Характеристика інноваційного проекту

Кафедра управління і ЗЕД

Контрольна робота

з дисципліни:

«Інноваційний менеджмент»

Зміст

1. Дайте визначення інноваційного проекту та розкрийте його основний зміст.

2. Які перспективи гнучкого графіку роботи в наукових підрозділах?

3. B чому сутність бальної оцінки проекту?

Література

1. Дайте визначення інноваційного проекту та розкрийте його основний зміст

Поняття "інноваційний проект" може розглядатися як:

форма цільового управління інноваційною діяльністю

комплект документів.

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки. Як процес здійснення інновацій — це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій. У той же час інноваційний проект — це комплект технічної, організаційно-планової і розрахунково-фінансової документації, необхідної для реалізації цілей проекту (на Заході для позначення цього аспекту проекту використовується термін "Design"). Найбільш повно і комплексно суть інноваційного проекту виявляється в його першому аспекті. З огляду на всі три аспекти поняття "інноваційний проект" можна дати наступне його визначення.

Інноваційний проект — це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту;

комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей;

організація виконання проектних заходів, тобто ув'язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу й у рамках заданої вартості і якості;

основні показники проекту (від цільових — з проекту в цілому, до часткових — з окремих завдань, тем, етапів, заходів, виконавців), у тому числі показники, що характеризують його ефективність.

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків (завдань, розділів) програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблем}' на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних проблем (завдань) забезпечує:

комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання (мети науково-технічного розвитку);

кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями;

безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;

обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;

міжвідомчу координацію й ефективне управління складним комплексом робіт із проекту.

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проект. У залежності від вид}' проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків (іноді сотень) організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи (категорії) учасників проекту (рис. 1).

Рис. 1. Основні учасники проекту

Замовник — майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор — фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Проектувальник — спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником. За рубежем її найчастіше представляють архітектор чи інженер. Архітектор — це особа чи організація, що мають право професійно, на основі відповідним чином оформленої ліцензії виконувати роботу зі створення проектно-кошторисної документації. Інженер — це особа чи організація, що має ліцензію на заняття інжинірингом, тобто комплексом послуг, пов’язаних із процесом виробництва і реалізації продукції проекту.

Постачальник — організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання). Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) — юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) — провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту (у прийнятій на Заході термінології, проект-менеджер) — юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проект}' визначається контрактом із замовником. Команда проекту — специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту.

Для виконання частини своїх функцій розроблювач може залучати спеціалізовані організації, а також підтримуючі структури проекту — це організації різних форм власності, що сприяють основним учасникам проекту у виконанні завдань проекту й утворюють разом з ними інфраструктуру інноваційного підприємництва. До підтримуючих структур відносяться:

інноваційні центри;

фонди підтримки програм, проектів;

консалтингові фірми;

органи незалежної експертизи;

патентно-ліцензійні фірми;

аудиторські фірми;

виставочні центри і т.п.

Різноманіття можливих цілей і завдань науково-технічного розвитку визначає і розмаїтість видів інноваційних проектів. Загальноприйнятої класифікації їх не існує. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації проекту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень.

У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і досягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на:

довгострокові (більше 5 років),

середньострокові (від 3 до 5 років),

короткострокові (менше 3-х років).

З погляду характеру цілей проект може бути кінцевим, тобто відбивати мету вирішення інноваційної проблеми (завдання) в цілому чи проміжним, пов'язаним з досягненням проміжних результатів вирішення складних проблем. За видом потреб, що задовольняються, проект може бути орієнтований на існуючі потреби чи на створення нових. Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

введення нового (радикального) чи удосконаленого (інкремен- тального) продукту;

введення нового чи удосконаленого методу виробництва;

створення нового ринку;

освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;

реорганізація структури управління.

Приналежність інноваційного проекту до того чи іншого виду визначає його специфічний зміст і використання особливих методів формування й управління проектом. Разом з тим єдність проектних принципів дозволяє використовувати загальні методичні положення для управління інноваційними проектами.

Можна виділити три аспекти розгляду змісту інноваційного проекту:

за стадіями інноваційної діяльності;

за процесом формування і реалізації;

за елементами організації.

Інноваційний проект охоплює всі стадії інноваційної діяльності, пов’язаної з трансформацією науково-технічних ідей у новий чи удосконалений продукт. впроваджений на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності або в новий підхід до соціальних послуг. З погляду стадій здійснення інноваційної діяльності проект містить у собі НДР, проектно-конструкторські і дослідно-експериментальні роботи, освоєння виробництва, організацію виробництва і його пуск, маркетинг нових продуктів, а також фінансові заходи.

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів (фаз), що розрізняються за видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

Інноваційний проект, розглянутий як процес, що відбувається в часі, охоплює наступні етапи.

Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети і проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:

здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для

реалізації;

розробляється план реалізації інноваційного проекту;

зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом (команди проекту);

виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів (договорів). Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту.

2. Які перспективи гнучкого графіку роботи в наукових підрозділах?

