Загальні підходи та методи роботи з якістю

Міністерство освіти і науки України

Контрольна робота з

Загальних підходів та методів роботи з якості

Київ 2008

Зміст

Вступ 3

1 Розвиток підходів до роботи з якості. Особливості європейського підходу з вирішення проблем якості. 5

2 Загальні підходи до роботи з якості 11

3 Методи стимулювання якості 13

4 Поняття і сутність контролю якості товарів 14

5 Організація контролю якості 16

Загальні висновки 21

Використана література 23

Вступ

Успіх організації значною мірою визначається якістю товарів та послуг. Інакше кажучи, для досягнення успіху в своїй діяльності організація має забезпечити конкурентноздатну якість та конкурентноздатну ціну на свої товари і послуги.

Під якістю продукції чи послуги найчастіше розуміють сукупність її властивостей, які зумовлюють рівень здатності задовольняти певні потреби споживачів відповідно до їх призначення.

Якість — це відносний термін, що має різний зміст для різних людей. Якість часто трактують як суб’єктивне поняття. Наприклад, Ф. Кросбі визначає його як „відповідність вимогам”. У. Демінг вважає, що управління якістю не означає досягнення досконалості, воно означає отримання „такого рівня якості, на який розраховує ринок”. Дж. М. Джуран визначає якість як „відповідність призначенню”. А. В. Фегенбаум називає якість „сукупністю складних ринкових, технічних, виробничих та експлуатаційних характеристик, завдяки яким виріб (або послуга) відповідає очікуванням споживача”. Дж. X. Харинггон визначає якість як „задоволення або перевищення вимог споживача за прийнятною для нього ціною”.

Якість продукції с важливим чинником конкурентноздатності, тому кожна організація повинна розробляти та впроваджувати ефективні системи управління якістю. У найбільш загальному розумінні управління якістю — це управління тими чинниками та умовами, які найсуттєвіше впливають на рівень якості продукції (послуг). Іншими словами, забезпечення якості продукції — діяльність фірми-виробника щодо забезпечення якості, спрямованої на потреби споживача. Якість включає всі чинники, які впливають на вибір фірми-виробника продукції чи послуг споживачем.

Управління якістю продукції вимагає реалізації комплексного, системного підходу. Система управління якістю функціонує одночасно з усіма іншими видами діяльності, які впливають на якість продукції (послуг), та взаємодіє з ними.

Розглянемо деякі теоретичні питання управління та контролю якості на підприємстві, питання ефективних напрямків роботи з якістю.

1 Розвиток підходів до роботи з якості. Особливості європейського підходу з вирішення проблем якості.

У ринковій економіці проблема якості є найважливішим чинником підвищення рівня життя, економічної, соціальної й екологічної безпеки. Якість — комплексне поняття, що характеризує ефективність усіх сторін діяльності: розробка стратегії, організація виробництва, маркетинг і ін. Найважливішою складовою всієї системи якості є якість продукції.

У сучасній літературі і практиці існують різні трактування поняття якість. Міжнародна організація по стандартизації визначає якість (стандарт ІСО-8402) як сукупність властивостей і характеристик продукції чи послуг, що додають їм здатність задовольняти обумовлені чи передбачувані потреби. Цей стандарт увів такі поняття, як "забезпечення якості", "керування якістю", "спіраль якості".

Вимоги до якості на міжнародному рівні визначені стандартами ІСО серії 9000. Перша редакція міжнародних стандартів ІСО серії 9000 вийшла наприкінці 80-х років і ознаменувала вихід міжнародної стандартизації на якісно новий рівень. Ці стандарти вторглись безпосередньо у виробничі процеси, сферу управління й установили чіткі вимоги до систем забезпечення якості. Вони поклали початок сертифікації систем якості.

Стандарти ІСО серії 9000 установили єдиний, визнаний у світі підхід до договірних умов по оцінці систем якості й одночасно регламентували відносини між виробниками і споживачами продукції. Іншими словами, стандарти ІСО — тверда орієнтація на споживача.

В історії розвитку систем якості, мотивації можна виділити п’ять етапів і представити їх у виді п’яти зірок якості.

1. Перша зірка відповідає початковим етапам системного підходу, коли з’явилася перша система — система Тейлора (1905 р. Вона установлювала вимоги до якості виробів (деталей) у виді полів чи допусків певних шаблонів, набудованих на верхню і нижню границі допусків, — прохідні і непрохідні калібри.

