Нормативно-правові акти національного права України, як джерело міжнародного економічного права

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ

КОНТРОЛЬНА РАБОТА

з дисципліни «Міжнародне економічне право»

Варіант 10

на тему: «Нормативно-правові акти національного права України як джерело міжнародного економічного права»

Виконав:

Студент 1-го курса

спеціальність «Міжнародна економіка»

Шаль Эдуард Альбертович

Перевірив доц. Веприняк Д.М.

Киев – 2009

План

Вступ

Розділ I. Зв’язок міжнародного економічного права із внутрішніми правами держав

Розділ IІ. Аналіз національного законодавства як джерела МЕП

Розділ IІI. Вдосконалення підприємницької діяльності на зовнішньому ринку за допомогою внутрішніх нормативних актів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розуміння сутності й значення міжнародного права (МЕП) необхідно сьогодні досить широкому колу осіб, оскільки міжнародне право робить вплив практично на всі сфери сучасного життя. Застосування міжнародного права - важлива сторона діяльності всіх тих, хто так чи інакше пов'язаний з міжнародними відносинами. Однак, і ті юристи, які прямо не займаються міжнародними відносинами, періодично зіштовхуються за родом діяльності з нормативними актами міжнародного права й повинні правильно орієнтуватися при прийнятті рішень по такого роду справам. Це ставиться й до слідчих працівників при розслідуванні господарський злочинів міжнародних корпорацій, фірм, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю або оперативними підрозділами, що ведуть боротьбу з тероризмом і міжнародною злочинністю, і до нотаріусів, що засвідчують юридичні дії, що стосуються іноземних громадян, що перебувають на території України, і т.д.

Закінчення другого тисячоріччя сучасної ери в історії людства збігається з початком нового етапу розвитку міжнародного права. Міркування про користь міжнародного права або сумніву в його необхідності переміняються загальним визнанням цієї правової системи як об'єктивна реальність, що існує й розвивається незалежно від суб'єктивної волі людей.

Генеральна Асамблея ООН прийняла в 1989 році резолюцію 44/23 "Десятиліття міжнародного права Організації Об'єднаних Націй". У ній відзначається внесок ООН у сприяння "більше широкому прийняттю й повазі принципів міжнародного права" і в заохочення "прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації". Зізнається, що на даному етапі необхідно зміцнювати верховенство права в міжнародних відносинах, для чого потрібно сприяти його викладанню, вивченню, поширенню й більш широкому визнанню. Період 1990-1999 років проголошений ООН Десятиліттям міжнародного права, у плині якого повинне відбутися подальше підвищення ролі міжнародно-правового регулювання в міжнародних відносинах.

Обрана мною тема контрольної роботи - "Нормативно-правові акти національного права України як джерело міжнародного економічного права" - цікава тим, що дозволяє наочно зрозуміти й простежити формування принципів, традицій і звичаїв економічного співробітництва між народами, що мають різні звичаї, традиції, релігії, державний устрій і т.п., а також визначити зв’язок між МЕП та внутрішніми законами України.

Розділ I. Зв’язок міжнародного економічного права із внутрішніми правами держав

Нормативно-правові акти національного права України відносяться до допоміжних джерел міжнародного економічного права.

Допоміжні джерела міжнародного економічного права – це резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражі, внутрішньодержавні закони, рішення національних судів, доктрини – не є джерелами права, оскільки не вважаються результатом процесу створення міжнародно-правових норм. Так звані допоміжні джерела або є певними стадіями у процесі утворення міжнародно-правових норм, або впливають на перебіг зазначеного процесу, або допомагають встановити існування чи зміст норми міжнародного права.

Міжнародне економічне право тісно взаємодіє з національними правовими системами держав, які можна об'єднати узагальненим терміном «внутрішнє право».

Питання внутрішньої компетенції держав всі частіше стають предметом міжнародних угод (нетарифні міри регулювання імпорту, режим імпорту послуг, правовий режим іноземних інвестицій і т.п.).

Таким чином, об'єктна сфера дії МЕП постійно розширюється за рахунок питань, які раніше традиційно входили в коло сугубо внутрішніх справ держав. У той же час є й інша тенденція: у внутрішнє право входять все більше число норм МЕП. У цьому проявляється взаємопроникнення двох систем права.

