Розвиток макроекономіки

Контрольна робота

з дисципліни: „Макроекономіка”

План:

1.Етапи розвитку макроекономіки як складової економічної теорії.

2. Можливі негативні наслідки економічного росту.

3. Задача

Етапи розвитку макроекономіки як складової економічної теорії.

Економічна наука є однією з найдавніших. Її намагалися окреслити ще давньогрецькі філософи Аристотель і Ксенофонт у IV – III ст. до н. е. Глибокий інтерес до економічної теорії зумовлений тим, що вона вивчає проблеми вирішальної сфери життя суспільства – виробництва економічних благ, обміну, розподілу та споживання національного багатства в матеріальній та нематеріальній формах, економічні потреби, інтереси й цілі людини, а також закони, які управляють цими процесами й втілюються в раціональній економічній політиці держави.

Розглянемо докладніше розвиток макроекономіки – частини економічної теорії, що вивчає економіку в цілому, а саме: аналіз рівня реального національного доходу, проблеми зайнятості, інфляції, зміни валютного курсу і, звісно, аналіз та концептуальне обґрунтування державної економічної політики.

Першим етапом розвитку економічної теорії, а в її складі і макроекономіки як науки були дослідження класичної школи політичної економії, представленої В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими.

Те, що в наш час отримало назву класичної школи, в дійсності не є якоюсь цілісною концепцією макроекономіки, а є деяким вибірковим викладенням думок та праць економістів-класиків по проблемам, що мають макроекономічний характер.

Аналіз конкретних проблем макроекономічного характеру можна зустріти у працях багатьох видатних економістів минулого, таких як Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс. Але все одно можна стверджувати, що існує певна течія в макроекономіці, яка отримала назву „ортодоксальна” класика. В найбільш систематизованому вигляді вона представлена у працях А. Маршалла та інших економістів „Кембріджської школи”.

Основні постулати класичної концепції такі: ціни в економіці абсолютно гнучкі. Це означає, що вони можуть змінюватись в достатньо короткий період як в бік підвищення, так і навпаки, враховуючи те, що це стосується цін як на блага, так і на фактори виробництва;

    економічні суб’єкти діють раціонально, виходячи з максимізації свого прибутку;

    економіка є саморегульованою;

    провідну роль в моделі „сукупний попит – сукупна пропозиція” відведено сукупній пропозиції;

    об’єм пропозиції встановлюється тільки наявними факторами виробництва, при цьому фактори є взаємозамінними.

Усі вищезазначені постулати визначають характерну особливість класичного підходу, а саме: до дослідження макроекономічних проблем широко застосовуються методи мікроекономічного аналізу.

З появою кейнсіанства класична школа поступово трансформувалась у неокласичну. Її розвиток пов’язаний з іменами таких відомих економістів, як Р. Солоу, Т. Сарджент, Р. Лукас та ін. Основною відмінністю неокласичної концепції полягає в розробці теорії раціональних очікувань, пояснюючої характер поведінки суб’єктів у сучасній економіці.

Кейнсіанська школа повністю заперечує постулати класиків. Кейнсіанці вважали, що економіка представляється класиками як деяка абстрактна, „ідеальна” економіка, яка не висвітлює реальних процесів.

Основні положення кейнсіанства такі:

    ціни не є гнучкими через довгострокові контракти та особливості поведінки економічних суб’єктів (грошових ілюзій);

    економічні суб’єкти діють не раціонально, а в першу чергу керуючись суб’єктивними факторами, такими як традиції, вимоги середовища, психологія поведінки;

    гроші – це багатство, вони мають самостійну цінність що визначає механізм взаємодії грошового ринку і з реальним сектором економіки;

    усі ринки взаємопов’язані;

    ситуація повної зайнятості не характерна для економіки в силу особливостей функціонування ринку праці;

    економіка не є саморегульованою, будь-які відхилення від стану рівноваги є для її розвитку характерними, тому необхідне активне втручання держави.

Кейнсіанство, так само як і класична течія, знаходиться в постійному розвитку. Можна назвати таких відомих представників посткейнсіанства, як Р. Клакер, Р. Барроу та ін.

Монетаризм. Якщо кейнсіанство ознаменувало революцію в економічній теорії, то поява монетаризму часто характеризується як контрреволюція.

Поява і розвиток монетаризму пов’язаний з ім’ям М. Фрідмана та його послідовників, якими можна вважати посткейнсіанства і неокласику, та все одно монетаризм можна вважати самостійним і одним із самих цікавих течій сучасної макроекономіки.

Основні постулати монетаризму такі:

    гроші є не просто багатством, а одним із елементів широкого набору активів;

    грошовий ринок взаємодіє з реальним сектором безпосередньо через механізми оптимізації структури портфеля активів;

    гроші нейтральні тільки в довгостроковому періоді, а в короткостроковому ні, при чому зміни в грошовому секторі первісні по відношенню до змін в реальному секторі.

Загалом макроекономіку можна визначити як позитивну і нормативну.

Позитивна макроекономіка має справу з аналізом економічних фактів і ставить перед собою мету побудувати економічну модель, вільну від суб’єктивних суджень. Нормативна ж макроекономіка представляє собою сукупність суб’єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка.

З одного боку, позитивна теорія служить основою для вибору головних початкових тверджень, а з іншого – нормативні постулати при певних умовах можуть послужити основою для створення нової або спеціальної макроекономічної концепції. Отже, позитивні і нормативні судження в макроекономіці достатньо тісно взаємопов’язані.

Можливі негативні наслідки економічного росту.

Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Економічне зростання вимірюють двома способами:

    темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу (здебільшого за рік);

    темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період.

Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни, адже економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв’язувати соціально-економічні проблеми.

Економічне зростання є однією з найважливіших суспільних проблем, до якої постійно звернута найпильніша увага економістів і політиків. Отже, і ми спробуємо визначити всі особливості економічного зростання конкретно в Україні, а також можливі негативні наслідки такого зростання.

За останні п’ять десятиліть більше половини приросту обсягів виробництва в розвинутих країнах досягалося за рахунок підвищення продуктивності праці.

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися з тими ж проблемами, що й Україна:

    успадкована адміністративно-командна система,

    зношені виробничі фонди,

    ірраціональна галузева і виробнича структура.

Але країнам Центральної Європи вдалося подолати спад протягом трьох – п’яти років, а у нас цей же процес набрав затяжного характеру. Реальний обсяг виробництва в Україні почав зменшуватися ще за радянських часів з середини 80-х років, але в 90-х роках, уже за умов незалежності, його падіння прискорилося. У 1992 – 1999 рр. темпи економічного зростання в Україні були від’ємними. Середньорічний обсяг українського ВВП – 160 – 180 млрд. грн. (приблизно 30 – 40 млрд. дол..) – недостатній для здійснення капіталовкладень, структурних змін та підвищення рівня життя населення. Його необхідно збільшити щонайменше у 20 – 25 разів, що Україні не під силу.

Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи: ті, що були успадковані від СРСР та ті, що виникли внаслідок реформування економіки вже в роки незалежності.

Причини, успадковані від СРСР:

    різкий спад виробництва ВВП, обсяг якого скоротився в 3,5 рази, а відновлення ВВП 1990 р., за оптимістичними прогнозами, відбудеться лише у 2015 р.;

    бурхливі темпи інфляції передусім у першій половині 90-х років: у 1992 р. вони становили до 3000 %, у 1993 р. – понад 10000 %;

    масове безробіття, яке охоплювало приблизно 35 % працездатного населення;

    стрибкоподібне зростання зовнішнього боргу: якщо у 1991 р. він становив майже 400 млн. дол.., то в 1999 – понад 12 млрд. дол..

На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. відбувається криза недовиробництва, яка за масштабами не має аналогів. Навіть у СРСР під час Другої світової війни падіння промислового виробництва становило 30 %.

Негативні тенденції реформування економіки за роки незалежності:

    Розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР, передусім з Росією. Це призвело до втрати Україною чималої частки традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки тільки 15 % усього промислового виробництва мало завершений технологічний цикл;

    Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку. Свідченням цього є засилля імпортних товарів, частка яких досягла в 1999 р. 70 %;

    Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол., і в сукупності понад 60 млрд. дол..

    Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона посідала в середині 90-х років 135-те місце у світі;

    Відсутність науково обґрунтованої економічної політики структурної перебудови, в тому числі наукової, промислової, аграрної, інноваційної та ін., а також негативний вплив на цю політику МВФ. Так, у 2003 р. обсяг ВВП зріс на 9 %, промислового виробництва на 14 %, ціни на житлово-комунальні послуги майже на 35 %, на хліб – в середньому на 30 %, а номінальна заробітна плата – менше 11 %.

Маючи такі вражаючі показники розвитку економіки, можна сміливо заявити, що поки-що єдиним негативним наслідком економічного зростання в Україні є надто низький рівень цього ж-таки зростання.

Реальні негативні наслідки економічного зростання видно на прикладах розвинутих країн, які використовують ресурси і нагромаджують відходи темпами, які планета не може витримати. Розвиток сучасної промисловості залежить від відтворюваних природних ресурсів, які вичерпуються. Згідно із цим поглядом, людство невдовзі цілком використає певні природні ресурси – нафту, мідь, вугілля, орні землі, що життєво важливі для процесу виробництва. Надмірне навантаження на землю внаслідок украй інтенсивного її обробітку, витоптування травостою перетворюють її в пустелю, а здатність планети прогодувати населення зменшується. Вилов риби зі Світового океану відбувається такими темпами, що вона не встигає поновлюватися. Зростання відходів, що є неминучим результатом економічного зростання, пригнічує абсорбційну здатність світової екологічної системи. До того ж інтенсивно забруднюється довкілля, вичерпується озоновий шар, змінюється клімат планети.

Задача.

Припустимо, що уряд України встановлює валютний курс 1$ = 5,30 грн. Сума гривень, яка пропонується по цьому курсу, дорівнює 180 млн., залежність попиту на гривни від валютного курсу має вигляд:

Ціна гривни в доларах

5,20

5,25

5,30

5,35

5,40

Об’єм попиту (млн. грн)

170

160

150

140

130

    В цій ситуації уряд купує або продає гривни? Яку кількість?

    Якщо уряду доведеться купувати гривни за долари, де воно візьме долари?

Розв’язання:

1) Зобразимо залежність попиту на гривни від валютного курсу графічно:

Проаналізувавши отриманий графік, можна сказати, що уряд купуватиме гривни в кількості 33,93 млн. грн. (180 / 5,3 = 33,93).

2) Так як урядові довелося купувати гривни за долари, йому потрібно збільшити надходження до бюджету в доларовому еквіваленті за рахунок зовнішньої торгівлі або кредитів.

Використана література:

    Заболоцький Б.Ф. Перехідна економіка: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 512 с.

    Луссе А.В. Макроэкономика: кратний курс/ Учебное пособие. – СПб: Питер, 2001. – 240 с.

    Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 856 с.

    Панчишин Степан Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, стереотипне. – К.: Либідь, 2002. 616 с.

    Солонінко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 320 с.