Родина Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини (Прикарпаття) та перспективи їх використання

Родина Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини та перспективи їх використання

Вступ

Актуальність роботи. На сьогоднішній день надзвичайно важливим завданням постає збереження та вивчення біологічної різноманітності на нашій планеті. Проблема збереження біологічної різноманітності як одного із стратегічних завдань людства висвітлена у Міжнародній конвенції збереження біологічної різноманітності, яка була прийнята на сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань глобальної екології, що відбулась в червні 1992 року в Бразилії. Особливість сучасного етапу систематизації та використання біологічної різноманітності полягає в тому, що ця проблема набула величезного суспільного, соціально-політичного та етичного значення. Головне нині – зберегти біологічну різноманітність як одну з ключових якостей біосфери, котра забезпечує не тільки її стійкість та стабільність, але й надійність та виживання людства. Щоб запобігти знищенню біологічної різноманітності, потрібно упорядкувати знання про живі організми, їх видовий склад. В зв’язку з цим, вивчення фіторізноманітності окремих територій має не тільки наукове, але й природоохоронне практичне значення.

Особливо важливими є такі дослідження в регіонах, на які здійснюється антропогенний тиск, зокрема в межах Бистрицької улоговини, що на Передкарпатті. В таких умовах особливо актуальним завданням є вивчення флори, в тому числі окремих систематичних груп.

Дуже цікавою систематичною групою є родина Розових, яка має важливе народногосподарське значення. В її складі багато дуже цінних лікарських, вітамінних, їстівних, медоносних, декоративних рослин.

Метою роботи є вивчення видового різноманіття дикорослих видів родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини, їх поширення та екологічних особливостей.

Перед собою ми ставили такі завдання:

– встановити видовий склад видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини;

вивчити поширення та частоту зустрічності представників родини;

дослідити еколого-ценотичні особливості досліджуваних видів;

виявити практичне значення видів рослин родини Rosaceae.

Спеціальні дослідження поширення видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини не проводились, в науковій літературі подібні відомості відсутні, тому робота відзначається науковою новизною.

Практичне значення роботи полягає у вивченні та узагальненні лікувальних, харчових, декоративних властивостей представників родини Розових та у дослідженні запасів деяких видів.

1. Огляд літератури

Дослідження флори та рослинності Бистрицької улоговини здійснювалось у процесі вивчення рослинного покриву Прикарпаття.

Історію дослідження флори та рослинності Передкарпаття можна поділити на три періоди. Перший період охоплює кінець ХІХ – поч. ХХ століть. В цей період дослідженням флори Передкарпаття і Карпат займалися польські та німецькі ботаніки: F. Hеrbich, A. Rehman, Zapalowicz, E. Woloszczak, F. Paх, A. Hayek, M. Sokolowski, F. Krzysik, S. Wierdak, M. Koczwara, W. Szafer, W. Gajewski, P. Kontny.

Встановленню таксономічних спектрів рослинного населення Прикарпаття присвячені роботи багатьох дослідників. Перші відомості про флору Прикарпаття знаходимо в працях Б. Гаккета, В. Бессера і Н. Вітмана. Проте вони дуже скупі і нерідко викликають сумніви, оскільки територія, охоплювана їхніми дослідженнями, виходить далеко за межі Прикарпаття, а вказівки на місцезнаходження видів відсутні або не конкретні. Тому справедливо вважати, що вивчення флори Прикарпаття започаткував А. Zawadski, який досліджував флоронаселення тодішніх Стрийського й Станіславського повітів. Дещо пізніше він же опублікував список рослин Галичини та Буковини, в якому наведено 1491 вид. На цей же час припадають й дослідження Ф. Гербіха. Йому належать двадцять наукових публікацій, у тому числі капітальна праця Флора Буковини», в якій наведені описи 1146 видів судинних рослин.

Уже першими роботами була визначена основна мета досліджень: встановлення таксономічних спектрів і виявлення особливостей розповсюдження окремих видів. Дослідження велися переважно в напрямі вивчення рослинного населення адміністративних і регіонально-адміністративних виділів.

Дослідження флори в Станіславському повіті після А. Завадського Zawadski, 1825) продовжили J. Jachno, Е. Тurczynski і K. Вогоwіczka.

У цей же час інтенсивні дослідження в Коломийському повіті вели А. Slendzinski і L. Wajgl. У 1884 році J. Jachno видав узагальнену працю про флоронаселення Станіславського і Коломийського повітів. Варто відзначити, що багато праць дослідників XIX століття надруковані під заголовками списків видів або флор околиць тих чи інших міст, які на той час були переважно адміністративними центрами: Самбір, Дрогобич, Стрий, Станіслав, Коломия. Але в розуміння околиця вкладений широкий зміст. Під околицею дослідники цього періоду розуміли усю територію того чи іншого повіту з однойменним центром. Тому цінність для сучасних досліджень мають дише ті праці, в яких є вказівки на конкретні місцезнаходження видів. Такою, зокрема, є праця А. Слендзінського, яка містить анотований список 432 видів.

Після закінчення другої світової війни лісову рослинність західних областей досліджували Бутейко О.І., та Мякушко В.К., Косець М.І., Голубець М.А., Стойко С.М., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та Байрова Р.С., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та Горохова З.Н. В цих працях подаються відомості про флору і рослинність лісів, наводяться дані про умови їх зростання в окремих районах Карпат і Прикарпаття, висвітлюється поширення їх на території цих районів, залежно від природно-історичних умов, викладаються наслідки вивчення деревостану, чагарникового та трав’янистого ярусів, проводиться класифікація рослинності.

Флору та рослинність листяних лісів Українських Карпат та Передкарпаття досліджували Стойко С.М., Мілкіна Л.І, Голубець М.А., Малиновський К.А., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та Горохова З.Н.

Флору Прикарпаття вивчав В.П. Ткачик. В своїй монографії він детально проаналізував систематичну, еколого-ценотичну, просторову структуру флори Передкарпаття, антропогенні зміни флори.

Раритетні фітоценози західних регіонів України описали та систематизували Стойко С.М., Мілкіна Л.І., Ященко П.Т. та ін. Проводилось також вивчення поширення рідкісних та зникаючих видів рослин в Передкарпатті, природних умов природно-заповідних територій та об’єктів.

Геоботанічне районування Передкарпаття проведено Ю.Р. Шеляг-Сосонком та Т.Л. Андрієнко.

Узагальнення відомостей щодо поширення різноманітних видів рослин в Карпатському регіоні, в тому числі і в Передкарпатті, виконано авторами «Визначника рослин України», «Визначника рослин Українських Карпат» та «Определителя высших растений Украины». В цих джерелах розглядалось також поширення, біологічні й екологічні особливості представників родини Розових в Передкарпатті.

Багатьма авторами вивчались біолого-екологічні та фармакологічні особливості представників родини Rosaceae.

Сучасну систему родини Розових запропонував А.Л. Тахтаджян.

Щодо лікарських видів рослин із родини Розових, то вони описані в багатьох як зарубіжних, так і вітчизняних виданнях. Заслуговують на увагу такі наукові роботи, як енциклопедичний словник «Лікарські рослини» під редакцією академіка А.М. Гродзінського, праця Івана Носаля «Від рослини до людини», наукові праці наших земляків Приходько М.М., Гладун Я.Д., Мазепа І.В. та ін. «Лікарські рослини Івано-Франківської області» 2002) та «Лікування соками рослин».

2. Фізико-географічна характеристика територіЇ дослідження

2.1 Географічне положення

Наші дослідження охоплювали територію Бистрицької улоговини, що входить до складу Передкарпаття в межах Івано-Франківської області.

Бистрицька улоговина є природним районом Передкарпаття, який займає розширену частину басейну середньої течії ріки Бистриці – правої притоки Дністра. Улоговина добре виражена морфологічно в природі, природні межі її чіткі. Абсолютні висоти дна улоговини коливаються від 250 до 300–350 м. Природними межами улоговини служать долини річок Бистриці Солотвинської й Ворони, а на півдні – ізогіпса 400 м над р. м, яка проходить дещо північніше с. Горохолина. Північна межа припадає на місце злиття Бистриць Солотвинської і Надвірнянської й Ворони у власне Бистрицю.

