Лідерство та керівництво в організації

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Контрольна робота на тему

«Лідерство та керівництво в організації»

Підготувала студентка

ФФП – 51м с

Каліка Василина

Перевірила

Грабовська Софія Леонідівна

Львів – 2010р

Мистецтво управління людьми найважче із всіх мистецтв. З цим поняттями зустрічається майже кожен, хто в якій-небудь мірі знаходився в колективі. Лідерство і керівництво – два основні поняття, з якими пов’язане ефективне управління організаціями. Керівництво – це формальна владна позиція, яка не має відношення до особистих якостей людей. Лідерство – комплексне поняття, яке включає в себе декілька складових: асоціація з людськими якостями та результат діяльності людини [1].

Інші автори визначають лідера наступним чином: «Лидер – человек, играющий в группе ключевую роль в отношении направления, контроля и изменения деятельности других членов группы по достижению групповых целей [2]. З точки зору цих авторів, «Лидер организации – человек, эффективно осуществляющий формальное руководство и лидерство» [2]. Саме слово лідер означає «вождь», «ведучий».

Для управління важливе і керівництво, і лідерство. Лідер важливий тому, що він постійно функціонує на фоні стосунків в групі, що постійно змінюються, здійснюючи постійний вплив на людей. Неофіційний лідер успішно багато в чому допомагає керівнику, успішно доповнюючи його роботу.

Найбільш бажаним поєднанням в практиці управління поєднання в одній особі лідера та керівника. Хоча дуже часто ці особи не збігаються. Лідерство відрізняється від керівництва, яке пропонує досить жорстоку і формалізовану систему стосунків господства-підпорядкування. Лідер – це символ згуртованості і взірець поведінки групи. Він висувається, як правило знизу, переважно стихійно і приймається послідовниками. Аналіз природи лідерства показує, що воно витікає з певних потреб людей та їх об’єднань, які і викликані задовольняти лідери[5].

Отже лідерство і керівництво – два різних поняття. Дослідження показують, що значна група керівників у багато в чому володіє лідерськими якостями. Також існує розбіжність між формальним лідерством – коли вплив йде від офіційного положення в організації і справжнім лідером – коли вплив їде від визнання іншими особистої переваги лідера.

Лідерство – психологічна характеристика поведінки окремих членів групи, а керівництво – це соціальна характеристика стосунків в групі, і в першу чергу з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування. На відміну від лідерства керівництво виступає як регламентований суспільством правовий процес. Однак, не дивлячись на розбіжності, і лідер, і керівник, мають справу з одним і тим же типом проблем, пов’язаних зі стимулюванням персоналу організації, націленням його на вирішення певних завдань[4].

Тепер розглянемо окремо характеристики лідерства та керівництва в організації.

Детальну природу лідерства розкривають його різноманітні теорії. Теорія рис пояснює феномен лідерства якостями людини, такими як розум, воля, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність та інші. Згідно концепції харизматичного лідерства послідовники відчувають натхнення від лідера і прагнуть у всьому його наслідувати. У факторно-аналітичній теорії вводиться поняття цілей та задач, пов’язаних з конкретною ситуацією, які формують стиль поведінки лідера. Розробники ситуаційної теорії виходили з того, що конкретні умови визначають відбір лідера і детермінують його поведінку. Теорія конституентів визнає роль послідовників вирішаючись у феномені лідерства. Психологічні теорії описують, як внутрішній потяг людини до займання керівних посад впливають на становлення, характер і спрямованість лідера.

Значимість лідерства для керівництва організацією піднімає питання про вплив на дане явище. Лідерством потрібно керувати. Виділяти лідерів, розвивати конструктивних і ліквідовувати неконструктивних. Лідерство – це тип управлінської взаємодії, оснований на найбільш ефективному для даної ситуації поєднанні різних джерел влади і спрямований на заохочення людей до досягнення загальних цілей. Лідерство, як і влада, - це потенціал, що є у людини.

Основою лідерства є специфічний тип стосунків управління, чи лідерський тип. Історично лідерський тип стосунків виник набагато раніше стосунків «начальник - підлеглий», що появилися і сформувалися в період першої промислової революції[7].

