Система планових нормативів і показників

План лекції

Види планування.

Системи планів, їх сутнісна й змістовна характеристика

Система планових норм і нормативів

Система планових показників

Види планування

Планування – складний методично-організаційний процес, який обумовлює наявність системи планів. Кожний вид плану – складна модель діяльності підприємства або його структурних підрозділів, яка містить основні показники їх діяльності в майбутньому.

Всі види внутрішньофірмового планування можна класифікувати по наступних ознаках:

По змісту планів виділяють техніко-економічне, оперативно-виробниче, організаційно-технологічне, постачально-збутове, фінансово-інвестиційне, бізнес-планування тощо. Кожний з них передбачає вибір своєї системи планових показників.

За рівнем керування розрізняють: фірмове, корпоративне або заводське планування на вищому рівні; цехову систему планування на середньому рівні керування; виробничу (ділянка, бригада) на нижньому.

По методах обґрунтування: ринкове, адміністративне (централізоване) і індикативне планування. Ринкове засновано на взаємодії попиту, пропозиції й цін на вироблені товари й послуги. Індикативне планування - це державне регулювання цін і тарифів, що діють, видів і ставок податків, банківських процентних ставок за кредит, мінімального рівня зарплати й інших макроекономічних показників. Централізоване планування передбачає встановлення вищим органом керування підлеглому підприємству ряду планових показників. Ці системи планування не суперечать один інший і можуть застосовуватися одночасно.

За часом дії буває: короткострокове (поточне), середньо-термінове й довгострокове (перспективне).

По сфері застосування внутрішньогосподарське планування підрозділяється на міжцехове, внутрішньоцехове, бригадне й індивідуальне, їхнім об'єктом служить відповідна виробнича система або підрозділ підприємства.

По стадіях розробки виділяють: попереднє (проекти планів) і остаточне планування (план набуває чинності закону).

По ступені точності: укрупнене й уточнене планування. Точність планів залежить в основному від застосовуваних методів, нор-мативних матеріалів і строків планування, а також від рівня професійної підготовки й виробничого досвіду економістів-менеджерів.

По типах цілей (обрію планування), що враховують у плануванні, воно може бути визначене як стратегічне, тактичне й оперативне.

У закордонній науці й практиці планування прийнято також виділяти чотири основних види тимчасової орієнтації планування. Відповідно до класифікації Р. Л. Акоффа, планування буває реактивним, инактивним, преактивним й інтерактивним.

Реактивне планування (орієнтація на минуле) базується на аналізі попереднього досвіду й історії розвитку виробництва й найчастіше опирається на старі організаційні форми й традиції.

Інактивное планування (інертність) орієнтується на дійсне положення підприємства й не передбачає як повернення до колишнього стану, так і просування вперед. Відмітна риса інактивизма - це задоволення сьогоденням, звідси правило: «Планувати мінімум необхідного, щоб не змінити природного ходу речей». Запобігання змін і збереження свого «стилю» стають основною метою організації. При прийнятті рішень панує бюрократизм.

Преактивне планування (попередження) спрямовано на здійснення безперервних змін у різних сферах діяльності підприємств. У своєму прагненні до кращого прихильники преактивизма опираються на всі досягнення науки й техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використають накопичений досвід. Преактивне планування орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень.

Інтерактивне планування (орієнтація на взаємодію всіх кращих ідей планування) укладається в проектуванні бажаного майбутнього й вишукуванні шляхів його побудови. Зосереджує на підвищенні результативності згодом, його ціль максимізувати свою здатність навчатися й адаптуватися або розвиватися.

Інтерактивне планування - це скоріше ідеальна побудова, чим модель менеджменту. Найпоширенішою формою планування до останніх двох десятиліть був инактивізм, що у нинішніх умовах поступово поступається місцем преактивізму.

Системи планів, їх сутнісна й змістовна характеристика

З позиції системного підходу залежно від того, що розглядається як елементи системи (суб'єкти планування, процеси обробки інформації або їхніх результатів), розрізняють систему планування і контролю й систему планів і звітів. Систему планування й контролю, часто називають просто системою планування, а систему планів і звітів - системою планів, використовуючи поняття «система планування» й «система планів» як синоніми.

