Поняття ризику в менеджменті та його класифікація

Поняття ризику в менеджменті та його класифікація.

1.2.Поняття ризику в менеджменті та його класифікація.

Детерміновані ситуації, коли відсутній ризик, зустрічаються в людській діяльності та, зокрема, в економіці досить рідко. Біль­шість невизначених подій, що спричиняють ризик, є неповністю прогнозованими та контрольованими, їх неможливо усунути, а тому навіть на перший погляд досить ефективні рішення можуть призвести до значних збитків. Неможливо повністю звільнитися від ризику: намагаючись позбутися однієї ризикованої ситуації, можна потрапити у іншу. Навіть абсолютна бездіяльність у еко­номічному житті спряжена з ризиком невикористаних можли­востей.

Невизначеність призводить до ризику через відсутність пов­ної інформації та неможливість точного передбачення. Суттєво впливати на його виникнення можуть такі чинники як погодні умови, науково-технічний прогрес, ринковий попит і ціни на товари тощо. Ризик виникає тоді, коли приймається рішення з кількох можливих, і є непевність в тому, що воно, це рішення, призведе до найефективніших наслідків.

Призначення аналізу ризику—дати потенційним партнерам необхідні дані, переконавшись у цьому самому, для прийняття рішень стосовно доцільності участі у певній економічній діяльності (проекті) і передбачити заходи захисту від можливих збитків.

Аналізувати, ідентифікувати, оцінювати та оптимізувати сту­пінь ризику в менеджменті, зокрема, необхідно:

• перед прийняттям стратегічних, інноваційних, інвестиційних рішень;

• при стабілізації портфеля після здійснення угод, що впли­вають на ступінь ризику;

• при профілактичній діагностиці портфеля, котра прова­диться одночасно з інвентаризацією, аудитом тощо;

• при необхідності одержання кредитів та залученні інвес­тиційних засобів;

• при прогнозуванні кон'юнктури і поведінки сторін;

• при маркетингових дослідженнях вироблюваних товарів та послуг (прогноз попиту, поведінка споживачів);

• при пошуках аргументів в конфліктних ситуаціях;

• при керуванні чужим портфелем (трастові компанії);

• при здійсненні діяльності у сфері аудиту (менеджменту), консалтингу тощо.

У літературі з економіки та теорії бізнесу, а також у практиці приватного підприємництва часто можна зустрітися з термінами «високий ризик» або «низький ризик», коли йдеться про різні рівні ризику. Рівень ризику залежить від співвідношєеіня мас­штабу очікуваних втрат (збитків) до обсягу майна підприємця чи фірми, а також від імовірності настання збитків. Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі інвестиції, коли ймо­вірність настання збитків близька до нуля, а розмір збитків по відношенню до наявного майна невеликий.

Посилення впливу ризику—це насправді зворотний бік свободи підприємництва, своєрідна плата за неї. Під час роз­витку ринкових відносин в Україні безумовно буде посилю­ватися конкуренція. Щоб вижити за цих умов, необхідно впро­ваджувати нові технології і технічні новинки, йти на сміливі, нетрадиційні дії, які, в свою чергу, підвищують ризик. Отже, необхідно навчитися прогнозувати події, оцінювати еконо­мічний ризик, йти на нього, але не переходити допустимих меж.

Слід підкреслити, що підприємницька діяльність завжди об-тяжена ризиком.

Джерелом невизначеності, що призводить до ризику, є всі стадії виробничого процесу—від купівлі і доставлення сиро-

вини, матеріалів, комплектуючих виробів до продажу продукції. Взаємозв'язок між ризиком і прибутком має фундаментальне значення для глибокого розуміння підприємництва та розробки ефективних методів менеджменту.

Так, зокрема, провідним принципом у діяльності комер­ційних банків є прагнення отримати найбільші прибутки. Але це прагнення зіштовхується з можливістю зазнати збитків. Ризик є вартісним виразом імовірної події, що призведе до збитків. Ризик виникає через відхилення фактичних даних від оціночних щодо сьогоднішнього стану і майбутнього роз­витку. Ці відхилення можуть бути як сприятливими так і не­сприятливими, бо кожному шансу щодо одержання прибутку протистоїть можливість зазнати збитків. Отже, отримати при­буток можна лише в тому випадку, якщо можливості зазнати збитків (втрат), тобто ризик, будуть передбачені заздалегідь (зважені) та підстраховані.