У деяких випадках внутрішнє право виходить за межі державного кордону. В правовій літературі використовується термін екстериторіальне застосування права.

Так, відповідно до Конвенції ООН по морському праву 1982 р., прибережній державі надане право спеціалізованої юрисдикції в зоні, що прилягає до його територіальних вод. Прибережній державі дозволено в цій зоні здійснювати контроль із метою запобігання порушення митних, фіскальних, імміграційних, санітарних правил на його території. Вихід внутрішнього права за межі державного кордону дозволений міжнародним правом.

Явище екстратеріторіального (тобто вихідного за межі державної території) дії внутрішнього права поширено в сфері міжнародних приватноправових відносин.

Разом з тим, у публічно-правовій сфері МЕО спроби додати екстратеріторіальної дії внутрішньому праву не можуть не зустріти протидії. Такі спроби вживають, зокрема, з боку США.

Так, по законодавству США можлива заборона експорту устаткування тій або іншій країні. Така заборона, якщо вона уведена, обов'язкова для підприємства, що належить або контролюється особою - суб'єктом юрисдикції США. Суб'єктом же юрисдикції США, по цьому законодавству, зізнаються:

громадянин або резидент США;

особа, що фактично перебуває в США;

будь-яка корпорація, утворена за законами США або будь-якого штату США;

будь-яка організація, незалежно від того, де вона створена й здійснює свою діяльність, якщо вона належить або контролюється зазначеними вище особами.

Отже, заборона, установлена у внутрішнім праві США, відповідно до цього закону, стає обов'язковим для підприємства де-небудь у Європі, якщо, скажемо, контрольний пакет акцій цього підприємства належить громадянину США. Інакше кажучи, внутрішнє право США проникає без згоди у просторову сферу дії іншої національної правової системи.

У процесі міжнародних господарських зв'язків за участю фізичних/юридичних осіб взаємодіють національні правові системи різних держав. При цьому взаємодії постійно виникають проблеми колізій внутрішнього права, «відсилання» з однієї системи права в іншу. Вирішуються колізії за допомогою так званих колізійних прив'язок: у відносинах спадкування роль прив'язки грає закон місця проживання спадкодавця; у питаннях правоздатності юридичної особи — закон місця його установи; у відносинах власності — закон місця знаходження речі; у торговельному мореплавстві — закон прапора й т.п.

Всі зазначені правові відносини з іноземним елементом утворять сферу дії міжнародного приватного права (МПП). Таким чином, МПП регулює:

а) відносини між юридичними особами різних країн у процесі господарських, науково-технічних і культурних зв'язків;

б) відносини за участю іноземних фізичних осіб у тім, що стосується їх майнових, особистих і процесуальних прав (в основному в області цивільного, трудового, сімейного законодавства).

Внутрішнє право держави, перебуваючи в дії, утворить правовий режим, що складається з безлічі режимів з різним сполученням способів, методів, типів правового регулювання.

Так, на границях між державами існує спеціальний режим державного кордону й прикордонний режим, яким визначений порядок і умови перетинання границі фізичними особами, транспортними засобами, тваринами, товарами, а також перебування й діяльності (господарської, промислової й інший) у прикордонній смузі (до 5 км).

Митний режим являє собою сукупність положень, що визначають статус товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон. Згідно із Митним кодексом України існують такі різновиди митного режиму: імпорт; реімпорт; експорт; реекспорт; транзит; тимчасовий ввіз; спеціальна митна зона; магазин безмитної торгівлі; переробка на митній території України; переробка поза межами митної території України; знищення або руйнування; відмова в інтересах держави.

Взаємодія МЕП і внутрішнього права можна представити як взаємодія двох режимів, кожний з яких складається з незліченної безлічі менш складних режимів.

Так, коли говорять про «національний режим», «режимі імпорту/експорту», про «інвестиційний режим» і т.д., - ясно, що мова йде про внутрішнє право.