Таким чином, під системою планування розуміється цілеорієнтована сукупність процесів планування й контролю стосовно конкретних об'єктів, між якими існують специфічні зв'язки (структури процесів і планів).

Найважливішими вимогами, пропонованими до даних систем, і одночасно їхніми ознаками є наступні:

1. Цілеспрямованість. Мета верхнього рівня підприємства - вихідний пункт усього процесу планування, а також його результат. Формування окремих розділів загального плану або приватних планів повинне випливати із цілей верхнього рівня підприємства й, навпаки, після перевірки можливостей досягнення цих цілей зводиться до них.

2. Цілісність і повнота. За допомогою системи планування керівництво підприємства одержує інформацію про то що здійснилось і майбутніх подіях. Однак тільки сукупність планів дає системне знання про події й процеси. Оскільки процеси розробки різних розділів плану взаємопов’язані, то система планів тільки в тому випадку дозволить зробити вагомі висновки, коли вона буде повною.

3. Структуризація планів по змісту, масштабам, тимчасовим параметрам й іншим критеріям. З погляду змісту плани повинні бути проблемно орієнтованими, з погляду масштабу подання й ступені деталізації залежно від цільового призначення планів розрізняють укрупнені й деталізовані (уточнені) плани, з погляду часових параметрів розрізняють короткострокові, середньострокові й довгострокові плани й т.д.

4. Цілеорієнтована інтеграція розділів планів. Плани повинні бути змістовно й за часом виконання зв'язані одні з іншими.

5. Гнучкість, актуальність, ефективність. Для підвищення рівня гнучкості системи планування рекомендується розробляти альтернативні плани. Витрати, пов'язані із плануванням і контролем, не повинні перевищувати одержуваний ефект.

У сучасній економічній науці й практиці спостерігається певна розбіжність підходів до змістовної сторони систем планування. Найпоширенішим є підхід, що дозволяє розрізняти підсистеми планів по своєму змісті, задачам і методам розробки:

стратегічне планування;

тактичне (поточне) планування;

оперативно-виробниче планування.

Стратегічне планування - процес формування цілей підприємства, вибір спеціальних стратегій для виявлення й одержання певних ресурсів й їхній розподіл з метою забезпечення ефективної позиції підприємства. Завдання стратегічного планування складається в забезпеченні на підприємстві нововведень і змін у достатньому обсязі для адекватної реакції на зміни в зовнішнім середовищі.

Планування стратегії звичайно закінчується встановленням загальних напрямків, які забезпечують ріст й укріплення позицій підприємства. Стратегічний план включає місію, загальні цілі,способи їх досягнення і розрахований на тривалий період їх реалізації (5-10 років).

У процесі поточного планування функціонування підприємства розглядається в границях короткострокового періоду. Воно охоплює всі сфери виробничо-господарської діяльності підприємства й підкоряється визначеним цілям.

Основним завданням поточного плану в загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для виконання намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих для певного планового періоду.

Оперативне планування передбачає розробку детальних планів на короткостроковий період у розрізі виробничих й обслуговуючих підрозділів підприємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. Оперативні плани мають вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації й характеризуються великою розмаїтістю використовуваних прийомів і методів.

Система планових норм і нормативів

Високі кінцеві результати виробництва забезпечуються на всіх етапах маркетингу, планування, організації, менеджменту, продажу, інвестування, пов'язаних між собою єдиною системою планових показників і норм.

У сучасній економічній літературі немає загальновизначеного поняття про норми і нормативи.

З наукових позицій норматив являє собою єдину, середньозважену величину витрачання економічних ресурсів, яка складається в діючих ринкових умовах і забезпечує ефективне їх використання.

Норматив — це еталон витрачання різних ресурсів на виробництво одиниці продукції, який є уніфікованим, міжгалузевим і розрахованим на тривале використання. З допомогою нормативів встановлюються і регламентуються важливі показники планової, організаційної та управлінської діяльності всіх підприємств і організацій, визначається хід виробничого процесу, його тривалість.

Норма — науково-обгрунтована величина витрачання економічних ресурсів у конкретних виробничо-технічних умовах. Норма встановлює індивідуальне значення (величину) витрачання ресурсів на одиницю продукції в певних умовах господарювання.