Майже посередині з півдня на північ улоговину перетинає прямолінійна долина Бистриці Надвірнянської, яка ділить дно улоговини на два плоских межиріччя – Бистрицьке і Вороно-Бистрицьке. Тут переважають лучні ландшафти, як використовуються як пасовища і сінокоси. Лісів збереглось мало. Природний рослинний покрив Бистрицької улоговини зазнав великих змін під впливом діяльності людини. Територія улоговини густо заселена і характеризується високим рівнем розораності земель.

2.2 Геоморфологія

Абсолютні висоти дна Бистрицької улоговини коливаються в межах від 250 до 300–350 м. Основа улоговини складена породами міоцену, які перекриті потужною товщею алювіальних відкладів, що утворюють майже плоску рівнину.

Для Бистрицької улоговини характерний флювіально-акумулятивний тип рельєфу, ускладнений долинно-балковими ерозійними формами. Річки Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська винесли з Карпат в кінці міоцену, пліоцену і плейстоцену, тобто в період континентального розвитку Передкарпаття, величезну кількість уламкового матеріалу, які відклали передусім у карпатських передгір’ях.

Бистрицька улоговина утворена третьою терасою Дністра та його приток, вона добре виявлена, широка і досягає ширини декількох десятків кілометрів. Вона відзначається справжнім акумулятивним характером, оскільки складена потужною товщею галечників, перекритих малопотужними нелесовими суглинками. Утворення цієї тераси пов’язане із невеликою швидкістю течії в ріках на цьому відрізку русла, меандруванням русел по заплаві, підмивом берегів і розширенням долин та накопиченням галечникового алювію, який виносився з Карпат.

2.3 Геологічна будова

Простір між Карпатами і південно-західним краєм Руської платформи, зайнятий тектонічною зоною – Передкарпатським передгірним прогином, заповненим потужною товщею міоценових молас. Породи, що складають територію Передкарпаття, за віком належать до різноманітних геологічних епох.

Крейдові відклади на території Передкарпаття представлені морськими платформенними фаціями. Зокрема, у різних місцях долини Дністра і його приток відслонюються верхньоальбські відклади, представлені кварцево-глауконітовими пісками.

Третинні відклади, що поширені на у Прикарпатті, представлені переважно осадочними товщами міоцену.

Міоценові відклади представлені головним чином крихкими, здебільшого горизонтально залягаючи породами: пісками, глинами, вапняками. На Прикарпатті переважають товщі порід флішу від нижнього міоцену до нижнього сармату, які складаються з уламкового матеріалу: пісків, гравію, конгломерату, глин і т.п.

Породи середнього міоцену утворюють численні виходи на денну поверхню. Нижні шари складені з глинясто-піщаних солених порід, товщі яких містять в собі поклади колійних солей.

В межах Бистрицької улоговини в складі четвертних відкладів виділяються чотири горизонти, представлені алювіальними накопиченнями різноманітного за розміром уламкового матеріалу – галькою, гравієм, пісками, а також глинами і суглинками.

2.4 Водні ресурси

Досліджувана територія належить до басейну р. Бистриці – правої притоки Дністра. Ріка Бистриця має найбільший за площею басейн в Івано-Франківській області. Загальна водозбірна площа басейну Бистриці – 2520 км². Власне Бистриця невелика за довжиною ріка, але вона утворюється в результаті злиття двох Бистриць – Солотвинської та Надвірнянської, що починаються в горах, і Ворони. Обидві Бистриці своїми сильно розгалуженими верхів’ями починаються на північних схилах Карпат на абсолютній висоті 700–1800 м, де річна сума атмосферних опадів становить 900–1500 мм. Середні й нижні їх течії протікають по Передкарпаттю, де також випадає багато атмосферних опадів. Долини у гірській частині течії річок вузькі й глибокі. Русла кам’янисті, звичайно порожисті, вкриті галькою і величезних розмірів валунами. Загальна густота річкової системи з врахуванням річок довжиною до 10 км становить 0,31 км/км², а всіх малих річок – 1,3 км/км². Швидкість течії рік зумовлена нахилом поверхні. У верхів’ях рік вона досягає 1–2 м/сек, а під час сильних паводків навіть і більше.

На виході з Карпат на Передкарпатську височину схил рік різко зменшується, швидкість течії також сповільнюється від 0,7 м/сек біля виходу з гір до 0,1 м/сек біля гирла. Долини рік стають широкими, дно і русло покриті галечниками, пісками та іншими крихкими наносами. Ближче до гирла рік розміри гальки і потужність галечника зменшуються, уступаючи місце піску і річковому намулу.

Обидві Бистриці одержують живлення, головним чином, дощове і снігове, ґрунтове живлення є додатковим. Снігові води живлять ріки з березня по травень, коли танення снігу поступово охоплює всю територію Передкарпаття і Карпат. В межах Передкарпаття частка снігового живлення невелика, оскільки сніговий покрив взимку надто нестійкий. У теплий період року, коли випадає близько 80% річної суми опадів, ріки одержують дощове живлення.

Гідрологічний режим Бистриць дуже складний. Річний хід стоку й рівнів характеризується різкими коливаннями, частими паводками, які спостерігаються у всі пори року: навесні – від танення снігу, влітку і восени – від випадання сильних дощів, взимку – внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу в Передкарпатті. Обидві Бистриці належать до рік з паводним режимом, тобто характеризуються систематичними і частими паводками в усі пори року.

Ріка Ворона – третя велика притока р. Бистриці протікає лише в Передкарпатті. Вона має спокійну течію, широку долину. Схили правого її берега круті і високі, порізані численними ярами і невеликими долинами. Лівий берег – низький і пологий. Ворона має довжину 72 км і площу водозбірного басейну 679 км².

2.5 Ґрунти

Основний фон у межах Бистрицької улоговини створюють дерново-підзолисто-глеєві ґрунти. Особливо вони поширені на середніх і високих терасах. Вони пов’язані з плакорними і полого схиловими місцевостями, на яких утруднений або зовсім відсутній поверхневий стік вод, внаслідок чого ці ґрунти повністю або поверхнево оглеєні.

Ґрунтотворними породами для дерново-підзолисто-глеєвих ґрунтів були давньо-алювіальні переважно безкарбонатні суглинки та легкі глини, принесені сюди карпатськими ріками. Характерна риса цих ґрунтів – чітка диференціація на горизонти за підзолистим типом. Гумусово-елювіальний горизонт у них безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину. Елювіальний горизонт бідний на мулувату фракцію, містить велику кількість SiO2, має світло-попелястий колір і теж безструктурний. Чітко виражений ілювіальний горизонт характеризується темно-бурим забарвленням, великою щільністю, в’язкістю, призматичною структурою. Глибина цього горизонту може змінюватись від 20–30 до 70–80 см. За ілювіальним горизонтом йде неглибокий перехідний горизонт, під яким залягає материнська порода.

Верхні горизонти бідні на гумус та мінеральні колоїди. У більшості випадків рН сольової витяжки коливається у межах 4,0–5,0 залежно від ступеня опідзолення ґрунтів.

Лучні ґрунти утворились під лучною трав’янистою рослинністю на алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня ґрунтових вод. Поширені вони в заплавах річок. Лучні ґрунти потрапляють під вплив тривалого затоплення повеневими та паводковими водами. Лучні ґрунти мають добре розвинений, але погано диференційований профіль. Гумусовий горизонт сягає глибини 20–40 см. Він темно-сірого кольору, дрібнозернистої структури, ущільнений. До глибини 60–100 см простягається перехідний горизонт, що має темно-сірий колір з буруватим відтінком, горіхоподібну структуру. Нижче залягає оглеєна материнська порода – алювіальні відклади різного механічного складу, часто шаруваті.

В лучних ґрунтах міститься в середньому 3,1% перегною. Реакція ґрунтового розчину середньо – або слабокисла.

