Економічна сутність та форми оплати праці
План.
1. Економічна сутність оплати праці. 3
2. Форми і системи оплати праці. 6
1. Економічна сутність оплати праці.
Політика в області оплати праці є складовою частиною управління підприємством, і від неї значною мірою залежить ефективність його роботи, тому що заробітна плата є одним із найважливіших стимулів у раціональному використанні робочої сили.
У літературі відсутнє загальноприйняте трактування заробітної плати.
Заробітна плата - це виражена в грошовій формі частина національного доходу, що розподіляється по кількості і якості праці, витраченої кожним працівником, що надходить у його особисте споживання.
Заробітна плата - грошове вираження вартості і піни робочої сили, що виступає у формі заробітку, виплаченого власником підприємства працівнику за виконану роботу.
Заробітна плата - це винагорода за працю.
Заробітна плата - це частина витрат на виробництво і реалізацію продукції, що йде на оплату праці працівників підприємства.
У відповідності зі СТ.1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі яку згідно з трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівнику за виконану роботу або зроблені послуги.
Заробітна плата працівника, незалежно від виду підприємства, залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і кінцевих результатів господарської діяльності підприємства, регулюється податками і максимальним розміром не обмежується.
Як соціально-економічна категорія заробітна плата служить основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток суспільного виробництва, ріст продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, засіб перерозподілу кадрів по галузях.
Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата- це нарахована та отримана працівником заробітна плата за його працю за визначений період.
Реальна заробітна плата- це кількість товарів і послуг, ЯКІ можна придбати за номінальну заробітну плату; реальна заробітна плата - це "купівельна спроможність" номінальної заробітної плати
Реальна заробітна плата знаходиться у співвідношенні з номінальною:
де Ірзп- індекс реальної заробітної плати; Інзп- індекс номінальної заробітної плати; Іц - індекс цін.
Таким чином, перевищення інфляції в порівнянні з ростом номінальної заробітної плати приводить до зниження реальної заробітної плати, і навпаки. При відсутності інфляції ріст номінальної заробітної плати означає такий же ріст і реальної заробітної плати. Крім того, необхідно мати на увазі, що якщо ціни не повною мірою враховують якість продукції, то реальна заробітна плата знаходиться у прямій залежності від якості продукції. Тому система оплати праці на кожному підприємстві повинна враховувати інфляційні процеси, які відбуваються.
Заробітна плата складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітки, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у виді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників та посадових окладів для службовців. її розмір залежить від результатів роботи самого працівника.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установленої норми, за трудові досягнення і винахідництво, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством; премії, зв'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.
Оплата праці кожного працівника регулюється податками, але максимальними розмірами не обмежується. 23 травня 2003 року Верховна Рада внесла зміни до Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб" згідно з яким з 1 січня 2004 року запроваджується єдина ставка оподаткування фізичних осіб у розмірі 13 % замість існуючої шкали оподаткувань від 10 до 40% суми прибутків. І тільки з січня 2007 року почне застосовуватися єдина ставка 15 %.
Особливе місце в системі оплати праці займає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівниками місячну, годинну норму праці Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.
Законом України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" від 26.12.2002 р. № 372-1V встановлено з 1 січня 2003 року розмір мінімальної заробітної плати 185 грн. на місяць, а термін введення мінімальної зарплати 237 грн. перенесено з 1 липня на 1 грудня.
Заробітна плата також класифікується по категоріях персоналу.
Основні функції заробітної плати:
• відтворювальна (забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації);
• стимулююча (націлює працівників до ефективної діяльності на робочих місцях);
• регулююча (повинна бути диференційована за професіями і рівнем кваліфікації працівника, важливістю та складністю виконуваної роботи);
• соціальна (повинна забезпечувати рівну оплату за однакову роботу, враховуючи принцип соціальної справедливості).
При розробці політики в області заробітної плати і її організації на підприємстві необхідно враховувати наступні принципи при оплаті праці:
• справедливість, тобто рівна оплата за рівну працю;
• урахування складності виконуваної роботи і рівень кваліфікації праці;
• урахування шкідливих умов праці і важкої фізичної праці;
• стимулювання за якість праці і сумлінне відношення до праці;
• матеріальне покарання за допущений брак і безвідповідальне відношення до своїх обов'язків, що призвели до яких-небудь негативних наслідків;
• випередження темпів росту продуктивності праці у порівнянні з темпами росту середньої заробітної плати;
• індексація заробітної плати відповідно до рівня інфляції;
• застосування прогресивних форм і систем оплати праці, що найбільшою мірою відповідають потребам підприємства.