Для забезпечення успішного функціонування системи Тейлора були введені перші професіонали в області якості — інспектори (у Росії — технічні контролери). Система мотивації передбачала штрафи за дефекти і брак, а також звільнення. Система навчання зводилася до професійного навчання і навчання працювати з вимірювальним і контрольним устаткуванням. Взаємини з постачальниками і споживачами будувалися на основі вимог, встановлених у технічних умовах (ТУ), виконання яких перевірялося при приймальному контролі (вхідному і вихідному).

Усі відзначені вище особливості системи Тейлора робили її системою керування якістю кожного окремо взятого виробу.

2. Друга зірка. Система Тейлора дала чудовий механізм управління якістю кожного конкретного виробу (деталь, складальна одиниця), однак виробництво — це процеси. І незабаром стало ясно, що керувати треба процесами.

У 1924 р. у БЕЛЛ Телефоун Лэборэтріз (нині корпорація AT&Т) була створена група під керівництвом д-ра Р.Л.Джонса, що заклала основи статистичного керування якістю. Це були розробки контрольних карт, виконані Вальтером Шухартом, перші поняття і таблиці вибіркового контролю якості, розроблені Х.Доджем і Х.Ромігом. Ці роботи послужили початком статистичних методів керування якістю, що згодом, завдяки д-ру Е. Демінгу, одержали дуже широке поширення в Японії і зробили дуже істотний вплив на економічну революцію в цій країні.

Системи якості ускладнилися, тому що в них були включені служби, що використовують статистичні методи. Ускладнилися задачі в області якості, розв’язувані конструкторами, технологами і робітниками, тому що вони повинні були розуміти, що таке варіації і мінливість, а також знати, якими методами можна досягти їхнього зменшення. З’явилася спеціальність — інженер по якості, що повинний аналізувати якість і дефекти виробів, будувати контрольні карти тощо. У цілому акцент з інспекції і виявлення дефектів був перенесений на їхнє попередження шляхом виявлення причин дефектів і їхнього усунення на основі вивчення процесів і керування ними.

3. Третя зірка. У 50-і роки була висунута концепція тотального (загального) керування якістю — TQC. Її автором був американський вчений А. Фейгенбаум. Системи TQC розвивалися в Японії з великим акцентом на застосування статистичних методів і залучення персоналу в роботу кружків якості. Самі японці довгий час підкреслювали, що вони використовують підхід TQSC, де S — Statіstіcal (статистичний).

На цьому етапі, позначеному третьою зіркою, з’явилися документовані системи якості, що установлюють відповідальність і повноваження, а також взаємодія в області якості всього керівництва підприємства, а не тільки фахівців служб якості.

Системи мотивації стали зміщатися убік людського фактора. Матеріальне стимулювання зменшувалося, моральне збільшувалося. Головними мотивами якісної праці стали робота в колективі, визнання досягнень колегами і керівництвом, турбота фірми про майбутнє працівника, його страхування і підтримка його родини.

Усе більша увага приділяється навчанню. У Японії і Кореї працівники учаться в середньому від декількох тижнів до місяця, використовуючи в тому числі і самонавчання.

Звичайно, впровадження і розвиток концепції TQC у різних країнах світу здійснювалися нерівномірно. Явним лідером у цій справі стала Японія, хоча всі основні ідеї TQC були породжені в США й у Європі. У результаті американцям і європейцям довелося учитися в японців. Однак це навчання супроводжувалося і нововведеннями.

У Європі стали приділяти велику увагу документуванню систем забезпечення якості і їхніх реєстрацій чи сертифікації третьою (незалежною) стороною. Особливо слід зазначити британський стандарт BS 7750, що значно підняв інтерес європейців до проблеми забезпечення якості і сертифікації систем якості.

Варто помітити, в Радянському Союзі було породжено багато вітчизняних систем і одна з кращих — система КАНАРСПІ, що свідомо випередила свій час. Багато принципів КАНАРСПІ актуальні і зараз. Автором системи був головний інженер Горьковського авіаційного заводу Т. Ф. Сейфі. Він одним з перших зрозумів роль інформації і знань в управлінні якістю, переніс акценти забезпечення якості з виробництва на проектування, велике значення додавав іспитам.