Ефективність лідерства безпосередньо пов’язана зі здатністю лідерів керувати організаційною та міжособистісною комунікацією, впливаючи на її характер. Роль лідера в управлінні персоналом визначається його зусиллями по відбору достойних претендентів на членство в робочій групі, він повинен спрямовувати групову енергію на вирішення організаційних цілей. Лідерство також знаходить вираження у впливі на членів групи, пробуджує їх проявити свої сильні особистісні якості і стримувати прояв слабких рис характеру. Результативність роботи лідера проявляється в його здібностях управляти соціальними конфліктами. Управління соціальним конфліктом складається з послідовної діяльності лідера, що прагне конструктивно впливати на ситуацію, що викликала конфлікт, на учасників конфлікту і характер взаємодії всіх зацікавлених суб’єктів. В залежності від характеру конфлікту і особливостей його учасників лідер, що старається управляти конфліктом, може вибрати роль посередника або суд’ї [6].

Стратегія розвитку організації і ефективність лідерства пов’язані з об’єктивними та суб’єктивними можливостями лідера, його здатністю по-перше, управляти коаліціями, по-друге, створювати і укріпляти стосунки співпраці і партнерства з організаціями, взаємодія з якими стає суттєвим фактором ефективної діяльності організації.

Практика показує, що жоден фактор не забезпечує велику вигоду для організації таку, як ефективне лідерство. Лідери потрібні для визначення цілей і завдань, для організації, координації, забезпечення міжособистісних контактів з підлеглими і вибору оптимальних, ефективних шляхів рішення тих чи інших проблем. Очевидно, що організації, де є лідери, можуть досягти всього набагато швидше ні ті, де лідерів не має.

Лідерство визначають як процес соціального впливу, при якому лідер шукає добровільної участі підлеглих і діяльності по досягненню організаційних цілей (Шрисхайн); чи як процес здійснення впливу на групову активність, який спрямований на досягнення цілей (Стогділл) [4].

Лідер впливає на людей і вселяє ентузіазм в працівників, передаючи їм своє бачення майбутнього і допомагаючи їм адаптуватися до нового, пройти етап змін. Феномен лідерства коріниться в самій природі людини і суспільства. Явища, у багато в чому схоже з лідерством зустрічаються в середовищі тварин, що ведуть колективний, стадний спосіб життя.

Прийнято розрізняти поняття лідера як формального і неформального. Процес впливу через здібності і вміння чи інші ресурси, необхідні людям, отримав назву неформального лідерства. В цьому випадку вплив виходить із визнання іншими особистої переваги лідера. Формальне лідерство – це процес впливу на людей з позиції посади, офіціального положення в організації. Формальний лідер має підтримку у вигляді делегованих йому офіційних повноважень і зазвичай діє у відведений йому конкретній функціональній області. Неформальний лідер висувається за рахунок своїх здібностей, здійснює вплив на інших завдяки своїм діловим та особистим якостям [3].

Багатство сторін, аспектів лідерства визначає багатоманітність його типології. Найбільш простою і широко розповсюдженою класифікацією лідерства в організації є виділення його трьох типів (іноді їх називають ролями лідера):

Ділове лідерство. Воно характерне для груп, що виникають на основі виробничих цілей. В його основі лежать такі якості, як висока компетентність, вміння краще інших вирішувати організаційні питання, діловий авторитет, досвід. Ділове лідерство найбільш сильно впливає на ефективність керівництва.

Емоційне лідерство. Воно виникає в соціально-психологічних групах на основі людських симпатій, міжособистісного спілкування. Емоційний лідер викликає у людей довіру, випромінює теплоту, вселяє впевненість, знімає психологічну напругу, створює атмосферу психологічного комфорту.

Ситуативне лідерство. Воно по своїй природі може бути і емоційним і діловим. Однак його відмінною рисою є нестійкість, часова обмеженість, зв’язок лише з певною ситуацією. Ситуаційний лідер може повести за собою групу лише в певній ситуації[4].

Є також й інші класифікації лідерства в залежності від типів лідера. Так, Л.І. Уманський виділяє шість типів лідера: лідер-організатор (виконує функцію групової інтеграції); лідер-ініціатор (головує при рішенні нових проблем, висуває ідеї); лідер-генератор емоційного настрою (домінує у формуванні настрою групи); лідер-ерудит ( відрізняється обширністю знань); лідер-еталон (є центром емоційного потягу, відповідає ролі «зірки», служить взірцем, ідеалом); лідер-майстер, умілець (спеціаліст в якомусь виді діяльності)[8].