2. Форми і системи оплати праці.
У сучасних умовах на підприємствах застосовуються різні форми і системи оплати праці, але найбільше поширення отримали дві форми оплати праці: відрядна і погодинна.
Відрядна оплата праці - це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.
Відрядну систему оплати праці на підприємстві найбільше доцільно застосовувати в наступних випадках:
• є можливість точного обліку обсягів виконуваних робіт;
• є значні замовлення на виготовлювану продукцію, а чисельність робітників обмежена;
• одне зі структурних підрозділів підприємства (цех, ділянка, робоче місце) є "вузьким" місцем, тобто стримує випуск продукції в інших технологічно взаємозалежних підрозділах;
• застосування цієї системи негативно не відобразиться на якості продукції;
• існує гостра необхідність у збільшенні випуску продукції в цілому по підприємству.
Відрядну оплату праці не рекомендується використовувати в тому випадку, якщо:
• погіршується якість продукції;
• порушуються технологічні режими;
• погіршується обслуговування устаткування;
• порушуються вимоги техніки безпеки;
• перевитрачаються сировина і матеріали.
Різновиди відрядної оплати праці:
1. Відрядно-преміальна - це така система оплати праці, коли робітник одержує не тільки відрядний заробіток, але і премію. Премія звичайно встановлюється за досягнення визначених показників: виконання плану виробництва продукції, завдань по якості продукції або економії у витраті матеріальних і інших видів ресурсів.
2. Непряма-відрядна - застосовується для оплати праці допоміжних робітників, заробітна плата яких залежить від результатів праці основних робітників, що обслуговуються ними.
Питома вага робітників, які отримують заробіток по цій системі, порівняно невелика. У машинобудуванні непряма відрядна оплата застосовується для наладчиків, у текстильній промисловості - для зарядчиць уточних барабанів, стрічкарок і інших робітників, у металургії - для чергових слюсарів.
3. Відрядно-прогресивна оплата праці, як правило, вводиться тимчасово на найважливіших ділянках основного виробництва. При цій системі заробіток робітника визначається по виконанню норми виробітки, як і при прямій відрядній оплаті, тобто по встановлених розцінках. При перевиконанні установленої норми прогресивно збільшуються доплати до основної відрядної розцінки. Нарахування прогресивних доплат робиться по результатах місячної роботи. Така система оплати праці застосовується звичайно на вирішальних ділянках, що є "вузьким місцем", у випадку особливої необхідності матеріального стимулювання робітників у зростанні виробітку. Недолік цієї системи в тому, що заробіток робітника зростає швидше, чим продуктивність праці. Розрахунок вимагає великої обчислювальної роботи.
4. Колективна відрядна (бригадна) оплата праці - відрядна форма оплати праці по результатах роботи колективу (бригади). Спочатку розраховується заробіток усієї бригади як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадну розцінку. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади методом коефіцієнто-годин або методом коефіцієнта виконання норм. Головна перевага даної системи в тому, що вона зацікавлює усіх робітників даної бригади в кінцевих результатах роботи, сприяє розвитку в них почуття відповідальності і взаємодопомоги.
5. Акордна система оплати праці - це різновид відрядної, оплати праці, сутність якої полягає в тому, що розмір оплати праці встановлюється на весь обсяг виконання робіт із визначенням терміну його виконання.
На підприємстві найбільш доцільно застосовувати акордну оплату праці в наступних випадках:
• підприємство не укладається в термін із виконанням якогось замовлення, і при його невиконанні воно буде зобов'язане заплатити значні суми штрафних санкцій у зв'язку з умовами договору;
• при надзвичайних обставинах (пожежі, обвали, виходи з ладу основної технологічної лінії по серйозній причині), що приведуть до припинення виробництва;
• при гострій виробничій необхідності виконання окремих робіт або впровадженні нового обладнання на підприємстві.