4. Четверта зірка. У 70-80 роки почався перехід від тотального керування якістю до тотального менеджменту якості (TQM). У цей час з’явилася серія нових міжнародних стандартів на системи якості — стандарти ІСО 9000 (1987 р.), що зробили дуже істотний вплив на забезпечення якості, а також термінологічний стандарт МС 8402.

У 1994 р. вийшла нова версія цих стандартів, що розширила в основному стандарт МС 9004-1,2,3,4, більше увага приділивши в ньому питанням забезпечення якості програмних продуктів, оброблюваним матеріалам, послугам.

Якщо TQC — це керування якістю з метою виконання установлених вимог, тo TQM — це ще і керування цілями і самими вимогами. У TQM включається також і забезпечення якості, що трактується як система мір, що забезпечує впевненість у споживача як продукцію.

Система ТQМ є комплексною системою, орієнтованої на постійне поліпшення якості, мінімізацію виробничих витрат і постачання точно в термін. Основна філософія ТQМ базується на принципі — поліпшенню немає межі. Стосовно до якості діє цільова настанова — прагнення до 0 дефектів, до витрат — 0 непродуктивних витрат, до постачань — точно в термін. При цьому усвідомлюється, що досягти цих меж неможливо, але до цьому треба постійно прагнути і не зупинятися на досягнутих результатах. Ця філософія має спеціальний термін — "постійне поліпшення якості" (qualіty іmprovement).

У системі ТQМ використовуються адекватні цілям методи керування якістю. Однієї з ключових особливостей системи є використання колективних форм і методів пошуку, аналізу і вирішення проблем, постійна участь у поліпшенні якості всього колективу.

У TQM істотно зростає роль людини і навчання персоналу.

В взаємини постачальників і споживачів дуже ґрунтовно включилася сертифікація систем якості на відповідність стандартам ІСО 9000.

Головна цільова настанова систем якості, побудованих на основі стандартів ІСО серії 9000, — забезпечення якості продукції, необхідного замовникам, і надання йому доказів у здатності підприємства зробити це. Відповідно механізм системи, застосовувані методи і засоби орієнтовані на цю мету. Разом з тим у стандартах ІСО серії 9000 цільова настанова на економічну ефективність виражена дуже слабко, а на своєчасність постачань — просто відсутня.

Але незважаючи на те, що система не вирішує всіх задач, необхідних для забезпечення конкурентноздатності, популярність системи швидко росте, і сьогодні вона займає міцне місце в ринковому механізмі. Зовнішньою же ознакою того, чи є на підприємстві система якість по стандартах ІСО серії 9000, є сертифікат на систему.

У результаті в багатьох випадках наявність у підприємства сертифіката на систему якості стало однією з основних умов його допуску до тендерів по участі в різних проектах. Широке застосування сертифікат на систему якості знайшов у страховій справі: так як сертифікат свідчить про надійність підприємства, то часто йому надаються пільгові умови страхування.

Про популярність стандартів ІСО серії 9000 свідчить загальна динаміка сертифікації систем якості на відповідність їхнім вимогам. Так, за даними фірми Мобіл, у 1993 р. у світі було сертифіковано близько 50 тис. систем якості. У 1995 р. їхнє число зросло до 100 тис. Можна припустити, що в даний час сертифікованих систем близько 150 тис.

Для успішної роботи підприємств на сучасному ринку наявність у них системи якості, що відповідає стандартам ІСО серії 9000, і сертифіката на неї може бути не зовсім достатньою, але необхідною умовою. Тому й в Україні вже є десятки підприємств, що впровадила стандарти ІСО серії 9000 і сертифікати на свої системи якості.

5. П’ята зірка. У 90-і роки підсилився вплив суспільства на підприємства, а підприємства стали усе більше враховувати інтереси суспільства. Це привело до появи стандартів ІСО 14000, що установлюють вимоги з погляду захисту навколишнього середовища і безпеки продукції.

Сертифікація систем якості на відповідність стандартам ІСО 14000 стає не менш популярною, чим на відповідність стандартам ІСО 9000. Істотно зріс вплив гуманістичної складової якості. Підсилюється увага керівників підприємств до задоволення потреб свого персоналу.