Лучно-болотні ґрунти залягають в днищах балок і заплавах річок та потоків. Їх формування відбувається в умовах постійного надмірного зволоження ґрунтовими і поверхневими водами. Ґрунтові води залягають на глибині 0,5–1,5 м, в зв’язку з чим у них повністю оглеєний перехідний горизонт. За будовою профілю вони нагадують лучні ґрунти. Лучно-болотні ґрунти у верхньому горизонті містять у середньому 5,3% гумусу, часто до 8%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла.

2.6 Клімат

Клімат Бистрицької улоговини, як і, в цілому, Передкарпаття помірно-континентальний. Переважають повітряні маси з Атлантичного океану.

Вітровий режим певною мірою відбиває умови циркуляції повітряних мас над місцевістю. Тому частково з напрямком вітру пов’язані температура і вологість повітря. Проте, напрямок вітру залежить від розподілу атмосферного тиску і сильно спотворюється рельєфом місцевості.

В середньому протягом року переважають північно-західний та південно-східний напрямки вітру.

Улоговина відзначається своєрідними місцевими кліматичними умовами – відносно високими літніми і низькими зимовими температурами, а також найменшою в усьому Передкарпатті кількістю опадів.

У липні – найтеплішому місяці року – середня температура повітря становить 19–19,5º, у найхолоднішому вона знижується до мінус 4–5,5º.

На режим зволоження найбільше впливають Карпати. Середньорічна кількість опадів становить 620–680 мм.

Теплий період триває приблизно 260 днів, коли температура повітря вище нуля. Період вегетації становить 210 днів, а період активної вегетації – 160 днів. Теплий період включає в себе три пори року – весну, літо та осінь, які докорінно відрізняються за метеорологічним режимом.

Загальна тривалість періоду зі сніговим покривом становить близько 115–120 днів, але стійкий сніговий покрив відсутній у 25% зим. Навіть у січні, найхолоднішому місяці року, майже половина днів буває з відлигою.

2.7 Рослинний покрив

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Передкарпаття були ліси, тепер ліси майже не збереглись. Природна лісова рослинність представлена лісами з дуба звичайного, грабово-дубові лісами, звичайно дубово-буковими лісами.

Грабово-дубові ліси є двоярусними насадженнями. Перший ярус менш розвинений. Основу його становлять дуб звичайний, ясен звичайний, клен гостролистий, липа серцелиста. У другому ярусі панує граб. Місцями трапляються чисті грабові насадження. Через дуже густий другий ярус, утворений грабом, чагарниковий ярус практично відсутній. У трав’яному покриві переважають кілька видів осоки, анемона дібровна, яглиця звичайна, бугила лісова), фіалка лісова, маренка запашна, підлісник європейський.

В лісах з дуба звичайного деревний ярус складається з дуба звичайного з домішкою граба, ясена, осики, клена звичайного. Підлісок добре розвинений. В його основі – ліщина, клен татарський, крушина ламка, свидина Opiz), терен, глід Липського. У трав’яному покриві переважає осока трясучковидна. З інших видів найбільш типові – анемона дібровна, яглиця звичайна, маренка запашна, підлісник європейський.

Звичайно дубово-букові ліси утворюють одно – або двоярусні деревостани. У першому ярусі домінують бук лісовий, дуб звичайний, домішані ясен, клен звичайний, явір, черешня Moench.), липа серцелиста. Другий ярус є там, де значну участь в утворенні деревостанів бере граб. У слаборозвиненому підліску переважають ліщина, калина, свидина, бузина чорна, бузина червона, глід. Трав’янистий ярус несуцільний і добре розвинений лише на галявинах та узліссях. Його основу становлять осока волосиста, маренка запашна, зеленчук жовтий, щитник чоловічий Schott.), підлісник європейський, шавлія клейка, веcнівка дволиста F.W. Schmidt.), копитняк європейський.

Лучна рослинність на території Бистрицької улоговини поширена по заплавах рік та по верхніх терасах і вододілах. Заплавні луки зустрічаються в долинах Бистриць Солотвинської та Надвірнянської, Ворони. Основу травостою цих лук складають мітлиця тонка, щучник дернистий Beauv.) костриця лучна, різнотрав’я.

Суходільні луки займають міжрічкові простори і ділянки сучасних річкових заплав, що розміщені вище від паводкової межі. Ці луки утворені кострицею лучною та червоною, мітлицею тонкою, гребінником звичайним, бобовими та різнотрав’ям. Проте внаслідок випасання худоби лучна рослинність на більшості територій значно видозмінена.

По заплавах Бистриць та інших річок трапляються невеликі болота з болотною рослинністю. Особливо поширені осокові, злаково-осокові болота.

3. Методика та матеріали досліджень

Об’єктами дослідження були лучні й лісові фітоценози, долини річок, околиці населених пунктів та агроценози в умовах Бистрицької улоговини. Предметом дослідження були дикорослі представники родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини. Дослідження проводили протягом вегетаційних періодів 2005–2007 років.

Матеріалами досліджень були літературні джерела, матеріали гербарію кафедри біології та екології Прикарпатського національного університету, власні гербарні збори та результати спостережень у польових умовах. Польові дослідження проводились у Тисменицькому районі – околиці смт. Тисмениця, м. Івано-Франківськ, с. Микитинці, Угорники, Марківці, Черніїв.

При дослідженні дикорослої флори родини Rosaceae ми використовували маршрутний метод та метод пробних ділянок.

На першому етапі дослідження ми прокладали рекогнисцирувальні маршрути, в ході яких відмічали особливості рельєфу, типи рослинності, флористичне багатство в цілому тощо.

Пізніше ми використовували детально-маршрутний метод. Під час детальних маршрутів ми проводили геоботанічні описи, складали перелік видів рослин, збирали гербарій.

Для вивчення рясності, екологічних особливостей видів ми закладали пробні ділянки. В лісових фітоценозах ми закладали пробні ділянки площею 10х10 м², а в трав’янистих фітоценозах – 2х2 м².

Рясність видів визначали окомірно.

Якщо зустрічалася невідома рослина, то її вносили до списку за номером, а пізніше встановлювали її назву за визначником.

Визначення зібраних гербарних зразків проводилось за «Определителем высших растений Украины» та «Визначником рослин Українських Карпат».

Віднесення видів рослин до певного флороценотипу здійснювали за класифікацією Б.В. Заверухи.

При вивченні екологічних особливостей видів родини Розових враховували відношення рослин до зволоженості та узагальненого сольового вмісту ґрунтів і до освітленості.

Життєві форми рослин вивчали за класифікацією Е. Раункієра.

Класифікацію представників родини Розових за їх практичним значенням та лікувальними властивостями здійснювали за відомостями у літературних джерелах.

Результати досліджень та їх обговорення

4.1. Систематичне положення та ареал родини Rosaceae

Родина Розові належить до відділу Магнолієподібні або Покритонасінні, класу Дводольні або Магнолієвидні, підкласу Розиди. До підкласу належать дерева, чагарники та трави з цілісними або різним чином розчленованими листками. Квітки в більшості Розид маточково-тичинкові, з подвійною оцвітиною або безпелюсткові. Андроцей, коли він складається з багатьох тичинок, розвивається в доцентровій послідовності. Гінецей складається з однієї або багатої маточок. Розиди походять, ймовірно, від найближчих предків Ділленеїд. До підкласу входять порядки Розоцвіті, Бобоцвіті, Геранієцвіті, Селероцвіті та інші.

Порядок Розоцвіті представлений деревами, чагарниками і травами з черговими або рідше супротивними, простими чи складними листками з прилистками або рідше без них. Квітки зібрані в різноманітні суцвіття, рідше поодинокі, маточково-тичинкові або рідше маточкові та тичинкові, актиноморфні або більш чи менш зигоморфні, циклічні, п’ятичленні, звичайно з подвійною оцвітиною, рідше безпелюсткові. Чашолистків і пелюсток 3–5, часто зрослих у квіткову трубку. Тичинки численні, рідше їх буває 5–10, або 1–3. Тичинкові нитки вільні або більш-менш зрослі з квітковою трубкою чи між собою. Гінецей апокарпний, рідше синкарпний. Зав’язь верхня або нижня. Насінних зачатків в гнізді зав’язі декілька або 1–2. Плоди різних типів. Характерною рисою порядку є будова квітколожа, яке може бути опуклим, ввігнутим або плескуватим.