Погодинна оплата праці - це оплата праці за відпрацьований час. Ця форма має такі системи:
1. Проста погодинна - розраховується як добуток годинної тарифної ставки робочого даного розряду на відпрацьований час у даному періоді.
2. Почасово-преміювальна - це така оплата праці, коли робітник одержує не тільки заробіток за кількість відпрацьованого часу, але і визначений відсоток премії до цього заробітку.
3. Система посадових окладів. По цій системі оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.
Погодинну систему оплати праці найбільш вигідно застосовувати, якщо:
• на підприємстві функціонують потокові і конвеєрні лінії зі строго заданим ритмом;
• функції робітника зводяться до спостереження і контролю за ходом технологічного процесу;
• витрати на визначення планової та облік зробленої кількості продукції відносно великі;
• кількісний результат праці не може бути виміряний і не є визначальним;
• якість праці важливіше його кількості;
• робота є небезпечною;
• робота неоднорідна за своїм характером і нерегулярна по навантаженню;
• на даний момент збільшення випуску продукції (робіт, послуг) на тому або іншому робочому місці є недоцільним для підприємства;
• збільшення випуску продукції може призвести до браку або зниження її якості.
Існує декілька видів оплати праці працівників, що у найбільш загальному виді базуються на тарифній системі оплати, яка є сукупністю взаємозалежних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.
Тарифна система являє собою основу для диференціації заробітної плати відповідно по кваліфікації, умовам і шкідливості праці, а також у районному, міжгалузевому, галузевому і внутрішньозаводському розрізах. Вона містить у собі нормативні документи, що характеризують якісні особливості різної конкретної праці, дозволяє зіставляти між собою всі різноманітні види праці, враховувати їхню складність, умови виконання і народногосподарське значення, відбивати якість праці в заробітній платі.
Тарифна система складається з двох частин:
• тарифної системи оплати праці робітників;
• системи посадових окладів керівників, інженерно-технічних працівників і службовців.
У тарифній системі відображені питання поділу праці робітників по професіях, фахам і кваліфікації.
Основними елементами тарифної системи оплати праці робітників є:
• тарифні сітки;
• тарифні ставки;
• тарифно-кваліфікаційні довідники;
• схеми посадових окладів.
Тарифно-кваліфікаційні довідники - це нормативні документи, у яких усі види робіт, що виконуються в тому або іншому виробництві, діляться на групи в залежності від їхньої складності. В Україні застосовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД). За допомогою ЄТКД визначається складність різноманітних видів робіт, відповідний розряд робітника, що є підставою для встановлення розцінок на ту або іншу роботу при відрядній формі оплати праці. ЄКТД містить характеристики по кожному розряду даної професії характеристики, що даються у трьох розділах: характеристика робіт, професійні знання, приклади робіт.
Тарифна сітка служить для визначення співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації, що виконують роботи різної складності. Вона складається з певної кількості розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робітника і складності роботи. У більшості галузей промисловості робітники і роботи тарифікуються по шести розрядах. Розряд робітника визначається шляхом складання ним іспитів по знанню техніки й економіки виробництва, виконанню робіт відповідного розряду. Тарифний коефіцієнт показує, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікованих робочих вище оплати праці робочого першого розряду.
Тарифна ставка - абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників за одиницю часу. Вона встановлюється урядом по кожній галузі окремо, як правило, для робітників, праця яких по складності відноситься до першого розряду. Ставка першого розряду визначається згідно з встановленим державою розміром мінімальної заробітної плати і визначає рівень заробітної плати некваліфікованого робітника. Тарифні ставки інших (наступних) розрядів розраховуються множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оплата праці керівників і службовців здійснюється відповідно до посадових окладів. Розподіл працівників по посадах здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури (переліку) посад і Кваліфікаційного довідника посад керівників і службовців. У довіднику відображені кваліфікаційні характеристики по кожній посаді, які складаються з трьох розділів: посадові обов'язки, професійні знання, кваліфікаційні вимоги. Схема посадових окладів являє собою перелік посад на підприємствах відповідних галузей промисловості з вказівкою місячного посадового окладу або коефіцієнта. Для обліку рівня кваліфікації керівників і службовців у межах одної і тієї ж посади у схемі посадових окладів передбачаються його мінімальний і максимальний розмір - "вилка" окладів.