Так в автомобільній промисловості був зроблений свій важливий крок. Велика трійка американських автомобільних компаній розробила в 1990 р. (1994 р. — друга редакція) стандарт OS-9000 "Вимоги до систем якості". І хоча він базується на стандарті ІСО 9001, його вимоги посилені галузевими (автомобілебудівними), а також індивідуальними вимогами кожного з членів Великої трійки і ще п’яти найбільших виробників вантажівок.

Упровадження стандартів ІСО 14000 і OS-9000, а також методів самооцінки по моделях Європейської премії по якості — це головне досягнення етапу, характеризуемого п’ятою зіркою.

Розвиток якості в Україні, у відмінності від інших країн, розпочався порівняно недавно. Це дозволило врахувати досвід інших держав, що досягли значних успіхів на цьому шляху.

2 Загальні підходи до роботи з якості

Стратегічне планування і політика в області якості забезпечують організації основу для постановки цілей в області якості, що включають:

фінансові цілі;

ціль при порівнянні з кращими досягненнями (бенчмаркінг) і оцінці третьою стороною (зовнішні аудити);

задоволеність споживачів, працівників організації й інших зацікавлених сторін;

сприйняття споживачами й іншими зацікавленими сторонами характеристик поставленої продукції;

поліпшення показників виконання процесів у всій організації;

поліпшення показників продукції відповідно до вимог споживачів.

Цілі організації в області якості можуть бути відбиті в програмах якості, що можуть підрозділятися на:

програму поліпшення системи менеджменту якості;

програму якості продукції;

програму поліпшення менеджменту ресурсів.

Варто визначити відповідальність за розгортання цілей на відповідних рівнях організації. Мету в області якості необхідно регулярно вимірювати, аналізувати і переглядати.

Політика в області якості визначає відповідальність вищого керівництва за якість продукції, що випускається і являється рівноправною і погодженою частиною загальної політики і стратегії організації: Політика в області якості спрямована на:

1. Споживача і виконання його вимог:

забезпечення відповідності продукції обґрунтованим вимогам чеканням споживача;

забезпечення відповідності продукції показникам призначення, державним стандартам, нормам і правилам;

удосконалювання методів роботи зі споживачами.

Реалізацію процесного і системного підходу в системи менеджменту якості:

визначення і встановлення процесів системи менеджменту якості організації в за вимогами відповідних стандартів;

управління процесами системи менеджменту якості як динамічною збалансованою системою;

безперервне поліпшення методів і засобів оцінювання продукції процесів її виробництва.

3. Встановлення і підтримка взаємовигідних відносин з постачальниками і підрядчиками:

налагодження довгострокових партнерських відносин з постачальниками;

встановлення таких відносин з підрядчиками, що створюють конкурентні переваги організації.

Загальні вимоги до системи менеджменту якості. В організації повинна бути розроблена, документально оформлена, упроваджена, підтримуватися в робочому стані і постійно поліпшуватися система менеджменту якості відповідно до рекомендацій міжнародних стандартів ISO серії 9000:2000 і вимогами ІСО 9001-2001 Системи менеджменту якості.

Система менеджменту якості організації базується на застосуванні процесного підходу. При цьому діяльність організації розглядається як керований процес, у якому вхідні матеріальні й інформаційні потоки перетворяться у вихідні потоки продукції.

3 Методи стимулювання якості

На стадії створення нові вироби випробовують та досліджують у близьких до реальних умові і з достатнім запасом надійності. Для забезпечення заданої якості виробів недостатнім є розробити конструкцію, комплект технічної документації, освоїти та виготовити нові вироби в умовах серійного виробництва. Все це треба виконати у найкоротші терміни, а також розробити та реалізувати програми високоефективного використання нових виробів, забезпечити їх гарантійне обслуговування для споживачів. Для цього створюють сітку служб з обслуговування, використання, ремонтування, реалізації нової продукції чи виробів, запасних частин і матеріалів, необхідних для високоефективного їх використання.

Основним способом створення конкурентоспроможної продукції в умовах ринкової економіки є системне керування її якістю. Тільки продукція, яка створена для заданого споживача може бути конкурентоспроможною. Систему створення та керування якістю продукції будують на базі всебічного та детального дослідження ринку її збуту.

Для забезпечення заданої якості нових виробів вивчають і організовують надійну базу постачання їх виробництва необхідною сировиною, матеріалами та комплектувальними виробами. Партнери чи постачальники вихідних матеріалів мають бути надійними, забезпечувати не тільки якісну продукцію, але і своєчасно та відповідно до встановлених сторонами термінів. Основним правилом, а не гаслом, у виробників виробів має бути «якість понад усе».