За змістом розрізняють:

лідерів, що надихають – розробляють і пропонують програму поведінки;

лідерів виконавців, організаторів виконання вже заданої програми;

лідерів, які одночасно і надихають, і організовують [4].

За стилем розрізняють: авторитарний, демократичний, пасивний.

Часто лідерів класифікують в залежності від їх сприйняття групою:

«один з нас». Лідер цього типу особливо не виділяється серед членів групи. Він сприймається як «перший серед рівних» в певній сфері. В цілому він, на думку групи, живе, радіє, страждає, приймає правильні рішення, робить помилки, які всі інші члени колективу;

«кращий із нас». Лідер, що належить до цього типу, виділяється з групи за багатьма (діловими, моральними, комунікативними) параметрами і в цілому сприймається як взірець для наслідування;

«добра людина». Лідер такого типу сприймається і ціниться як реальне втілення кращих моральних якостей: порядності, уважності до інших, готовності прийти на допомогу;

«служитель». Такий лідер завжди прагне виступати в ролі виразника інтересів свої прихильників і групи в цілому, орієнтується на їх думку і діє від їх імені.

В залежності від спрямованості впливу на реалізацію цілей організації лідерство ділиться на:

конструктивне (функціональне), що сприяє здійсненню цілей організації;

деструктивне (дисфункціональне), що формується на базі прагнень, що наносять шкоду організації;

нейтральне, яке не впливає безпосередньо на ефективність виробничої діяльності [5].

Першопочаткова значимість лідерства для ефективності керівництва, його позитивний і негативний вплив на управління персоналом надають завдання впливу на цей феномен особливу практичну цінність. Саме завдання нерідко формулюється як управління лідерством. Серед спеціалістів досі не завершена дискусія про те, чи являється лідерство керованим процесом, чи це стихійний процес, який не підлягає керуванню.

Не дивлячись на відсутність однозначної відповіді на це запитання, є теоретичні та практичні розробки, що дозволяють говорити про управління. Проблема управління лідерством в організації включає 5 аспектів:

Виявлення осіб з вродженими чи з вже сформованими лідерськими якостями та їх залучення для заняття керівної позиції.

Розвиток лідерства – цілеспрямоване формування і поглиблення відповідних якостей та навиків. Даний аспект проблеми управління лідерством в організації враховує можливість формувати і розвивати лідерські якості шляхом навчання і самонавчання, мотивування, тренінгів і практичного досвіду.

Тісна інтеграція індивідуальних цілей та інтересів членів групи з організованими цілями, реалізація потреб, представництво та захист інтересів як окремих членів групи, так і колективу в цілому.

Поєднання в діяльності керівника формального та неформального лідерства. Підлеглі завжди бажають бачити в керівнику не тільки начальника чи лишеного емоцій і переживань сухого технократа, але і людину, що володіє кращими моральними якостями, що турбується не тільки про ефективність організації але і про себе, але і про інших працівників.

Організаційна інтеграція лідерів, забезпечення конструктивної спрямованості їх діяльності і усунення деструктивного лідерства [7].

Безсумнівно , робота організації, досягнення поставлених нею цілей, морально-психологічний клімат в ній у багато в чому – результат вмілого чи невмілого керівництва.

Керівник – це людина, яка спрямовує роботу інших і несе персональну відповідальність за її результати. Не завжди керівник вважається лідером. Керівник займається управлінням – це його основна функція. Управління нерідко розглядають як процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації.

Керівників традиційно ділять на групи:

Технологічний рівень – операції і дії, які здійснюються кожного дня.

Управлінський рівень – координує роботу всередині організації, узгоджуючи різні форми діяльності.

Інституційний рівень – займаються розробкою довгострокових планів, встановленням цілей, зміні політики організації, її зв’язками з іншими організаціями.

Ці групи відповідають 3 рівням управління: 1)нижня ланка; 2)середня ланка; 3) вища ланка.

Розглянемо характеристики кожного рівня.

Керівники нижньої ланки, чи першого рангу мають багато спільного незалежно від того, в якій сфері вони працюють. Керівники цього рівня виконують такі функції:

здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань;

постійно отримують інформацію і в ході виконання завдання;

розпоряджаються виділеною їм продукцією і обладнанням, несуть відповідальність за його збереженість;

розподіляють завдання серед працівників.