Виправданий ризик — необхідний атрибут у стратегії та прак­тиці ефективного менеджменту. Прогностичний та індикативний сенс планів та економічних рішень, що містять ідею ризику, може бути виявлений лише розробкою та застосуванням методів його врахування та вимірювання.

У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, виникає питання:

що означає виправданий (допустимий) ризик, де проходить межа, що відділяє допустимий ризик від нерозумного. Відпо­вісти на ці запитання означає, що треба знайти рівень «прийнят­ного ризику», кількісну та якісну оцінки конкретних ризи­кованих рішень.

Об'єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно не відомі.

Пiд суб'єктом ризику розуміють особу (індивід або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об'єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об'єкта ризику.

Джерело ризику—це чинники (явища, процеси), які спри­чиняють невизначеність результатів (конфліктність).

Під інформаційною ситуацією будемо розуміти певний ступінь градації невизначеності знаходження середовища в одному із станів заданої множини, якою володіє суб'єкт управління (ме­неджер) в момент прийняття рішення.

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови:

наявність невизначеності; наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидністю вибору); зацікавленість у результатах; можливість оцінити наявні альтернативи — прийняти рішення.

Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних чинників відносять такі, що не залежать без­посередньо від фірми та менеджерів (суб'єктів прийняття рі­шень): інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, мож­лива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.

До суб'єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб'єкт прийняття відповідних рішень (безпосередньо мене­джерів, фірму): виробничий потенціал, технологічне забезпечен­ня, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, ступінь кооперативних зв'язків, рівень техніки безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб'єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо. Так, зокрема, від типу контракту залежить ступінь ризику та розмір винагороди після завершення конт-

ракту. Сподівання на максимальний прибуток, з одного боку, і страх підприємницького ризику—з іншого, переконують, що успіх у менеджменті можливий лише для тих, хто добре володіє обраною галуззю діяльності, на високому професій­ному рівні вирішує задачі, що постають, хто мислить неор­динарно і в змозі творчо застосувати знання у реальній еконо­мічній і фінансовій ситуаціях.

З аналізом ризиків щільно пов'язаний ще один аспект проблем менеджменту, зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в змозі постійно відбирати лише обтяжені незначним ризиком інвестиційні проекти (в нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає питання: як повинен бути ком­пенсований той чи інший рівень (ступінь) ризику? Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої «премії за ризик», котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне отримати інвестор понад той рівень, котрий можуть принести безризикові інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) пови­нен зростати пропорційно ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.

Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зрос­тання не загального ступеня ризику за проектом, а лише сис­тематичного (ринкового) ризику, що визначається за допо­могою коефіцієнта бета (р), оскільки несистематичний ризик пов'язаний в основному з впливом суб'єктивних чинників. Основу такої залежності тлумачить так звана «модель надій­ності ринку».

Кількісні методи оцінювання ризику та методи його моде­лювання і оптимізації розглядаються у подальших викладках.

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ РИЗИКУ

Діяльність менеджерів обтяжена ризиком. Він може бути меншим чи більшим, але зовсім уникнути його неможливо. Значний успіх без ризику — утопія. Ризик визначається багатьма причинами, наведемо деякі з них.

По-перше, науково-технічний прогрес (НТП) формує нову систему орієнтацій людини, радикально змінює предметне се­редовище, у якому вона живе. Якісно іншими стають значення та співвідношення продуктивної інноваційної діяльності. Ство­рюється атмосфера гострої потреби в новаторських, сміливих рішеннях, відбувається пошук принципово нових, що раніше не використовувалися, неординарних шляхів розв'язання склад­них сучасних задач. За таких умов менеджери різних рівнів управління вимушені йти на ризик.

НТП надає діяльності багатьох менеджерів творчого харак­теру. Тобто ризик пов'язаний з творчою діяльністю, що характе­ризується неповторністю, оригінальністю, унікальністю, зумовле­ний суттю творчого процесу, особливостями впровадження нового у практику, необхідністю розв'язування суперечностей між подія­ми та процесами, що з'являються у суспільстві і старими спо­собами соціального регулювання.

По-друге, середовище діяльності людей все більше стає рин­ковим, що вносить додаткові елементи невизначеності, розширює межі ризикованих ситуацій. За цих умов виникає недетер-мінованість та невпевненість щодо отримання кінцевого резуль­тату, а, отже, зростає і ступінь ризику.

Ринок — досить жорстка система, що вимагає від кожного великої фізичної та інтелектуальної віддачі. Конкуренція не визнає кволих. У США, наприклад, щорічно створюється 10,5 млн нових фірм і 80 % з них стає банкрутами протягом першого ж року існування.