Способів досягнення цієї мети може бути багато, кожний виробник продукції (підприємство, завод, фірма тощо) розробляє свою стратегію та тактику. Тому і ефективність роботи (успіх) навіть передових виробників є різною та змінною у часі. Частина виробників продукції для забезпечення заданої якості сировини, матеріалів і комплектувальних виробів створюють спеціальні служби та лабораторії вхідного контролювання, інші економлять на цьому вхідному контролюванні та довіряють постачальникам. Змінних успіхів досягають і перші і другі.

Часто вирішення питань підвищення ефективності роботи підприємства (фірми) залежить від солідності та честі людей, які працюють над його розв’язанням, і, рідше, від об’єктивних обставин, що склалися випадково чи ні.

Велике значення для забезпечення заданої якості продукції має метрологічна база. Забезпечення високоякісними контрольно-вимірювальними засобами, проведення метрологічної експертизи конструкторської та технологічної документації на стадії технічного підготовлення виробництва, належною методикою процесів визначення якості сировини та інших вхідних матеріалів, напівфабрикатів, заготовок тощо, повне виконання технологічних процесів на всіх стадіях «життя» виробів — виготовлення, використання, зберігання та ремонтування дають змогу досягати успіхів у гарантуванні заданої якості виробів.

Важлива роль у створенні та забезпеченні якості виробів, ринку їх збуту відводять не тільки конструкторам і технологам, а й менеджерам і маркетологам, які мають відповідну кваліфікацію. Тому у розвинених країнах такі науки, як кваліметрію, менеджмент, маркетинг тощо вивчають удержаннях системах освіти (школах, коледжах, гімназіях, інститутах, університетах, аспірантурі, в процесі розроблення наукових дисертаційних робіт, у спеціальних наукових, конструкторських, технологічних закладах тощо).

4 Поняття і сутність контролю якості товарів

Контроль якості (qualіty control) — складова частина управління якістю, зосереджена на виконанні вимог до якості.

Контроль якості – процес моніторингу конкретних результатів проекту для визначення, чи задовольняють вони відповідним стандартам, а також способів запобігання випадків незадовільних показників.

Контроль якості належить до розділу "Управління якістю проекту" і є складником групи процесів моніторингу і контролінгу – однієї з п’яти груп процесів управління проектами.

Контроль якості здійснюється впродовж усього життєвого циклу проекту. Стандарти якості охоплюють проектні процеси і цілі проекту. Проектні результати включають кінцеві продукт(и) та результати процесу управління проектом, такі як витрати та виконання графіка (календарного плану) проекту. Контроль якості також може включати дії із запобігання випадків незадовільного виконання проекту.

Контроль якості часто здійснює відділ якості або інший аналогічний організаційний підрозділ. Однак і самі члени проектної команди повинні мати знання кількісних статистичних підходів до контролю якості, особливо методів теорії ймовірностей.

Вхідні дані для процесу контролю якості:

план управління якістю;

метрики якості;

запитальник (контрольні питання) з якості;

активи і стандарти організаційних процесів;

інформація про виконання роботи;

затверджені запити на зміни;

результати.

Вихідні дані процесу контролю якості:

показники контролю якості;

перевірені виправлені дефекти;

базис якості (оновлений);

рекомендовані корегувальні дії;

рекомендовані превентивні дії;

запрошені зміни;

рекомендовані виправлення дефектів;

активи і стандарти організаційних процесів (оновлені);

перевірені результати;

план управління проектом (оновлений).

5 Організація контролю якості

Контроль якості — це частина виробничого процесу, яка має на меті перевірку відповідності продукції всиновленим вимогам. Головне завдання контролю якості — попередження можливих неполадок і відхилень, які можуть призвести до виписку бракованої продукції. Система контролю якості — обов’язкова частина виробничого пронесу, яка передбачена в процесі розробки технології виробництва, а також включає об’єкти контролю, контрольні операції, технічне оснащення, методи та засоби механізації та автоматизації контрольних операцій.