До порядку Розоцвітих відносять три родини: Rosaceae, Chrysobalanaceae та Neuradaceae та ряд підродин, які включають 120 родів і близько 3800 видів. Родини відрізняються за зовнішнім виглядом та за будовою вегетативних органів.

У природній флорі України поширені представники однієї родини з порядку Розоцвітих – родини Розових. Це дерева, чагарники й трави з простими або складними, здебільшого черговими, дуже рідко супротивними листками, часто з прилистками, зрощеними з основою листка, іноді рано опадаючими. Квітки актиноморфні, здебільшого маточково-тичинкові, поодинокі або зібрані в китицеподібні, волотоподібні, щиткоподібні та іншого типу суцвіття. Оцвітина подвійна, рідко чашечкоподібна. Чашолистків і пелюсток здебільшого по 5, рідше – 3–4, 6–8 або багато. Інколи чашечка доповнена під чашею, утвореною зовнішнім колом листочків чашечки. Кількість тичинок невизначена або в 2–4 рази більша за кількість чашолистків, або редукована до 1–5. Чашолистки, пелюстки і тичинки прикріплені по краю розширеного опуклого, плоского, чашо – або келихоподібного квітколожа – гіпантія. Плодолистиків один або багато, вони вільні або зрослися; зав’язь верхня, нижня або середня. Плоди різноманітні: листянка, сім’янка, кістянка. Горішок, часто плоди збірні. Більшість рослин запилюються комахами, лише деякі вітрозапильні. В межах родини налічується близько 100 родів і 3–3,5 видів, поширених на всіх материках, крім Антарктиди, переважно в помірних зонах. В Україні зустрічаються представники 42 родів і 228 видів, що складає біля 6,8% від чисельності родини. За типом квіток, характером квітколожа і морфологією плодів родину поділяють на 7 підродин, з яких в Україні є представники чотирьох – Таволгові, Розові, Яблуневі та Сливові.

До підродини Таволгові належать 20 примітивних родів і приблизно 180 видів, серед яких найбільш представлений рід таволога – близько 100 видів. Квітки у представників підродини підматочкові, навколоматочкові з плоским або блюдцеподібним квітколожем. Чашолистків та пелюсток – по 5, тичинок багато, маточок переважно 5, але буває 3–8. Плід – збірна листянка, рідше коробочка. Найбільш поширен у флорі України роди таволога, горобинник і таволжник.

Підродина Розові об’єднує чагарникові і трав’янисті рослини, які відносяться до 50 родів і близько 1700 видів. Загальні ознаки підродини – наявність прилистків і не розкривних однонасінних плодиків. Квітки підматочкові, навколоматочкові і надматочкові. Квітколоже ввігнуте, опукле або плескувате, часто зростається з основою чашечки, м’ясисте або соковите. Чашечка часто з підчашею. Зав’язь верхня або напівнижня. Плоди – багатокістянки і багатогорішки. Часто в утворенні несправжнього плоду бере участь гіпантій, тоді утворюються соковиті несправжні плоди.

Найбільшим за чисельністю родом підродини є шипшина. Це – чагарники із стеблами. Звичайно вкритими шипами та шипиками. Листки чергові, непарно перистоскладні, з трав’янистими прилистками. Листочків у складному листку переважно 7 або 5. Квітки у малоквіткових щитковидних суцвіттях, рідше поодинокі, оточені приквітками; чашолистків та пелюсток по 5. Тичинки чисельні. Плодолистків багато, вони вільно сидять на дні увігнутого квітколожа Плоди – однонасінні листянки, які містяться на внутрішній стінці гіпантія – увігнутого квітколожа. Рід об’єднує близько 200 видів, з яких в Україні відомо понад 80. Існує також ряд природних гібридів, які важко визначити.

Важливе місце у системі підродини займає також рід Rubus, представлений чагарниками та напівчагарниками. Найбільш поширеними представниками цього роду у флорі України є малина, ожина сиза та інші. Серед трав’янистих представників слід назвати роди перстач, суниця, приворотень, родовик, гравілат тощо.

Підродина Яблуневі включає 22–23 роди і близько 600 видів, представлених деревами і чагарниками. Характеризується наявністю надматочкових квіток, нижньої зав’язі. Плодолистків 2–5, вони зростаються між собою і із стінками увігнутого квітколожа. Плід ягодоподібний, несправжній – яблуко. На верхівці плодів зберігаються залишки чашечки. Найбільш поширеними є роди яблуня, груша, глід, горобина тощо. Представники цієї підродини мають дуже важливе значення для людини як плодові, лікарські та вітамінні рослини.

Підродина Сливові включає 5–11 родів і понад 400 видів. Це дерева й чагарники з простими листками і рано опадаючими прилитками. На черешках та біля основи листкових пластинок, на кінцях зубчиків листків часто розташовані залозки, різні за величиною та формою. Квітки надматочкові, поодинокі або в китицях. Щитках та зонтиках. Для квіток сливових характерний трубчастий або дзвоникоподібний гіпантій Оцвітина правильна. Чашолистків п’ять, зрослих між собою, пелюсток також 5, але вони вільні. Тичинок багато, маточка утворена одним плодолистком Зав’язь верхня. Плід – соковита або суха кістянка.

Найбільш поширеними є роди слива, вишня, абрикос, персик, що є дуже популярними плодовими та декоративними деревами.

4.2 Видове різноманіття родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини

Для вивчення флори дикорослих представників родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини ми використовували літературні дані, матеріли гербарію кафедри біології та екології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та матеріали власних досліджень, які проводились нами протягом вегетаційних періодів 2005–2007 років. Результати досліджень представлені у таблиці 1.

Таблиця 1. Конспект флори дикорослих представників родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини

№ пп	Вид	Місця зростання	Частота зустрічності
1.	Суниці мускусні Fragaria moschata Duch.	У світлих лісах, по чагарниках, на узліссях	Досить часто
2.	Суниці зелені, полуниці F.viridis Duch.	У лісах, на узліссях, трав’янистих схилах	Зрідка
3.	Суниці лісові F.vesca L.	У світлих лісах, на лісових галявинах, порубах, у чагарниках, трав’янистих схилах	Досить часто
4.	Вовче тіло звичайне Comarum palustre L.	На болотах	Дуже рідко
5.	Перстач гусячий Potentilla anserina L.	На вологих місцях, луках, по берегах річок, на пасовищах	Дуже часто
6.	Перстач повзучий P.reptans L.	На заплавних луках, по чагарниках, на вогких місцях	Часто
7.	Перстач прямостоячий P.erecta Hampe	На вогких луках, у лісах, по краях боліт	Звичайно
8.	Перстач вейсенбурзький P.leucopolitana P.G. Műll.	На відкритих місцях на пісках.	Зрідка
9.	Перстач сірий P.canescens Bess.	На полях, по чагарниках	Зрідка
10.	Перстач сріблястий P.argentea L.	Бур’ян біля доріг, жител, на пасовищах, на пісках	Часто
11.	Перстач неблискучий P.impolita Wahlenb.	На сухих скелях, схилах, пісках, як бур’ян	Рідко
12.	Перстач норвезький P.norvegica L.	По берегах річок, на городах і засмічених місцях	Часто
13.	Вальдштейнія гравілатоподібна Waldsteinia geoides Willd.	У світлих лісах, серед чагарників	Зрідка
14.	Гравілат річковий Geum rivale L.	На вологих луках, болотистих місцях	Розсіяно
15.	Гравілат міський G.urbanum L.	На засмічених місцях біля жител, у світлих місцях по чагарниках	Часто
16.	Гравілат алепський G.allepicum Jacq.	На засмічених місцях, у світлих лісах, по чагарниках	Розсіяно
17.	Гадючник звичайний Filipendula vulgaris Moench	По лісових галявинах, чагарниках, на сухих схилах	Зрідка
18.	Гадючник в’язолистий F.ulmaria Mixim.	На вологих луках, по берегах річок, чагарниках, у вологих лісах	Звичайно
19.	Приворотень гірський Alchimilla monticola Opiz	На луках, узліссях	Звичайно
20.	Приворотень стрункий A.gracilis Opiz	На луках, галявинах узліссях	Розсіяно
21.	Приворотень гостролопатевий A.acutiloba Opiz	На луках, узліссях, схилах	Розсіяно
22.	Приворотень зарубчастий A.sub>renata Bus.	На лісових галявинах	Рідко
23.	Парило звичайне Agrimonia eupatoria L.	На відкритих місцях, сухих схилах, узліссях	Звичайно
24.	Родовик лікарський Sanguisorba officinalis L.	На заплавних луках, по берегах річок, на узліссях	Розсіяно
25.	Чорноголовник родовиковий Poterium sanguisorba L.	На сухих, кам’янистих, переважно вапнякових місцях, схилах, заростях	Розсіяно
26.	Таволжник звичайний Aruncus vulgaris Raf.	У лісах, по чагарниках, порубах	Зрідка
27.	Груша звичайна Pyrus communis L.	У світлих листяних лісах, по чагарниках, на узліссях	Зрідка
28.	Яблуня лісова Malus sylvestris Mill.	У світлих широколистяних і мішаних лісах, на узліссях	Зрідка
29.	Горобина звичайна Sorbus aucuparia L.	У лісах, по чагарниках, на схилах	Розсіяно
30.	Берека Sorbus torminalis Crantz	У світлих широколистяних, переважно букових та дубових лісах, по чагарниках	Зрідка
31.	Глід чашечковий Crataegus calycina Peterm.	У широколистяних і мішаних лісах, по кручах, на берегах річок	Зрідка
32.	Глід зглажений Crataegus levigata DC	В рівнинних лісах	Зрідка
33.	Малина Rubus idaeus L.	У лісах, на порубах, лісових галявинах, по чагарниках	Часто
34.	Ожина сиза Rubus caesius L.	У лісах, по берегах річок, по чагарниках	Звичайно
35.	Ожина шорстка Rubus hirtus Waldst et Kit.	У лісах	Звичайно
36.	Шипшина зарубчаста Rosa crenatula Chrshan.	По галявинах лісових схилів, чагарниках, на старих перелогах	Розсіяно
37.	Шипшина польова Rosa agrestis Savi	Серед чагарників біля підніжжя схилів, на узліссях, вздовж доріг	Розсіяно
38.	Шипшина дрібноквіткова Rosa micrantha Smith	По чагарниках, у долинах, на сухих горбах, відслоненнях – переважно вапнякових	Зрідка
39.	Шипшина щитконосна Rosa corymbifera Borkh.	По схилах, узліссях, вздовж доріг	Розсіяно
40.	Шипшина повстиста Rosa tomentosa Smith.	У рідколіссі, на узліссях, серед чагарників, по ярах, на пустирях, біля доріг	Розсіяно
41.	Шипшина чагарникова Rosa dumalis Bechst.	Серед чагарників, на схилах гір, ярів, на луках	Розсіяно
42.	Шипшина собача Rosa canina L.	По схилах, узліссях, вздовж доріг, на пустирях, як бур’ян	Звичайно
43.	Терен колючий Prunus spinosa L.	На узліссях, по чагарниках, рідше в лісах	Звичайно
44.	Черешня дика Cerasus avium Moench.	По широколистяних і мішаних лісах	Розсіяно
45.	Черемха звичайна Padus avium Mill.	У лісах, по чагарниках. Частіше на вологих місцях	Розсіяно

Дикорослі представники родини Rosaceae належать до 19 родів. Найбільшим за кількістю видів є рід перстач – 8 видів. На другому місці у родовому спектрі розташований рід шипшина – 7 видів; на третьому місці – рід приворотень – 4 види; – 3 роди – суниця, ожина та гравілат – по 3 види. По два види налічують роди гадючник, горобина і глід. Решта 10 родів представлені одним видом.

Роди: 1 – Potentilla; 2 – Rosa; 3 – Alchimilla; 4 – Fragaria; 5 – Rubus; 6 – Geum; 7 – інші види

Мал. 1. Родовий спектр трав’янистих представників родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини.

4.3 Біоморфологічні та еколого-ценотичні особливості представників родини Rosaceaeу флорі Бистрицької улоговини

Трав’янисті види родини Розових відзначаються різноманітними еколого-ценотичними особливостями. Як показав аналіз, у лісах, по чагарниках, на узліссях зустрічаються 5 видів, на трв’янистих схилах, луках – 5 видів, на вологих луках, у сирих місцях – також 5 видів. Ще 2 види приурочені до боліт. П’ять видів з родини Розових зустрічаються на сухих схилах та пісках, по берегах річок. Чотири види частіше трапляються на полях, засмічених місцях, біля доріг.

Таблиця 2. Біоморфологічні та ценотичні особливості видів дикорослих рослин родини Rosaceae флори Бистрицької улоговини

№ пп	Вид	Життєва форма	Флороценотип
1.	Суниці мускусні Fragaria moschata Duch.	Гемікриптофіт	Неморальний
2.	Суниці зелені, полуниці F.viridis Duch.	Гемікриптофіт	Неморальний
3.	Суниці лісові F.vesca L.	Гемікриптофіт	Неморальний
4.	Вовче тіло звичайне Comarum palustre L.	Гемікриптофіт	Болотний
5.	Перстач гусячий Potentilla anserina L.	Гемікриптофіт	Лучно-болотний
6.	Перстач повзучий P.reptans L.	Гемікриптофіт	Лучно-болотний
7.	Перстач прямостоячий P.erecta Hampe	Геліофіт	Лучний
8.	Перстач вейсенбурзький P.leucopolitana P.G. Műll.	Гемікриптофіт	Лучно-степовий
9.	Перстач сірий P.canescens Bess.	Гемікриптофіт	Рудерально-сегетальний
10.	Перстач сріблястий P.argentea L.	Гемікриптофіт	Рудерально-сегетальний
11.	Перстач неблискучий P.impolita Wahlenb.	Гемікриптофіт	Рудерально-сегетальний
12.	Перстач норвезький P.norvegica L.	Терофіт	Рудерально-сегетальний
13.	Вальдштейнія гравілатоподібна Waldsteinia geoides Willd.	Гемікриптофіт	Неморальний
14.	Гравілат річковий Geum rivale L.	Гемікриптофіт	Лучно-болотний
15.	Гравілат міський G.urbanum L.	Гемікриптофіт	Рудерально-сегетальний
16.	Гравілат алепський G.allepicum Jacq.	Гемікриптофіт	Рудерально-сегетальний
17.	Гадючник звичайний Filipendula vulgaris Moench	Гемікриптофіт	Лучно-степовий
18.	Гадючник в’язолистий F.ulmaria Mixim.	Гемікриптофіт	Лучно-болотний
19.	Приворотень гірський Alchimilla monticola Opiz	Гемікриптофіт	Лучний
20.	Приворотень стрункий A.gracilis Opiz	Гемікриптофіт	Лучний
21.	Приворотень гостролопатевий A.acutiloba Opiz	Гемікриптофіт	Лучний
22.	Приворотень зарубчастий A.sub>renata Bus.	Гемікриптофіт	Неморальний
23.	Парило звичайне Agrimonia eupatoria L.	Гемікриптофіт	Лучно-степовий
24.	Родовик лікарський Sanguisorba officinalis L.	Гемікриптофіт	Лучно-болотний
25.	Чорноголовник родовиковий Poterium sanguisorba L.	Гемікриптофіт	Лучно-степовий
26.	Таволжник звичайний Aruncus vulgaris Raf.	Хамефіт	Неморальний
27.	Груша звичайна Pyrus communis L.	Фанерофіт	Неморальний
28.	Яблуня лісова Malus sylvestris Mill.	Фанерофіт	Неморальний
29.	Горобина звичайна Sorbus aucuparia L.	Фанерофіт	Бореальний
30.	Берека Sorbus torminalis Crantz	Фанерофіт	Неморальний
31.	Глід чашечковий Crataegus calycina Peterm.	Фанерофіт	Неморальний
32.	Глід зглажений Crataegus levigata DC	Фанерофіт	Неморальний
33.	Малина Rubus idaeus L.	Фанерофіт	Неморальний
34.	Ожина сиза Rubus caesius L.	Хамефіт	Бореальний
35.	Ожина шорстка Rubus hirtus Waldst et Kit.	Хамефіт	Бореальний
36.	Шипшина зарубчаста Rosa crenatula Chrshan.	Фанерофіт	Неморальний
37.	Шипшина польова Rosa agrestis Savi	Фанерофіт	Рудеральний
38.	Шипшина дрібноквіткова Rosa micrantha Smith	Фанерофіт	Рудеральний
39.	Шипшина щитконосна Rosa corymbifera Borkh.	Фанерофіт	Рудеральний
40.	Шипшина повстиста Rosa tomentosa Smith.	Фанерофіт	Рудеральний
41.	Шипшина чагарникова Rosa dumalis Bechst.	Фанерофіт	Неморальний
42.	Шипшина собача Rosa canina L.	Фанерофіт	Рудеральний
43.	Терен колючий Prunus spinosa L.	Фанерофіт	Неморальний
44.	Черешня дика Cerasus avium Moench.	Фанерофіт	Неморальний
45.	Черемха звичайна Padus avium Mill.	Фанерофіт	Неморальний