Як відомо, склад працівників наукових організацій не однорідний. Так, поряд з науковцями в цих організаціях працюють інженери, і також техніки і лаборанти. Крім того, і сама праця вчених не однорідна за змістом. Вона може включати оригінальні і типові роботи, і. також роботи організаційного характеру, пов'язані з узгодженням і контролем над діяльністю фахівців.

Зрозуміло, і розклад роботи не може бути універсальним для всіх категорій працівників наукового підрозділу і навіть для фахівців однієї категорії.

При впровадженні нових типів робочих графіків варто звертати увагу не тільки на характер роботи фахівців, але також на економічні вигоди (витрати на опалення, освітлення, оренди приміщень, харчування працівників, оплату автостоянок і т.д.) і технічні можливості наявність телефонів, факсів, персональних комп'ютерів і т.д.).

Нові типи робочих графіків можна розцінювати і як своєрідні не-грошові методи стимулювання результативності працівників.

Звичайно люди працюють 5 днів на тиждень — 40 годин, з 9 годин ранку до 18. Мають стандартний обідній час. Поряд з очевидними достоїнствами такий розпорядок має і ряд недоліків. В "час пік" створюються пробки на дорогах, транспорт перевантажений людьми, що поспішають на роботу, створюються черги в ліфтах. Люди нервують, переживають стреси. Через запізнення на роботу виникають конфлікти з керівництвом.

Як більш ефективним графіком, що найбільшою мірою відповідає специфіці працівників розумової, творчої праці називають: гнучкий графік, стиснутий робочий тиждень (підсумований робочий день), часткову зайнятість.

Під гнучким робочим графіком розуміється розклад роботи, при якому працівник може вибрати час приходу і відходу у визначених межах, що встановлюються керівництвом.

Стиснутий робочий тиждень являє собою графік, за яким певна кількість годин протягом робочого тижня відпрацьовується в різну кількість робочих днів.

Часткова зайнятість — це робота з виконанням тих же обов'язків, але протягом меншого часу.

Найбільш розповсюджений у наукових установах гнучкий графік (гнучкий час, гнучкі робочі години). Він будується різними способами:

щоденний вибір часу початку і закінчення роботи;

перемінна тривалість робочого дня;

виділення загального (присутнього) часу, тобто часу, встановленого керівником, коли всі працівники повинні бути на роботі.

У залежності від ступеня гнучкості, можна виділити різні типи розкладів. Розглянемо їх у напрямку від найменш до найбільш гнучких. Усі вони використовуються на практиці.

Гнучкий цикл жадає від працівників вибору визначеного часу початку і закінчення роботи, а також роботи з цього розкладу протягом визначеного періоду (наприклад, тижня).

Змінний графік дозволяє змінювати час початку і закінчення роботи, але при цьому необхідно працювати повний робочий день — 8 годин.

Перемінний день дозволяє змінювати тривалість робочого дня (наприклад, працювати один день 10 годин, а інший — 6 годин, але так, щоб у підсумку наприкінці тижня вийшло всього 40 годин, чи за місяць 160 годин).

Змінний графік і перемінний день є найбільш ефективними в галузевій науці. Тут. як правило, існує нормований робочий день. Однак нерідко виникають проблеми, пов'язані з необхідністю роботи в бібліотеці, неможливістю виконати відповідальну роботу в приміщенні, де зосереджено багато співробітників. За рубежем такий графік використовують лабораторії промислових фірм і приватного малого бізнесу.

Гнучкий графік вимагає присутності працівників у загальний час (наприклад, з 10 годин ранку до 2 годин дня, але лише в понеділок і п’ятницю).

Гнучке розміщення дозволяє змінювати не тільки години, але й розташування місця роботи — можна працювати в дома, у філіях і т.п.

Гнучкий графік і гнучке розміщення найбільш характерні для деяких установ НАН України.

Ці види розкладу роботи за рубежем розглядаються як перспективні, особливо в умовах, коли працівник пов'язаний за допомогою електронного пристрою з головним офісом.

Тим часом дослідження виявили, що деякі люди, що працюють вдома, відчувають незадоволеність у зв'язку з відсутністю, наприклад, звичних соціальних контактів і т.д. Гнучкий графік не можна використовувати в тому випадку, якщо період роботи залежить від функціонування якого-небудь устаткування, наприклад, для працівників, що виконують досвідчені й експериментальні роботи.

Велике значення поряд з вибором оптимального режиму роботи для вченого має ефективне використання часу.

3. B чому сутність бальної оцінки проекту?

У складних випадках рішення вибору інноваційного проекту застосовують звичайно бальну систему оцінок варіантів. Вона полягає в оцінці окремих параметрів виробу певною кількістю балів. Бальна шкала досить диференційована і дозволяє оцінювати як аналогічні параметри різних виробів, так і різні параметри однакових виробів. Ясніше це можна представити на конкретному прикладі (табл. 1).

На основі даних, наведених у таблиці, можна зробити ряд зіставлень. Наприклад, з продуктивності кращим є варіант А, потім варіанти D i B i, нарешті, С. Після оцінки за всіма шістьма критеріями найбільшу суму балів одержав варіант D, наступні місця зайняли варіанти С, В і А.

