємством функціонує на основі встановлених документально (положення про підрозділи, посадові інструкції тощо) або сформованих практично правил. На кожному рівні ієрархії системи управління в тій чи іншій мірі реалізується набір функцій управління, які входять в розглянуту вище схему управління.

Система управління включає наступні компоненти: – принципи і завдання управління; – організаційну структуру органів управління та його персонал; – економічні та юридичні методи і обмеження; – інформацію та технічні засоби її обробки. Одним з основних компонентів, що складають зміст управління, є функції.

Функції управління – це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація робіт.

Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягти цих цілей. Допомогою планування керівництво намагається встановити основні напрями зусиль і прийняття рішень, які забезпечать єдність мети для всіх членів організації.

Функції планування та організації тісно пов'язані між собою. Планування сприяє реалізації мети організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди. Процес організації структурує роботу і формує підрозділи виходячи з розміру підприємства, її цілей, технологія і персоналу. Існує ряд елементів, який необхідно структурувати, щоб організація змогла виконати свої плани і тим самим досягти свої цілі. Поведінка людини завжди умотивовано. Він може працювати ретельно, з наснагою й ентузіазмом, а може ухилятися від роботи. Поведінка особистості може мати і будь-які інші прояви. У всіх випадках слід шукати мотив поведінки. Завдання функції мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм обов'язками і узгоджуючи з планом.

Мотивація – це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистісних цілей і цілей організації. Контроль – це процес забезпечення того, що організація дійсно досягає своїх цілей. Сполучні процеси функції управління реалізуються у всіх видах управлінської діяльності через конкретні функції управління. Конкретні функції управління – це вузько спеціалізовані види управлінської діяльності з управління конкретними об'єктами, організаціями.

Управління підприємством складається з ряду функціональних елементів до складу, яких входить: стратегічне і поточне управління підприємством, планування, управління персоналом, управління виробництвом, управління маркетингом, управління фінансами та управління інвестиціями. Завданнями стратегічного управління є забезпечення економічного зростання підприємства, підвищення його конкурентоспроможності. У своїй основі він виходить з необхідності здійснення: – стратегічного аналізу змін, що відбуваються зовнішнього середовища (на ринку, в політиці, законодавстві і т.д.) і умов для формування цілей, потенційних можливостей підприємства (ресурси, проекти, ідеї, наявність команди і т.д.); – вибору стратегії розвитку підприємства та альтернативних варіантів; – реалізації обраної стратегії розвитку. До завдань поточного управління відноситься забезпечення безперервності і синхронності роботи все ланок підприємства, спрямованих на отримання встановленого поточного завдання [7, c. 185].

Управління персоналом. Управління персоналом включає в себе цілу систему. Система роботи з персоналом – це сукупність взаємопов'язаних дій по забезпеченню управління у праці певної якості і кількості. Така система передбачає не тільки формальну організацію роботи з персоналом (підбір, розстановка, контроль тощо), але і сукупність факторів соціально-психологічного, неформального характеру. До завдань управління персоналом відповідно до реалізації стратегії розвитку підприємства, прийнятої на рівні стратегічного управління та потреби поточного виробництва, входять: – забезпечення підприємства відповідними кадрами, які мають потрібну кваліфікацію, в необхідній кількості; – навчання працівників відповідно до прийнятої технології і організацією виробництва продукції; – розстановка персоналу по робочих місцях; – проведення об'єктивної оцінки та оплати результатів діяльності кожного працівника як основи ефективної мотивації його праці; – забезпечення прав та соціального захисту; – забезпечення безпеки і нормальних умов праці.

Основними завданнями підсистеми управління виробництвом є організація виготовлення і постачання продукції в заплановані терміни, з необхідною якістю і встановленої собівартістю. Завданнями стратегічного управління є забезпечення економічного зростання підприємства, підвищення його конкурентоспроможності. До завдань поточного управління відноситься забезпечення безперервності і синхронності роботи всіх ланок підприємства, спрямованих на отримання встановленого поточного завдання.

До завдань управління персоналом відповідно до реалізації розвитку підприємства, прийнятої на рівні стратегічного управління та потреб поточного виробництва входять: – Забезпечення підприємства відповідними кадрами, потрібної кваліфікації й у необхідній кількості; – навчання працівників відповідно до прийнятої технології і організацією виробництва продукції; – забезпечення прав та соціального захисту; – забезпечення безпеки і нормальних умов праці. Цілям і функціям управління малим підприємством відповідає певна установка (технічна, комерційна, адміністративна, фінансова, облікова, страхова). Кожна установка орієнтується на групу якостей і знань, що визначаються такими параметрами, як фізичне здоров'я, розумові здібності (розсудливість, гнучкість розуму, рівень кругозору), моральні якості (енергія, свідомість відповідальності, почуття обов'язку, почуття гідності, доброта, тактовність, чесність), спеціальні (Професійні) знання і досвід роботи. Під терміном методи управління підприємство розуміються способи здійснення управлінських дій на персонал для досягнення цілей управління організацією.