По-третє, діяльність багатьох людей набуває підприємниць­ких рис. А підприємець (менеджер) обов'язково ризикує. Тому йому притаманні такі риси як незалежність та нестандартність дій, новації щодо досягнення мети, сміливість та винахід­ливість, орієнтація на досягнення якомога кращих результатів.

Форми прояву підприємництва здебільшого носять індиві­дуальний характер.

Це характерно для ситуацій, пов'язаних з ризиком, коли людина виходить за вузькі межі стереотипів. Ризик — це жорст­ка перевірка особистих якостей, професійності, здатності вірно орієнтуватися в оточуючому нас світі.

Власне ризик залучає підприємця до системи природного добору через гостру конкурентну боротьбу.

По-четверте, на порядку дня стає питання глобального ри­зику. Він пов'язаний зі зростаючою небезпекою самознищення цивілізації як наслідку якоїсь катастрофи (про неї нагадує Чорно­бильська АЕС, небезпека ядерної війни), екологічної небезпеки (внаслідок забруднення оточуючого середовища), вичерпання ре­сурсів (енергетичної кризи), продовольчої проблеми (у зв'язку з нарощуванням дефіциту продовольства та пов'язаних з цим хвороб та епідемій), несприятливої демографічної ситуації (у зв'язку з неконтрольованим зростанням чи зменшенням кіль­кості населення).

На рис. 1.7. наведена схема, за якою можна аналізувати ри­зик, зумовлений внутрішніми та зовнішніми, по відношенню до об'єкта (господарської системи), причинами.

>

Причини виникнення невизначеності та зумовленого нею ризику поділяються на три групи [II].

Перша група. Більшість пов'язаних з економікою процесів є принципово індетермінованими. Таким, наприклад, є науково-технічний прогрес, хід якого неможливо точно спрогнозувати. Важко передбачити також різні природні явища, зміни клімату, розвиток смаків споживачів тощо.

Друга група. Це економічно оптимальна неповнота інфор­мації, бо іноді більш доцільно працювати з неповною інфор-

мацією, ніж збирати вкрай високовартісну практично повну інформацію. До цієї групи можна віднести і неповноту інфор­мації, обумовлену обмеженістю потужностей для її обробки, оскільки ця обмеженість пояснюється економічними причи­нами. Сюди слід віднести і неточності, що виникають з на­ближених методів оцінювання даних, наприклад, вибіркові спо­стереження і експертні оцінки. Зниження цих неточностей теж потребує певних додаткових затрат.

Рис. 1.7. Причини виникнешія економічного ризику

Третя група. Існує, так би мовити, «організована» невизна­ченість чи асиметрія інформації. Вона спричинена тим, що іноді деякі економічні агенти вважають доцільним приховувати деяку частину інформації з економічних, політичних чи з інших при­чин. Наприклад, надто важко прогнозувати можливості зов­нішньоторговельних операцій з стратегічними товарами. Керую­чому органові управління інколи важко оцінити можливості та зусилля підлеглих підрозділів, та навпаки.

Невизначеність ситуації характеризується тим, що вона за­лежить від багатьох змінних чинників —контрагентів, дії яких неможливо спрогнозувати з прийнятною точністю. Впливає на неї також і відсутність чітко визначених цілей та критеріїв їх оцінки, зсуви у суспільних потребах і споживчому попиті, неперед-бачувана поява нових технологій і техніки, зміна кон'юнктури

світового ринку, коригування траєкторії руху економіки з полі­тичної необхідності, непередбачуваність природних явищ тощо.

Під невизначеністю, яка породжує ризик, розуміють си­туацію, коли у деякій мірі відсутня інформація стосовно струк­тури та можливих станів об'єкта та оточуючого середовища.

На схемі, поданій на рис. 1.8, показано, що джерелом неви­значеності може стати кожний елемент та канал зв'язку між елементами, наведеними на ній. Виділяються основні види не­визначеності, породжені прямими зв'язками під час дослідження та керування системою (об'єктом), та другорядні, що відоб­ражають зворотні дії та ефекти.