Держава може закласти у внутрішній правовий режим політики протекціонізму або відкритої економіки в сфері торгівлі, інвестицій; може передбачити певні пільги й преференції в імпортному або інвестиційному режимі для тих або інших видів товарів, сфер інвестиційної діяльності або для тої або іншої групи держав (країн, що розвиваються, держав-учасників спільного інтеграційного процесу).

У той же час міжнародне економічне право, якщо можна так виразитися, «відслідковує», який же внутрішній правовий режим у тій або іншій країні, і відповідним чином будує свої правові норми щодо того, у яких межах припустимі протекціоністські міри при імпорті товарів/капіталу, при яких умовах можливе надання пільг і преференцій для товарів окремих держав. Інакше кажучи, мова йде про міжнародно-правовий режим застосування внутрішнього права.

Так, у міжнародних договорах про взаємний захист інвестицій часто передбачається «принцип національного режиму». Це означає, що договором установлений міжнародно-правовий режим, відповідно до якого зрівнюються правові можливості іноземного приватного інвестора на території держави-партнера.

Відповідно, держави-партнери відбудовують свою національну правову систему з урахуванням вимоги міжнародно-правових договірних норм: внутрішній правовий інвестиційний режим закріплює рівність внутрішнього й зовнішнього приватного інвестора.

Якщо у внутрішнім праві використовується термін «національний режим», то стосовно до МЕП вірніше б говорити про «міжнародно-правовий режим надання національного режиму».

Ці нюанси важливі, і з наукового погляду, тому що розмежовують поняття, що ставляться до різних сфер і галузей права, акцентують увагу фактично на «стику» внутрішнього й міжнародного економічного права.

Розділ IІ. Аналіз національного законодавства як джерела МЕП

Належне виконання зобов'язань, що випливають із міжнародних економічних договорів, як і з міжнародних договорів взагалі, є одним із принципів міжнародного права і його галузі — міжнародного економічного права. Цей принцип знайшов своє закріплення і в національному законодавстві багатьох держав, зокрема й України. Так, у ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» записано, що міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню їх Україною відповідно до норм міжнародного права.

Згідно з принципом сумлінного виконання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають з цих договорів. З цією метою Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Забезпечення дотримання зобов'язань (згідно зі ст. 16), взятих за міжнародними договорами України, здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів АР Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України. Державні органи контролюють здійснення прав, які випливають з договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України (ст. 17) та іншими їх сторонами здійснює Міністерство закордонних справ України.

Якщо були виявлені порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його сторонами (ст. 18), Міністерство закордонних справ України вносить пропозиції про вжиття необхідних заходів Президентові України або Уряду України відповідно до норм міжнародного права. Інші міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим вносять відповідні пропозиції через Міністерство закордонних справ України.

У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому Законом України «Про міжнародні договори України».

Зазначений Закон України визначає порядок дії міжнародних договорів на території України. Міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У випадку, коли міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору.

Важливе значення має законодавче регулювання питань оприлюднення, реєстрації та зберігання текстів міжнародних договорів України. Чинні міжнародні договори України оприлюднюються через публікації українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Офіційний переклад багатосторонніх міжнародних договорів України на українську мову здійснює Міністерство закордонних справ України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 21).

Реєстрація чинних міжнародних договорів України здійснюється в Секретаріаті ООН за поданням Міністерства закордонних справ України відповідно до Статуту ООН. Крім того, вони реєструються і в Міністерстві закордонних справ України і включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів (ст. 22).

Збереження текстів міжнародних договорів покладається на Міністерство закордонних справ України. Оригінали міжнародних договорів України або у відповідних випадках їх завірені у належний спосіб копії та офіційні переклади зберігаються у Міністерстві закордонних справ України.

Копії міжвідомчих договорів зберігаються в архівах відповідних міністерств, в інших центральних органах виконавчої влади, а оригінали цих договорів у двотижневий строк з дня набрання ними чинності передаються до Міністерства закордонних справ України.

Велике значення у міжнародній договірній практиці надається питанням припинення та зупинення дії міжнародних договорів. Це обумовило ввести до Закону України «Про міжнародні договори України» від 26 грудня 2002 р. спеціальний розділ (ст. 24—27).