Економічні методи управління засновані на можливості використання економічних відносин елементів соціально-економічної системи з метою її більш ефективного функціонування і розвитку. Ефективність економічних методів управління визначається: формою власності та ведення господарської діяльності, принципами господарського розрахунку, системою матеріальної винагороди, ринком робочої сили, ринковим ціноутворенням, податковою системою, структурою кредитування і т. п. Найбільш поширеними формами прямого економічного впливу на персонал є: господарський розрахунок, матеріальне стимулювання та участь у прибутках через придбання цінних паперів (акцій, облігацій) організації.

Адміністративні методи управління засновані на відносинах владності, юридично окреслених при формуванні системи управління. Вони включають в себе опору на законодавчі та різного рівня підзаконні акти, на норми і нормативи, офіційно діють у межах всього простору управління. Розрізняють п'ять основних способів адміністративно-правового впливу: організаційне та розпорядницьке вплив, дисциплінарна відповідальність і стягнення, матеріальна відповідальність і стягнення, адміністративна відповідальність і стягнення.

Демократичний метод управління ґрунтується на поєднанні принципу єдиноначальності з активною участю підлеглих в управлінні, організації і контролі над всією діяльністю підприємства. Демократичний керівник намагається сформувати у персоналу командний дух. Такий начальник зазвичай добре обізнаний про особисті якості, навиках роботи, таланти і схильності кожного із співробітників; рішення він приймає, виходячи з цієї інформації. При цьому обов'язково враховується і думка колективу з приводу тієї чи іншої ініціативи. Демократичний стиль найбільш ефективний у справі побудови командних взаємин, він створює дружню атмосферу не тільки між начальником і підлеглими, а й між усіма співробітниками, що і дозволяє домагатися кращих результатів.

Бюрократичний метод управління – це форма, що виражається у відриві органів адміністрації від суспільства, в гіпертрофії формалізму в діяльності органів управління, що тягне некомпетентність, пов'язану з байдужістю і навіть зневагою до інтересів як особистості, так і суспільства. Головні поняття бюрократичного методу управління – раціональність, відповідальність і ієрархічність. Сам Вебер вважав центральним пунктом концепції виняток зміщення «людини» і «посади», бо склад і зміст управлінських робіт повинні визначатися виходячи з потреб організації, а не людей в ній працюючих. Чітко сформульовані настанови по кожній роботі (що необхідно робити і якими прийомами) не залишає місця для прояву суб'єктивізму та індивідуального підходу. У цьому принципова відмінність бюрократичної структури від історичної що передувала їй общинної, де головну роль відводилася партнерству і майстерності.

В основі управління підприємством лежить вплив на колектив підприємства та всі сторони його діяльності з метою отримання максимальних результатів. Такий вплив на кожному підприємстві і в організації надають управлінські кадри. Чим ефективніше процес управління на підприємстві, тим вище виявляється результативність діяльності всього підприємства. Ефективність процесу управління залежить від ефективності діяльності управлінського персоналу підприємства, яка, у свою чергу, складається з ефективності діяльності окремих працівників і груп працівників різного рівня освіти, кваліфікації і т.д. Всі ці працівники становлять керуючу систему підприємства.

Менеджмент організації, що працює у ринковому середовищі, ставить високі вимоги до управлінського персоналу. Сучасний управлінець-це людина володіє і загальними основами науки управління, і специфічними знаннями та вміннями в області стратегії управління, інновації, маркетингу, управління персоналом та виробництвом. Важливим чинником підвищення результативності менеджменту є розподіл праці менеджерів, тобто спеціалізація управлінських працівників на виконання певних видів діяльності (функцій), розмежування їх повноважень, прав та сфер відповідальності. Відповідно до цього в організаціях виділяють наступні види розподілу праці менеджерів: функціональний, структурний, технологічний, професійно – кваліфікаційний [2, c. 205].

Функціональний поділ праці ґрунтується на формуванні груп працівників управління, що виконують однакові функції менеджменту: планування, організація, контроль і т.д. Відповідно до цього одні працівники апарату управління спеціалізуються на роботах по плануванню, інші спрямовують свої зусилля на організацію робіт з виконання планів треті є фахівцями з контролю ходу, вимірювання результату й оцінки роботи і т.д.