Таблиця 1. Бальні оцінки параметрів нових виробів (п‘ятибальна шкала)

Параметри виробу (критерії)	Оцінка окремих варіантних виконання виробів	Оцінка однакового виробу (наприкпад, В різних виготовлювачів)
А	В	С	D	Z	X	U	V
1 .Продуктивність	5	3	1	4	4	4	5	3
2.Споживання енергії	4	4	2	3	2	3	4	3
3. Довговічність	1	3	4	2	3	4	4	5
4. Точність	2	4	5	4	2	4	4	3
5. Ціна	4	7	4	3	5	3	3	4
6. Аварійність	1	2	3	5	4	2	5	4
РАЗОМ:	17	18	19	21	20	20	25	22

Аналогічно можна оцінити однакові вироби різних виготовлювачів. З прикладу бачимо, що за ціною кращим виробом є виріб В підприємства Z, за довговічністю — виріб підприємства V. При порівнянні за всіма параметрами перше місце займає виріб підприємства U, що набрало 25 балів.

Перевагою бального методу оцінки є те, що він забезпечує можливість звести різні властивості варіантів, що змінюються, до загального '"знаменнику" і виконати їхню комплексну оцінку.

Однак реальна цінність таких висновків залежить від точності бальної оцінки, обумовленої інтуїтивно.

Тому головним етапом даного методу є якісний аналіз окремих варіантів. Відносно більш точним можна вважати порівняння за горизонтальними критеріями, наведеним у табл. 2. При оцінці ознаки за багатьма варіантами у зіставленні якісних різних сторін виробу по вертикалі.

Відповідно до бальної оцінки найбільш прийнятний варіант У, якщо важливість окремих критеріїв неоднакова, механічно робити вибір нерозумно — необхідно спочатку розробити й оцінити ієрархію критеріїв.

Таблиця 2 Бальні оцінки критеріїв відновлення виробництва (десятибальна шкала)

Критерії	Варіанти
	А	В	С
1.Затрати на виріб	9	1	9
2. Потреба в капвкладеннях	9	5	1
3. Вимоги до технічної підготовки	1	5	9
4. Рентабельність виробу	9	9	1
5. Ефективність реалізації	1	9	5
6.Точність виробу	1	9	5
7. Необхідність в реорганізації виробництва	1	9	1
8. Використання виробничої потужності	1	9	5
9. Своєчасність поставки	1	9	1

Список літератури

Антонюк, Л.Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації [Текст] : монографія / Л. Л. Антонюк, А. М. Поручник, В. С. Савчук ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К. : КНЕУ, 2003. - 394 с.

Василенко, В.О. Інноваційний менеджмент [Текст] : навчальний посібник / В. О. Василенко, В. Г. Шматько. - К. : ЦУЛ, 2003. - 440 с.

Галица, И. А. Система стимулювання інновацій [Текст] / И. А. Галица // Фондовый рынок. - 2008. - N 31. - C.18-21

Денисенко, М.П. Інноваційна діяльність підприємств України: суть, оцінка та напрями активізації [Текст] / М. П. Денисенко, Я. В. Шабліна // Проблеми науки. - 2008. - N 6. - C.9-17

Жук, М.В. Інфраструктурне забезпечення інноваційного процесу в Україні [Текст] / М. В. Жук, О. М. Бородіна // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - N 8. - C.66-71

Зубро, С. В. Інноваційна діяльність та роль держави як фактор її розвитку [Текст] / С. В. Зубро // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - N 7. - C.66-72

Клименко, В. И. Фінансування інноваційної діяльності в Україні [Текст] / В. И. Клименко // Економіка. Фінанси. Право. - 2008. - N 1. - C.24-29

Краснокутська, Н.В. Інноваційний менеджмент [Текст] : навчальний посібник / Н. В. Краснокутська ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К. : КНЕУ, 2003. - 504 с.

Пересунько, Є. С. Принципи інноваційної діяльності підприємств України [Текст] / Є. С. Пересунько // Проблеми науки. - 2007. - N 8. - C.23-27

Правик, Ю.М. Інвестиційний менеджмент [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Правик. - К. : Знання, 2007. - 431 с.

Фатхутдинов, Р.А. Инновационный менеджмент [Текст] / Р. А. Фатхутдинов. - 3-е изд. - СПб. : Питер, 2002. - 400 с.

Федулова, І.В. Теоретичні положення з визначення категорій інноваційний процес і інноваційна діяльність [Текст] / І. В. Федулова // Проблеми науки. - 2007. - N 8. - C.2-8

Федулова, Л.І. Інноваційний менеджмент в Україні: проблеми та шляхи формування [Текст] / Л. І. Федулова // Економіст. - 2002. - N 2. - C.52-55

Фірсова, С.Г. Інвестиційно-інноваційна діяльність:фактор попиту [Текст] / С. Г. Фірсова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - N 5. - C.64-69

Шабранська, Н.І. Інноваційна діяльність як чинник прискореного розвитку малого підприємництва [Текст] / Н. І. Шабранська // Проблеми науки. - 2007. - N 9. - C.20-26