Організація технічного контролю якості на підприємстві здійснюється відповідно до „Типового положення про відділ технічного контролю (ВТК) промислового підприємства”, яке встановлює головні завдання ВТК: запобігання випуску (поставці) підприємством продукції, яка не відповідає вимогам стандартів та технічним умовам, затвердженим зразкам, проектно-конструкторській та технологічній документації, умовам поставки та договорів, а також зміцненню виробничої дисципліни і підвищення відповідальності всіх ланок виробництва за якість виготовлюваної продукції.

На якість виготовлення продукції впливають різні фактори: якість праці, технологічних процесів, предметів і засобів праці, нормативно-технічної документації та здійснюваного технічного контролю.

Зміст технічного контролю полягає в отриманні первинної інформації про фактичний стан об’єкта контролю та зіставлення її з вимогами, встановленими у документації. При відхиленні виробляється рішення щодо управління з метою мінімізації відхилень. Відмінності фактичних параметрів виробу від зазначених у нормативно-технічній документації встановлюються за наявністю дефектів та бракованої продукції. Дефект— це кожна окрема невідповідність продукції встановленим вимогам, а брак — це продукція, передавання якої споживачеві не допускається через наявність дефектів.

Правила контролю встановлюють його розпорядок (регламент, графік), а метод контролю визначає правила його здійснення: технологію проведення контролю, число контрольованих параметрів і точність. Характеристика об’єкта, який піддається контролю, називається контрольованою ознакою.

За етапами процесу виробництва розрізняють вхідний, операційний та приймальний контроль, а за повнотою охоплення — суцільний, вибірковий, безперервний, періодичний та летючий види контролю.

Вхідний контроль — контроль продукції постачальника, що надійшла до споживача чи замовника і призначена для виготовлення, ремонту та експлуатації продукції. За допомогою вхідного контролю споживач перевіряє відповідність показників якості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та готової продукції, що надходить до підприємств по кооперації.

Операційний контроль проводять з метою запобігання потрапляння дефектних виробів на наступні технологічні операції. При цьому виявляють характер та причини відхилень від вимог конструкторської і нормативно-технічної документації, після чого розробляють заходи щодо забезпечення стабільності технології та засобів виробництва. Операційний контроль проводять під час виконання окремих операцій та після завершення окремих етапів створення виробів.

Після завершення всіх технологічних операцій проводять приймальний контроль готової продукції. За результатами приймального контролю приймається рішення про її придатність до поставки або використання.

Залежно від міри охоплення продукції перевіркою вхідний. операційний та приймальний контроль може бути суцільним або вибірковим. Суцільний контроль виключає відправлення споживачеві продукції з дефектам й, але в умовах масового і великосерійного виробництва його проведення вимагає значних витрат. Тому економічно вигідно застосовувати вибірковий контроль, при якому з кожної контрольованої партії відбирається певна кількість одиниць продукції. Вибірка — сукупність виробів, відібраних для контролю з партії або потоку продукції. Контрольована партія продукції має виготовлятися за тих же умов, то й інші вироби, інакше вибірка буде неоднорідною, а результати контролю будуть не досить достовірними.

Суцільний коні роль застосовується за умов високих вимог до ріння якості виробів, у яких абсолютно неприпустиме пропускання дефектів у подальше виробництво чи експлуатацію, а вибірковий — для виробів, що мають велику трудомісткість контролю та руйнуються при контролі якості. Безперервний контроль технологічних процесів виконують при їх нестабільності, як правило, автоматичними або напівавтоматичними засобами контролю, а періодичний, навпаки, при виробництві, що вже встановилося. „Летючий” контроль проводиться у спеціальних випадках, визначених у стандартах підприємства.

У вирішенні проблеми підвищення якості продукції й ефективності виробництва важлива роль належить статистичним методам управління якістю. До статистичних методів відносять контроль якості продукції або стану технологічного процесу (ТП), який проводиться на основі використання теорії ймовірності і математичної статики.

Статистичний приймальний контроль — це вибірковий контроль якості продукції, при якому для обгрунтування плану контролю використовуються методи математичної статистики. План контролю — це сукупність правил, за якими виконується вибірка з партії виготовлених виробів або деталей і на основі їх якості робиться висновок про якість цілої партії продукції. Методи статистичного контролю використовуються для вхідного контролю матеріалів, сировини і комплектуючих виробів, при операційному контролі і при контролі готової продукції.