Підсумовуючи дані проведеного аналізу за флороценотипами, ми виявили, що переважають флороценотипи лісових місцезростань, а саме – неморальний – 17 видів і бореальний – 3 види. До лучно-болотного належить 6 видів, лучного і лучностепового по 4 види. До видів синантропної флори, тобто рудерально-сегетального флороценотипу належить 9 видів. Види неморального флороценотипу зустрічаються переважно в широколистяних лісових ценозах, по чагарниках та на узліссі, лучні види – на луках, сінокосах, пасовищах. Види синантропної флори найчастіше трапляються вздовж доріг, біля стежок, на берегах річок, біля осель, на засмічених місцях, пустирях, на полях та городах.

Мал. 2. Співвідношення флороценотипів серед дикорослих представників родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини

За класифікацією життєвих форм Раункієра, 24 досліджуваних види рослин належать до гемікриптофітів. Це рослини, у яких бруньки відновлення зимою розташовані на рівні ґрунту і їх захищають рештки відмерлих вегетативних органів та сніг. Це багаторічні, переважно розеткові або напіврозеткові рослини. Деякі з них мають підземні кореневища. Сімнадцять видів – є фанерофітами. Це – види, у яких бруньки відновлення в зимовий період перебувають високо над землею Сюди відносять дерева й високі чагарники. Три види є хамефітами, тобто видами, бруньки відновлення яких взимку знаходяться невисоко над землею. Один вид – перстач норвезький належить до терофітів. Це одно – або дворічна рослина, у якої після плодоношення відмирають всі вегетативні органи – наземні та підземні.

1 – гемікриптофіти; 2 – фанерофіти; 3 – хамефіти

Мал. 3. Розподіл дикорослих видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини за життєвими формами

Таблиця 3. Екологічні особливості видів дикорослих рослин родини Rosaceae флори Бистрицької улоговини

№ пп	Вид	Відношення до світлового режиму	Вимоги до вмісту солей у ґрунті	Відношення до зволоження ґрунту
1.	Суниці мускусні Fragaria moschata Duch.	Факультативний геліофіт	Евмезотроф	Мезофіт
2.	Суниці зелені, полуниці F.viridis Duch.	Факультативний геліофіт	Евмезотроф	Мезофіт
3.	Суниці лісові F.vesca L.	Факультативний геліофіт	Евмезотроф	Мезофіт
4.	Вовче тіло звичайне Comarum palustre L.	Геліофіт	Евтроф	Гігрофіт
5.	Перстач гусячий Potentilla anserina L.	Геліофіт	Мезотроф	Мезогігрофіт
6.	Перстач повзучий P.reptans L.	Геліофіт	Мезотроф	Мезогігрофіт
7.	Перстач прямостоячий P.erecta Hampe	Геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
8.	Перстач вейсенбурзький P.leucopolitana P.G. Műll.	Геліофіт	Евмезотроф	Мезоксерофіт
9.	Перстач сірий P.canescens Bess.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
10.	Перстач сріблястий P.argentea L.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
11.	Перстач неблискучий P.impolita Wahlenb.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
12.	Перстач норвезький P.norvegica L.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
13.	Вальдштейнія гравілатоподібна Waldsteinia geoides Willd.	Сціофіт	Евмезотроф	Мезофіт
14.	Гравілат річковий Geum rivale L.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезогігрофіт
15.	Гравілат міський G.urbanum L.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
16.	Гравілат алепський G.allepicum Jacq.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
17.	Гадючник звичайний Filipendula vulgaris Moench	Геліофіт	Евмезотроф	Мезоксерофіт
18.	Гадючник в’язолистий F.ulmaria Mixim.	Факультативний геліофіт	Евмезотроф	Гігрофіт
19.	Приворотень гірський Alchimilla monticola Opiz	Геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
20.	Приворотень стрункий A.gracilis Opiz	Геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
21.	Приворотень гостролопатевий A.acutiloba Opiz	Геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
22.	Приворотень зарубчастий A.sub>renata Bus.	Геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
23.	Парило звичайне Agrimonia eupatoria L.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
24.	Родовик лікарський Sanguisorba officinalis L.	Геліофіт	Мезотроф	Мезогігрофіт
25.	Чорноголовник родовиковий Poterium sanguisorba L.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
26.	Таволжник звичайний Aruncus vulgaris Raf.	Сціофіт	Мезотроф	Мезофіт
27.	Груша звичайна Pyrus communis L.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
28.	Яблуня лісова Malus sylvestris Mill.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
29.	Горобина звичайна Sorbus aucuparia L.	Сціофіт	Олігомезотроф	Мезофіт
30.	Берека Sorbus torminalis Crantz	Сціофіт	Мезотроф	Мезофіт
31.	Глід чашечковий Crataegus calycina Peterm.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
32.	Глід зглажений Crataegus levigata DC	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
33.	Малина Rubus idaeus L.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
34.	Ожина сиза Rubus caesius L.	Сціофіт	Мезотроф	Мезофіт
35.	Ожина шорстка Rubus hirtus Waldst et Kit.	Сціофіт	Мезотроф	Мезофіт
36.	Шипшина зарубчаста Rosa crenatula Chrshan.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
37.	Шипшина польова Rosa agrestis Savi	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
38.	Шипшина дрібноквіткова Rosa micrantha Smith	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
39.	Шипшина щитконосна Rosa corymbifera Borkh.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
40.	Шипшина повстиста Rosa tomentosa Smith.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
41.	Шипшина чагарникова Rosa dumalis Bechst.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
42.	Шипшина собача Rosa canina L.	Геліофіт	Мезотроф	Мезоксерофіт
43.	Терен колючий Prunus spinosa L.	Факультативний геліофіт	Мезотроф	Мезофіт
44.	Черешня дика Cerasus avium Moench.	Сціофіт	Мезотроф	Мезофіт
45.	Черемха звичайна Padus avium Mill.	Сціофіт	Мезотроф	Мезофіт

За відношенням до зволоження ґрунту серед трав’янистих представників родини Розових переважають мезофіти, тобто види рослин, що зустрічаються на помірно зволожених ґрунтах – 26 видів, або 57,8%, і мезоксерофіти, тобто види рослин, що зустрічаються як на помірно зволожених, так і на сухих ґрунтах – 13 видів. До мезогігрофітів належать 4 види. Ці рослини найчастіше зустрічаються у вологих та заболочених місцезростаннях. Два види є гігрофітами. Це вологолюбні рослини, приурочені до боліт.

1 – мезофіти; 2 – мезоксерофіти; 3 – мезогігрофіти; 4 – гігрофіти

Мал. 4. Розподіл дикорослих видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини за відношенням до вологості ґрунту

За відношенням до режиму освітленості більшість досліджуваних видів рослин належать до геліофітів, тобто світлолюбних рослин відкритих місцезростань – 22 види, 15 видів є факультативними геліофітами, тобто зустрічаються і на відкритих місцях і на узліссях чи по чагарниках. Вісім видів є сціофітами, тобто рослинами затінених лісових місцезростань.