На деяких підприємствах стали застосовувати безтарифну систему оплати. При безтарифній системі заробітна плата окремого працівника є його часткою у загальному фонді оплати праці колективу. Вона залежить від кваліфікаційного рівня працівника, відпрацьованого часу і коефіцієнта, що враховує особистий внесок працівника в загальні результати роботи підрозділу.
Кваліфікаційний рівень визначається діленням заробітної плати окремих працівників на сформований на підприємстві мінімальний рівень оплати праці. На підприємстві, як правило, визначають декілька кваліфікаційних груп. При віднесенні робочого або фахівця до тієї або іншої кваліфікаційної групи приймається в увагу не тільки кваліфікаційний рівень, розрахований на основі заробітної плати, але і відповідність працівника професійним вимогам, а також конкретні посадові обов'язки. Виконання робіт більш високої кваліфікаційної групи може служити підставою для переводу конкретного працівника в цю групу і присвоєння йому відповідного кваліфікаційного рівня.
Важливим елементом безтарифної системи оплати праці виступає коефіцієнт урахування особистого внеску працівника в загальні результати. Цей коефіцієнт фіксує лише відхилення від нормального рівня роботи. Коефіцієнт трудового внеску визначається для всіх членів трудового колективу. Підрозділи підприємства самі визначають набір показників, що впливають на КТВ працівника. Кожний працівник повинен знати, за які досягнення або поліпшення в роботі і якою мірою значення цього коефіцієнта буде збільшене або знижене.
Кількість балів визначається множенням кваліфікаційного рівня, відпрацьованих людино-годин і коефіцієнта трудової участі. Оплата одного балу визначається діленням фонду оплати праці даного підрозділу на загальну суму балів усіх працівників. Фонд оплати праці кожного працівника дорівнює добутку оплати одного бала на кількість балів відповідного працівника.
Цей метод розрахунку фонду оплати праці простий, зрозумілий робочим, позитивно ними сприймається. Він припускає пряме ув'язування трудового внеску працівників з оплатою і просуванням по службовим східцям.
У цілому безтарифна система нагадує звичайну систему оплати праці, тільки при її застосуванні замість розряду по ЄТКД застосовуються заводські коефіцієнти, а урахування конкретних досягнень (недоглядів) робиться за допомогою заздалегідь розробленої бальної системи.
Найбільш ефективною формою регулювання заробітної плати осіб найманої праці є багаторівнева договірна (контрактна) система. Вона дозволяє з достатньою повнотою відобразити при визначенні умов оплати інтереси, як роботодавця, так і найманих робітників. Трудовий договір (контракт) складається в письмовій формі при найманні працівника. Перевага письмової форми полягає в тому, що всі умови контракту фіксуються в даному акті, обов'язковому для обох сторін, письмова форма підвищує гарантії сторін. Головною метою введення контрактної системи оплати праці є націлення працівників на досягнення високих кінцевих результатів праці, а також підвищення їхньої відповідальності.
Контракти можуть укладатися з керівниками, фахівцями, а також із робітниками. У контракті обговорюють режим і умови праці, права і обов'язки сторін, рівень оплати праці та інше (надання службового транспорту, додаткової відпустки, житлової площі та ін.).
Крім поточного преміювання за виконання визначених показників роботи, широко застосовується бонифікація - система преміювання організаторів просування товарів від виробника до споживача. Винагорода (бонус) може встановлюватися у виді фіксованої суми за відповідний обсяг реалізованого товару або у виді дивідендів або у виді суми різних товарів.
Умови виплати бонусу:
• виробникам - за якість товарів;
• постачальникам - за дотримання графіка постачання товарів;
• покупцям - за розміри партій придбаного товару;
• брокерам - за швидкий пошук споживачів та розширення мережі споживачів.
Вибір певної системи оплати праці на конкретному підприємстві здійснюється в залежності від цілого ряду причин, таких як специфіка підприємства, кваліфікація працівників, національні особливості і т.і.
3. Використана література.
Семернікова І.О. «Економіка підприємства», Херсон, 2006.
Шегда А.В. Економіка підприємства – навч. посіб. // Київ, «Знання-Прес», 2003.
2