На практиці використовуються одноступінчастий (одиничних виробок) двохступінчастий (подвійних вибірок) і послідовний методи контролю. Одноступінчастий контроль дає можливість робити висновки про якість продукції за одною вибіркою. Двоступінчастий контроль пропонує приймати рішення про якість продукції за результатами не більше двох вибірок, причому відбір другої вибірки залежить від результату перевірки першої вибірки.

Методи одиничних і подвійних вибірок контролю якості продукції. При методі одиничних вибірок, якщо у вибірці, рівній n об’єктів із всієї партії N, число бракованих І буде меншим або рівним певній величині С, то вся партія об’єктів приймається. При І > С — партія бракується і піддається суцільному контролю (відбираються придатні об’єкти, виправний та невиправний брак). Величина вибірки n і число бракованих в ній об’єктів І (при яких партія N вважається придатною і не піддається соціальному контролю, визначається за таких умов:

ризик замовника не повинен перевищувати певної величини;

загальне середнє число екземплярів, які підлягають контролю як у придатних, так і в непридатних партіях, повинне бути мінімальним.

Статистичні методи управління якістю технологічних процесів. Статистичне регулювання технологічного процесу має на меті систематичне спостереження за змінами статистичних характеристик якості для того, щоб забезпечити стійкість процесу і своєчасно зупинити появу відхилення, не допускаючи виникнення браку у виробництві.

Цей контроль передбачає мінімально необхідний об’єм і періодичність взяття проб продукції; встановлення границь допустимих змін статистичних характеристик в пробах, тобто контрольних границь. Ці границі повинні бути менші за технічні допуски, оскільки „розкид” середніх значень вужчий, ніж розкид одиничних значень.

В практиці поточного статистичного регулювання процесу використовують так звані контрольні карти. На підприємствах використовують такі різновиди поточного статистичного контролю:

1) спосіб контрольних діаграм для статистичних параметрі» якості продукції;

2) спосіб контрольних діаграм для індивідуальних значень якості в пробах;

3) спосіб сортування деталей на групи.

Процедура поточного регулювання процесу полягає в тому, що якість (розмір або інші ознаки) вимірюються точно і дині кожної вибірки заносяться в контрольну карі у. Для кожної вибірки визначається середня арифметична величина заміряно ознаки і отримані значення відмічаються точками на контрольній карті, побудованій за певними правилами. На карті наносяться лінії, які відповідають верхній і нижній технічним границям поля допуску і дві границі регулювання — нижня і верхня. Попадання значення параметра за границю регулювання означає наявність відхилень, то виходять за границі допуску, тобто свідчить про присутність в партії дефектних виробів. Інколи, окрім границь регулювання, наносять ще дві границі попередження, які свідчать про настання наступаючого розладу процесу. За характером розміщення точок, що наносяться на графік, можна окремі порушення в процесі вияснити і ліквідувати до появи браку.

Загальні висновки

В історії розвитку систем якості, мотивації можна виділити п’ять етапів підходу до якості. Розвиток якості в Україні, у відмінності від інших країн, розпочався порівняно недавно. Це дозволило врахувати досвід інших держав, що досягли значних успіхів на цьому шляху.

Контроль якості — складова частина управління якістю, зосереджена на виконанні вимог до якості. Контроль якості – процес моніторингу конкретних результатів проекту для визначення, чи задовольняють вони відповідним стандартам, а також способів запобігання випадків незадовільних показників.

Зміст контролю якості полягає в отриманні первинної інформації про фактичний стан об’єкта контролю та зіставлення її з вимогами, встановленими у документації.

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції, є: стандартизація і сертифікація виробів; внутрішніх систем якості; державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Використана література

Брун М., Георгі Д. Управління якістю: витрати і прибуток // http://www.management.com.ua/qm/qm002.html

Василенко О.П. Виробничий менеджмент. — К.: Либра, 2004. — 511 с.

Мазур И.И., Шапиро В.Д. и др. Управление проектами: Справочник для профессионалов. – М.: Высшая школа, 2001. – 875 с.

Нємцов Р.Н. Менеджмент організацій. — К.: Діло, 2006.

Онищенко В.О., Редкін О.В., Старовірець А.С., Чевганова В.Я. Організація виробництва. Навчальний посібник. — К.: Лібра, 2003. — 336 с.

Пинто Дж.К. Управление проектами. – СПб: Питер, 2004. – 464 с.

Шаповал Н.В. Менеджмент якості: Підр. — К.: МАУП, 2001. — 152 с.