Норми, на відміну від нормативів, мають конкретне галузеве, внутрішньогосподарське призначення. Вони створюються для локальних умов робочого місця, певного типу виробництва і відображають як загальні закономірності, так і специфічні особливості розвитку підприємства, зміни витрат економічних ресурсів при допустимих обмеженнях в планові періоди їх застосування. Норми розробляються на короткотерміновий період і відповідають умовам, для яких вони розробляються, та переглядаються відповідно до змін нормоутворюючих виробничих факторів.

За своїм значенням норми і нормативи можуть бути:

абсолютними та відносними;

загальними і частковими;

плановими і фактичними;

перспективними і поточними;

кількісними та якісними;

макро- та мікроекономічними.

В плановій діяльності підприємства знаходять широке застосування різні норми і нормативи, які можна об'єднати в окремі групи за такими ознаками:

За видами ресурсів розрізняють норми і нормативи, які регулюють величину витрат засобів виробництва, предметів праці, робочої сили на виготовлення одиниці продукції. За даною ознакою розрізняють норми витрачання різних виробничих ресурсів на підприємствах.

За стадіями виробництва слід виділити нормативи поточних, страхових, технологічних, транспортних, виробничих запасів матеріалів, незавершеного виробництва, напівфабрикатів, готової продукції, величина і динаміка яких характеризують процес перетворення матеріальних ресурсів в готові товари.

За виконуваними функціями нормативи поділяються на економічні, технічні, організаційні, соціальні, екологічні, фінансові.

За часом дії нормативи бувають перспективні, річні, поточні, тимчасові, разові, сезонні.

За сферою поширення виділяють міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі, регіональні, місцеві.

За методами встановлення розрізняють науково обґрунтовані, розрахунково-аналітичні, експериментальні, звітно-статистичні нормативи і норми.

Трудові нормативи, їх види і призначення

Система трудових норм і нормативів — це сукупність регламентованих витрат праці на здійснення різних видів виробничої, господарської, підприємницької та інших видів діяльності.

До складу системи трудових норм і нормативів включають різноманітні трудові показники:

Норми часу — виражають необхідні або науково обґрунтовані витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, виконання окремої роботи в хвилинах або годинах.

Норми виробітку — встановлюють необхідний обсяг продукції за відповідний період часу. Норми виробітку визначаються в натуральних одиницях за зміну, годину, місяць.

Норми обслуговування — характеризують кількість робочих місць, розмір площі та інших виробничих об'єктів, закріплених за одним робітником, бригадою, ланкою.

Норми чисельності — визначають необхідну кількість працівників відповідної категорії для виконання заданого обсягу роботи або обслуговування виробничих процесів.

Норми управління — регламентують кількість працівників на одного керівника відповідного підрозділу підприємства.

Трудові норми і нормативи використовуються при визначенні технологічної, виробничої, повної трудомісткості продукції; розрахунку чисельності працюючих за категоріями; формуванні фонду оплати праці; встановленні цін на продукцію (роботи, послуги).

Матеріальні нормативи

Система матеріальних нормативів включає норми витрачання предметів праці і засобів виробництва. До складу норм витрачання матеріальних ресурсів входять обгрунтовані планово-розрахункові величини корисного витрачання сировини і матеріалів, а також: зумовлені технологією та організацією виробництва відходи і втрати матеріалу.

При внутрішньовиробничому плануванні використовуються нормативи використання матеріальних ресурсів, які визначаються відношеннями витрачання корисного матеріалу до норми витрачання на одиницю продукції.

Для оцінки рівня використання матеріальних ресурсів застосовуються розхідні коефіцієнти, які визначаються співвідношенням фактичної норми до норми їхнього корисного витрачання.

Нормативи витрат засобів праці і виробництва характеризують потребу підприємства в робочих місцях, виробничих площах, технологічній оснастці, інструменті. Вони, як правило, мають тривалий термін використання.

Рівень використання основних засобів праці характеризується показниками: режим роботи устаткування, коефіцієнт завантаження, норматив фондовіддачі, рентабельність основних фондів, продуктивність машин, коефіцієнти оновлення устаткування, тривалість міжремонтних циклів, норми простою машин під ремонтами і т. д.

До складу матеріальних нормативів входять: норми поточних, технологічних і страхових запасів матеріалів; нормативи незавершеного виробництва, готової продукції та ін.