8.Суб’ект керування (суб’ект ризику)

14 9 13 7

Середовище

2

10

1.Система (об’ект) та її підсистема (об’ект ризику)

4.Суб’ект дослідження

6.Модель системи

(об’екта)

3 5

11 12

Рис. 1.8. Види невизначеності: /—поводження системи та її під­систем; 2—вплив середовища на систему; 3—інформація про систему та середовище; 4—суб'єкт дослідження; 5—процес концептуаліза-ції інформації, одержаної суб'єктом дослідження; 6—модель системи (об'єкта); 7—сприйняття суб'єктом керування моделі системи; 8— суб'єкт управління; 9—керовані дії на систему; 10—вплив системи на середовище; 11—вплив суб'єкта дослідження на систему і середо­вище; 12—вплив моделі системи на суб'єкт дослідження; 13—взаємодія суб'єкта дослідження та суб'єкта керування; 14—вплив системи та середовища на суб'єкт керування. Безперервною лінією показані основні види невизначеності, штриховою —другорядні.

Кожен з цих видів невизначеності породжує комплекс при­таманних йому проблем та передбачає сукупність методів його аналізу. Детальніше про це йдеться у [55].

Якщо в системі управління відсутня однозначна відповідність між вхідною та вихідною керуючою інформацією, то тоді діє чинник інформаційної невизначеності.

Введене нами поняття інформаційної невизначеності не супе­речить усталеній термінології, а лише уточнює її стосовно до соціально-економічних систем управління. Слід зазначити, що в більшості праць поняття невизначеності пов'язується з поняттям імовірності. Основна умова розрахунку ймовірнісних характерис­тик деякого випадкового процесу пов'язується з можливістю про­ведення достатньо багатократних статистичних випробувань. На жаль, можливість проведення таких випробувань у соціально-еко­номічних системах досить обмежена. По-перше, ці об'єкти зна­ходяться в умовах, що безперервно змінюються і самі інтенсивно змінюються. При цьому характер і напрямок змін не завжди мо­жуть бути точно оцінені експериментаторами. Друга складність пов'язана з тим, що до складу об'єктів входять люди. Як окремі люди, так і їх колективи мають систему власних цілей, що можуть не співпадати з цілями експериментаторів. Наявність супереч­ностей у цілях призводить до того, що об'єкт може протидіяти проведенню експериментів, а у випадку їх здійснення — навча­тися і змінювати свою поведінку для більш успішного досягнення своїх цілей. Нарешті, соціально-економічні об'єкти тісно пов'я­зані із зовнішнім середовищем, їх поведінка залежить від пове­дінки багатьох інших об'єктів, від сукупності чинників, які мо­жуть мати і неекономічний характер.

Невизначеність вноситься в процес формування керуючої інформації через інформаційні компоненти. Роль різноманіт­них інформаційних компонент в процесі формування керуючої інформації визначає специфіку впливу невизначеності відпо­відних компонент на невизначеність системи управління в цілому. Так, невизначеність цілей не дозволяє системі управ­ління однозначно оцінювати переважність ситуацій, що вини­кають. Система управління виявляється не в змозі повністю здійснити раціональний, формально оптимальний вибір най­кращого з існуючих в її розпорядженні варіантів поведінки. Невизначеність системи моделей не дозволяє однозначно фор­мувати ланцюжки причинно-наслідкових зв'язків. Відповідно система управління не має можливості точно і однозначно передбачити всі суттєві для неї наслідки різних подій, в тому числі і повні наслідки власних команд. Невизначеність первіс­ної інформації не дозволяє однозначно оцінювати реальну ситуацію на об'єкті керування і в зовнішньому середовищі. Суб'єкт керування не може бути впевненим у тому, що оціню­вання буде вірним і повним.

Але не дивлячись на змінну дію чинника інформаційної невизначеності, будь-яка система управління завжди формує деяку керуючу інформацію, яка повинна впливати на об'єкт і примушувати його діяти для досягнення цілей, які поставив перед собою суб'єкт керування.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИЗИКУ

Формування ринку та ринкової інфраструктури, нових меха­нізмів встановлення господарських зв'язків, розвитку підприєм­ництва, зростання конкуренції вимагають поглиблення теорії економічного ризику, методів його оцінювання та регулювання на всіх рівнях господарювання: державному, регіональному, міс­цевому, галузевому, а також підприємства, цеху, дільниці не­залежно від форми власності.

Конкуренція змушує менеджерів активно вивчати інфор­мацію, щоб уникнути можливих помилок при здійсненні обтя-жених ризиком виробничих, фінансових, комерційних та інших операцій. Зовнішні та внутрішні чинники, що обумовлюють ділову активність за умов ринкової економіки,—динамічні, і частіше всього слідкувати за ними та контролювати їх можна лише за допомогою різних елементів та важелів маркетингу.

Щоб розумно використовувати закони ринку, і не бути його жертвою, слід застосовувати найпередовіші форми аналізу функ­ціонування складових процесу відтворення.