1 – геліофіти; 2 – факультативні геліофіти; 3 – сціофіти

Мал. 5. Розподіл дикорослих видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини за відношенням до освітленості

За вимогами до узагальненого сольового вмісту у ґрунті серед представників родини Розових у флорі Бистрицької улоговини переважають мезофіти, частка яких складає 80%. На другому місці стоїть група евмезотрофів – 15,6%. По одному виду належить до олігомезотрофів і евтрофів.

5. Фармакологічні властивості лікарських видів із родини rosaceae, їх використання та охорона

5.1 Охорона та використання дикорослих видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини

Серед трав’янистих видів родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини відсутні види, занесені до Червоної книги України. Проте, серед них є чотири види, занесені до регіонального червоного списку. Це – вовче тіло звичайне, перстач білий, гадючник звичайний та гадючник в’язолистий. Це цінні лікарські рослини, запаси яких у місцевій флорі незначні, тому їх необхідно берегти та контролювати їх чисельність. Пропонуємо також ввести ці види лікарських рослин в культуру і використовувати для лікувальних цілей культивовані рослини.

Переважна більшість досліджуваних видів є цінними лікарськими рослинами, які використовуються науковою та народною медициною. Серед Розових є також їстівні види рослин, вітамінні, медоносні, фарбувальні та декоративні види.

Таблиця 4. Практичне значення представників родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини

№ пп	Вид	Лікарські рослин	Вітамінні рослини	Їстівні рослини	Декора-тивні рослини
1.	Суниці мускусні Fragaria moschata Duch.	+	+	+
2.	Суниці зелені, полуниці F.viridis Duch.	+	+	+
3.	Суниці лісові F.vesca L.	+	+	+
4.	Вовче тіло звичайне Comarum palustre L.	+			+
5.	Перстач гусячий Potentilla anserina L.	+	+	+
6.	Перстач повзучий P.reptans L.	+
7.	Перстач прямостоячий P.erecta Hampe	+	+
8.	Перстач вейсенбурзький P.leucopolitana P.G. Műll.	+
9.	Перстач сірий P.canescens Bess.	+
10.	Перстач сріблястий P.argentea L.	+
11.	Перстач неблискучий P.impolita Wahlenb.	+	+
12.	Перстач норвезький P.norvegica L.	+	+
13.	Вальдштейнія гравілатоподібна Waldsteinia geoides Willd.	+	+		+
14.	Гравілат річковий Geum rivale L.	+	+		+
15.	Гравілат міський G.urbanum L.	+	+	+
16.	Гравілат алепський G.allepicum Jacq.	+	+
17.	Гадючник звичайний Filipendula vulgaris Moench	+
18.	Гадючник в’язолистий F.ulmaria Mixim.	+
19.	Приворотень гірський Alchimilla monticola Opiz	+	+
20.	Приворотень стрункий A.gracilis Opiz	+
21.	Приворотень гостролопатевий A.acutiloba Opiz	+
22.	Приворотень зарубчастий A.sub>renata Bus.	+
23.	Парило звичайне Agrimonia eupatoria L.	+	+
24.	Родовик лікарський Sanguisorba officinalis L.	+
25.	Чорноголовник родовиковий Poterium sanguisorba L.	+
26.	Таволжник звичайний Aruncus vulgaris Raf.	+			+
27.	Груша звичайна Pyrus communis L.		+	+	+
28.	Яблуня лісова Malus sylvestris Mill.	+	+	+	+
29.	Горобина звичайна Sorbus aucuparia L.	+	+	+	+
30.	Берека Sorbus torminalis Crantz	+	+	+	+
31.	Глід чашечковий Crataegus calycina Peterm.	+	+	+	+
32.	Глід зглажений Crataegus levigata DC	+	+	+	+
33.	Малина Rubus idaeus L.	+	+	+
34.	Ожина сиза Rubus caesius L.	+	+	+
35.	Ожина шорстка Rubus hirtus Waldst et Kit.	+	+	+
36.	Шипшина зарубчаста Rosa crenatula Chrshan.	+	+		+
37.	Шипшина польова Rosa agrestis Savi	+	+		+
38.	Шипшина дрібноквіткова Rosa micrantha Smith	+	+		+
39.	Шипшина щитконосна Rosa corymbifera Borkh.	+	+		+
40.	Шипшина повстиста Rosa tomentosa Smith.	+	+		+
41.	Шипшина чагарникова Rosa dumalis Bechst.	+	+		+
42.	Шипшина собача Rosa canina L.	+	+		+
43.	Терен колючий Prunus spinosa L.	+	+
44.	Черешня дика Cerasus avium Moench.	+	+	+	+
45.	Черемха звичайна Padus avium Mill.	+	+	+	+

Як видно з таблиці 4, родина Розових має дуже важливе господарське значення, зокрема 44 види цієї родини мають лікувальні властивості, 32 види – вітамінні, 15 видів є їстівними і 19 видів – декоративними.

5.2 Ботаніко-фармакологічні властивості найбільш поширених видів та їх застосування

Більшість видів лікарських рослин широко розповсюджені і їх можна використовувати як лікувальну сировину.

Особливо цінними лікарськими рослинами є наступні види.

Перстач прямостоячий, калган – Potentilla erecta Hampe

Багаторічна трав’яниста рослина 15–50 см заввишки з товстим, коротким потовщеним кореневищем. Квітконосні стебла виходять з пазух прикореневих, зібраних у пучок листків. Стебла висхідні або прямостоячі, у верхній частині вил часто розгалужені, коротко опушені, листорозміщення чергове. Стеблові листки зелені, трійчасті, з великими парними прилистками, сидячі, з клиноподібно-видовженими надрізано-пилчастими догори листочками. Прикореневі листки 3–5-пальчасті, черешкові. Квітки на довгих квітконіжках, поодинокі, правильні, з подвійною вільно пелюстковою оцвітиною. Чашечка з чотирма вузькими частками і під чашею, волосиста. Пелюсток чотири. Вони блідо-жовті, обернено-яйцеподібні, виїмчасті, трохи довші від чашечки. Тичинок 15–20, маточок багато, зав’язь верхня. Плід складається з багатьох горішко подібних сім’янок.

Калган зростає в соснових та мішаних лісах, на лісових полянах і суходільних луках, на окраїнах боліт. Це світлолюбна рослина. Цвіте у червні-вересні. В кореневищах перстачу прямостоячого є дубильні речовини, флобафени, кристалічний ефір торментол, тритерпенові сапоніни, хінна і елагова кислоти, крохмаль, віск, смолисті речовини й сліди ефірної олії та мінеральні речовини.

Кореневища перстачу прямостоячого використовують у науковій та народній медицині, як в’яжучий, кровоспинний і бактерицидний засіб, при запальних процесах шлунково-кишкового тракту, при дизентерії, кровотечах різного характеру, зовнішньо – при опіках, екземах та інших нашкірних хворобах. Використовують кореневище перстачу також і в гомеопатії.

Перстач прямостоячий має також харчове, форбувальне та косметичне застосування.

Гравілат міський – Geum urbanum L.

Багаторічна трав’яниста рослина 40–60 см заввишки з прямостоячими, м’яковолосистими стеблами. Прикореневі листки ліроподібно-перистороздільні, з великою ниркоподібною верхівковою часткою і меншими округло-яйцеподібними бічними сегментами. Стеблові листки чергові, трироздільні, як і прикореневі, притиснутоволосисті. Прилистки великі. Листочки по краю надрізано-зубчасті, з великим верхнім сегментом. Квітки прямостоячі, дрібні, правильні, розміщені на верхівках стебел, з подвійною вільнопелюстковою оцвітиною. Чашолистків та листочків підчаші по п’ять. Пелюсток п’ять. Вони жовті, обернено яйцеподібні. Тичинок і маточок багато, стовпчики верхівкові, зчленовані у верхній частині. Зав’язі верхні. Плід – збірний, складається з численних горішкоподібних сім’янок з довгим, на верхівці загнутим носиком.

Зустрічається в листяних, рідше мішаних лісах, іноді серед чагарників, по засмічених місцях, вздовж доріг. Це тіньовитривала рослина. Цвіте в травні-червні.