В процесі планування і прогнозування широкого застосування набули фінансові нормативи: амортизаційних відрахувань; податкових платежів, відрахувань і зборів; плати за банківський кредит; розподілу прибутку і т. д. Ці нормативи забезпечують зв'язок підприємства з зовнішнім середовищем, встановлюються в централізованому порядку і мають довготривалий характер.

Створення і вдосконалення нормативної бази на підприємстві передбачають широке використання сучасних наукових методів розроблення норм, організацію первинного обліку всіх ресурсів, глибоке розуміння потреби в цій роботі.

Система планових показників

Усесторонню оцінку діяльності підприємства можна дати з допомогою системи техніко-економічних показників, які в цілому описують модель господарювання на певний період. В залежності від характеру поєднання показників, їх взаємодії можна визначити кінцеві результати функціонування суб'єкта господарювання, охарактеризувати його виробничу, соціально-трудову, інноваційну діяльність, встановити особливості взаємовідносин із зовнішнім середовищем.

У відповідності з існуючою практикою планування всі основні показники групуються за такими напрямками діяльності підприємства: виробництво і освоєння нових видів продукції, матеріально-технічне забезпечення, інвестування, праця і соціальний розвиток, фінанси та ін. Напрямки діяльності підприємства повинні відображатися в окремих розділах поточного техніко-економічного плану і характеризуватися властивою їм системою показників. Всі напрямки діяльності підприємства можна розглядати як проміжні, з точки зору кінцевих результатів, та як кінцеві для даної стадії виробництва або господарської функції. Отже, й система показників може розглядатися як сукупність вихідних, проміжних та кінцевих (підсумкових) показників, які через економічні механізми тісно взаємодіють між собою.

Одним з основних планово-економічних механізмів є механізм рівноваги між виробництвом і споживанням. Тому план виробництва продукції повинен бути збалансованим з планом реалізації продукції. Однак виробництво і споживання відрізняються між собою рівнем пізнавальності та передбачуваності. Якщо обсяг виробництва в межах певного періоду часу роботи підприємства можна з досить високою точністю передбачити, то обсяг продажу передбачити складно.

В практиці ринкового регулювання діє механізм взаємодії всіх планових показників з кінцевими результатами роботи, видами діяльності підприємства, стадіями виробництва, часом дії планів. Така усестороння взаємодія сприяє досягненню високих ринкових результатів.

У процесі планування діяльності підприємства важливо реалізувати механізм відповідності методики визначення показників вимогам органів державної статистики. Це дозволить порівнювати результати діяльності окремих суб'єктів господарювання; формувати зведені галузеві, територіальні та державні показники і баланси.

Деякі вітчизняні фахівці рекомендують систему планових показників групувати за певними ознаками: економічний зміст, призначення та спосіб характеристики предмету.

За економічним змістом планові показники поділяються на натуральні та вартісні.

Натуральні показники характеризують споживчу кількість ресурсів (матеріалів, енергії, працівників, кількість устаткування, виробничу площу і т. д.).

Вартісні використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, витрат, результатів і т. д.

За економічним призначенням планові показники діляться на кількісні та якісні.

Кількісні характеризують абсолютні обсяги виробництва та спожиті при цьому ресурси.

Якісні — ефективність використання ресурсів і виробництва в цілому (матеріало- та енергоємність, фондовіддача, витрати на І гри. продукції, продуктивність праці, рентабельність тощо).

За способом характеристики предмету виділяють абсолютні та відносні показники.

Абсолютні характеризують предмет абсолютно. Відносні в порівнянні з іншими показниками або періодами.

Вибір системи планових показників діяльності підприємства — одна з важливих проблем методології планування, яка вимагає постійного вдосконалення у зв’язку зі змінами місця і характеру планування в механізмі господарювання та регулювання економіки підприємства.

Рекомендована література

Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006 р.

З.О. Манів, І.М. Луцький: Економіка підприємства, «Знання», 2006р.

Швайка Л.А.: Планування діяльності підприємства, «Новий світ»,2004 р.

І.М. Брюховецький, В.І. Мищенко : Планування агропромислового комплексу, «Вища школа», 1989 р.

П.С. Березовський, Н.І. Михалюк : Організація, прогнозування та планування агропромислового комплексу, «Магнолія плюс», 2006 р.

Орлов О,О. Планування діяльності промислового підприємства.Підручник.: « Скарби», 2002.