Структурний розподіл праці менеджерів будується виходячи з таких характеристик керованого об'єкта як організаційна структура, масштаби, сфери діяльності, галузева чи територіальна специфіка. У силу великої розмаїтості факторів, що впливають на структурний поділ праці, воно специфічно для кожної організації. У той же час можна виділити деякі загальні риси спеціалізації, які стосуються, перш за все, вертикального і горизонтального розподілу праці менеджерів. Вертикальний поділ праці побудовано на виділенні трьох рівнів управління – нижчого, середнього і вищого. До нижчого рівню відносяться менеджери, які мають у своєму підпорядкуванні працівників переважно виконавської праці. Вони здійснюють управління такими первинними підрозділами, як бригади, зміни, ділянки.

Середній рівень – найчисленніший, що становить за деякими даними 50–60% загальної чисельності управлінського персоналу організації, включає менеджерів, відповідальних за хід виробничого процесу у підрозділах, які складаються з декількох первинних утворень (структурних одиниць); сюди входять також менеджери штабних та функціональних служб апарату управління підприємства, його філій і відділень, а також керівництво допоміжних та обслуговуючих виробництв, цільових програм і проектів.

Вищий рівень – це адміністрація підприємства, що здійснює загальне стратегічне керівництво організацією в цілому, її функціональними та виробничо-господарськими комплексами. На цьому рівні зайнято всього 37% загального управлінського персоналу [14, c. 508].

Таким чином, сучасна система управління на малому підприємстві установи охорони здоров'я повинна бути простою і гнучкою. Її головним критерієм має бути забезпечення ефективності та конкурентоспроможності роботи підприємства.

3. Організаційні структури управління підприємством

Успіх системи управління багато в чому залежить від сформувалася організаційної структури управління установою охорони здоров'я, особливостей її функціонування і намічених перспектив розвитку. Під організаційною структурою управління розуміється упорядкована сукупність стійко взаємопов'язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого.

Організаційною структурою управління визначається також як форма розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених на рішення поставлених завдань і досягнення намічених цілей. Організаційна структура управління визначає склад підрозділів апарату управління, їх взаємозалежності та взаємозв'язку. При лінійній структурі процес управління здійснюється через взаємини між начальником і підлеглими. Розподіл посадових обов'язків здійснено таким чином, щоб кожен службовець був максимально націлений на виконання виробничих завдань організації (рисунок 1.4).

Даний тип організаційної структури управління застосовується в умовах функціонування дрібних підприємств. Це пов'язано, перш за все, з тим, що всі повноваження – прямі (лінійні) – йдуть від вищої ланки управління до нижчого. У числі переваг лінійної організації – відповідальність, встановлені зобов'язання, чіткий розподіл обов'язків і повноважень; оперативний процес прийняття рішень, простота у розумінні та використанні, можливість підтримувати необхідну дисципліну.

Серед недоліків лінійної побудови організації – негнучкість, жорсткість, непристосованість до подальшого зростання організації. Лінійна структура орієнтована на великий обсяг інформації, що передається від одного рівня управління до іншого, обмеження ініціативи у працівників нижчих рівнів управління. Вона пред'являє високі вимоги до кваліфікації керівників та їх компетенції з усіх питань виробництва та управління підлеглими. Структура управління повільно реагує на внутрішні і зовнішні зміни (зокрема, на зміни кон'юнктури), виключає новаторський ризик підприємця, оскільки в ній відсутня автономія керівників підрозділів при прийнятті багатьох рішень.

Функціональна структура склалася як неминучий результат ускладнення процесу управління. При функціональній структурі управління загальні для декількох підрозділів функції управління передаються одному органу або виконавцю, що виконує однорідні за змістом або технології робіт функції і котра отримує накази від кількох керівників. Принцип створення функціональної структури зводиться до групування персоналу по тим широким задачам, які він виконує. Конкретні характеристики та особливості діяльності того чи іншого підрозділу відповідають найбільш важливих напрямків діяльності всього підприємства.

Позитивна сторона функціональної структури управління – виключення дублювання діяльності виконавців, кожен з таких виконавців може найбільш ефективно виконувати окремі функції. Недоліки – відсутність єдності при отриманні розпоряджень, оскільки вони надходять від кількох керівників, погіршення координації діяльності по мірі зростання складності виробничого процесу і поглиблення спеціалізації.

Ці недоліки в певній мірі можуть бути усунені при лінійно-функціональної структури управління, коли управлінські рішення розробляють висококваліфіковані й досвідчені фахівці, а розпорядження віддаються за ієрархією лінійних ланок.

Основна роль цих підрозділів полягає у підготовці проектів рішень, які вступають в силу після затвердження відповідними лінійними керівниками. Основною перевагою цієї структури є те, що вона, зберігаючи цілеспрямованість лінійної структури, дає можливість спеціалізувати виконання окремих функцій і тим самим підвищити компетентність управління в цілому.