Керівники цього рангу займають посади, які мають наступні назви: майстер, бригадир, сержант, завідуючий відділом, старша медсестра, старший спеціаліст. Цей рівень управління присутній у всіх організаціях. Як правило, цим керівникам в основному приходиться спілкуватись зі своїми підлеглими, що потребує від них відповідних якостей, які повинні враховуватись при прийомі на роботу.

Керівники середньої ланки. В організації, що має декілька рівнів управління, може бути і декілька рівнів середньої ланки. До цих посад відноситься завідуючий відділом, декан, директор філіалу, менеджер, армійські офіцери від лейтенанта до полковника. Керівники цього рангу очолюють великі підрозділи організації, наприклад відділ. Вони виконують такі функції:

виконують роботу керівника вищої ланки, якщо цій посаді передані відповідні повноваження;

приймає рішення у роботі свого підрозділу;

визначає проблеми, що виникають, виносить їх на обговорення;

організовують роботу пропозицій по покращенню роботи;

готують інформацію для вищого керівництва і для своїх підлеглих;

доводять рішення вищого керівництва до своїх підлеглих, реалізовують їх.

Керівники цього ранку характеризуються тим, що вони найчастіше піддаються перестановці, а їх посади найбільш часто скорочуються, видозмінюються. Більша частина їх робочого часу проходить в переговорах з іншими керівниками.

Керівники вищого рангу. Це малочислений шар керівників у порівнянні з іншими. В організації керівників вищої ланки лише декілька людей. Загальними для всіх керівників вищої ланки є наступні функції:

приймають найважливіші рішення;

виконують великий об’єм роботи у високому темпі;

постійно знаходяться в полоні своїх проблем і на роботі, і вдома[1].

Бувають випадки погіршення роботи керівників. Це нерідко пов’язано з різними речами.

Потрібно враховувати характеристики, що вказують на початок деградації керівників. До них нерідко відносять:

основним мотивом зайняття високої посади є велика заробітна плата;

керівника починають більше всього «хвилювати» символи його посадового положення;

керівник втрачає інтерес до покращення положення своїх підлеглих і турбується тільки про себе;

керівник відгороджується від колективу, втрачає спілкування з підлеглими, не проявляє інтересу до інформації;

керівник починає приховувати свої думки і відчуття від підлеглих;

керівник втрачає можливість бачити перспективу і перестає підтримувати пропозиції відносно змін у роботі;

керівник втрачає віру в успіх своєї справи, перспективи фірми[1].

Під стилями керівництва психологи розуміють індивідуально-типічні особливості цілісної, стійкої системи способів, методів, прийомів впливу керівника на колектив з метою ефективного і якісного виконання управлінських функцій.

Використання керівником навиків професійного спілкування найбільш яскраво проявляється в стилях керівництва. Найрозповсюдженішою класифікацією стилів керівництва є така:

А)авторитарний;

Б) демократичний;

В)ліберальний[2].

Отже, як ми бачимо, сучасна наука приділяє достатньо уваги питання лідерства та керівництва в організації. Можна зробити висновок, що як лідер, так і керівник є частково пусковими механізмами діяльності. Це не є тотожні поняття. Лідером стає та особа, яка володіє певним набором когнітивних, моральних, ділових, організаторських характеристик, а керівник – це та особа, яка має закріплені права впливу на людей на папері. Зрозуміло, що ідеальним є поєднання цього в одній людині, але таке буває рідко. Тому, я вважаю, що у кожній компанії має проводитись робота, яка би визначала і виділяла у людей лідерські якості, щоб такі люди займали керівні посади, бо це лише сприятиме підвищенню показників ефективності в організації.

Список використаної літератури

Аналочи Фаруад. Стратегический менеджмент малых и средних предприятий – М., 2001.

Блинов А.О. Искусство управления персоналом – М., 2001.

Інтернет сайт «Корпоративний менеджмент» Стаття: Стиль керівника та ефективність управління» автор: канд. пед. наук, Г. Бураканова Посилання на джерело: http://www.cfin.ru/management/people/style_and_effect.shtml

Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. М., 2001.

Кравченко А.И. История менеджмента. М., 2002.

Кричевский Р.Л. Если Вы руководитель… Элементы психологии менеджмента в повседневной работе. М., 2003.

Пугачев В.П. Руководство персоналом организации. М., 2002.

Яхонтова Е.С. Эффективность управленческого лидерства. М., 2002.