У ринковій економіці існують два види господарського ри­зику—глобальний (наприклад, на рівні держави, регіону) та локальний (на рівні компанії, підприємства). Вони взаємо-обумовлені, впливають один на одного і в той же час дещо автономні, через що можуть стати носіями протилежних тен­денцій. Це проявляється, зокрема, у випадках, коли економічне середовище створює приблизно рівні можливості щодо прояву обох видів ризику.

У ринковій економіці допускається наявність у підприєм­ців (менеджерів) прав самостійно обирати, яку саме продукцію виробляти, встановлювати ціни на неї, а у торгівлі з ураху­ванням собівартості (реалізації) та ринкової кон'юнктури фор­мувати структуру товарів з метою одержання максимального прибутку. Для цього можна використовувати систему узго­дження перспектив щодо збуту продукції з можливостями ресур-созабезпечення та прибутковості за^ товарними групами, що грунтується на «балансі виживання». Його найдоцільніше засто­совувати у комерційній діяльності, якщо при оцінюванні (ран-жуванні) товарів за їх прибутковістю для його складання вико­ристовувати аналіз рентабельності за товарними групами, а при оцінюванні (ранжуванні) продукції щодо перспектив Її реалізації звернутися до методу екстраполяції за середнім тем­пом зростання. Користуючись цим методом, можна також допов­нити розрахунок прибутковості, якщо необхідний більш точний результат при оцінюванні (ранжуванні) товарів за їх прибут­ковістю на майбутній період.

У [41] формулюється поняття підприємницького ризику.

Підприємницький ризик—це ризик, що виникає в резуль­таті будь-яких видів діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.

У цих видах діяльності мають справу з використанням і оборотом матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних (інтелектуальних) ресурсів, тобто ризик пов'язаний з повною чи частковою загрозою втрати цих ресурсів.

Визначають ризик як загрозу зазнати збитків у вигляді додат­кових затрат, непередбачених у прогнозах, проектах, планах, програмах, або ж одержати доходи, менші за очікувані. Причому, якщо затрати необхідні у будь-якому випадку, то збитки є наслідком невизначеності.

Стосовно класифікації ризику у ряді праць запропоновані такі його характеристики.

1. Щодо масштабів та розмірів—глобальний, локальний.

2. Щодо аспектів — психологічний, соціальний, економіч­ний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінова­ний (соціально-економічний).

3. Щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень — з об'єктивною ймовірністю, з суб'єктивною ймовірністю, об'єк­тивно-суб'єктивною ймовірністю.

4. За ступенем (мірою) ризиконасиченості рішень — міні­мальний, середній, оптимальний, максимальний, або допус­тимий, критичний, катастрофічний.

5. За типами ризику—раціональний (обгрунтований), не­раціональний (необгрунтований), авантюрний (азартний).

6. Щодо часу прийняття ризикованих рішень — випере­джуючий, своєчасний, запізнілий.

7. Щодо чисельності осіб, що приймають рішення —, індиві­дуальний, груповий.

8. Щодо ситуації — стохастичний (за умов невизначеності), конкуруючий (за умов конфлікту).

Кожен вид ризику повинен бути детально проаналізований, змодельований, розкладений на елементи, що дозволить у певній мірі зменшити невизначеність ситуації.

Ризик, як правило, поділяють на два типи —динамічний та статичний.

Динамічний ризик — це, зокрема, ризик непередбачуваних (недетермінованих) змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень чи непередбачуваних обставин. Такі зміни можуть призвести як до збитків, так і до додаткових доходів.

Статичний ризик—це ризик втрат реальних активів вна­слідок нанесення збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність організації. Цей ризик може призвести лише до збитків.

Розрізняють також такі основні види ризиків:

виробничий ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх зобов'язань відносно контракту чи договору з іншим суб'єктом економічної діяль­ності;

фінансовий (кредитний) ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов'язань перед інвестором внаслідок використання для фі­нансування діяльності кредиту;

інвестиційний ризик, пов'язаний з можливістю знецінювання інвестиційно-фінансового портфеля, який складається як з влас­них цінних паперів, так і з позичених;

ринковий ризик, пов'язаний з можливим коливанням рин­кових відсоткових ставок, як національної грошової одиниці, так і закордонних курсів валют;

портфельний ризик полягає у ймовірності втрати за окремими типами цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів.

Портфельні ризики підрозділяються на фінансові, ризики ліквідності, систематичні та несистематичні.