Лінійно-штабна організаційна структура являє собою лінійно-функціональну структуру управління, доповнену штабним органом. Штабні структури створюються в наступних випадках: – ліквідація наслідків або запобігання стихійних лих, аварій, катастроф.

Наприклад, штаб з ліквідації наслідків повені, штаб цивільної оборони; – освоєння нової продукції, нової технології, не традиційною для даного підприємства охорони здоров'я; – рішення раптово виниклої неординарною завдання, наприклад, пов'язаної з агресивною поведінкою конкурентів на ринку і необхідністю розробки відповідної реакції. Штабний підрозділ може носити як тимчасовий, так і постійний характер і виконувати консультаційну роль при постановці та реалізації конкретної проблеми, завдання.

При створенні штабу для ведення консультаційної діяльності, як на тимчасовій, так і постійній основі, як правило, їх повноваження суттєво обмежені.

Достоїнствами лінійно-штабної організаційної структури управління є: – ефективне використання виробничого та управлінського потенціалу для вирішення екстремальних задач;

– оперативність рішень.

Недоліки: – порушення принципу єдиноначальності;

– складність узгодження виробничих завдань і програм штабу;

– виникнення в колективі соціально-психологічних проблем;

– переважання організаційно-розпорядчих методів управління над економічними. Подальша доля штабного органу може складатися по-різному, в залежності від обставин.

Так, після закінчення ліквідації наслідків стихійного лиха він розпускається. При освоєнні ж нової продукції штаб разом з відповідними структурами може виділитися в самостійний підрозділ.

Основні проблеми, що виникають при розробці організаційних структур управління:

а) встановлення правильних взаємовідносин між окремими підрозділами, що

б) пов'язано з визначенням їхніх цілей, умов роботи і стимулювання;

в) розподіл відповідальності між керівниками;

г) вибір конкретних схем управління і послідовних процедур при прийнятті рішень;

д) організація інформаційних потоків;

е) вибір відповідних технічних засобів.

Проблема вдосконалення організаційної структури управління передбачає уточнення функцій підрозділів, визначення прав та обов'язків кожного керівника і співробітника, усунення багатоступеневості, дублювання функцій і інформаційних потоків. Основним завданням тут є підвищення ефективності управління. Ключовими поняттями структур управління є елементи, зв'язки (відношення), рівні і повноваження.

Елементами організаційною структурою управління можуть бути як окремі робітники (керівники, фахівці, службовці), так і служби, або органи апарату управління, в яких зай та або інша кількість фахівців, що виконають певні функціональні обов'язки. Є два направлення спеціалізації елементів організаційною структурою управління:

а) залежно від складу структурних підрозділів організації вичленяються ланки структури управління, які здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т. п.;

б) виходячи з характеру загальних функцій, які виконуються в процесі управління, формуються органи, що займаються плануванням, що організовують виробництво, працю і управління, контролюючи всі процеси в організації. Відносини між елементами структури управління підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Перші носять характер погодження і є однорівневими.

Другі – це відносини підпорядкування. Необхідність в них виникає при ієрархічності побудови системи управління, тобто при наявності різних рівнів управління, на кожному з яких переслідується своя мета. [5, c. 420]

Таким чином, впровадження нових прогресивних методів управління на малих підприємствах установи охорони здоров'я сьогодні стикається з труднощами, зумовленими специфікою медичної діяльності:

– має місце нематеріальне виробництво;

– тут процес виробництва і споживання послуги збігається в часі і просторі, суспільству важко вести облік вкладу охорони здоров'я у зростання національного багатства країни;

– предметом праці тут є людина, а видатки на охорону здоров'я часто перевищують фінансові можливості пацієнта;

– медична послуга виступає як жива праця, що ускладнює визначення її ціни, а отже і доходи установи охорони здоров'я в умовах ринку;

– об'єкт привласнення – конкретна трудова діяльність медичного персоналу, яка часом оплачується не за законами ринку.

На підставі розглянутого матеріалу теоретичних аспектів управління малим підприємством в галузі охорони здоров'я в сучасних умовах господарювання можна зробити наступні висновки: До малих підприємств належать підприємства середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб.

Поняття суб'єктів малого підприємництва в Україні визначено Законом «Про державну підтримку малого підприємництва», який встановлює правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва.

Процес управління складається з чотирьох взаємозалежних функцій: планування, організації, мотивації і контролю. Існують наступні методи управління: економічні, адміністративні, демократичні і брократіческіе. Організаційна структура управління малим підприємством установи охорони здоров'я має такі структури: лінійна, функціональна, структура.