Усі частини рослини містять дубильні речовини, ефірну олію і смоли. Крім того, в коренях виявлено глікозид геїн, а в траві – гіркі речовини, слиз та інші сполуки.

Галенові препарати гравілату міського мають протизапальні, відхаркувальні, жовчогінні, знеболюючі, седативні, кровоспинні і ранозагоювальні властивості.

Гравілат міський – лікарська, харчова, фарбувальна рослина. У народній медицині використовують кореневища і корені гравілату, як протизапальний й антисептичний засіб. Листя гравілату містять вітамін С і придатні для приготування салатів, зелених борщів, супів.

Гадючник звичайний – Filipendula vulgaris Moench.

Багаторічна трав’яниста рослина 30–80 см заввишки з тонким кореневищем, з веретеноподібними або майже кулястими бульбами. Стебло одне або кілька, прямостояче, нерозгалужене, слабооблистнене. Прикореневі листки зібрані в розетку, переривчасто-перисторозсічені, мають до 20 пар видовжених, глибоконадрізаних або перистозубчастих бокових часток. Стеблові листки нечисленні, з великими прилистками, що зрослися черешками. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, зібрані в кінцеву багатоквіткову волоть. Оцвітина подвійна, шестипелюсткова, чашечка вільна. Віночок з вільних, зовні рожевих пелюсток. Тичинок багато, маточок 5–15, зав’язь верхня. Плід – складна листянка.

Гадючник звичайний зустрічається у мішаних лісах на галявинах, узліссях, у чагарниках. Це тіньовитривала рослина. Цвіте у червні-липні.

Усі частини рослини містять дубильні речовини і глікозид гаультерин. В коренях, крім цього, є крохмаль, а в траві – аскорбінова кислота, ефірна олія і флавонова сполука гіперин.

Гадючник звичайний відноситься до лікарських, харчових, медоносних, дубильних, фарбувальних рослин.

Рослина використовується у науковій та народній медицині як в’яжучий, потогінний та сечогінний засіб. Використовують при подаграх, ревматизмах, при болях у шлунку.

Кореневі бульби гадючника шестипелюсткового, що містять багато крохмалю, вживають у їжу. Гадючник – добрий літній медонос та пилконос.

Парило звичайне – Agrimonia eupatoria L.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, заввишки до 80 см, опушене. Листки переривчасто пірчасті, переважно зібрані в прикореневу розетку. Квітки золотаво-жовті, зібрані в довгу колосовидну китицю. Плоди – горішки з виростами-причіпками, завдяки чому рослина отримала народну назву «реп’яшок». Цвіте у червні-серпні, плодоносить в кінці липня-серпні. Рослина є досить поширеною на пасовищах, на схилах горбів, у чагарниках.

Трава парила звичайного містить до 5% дубильних речовин, ефірну олію, стероїдні сапоніни, кумарини, гіркоти, органічні кислоти, холін, вітамін С, нікотинову кислоту, вітаміни групи В, сліди алкалоїдів та значну кількість кремнезему.

Для виготовлення ліків використовують траву парила звичайного, яку збирають під час цвітіння.

Галенові препарати парила звичайного мають в’яжучі й сечогінні властивості. Збуджують апетит і рефлекторно посилюють секрецію травних залоз, сприяють нормалізації обміну речовин, виявляють кровоспинні й слабкі жовчогінні властивості. Експериментально підтверджено й глистогінні властивості речовини. Зовнішньо настій парила вживають при запальних процесах порожнини рота і верхніх дихальних шляхів, для лікування ран, пролежнів і виразок, при фурункулах і дерматитах, для спинення паренхіматозних кровотеч, при геморої. Використовують парило звичайне і в гомеопатії.

Висновки

У флорі Бистрицької улоговини виявлено 45 видів дикорослих рослин з родини Rosaceae, що належать до 19 родів. Найбільшим за кількістю видів є рід перстач – 8 видів. На другому місці у родовому спектрі розташований рід шипшина – 7 видів, на третьому – рід приворотень – 4 види.

Дикорослі види родини Розових відзначаються різноманітними еколого-ценотичними особливостями. Переважають рослини лісових фітоценозів. До неморального флороценотипу належать 17 видів. В лучно-болотних ценозах зустрічається 6 видів, в лучних – 4 види і лучно-степових – 4 види. До видів синантропної флори, тобто рудерально-сегетального флороценотипу належить 9 видів.

За відношенням до зволоження ґрунту переважають мезофіти – 26 видів, або 57,8%, і мезоксерофіти – 13 видів. До мезогігрофітів належать 4 види. Два види є гігрофітами.

За відношенням до режиму освітленості більшість досліджуваних видів рослин належать до геліофітів – 22 види, 15 видів є факультативними геліофітами. Вісім видів є сціофітами.

За класифікацією життєвих форм Раункієра, переважна більшість досліджуваних рослин належать до гемікриптофітів; 17 видів, або 37,8% – до фанерофітів; 3 види – до хамефітів Один вид – перстач норвезький належить до терофітів.

Більшість трав’янистих видів рослин з родини Rosaceae мають важливе практичне значення як лікарські, харчові, вітамінні, декоративні, медоносні рослини. Переважна більшість видів у флорі Бистрицької улоговини є досить поширеними рослинами, тому їх можна використовувати при дотриманні загальноприйнятих вимог щодо їх заготівлі.

Серед досліджуваних видів виявлено три види, занесені до регіонального червоного списку. Це – вовче тіло звичайне, перстач білий, гадючник звичайний та гадючник в’язолистий Maxim.). Це цінні лікарські рослини, запаси яких у місцевій флорі незначні, тому їх необхідно берегти та контролювати їх чисельність.

Література

Береговий П.М. Геоботаніка. – Київ: Радянська школа, 1966. – 208 с.

Визначник рослин України. Київ: Урожай, 1965. – 875 с.

Визначник рослин Українських Карпат. – Київ: Наукова думка, 1977. – 434 с.

Вісюліна О.Д. Дикоростучі лікарські рослини. – Київ: Здоров’я, 1953. – 20 с.

Воїнственський М.А. Природно-заповідний фонд України. – Київ: Урожай, 1986. – 356 с.

Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – 304 с.

Голубець М.А., Малиновський К.А. Рослинність // Природа Українських Карпат. – Львів: Вид-во Львів.ун-ту, 1968. – С. 125–159.

Жизнь растений – том 1 – 6, Москва: Просвещение, 1980–1982.

Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини.-К.: Урожай, 1971. – 96 с.

Заверуха Б.В. Флора Волыно-Подолии и ее генезис. – Київ: Наукова думка, 1985. – 192 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. – Київ: Здоров’я, 1973. – 447 с.

Клеопов Ю.Д. Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР. – Київ: Наукова думка, 1990. – 352 с.

Кожухов Г.М. Культивовані і дикорослі лікарські рослини. – Київ: Наукова думка, 1971. – 248 с.

Кононенко В.І. Мій рідний край – Прикарпаття. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 376 с.

Малиновський К.А. Охорона природи західних областей УРСР. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 274 с.

Мельник В.И. Редкие виды флоры равнинных лесов Украины. – Киев: Фитосоциоцентр, 2000. – 212 с.

Мілкіна Л.І. Ботанічні резервати і пам’ятки природи Івано-Франківської області // Охорона природи Українських Карпат та прилеглих території. – К.: Наукова думка, 1980. – С. 142–193.

Мілкіна Л.І. Асоціації листяних лісів Українських Карпат // Укр. ботан. журн. – 1987. – 44, №6. – С. 36–38.

Морозюк С.С., Протопова В.В. Трав’янисті рослини. – Київ: Урожай, 1986. – 182 с.

Носаль І. Від рослини до людини. – Київ: Наукова думка, 1992. – 482 с.

Определитель высших растений Украины. – Киев: Наук.думка, 1987. – 548 с.

Охорона природи Українських Карпат та прилелих територій. – Київ: Наукова думка, 1980. – 264 с.

Природа Івано – Франківської області / Під ред. Геренчука К.І. – Львів: Вища школа, 1973. – 160 с.

Природно – заповідні території та об’єкти Івано-Франківщини. – Брошнів: Таля, 2000. – 418 с.