Згідно зі ст. 24 щодо припинення та зупинення дії міжнародних договорів України пропозиції вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про міжнародні договори України». Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються:

щодо договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, — у формі закону України;

щодо міждержавних договорів, які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України, та міжурядових договорів, затверджених Президентом України, — у формі указу Президента України;

щодо міжурядових договорів, які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, — у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Припинення дії міжнародного договору України (ст. 25) звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов'язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.

Відповідно до ст. 26 офіційні повідомлення про припинення або зупинення дії міжнародних договорів України публікуються українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Міністерство закордонних справ України повідомляє інші сторони про припинення або зупинення дії міжнародного договору України та інформує про це Верховну Раду України.

Велике значення у забезпеченні виконання взятих Україною зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів, має здійснення належного контролю у цій сфері. Крім того, контроль і за виконанням безпосередньо Закону України «Про міжнародні договори України» теж сприяє виконанню нашою державою міжнародних договорів. У зв'язку з цим у вищезазначеному Законі закріплена ст. 28, яка регулює ці питання.

Так, порядок здійснення контролю за виконанням зазначеного Закону та міжнародних договорів України встановлюють Президент України або Кабінет Міністрів України відповідно до їх компетенції та вимог Закону. Зокрема, в ст. 17 Закону загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, у тому числі іншими її сторонами, здійснює Міністерство закордонних справ України. Воно на запит органів, які застосовують міжнародні договори України, надає інформацію з питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародних договорів. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за міжнародними договорами Міністерство закордонних справ України інформує відповідно Президента або КабМін України і вносить пропозиції щодо вжиття необхідних заходів. А в разі порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його сторонами Міністерство закордонних справ України вносить Президентові України або Кабінету Міністрів України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

Щодо міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, то вони вносять відповідні пропозиції через Міністерство закордонних справ України.

У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію договору може бути припинено або зупинено у порядку, який розглядався вище.

Верховна Рада України також здійснює парламентський контроль за виконанням Закону України «Про міжнародні договори України» та міжнародних договорів України в такій формі:

заслуховує звіти Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади про стан виконання цього Закону та відповідних міжнародних договорів України;

проводить парламентські слухання з цих питань;

через Рахункову палату — за використанням коштів Державного бюджету України, пов'язаним з виконанням цього Закону та міжнародних договорів України;

через уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина під час виконання цього Закону та міжнародних договорів України.

Отже, Закон України «Про міжнародні договори України» від 26 грудня 2002 р. є важливим нормативним інструментом, регулювання відносин за участі України, пов'язаних з укладанням та виконанням міжнародних договорів, зокрема і міжнародних економічних договорів.

В Україні зовнішньоторговельний правовий режим функціонує на базі цілого ряду нормативних актів:

Господарський кодекс України;

Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність„ від 16.04.1991;

Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996;

Накази Міністерства економіки та європейської інтеграції, зокрема яким затверджено форму контракту;

Накази державної митної служби;

Накази Державної податкової адміністрації;

Накази Національного банку України стосовно валюти;

Накази міністерства фінансів;

Декрет кабінету міністрів „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”

Кримінальний кодекс України. (розділ 9. „Злочини у сфері господарської діяльності”).

Згідно до із ст. 377 Господарського Кодексу України зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарства є господарська діяльність, яка у процесі її здійснення потребує у пересіченні митних кордонів України майном, вказаним у частині 1. ст. 139 цього Кодексу, та/або робочої сили.

Згідно із цим кодексом „зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.”

Згідно із Закон України "Про захист іноземних інвестицій в Україні" відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Згідно із „законом про ЗЕД” Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

Принципом юридичної рівності і недискримінації:

рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

Принципом верховенства закону:

регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

здійснює захист державних інтересів України як на її територіі, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Однією з важливих умов успішної й ефективної зовнішньоекономічної діяльності України є створення відповідної правової бази. Її недосконалість негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних відносин нашої держави, призводить до безконтрольного вивезення з неї вкрай дефіцитних ресурсів і продажу їх на світовому ринку за демпінговими цінами.

На мій погляд безконтрольність та відсутність валютного регулювання з боку держави призвели до масового відпливу валюти за кордон, на що неодноразово зверталася увага у виступах політиків, у тому числі керівників держави та народних депутатів України.

Взагалі, в процесі зовнішньоекономічної діяльності виникає широке коло суспільних відносин, які потребують правового регулювання. Це відносини, пов'язані із правовим статусом суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, законодавчим закріпленням її видів, порядком укладення договорів, контрактів, державним регулюванням зовнішньоекономічної діяльності, питаннями оподаткування, розподілом прибутків, отриманих у результаті такої діяльності, митним регулюванням, ліцензуванням і квотуванням зовнішньоекономічних операцій тощо. Належне регулювання зазначених та інших відносин, безумовно, позитивно впливає на стан організації та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а це значить — і на авторитет нашої держави у зовнішньоекономічних відносинах з іншими.

Висновки

У висновку хотілося б зазначити те, що міжнародне економічне право та його зв’язок із національним правом являє собою широку тему для практичного вивчення й теоретичних досліджень. Взагалі, така трудомістка робота, як аналіз міжнародних документів і складання власної думки приносить відчутні плоди, тому що ці документи є плодом людської думки різних людей. Це суміш їх життєвого й історичного досвіду, а також сформованої міжнародної практики.

Необхідність у міжнародно-правовому регулюванні господарських зв'язків ставала усе більше насущною проблемою. Рух капіталів, товарів і послуг придбали загальний інтернаціональний характер. Поштовхом до цього послужили досягнення науково-технічного прогресу в області транспорту, енергетики, зв'язку й т.п. Також інтернаціональний характер придбали економічні проблеми й кризи. Розбалансування однієї з національних економік неминуче породжувало затримку в поступальному розвитку мирових господарських зв'язків.

За роки незалежності в Україні створено систему законодавства, спрямовану на забезпечення правового регулювання зовнішньоекономічних відносин. Основою такого законодавства насамперед є положення Конституції нашої держави про те, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки через підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Надаючи великого значення зовнішньоекономічній діяльності, Конституція встановлює, що її засади визначаються виключно законами України. Так, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. у розділі IV розвиває ці конституційні положення. Зокрема, у його статті 26 зазначено, що економічні відносини України з іншими державами регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами міжнародного права. Україна укладає, виконує і денонсує міжнародні договори з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також договори, які стосуються таких питань, відповідно до Конституції України та законів України. Крім того, в цій статті йдеться про те, що правовий статус суб'єктів господарської діяльності інших держав на території України визначається чинними законами України та вищезазначеними договорами.

Стосовно відносин України з міжнародними міжурядовими економічними організаціями слід вказати, що Україна самостійно набуває в них членства, якщо їх установчі акти не суперечать цілям та принципам Конституції України. Наша держава вступає у відносини з цими організаціями на основі відповідних міжнародних договорів та установчих актів цих організацій.

Розглядаючи важливість правового регулювання зазначеної сфери, слід мати на увазі й те, що ще більший ефект від зовнішньоекономічної діяльності буде тоді, коли національне законодавство України буде належним чином гармонізоване з міжнародно-правовою системою, а в ряді випадків — і з правовими системами тих держав, із якими ми перебуваємо у найтісніших відносинах. Саме у зв'язку з цим дуже гостро для нашої держави при вступі до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі постало питання гармонізації національного законодавства із тими міжнародно-правовими актами, на основі яких ці міжнародні структури діють.

Список використаної літератури

Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України", 1991.

Закон України "Про захист іноземних інвестицій в Україні"

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91. № 959-ХІІ – Закон про ЗЕД.

Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.91 р.

Митний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 1 верес. 2005 р.: (відповідає офіц. текстові). – К.: Вид. Паливода А. В., 2005. – 160 с. – (Кодекси України).

Правила ІНКОТЕРМС. „Урядовий кур’єр”. №68. 10 квітня 2002.

Гребенюк О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 384 с.

Дахно І.І. Міжнародне економічне право. – 3-те вид., перероблене і доповн. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 272 с.

Дідівський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, - 2006. – 462 с. 1.

Шумилов В.М. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. М.: НИМП, 2001. 288 с.