Проблеми та негативні тенденції інноваційного розвитку економіки України
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра міжнародної економіки
РЕФЕРАТ
З дисципліни «Світова економічна система і інноваційна діяльність»
На тему:
«Проблеми та негативні тенденції інноваційного розвитку економіки України»
студентки денної форми навчання
курсу IV, спеціальності „МЕК”
Мельниченко Валерії Сергіївни
Маріуполь – 2008
ВСТУП
Підсумковим результатом розвитку науки та високотехнологічних галузей у XX столітті стало формування в економіках провідних країн світу нового механізму саморозвитку — національних інноваційних систем, у рамках яких зароджуються і реалізуються інновації. Незважаючи на національні відмінності, загальною рисою усіх без винятку національних інноваційних систем є лідерство у забезпеченні трьох пріоритетів розвитку: науки, освіти та наукоємного виробництва.
Ефективність державної політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинутих країнах до 90 відсотків приросту валового продукту забезпечується за рахунок упровадження нових технологій. При цьому роль держави в даному процесі значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності.
ПРОБЛЕМИ ТА НЕГАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Україна, яка входила до "тридцятки" країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково–технічний потенціал. За даними досліджень, проведених ООН на початку XXI століття, Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. Рівень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи і СНД.
На сьогодні Україна залишається серед світових лідерів за такими напрямами фундаментальної науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина; має піонерні напрацювання та прикладні розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної техніки, засобів зв’язку та телекомунікацій, програмних продуктів; входить у "вісімку" держав, які мають необхідний науково–технічний потенціал для створення авіа космічної техніки, та у "десятку" найбільших суднобудівних країн світу.
Проте, на відміну від розвинутих країн, у яких 85–90 відсотків приросту валового внутрішнього продукту (далі – ВВП) забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5–3 трлн доларів США, становить приблизно 0,05–0,1 відсотка.
На відміну від розвинутих країн в Україні ще не створено національну інноваційну систему. Інноваційна діяльність характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально–ціннісних аспектів.
Інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП.
Структурні зміни, які відбувалися протягом останнього десятиліття, характеризуються серйозним технологічним відставанням, оскільки за випуском продукції третій технологічний уклад в Україні на сьогодні становить майже 58 відсотків, четвертий — 38 відсотків і лише 4 відсотки — п’ятий технологічний уклад.
Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів: частка промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, становила від 32,6 до 3,1 відсотка, при цьому більша за середню – у м. Києві, Харківській, Одеській, Чернівецькій, Івано–Франківській та Вінницькій областях, значно менша — у Рівненській, Сумській і Хмельницькій областях.
Як і в попередні роки, основним джерелом фінансування витрат на інновації залишаються власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування становила 84,6 відсотка.
Стала тенденція до погіршення матеріально–технічної бази наукових установ негативно позначається на результатах їх діяльності.
В умовах зниження обсягів централізованих капітальних вкладень і недостатніх обсягів фінансування науки спостерігається фізичне та моральне старіння науково–дослідної бази, суттєве погіршення матеріального забезпечення науки. Фактичне скорочення наукового потенціалу не супроводжується необхідною реорганізацією мережі наукових організацій, загальна кількість яких збільшується.
Частка основних засобів наукових організацій у загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становить 0,9 відсотка. Лише близько 2 відсотків наукового обладнання українських науково–технічних установ має рівень сучасних світових стандартів.
Стійкі тенденції щодо зменшення загальної чисельності працівників, які виконують наукові та науково–технічні роботи, зокрема в галузі технічних наук, та старіння наукових кадрів становлять загрозу інтелектуальній спадковості поколінь, призводять до втрати наукових шкіл, наукового кадрового потенціалу держави.
Протягом 1995–2005 років при загальному скороченні чисельності працівників наукових організацій майже в 1,7 раза (з 293,1 тис. до 173,9 тис.) чисельність наукових працівників у галузі суспільних наук збільшилась у 1,2 раза, в галузі природничих і гуманітарних наук залишилася майже незмінною, в галузі технічних наук їх кількість зменшилася більш як у 2 рази.
Система вищої освіти внаслідок постійних реформ, посиленої комерціалізації та відсутності системи прогнозування потреби у фахівцях різних галузей економіки не забезпечує відповідності підготовки кадрів суспільним потребам.
Визначальним критерієм оцінки ефективності діяльності вищого навчального закладу залишається не попит на фахівців на ринку праці, а показники конкурсного прийому.
У результаті переходу від природознавчого до гуманітарного підходу при підготовці спеціалістів, а також викладання економіки, менеджменту та маркетингу у вищих навчальних закладах за спрощеними підручниками західних авторів, неадаптованих до умов української економіки, різко знизились якість управлінських рішень, ефективність і конкурентоздатність суб’єктів господарювання та країни в цілому.
Погіршення якісних
характеристик освітньої та наукової
підготовки трудоресурсного потенціалу
знижує його конкурентоздатність в
умовах зростання інтелектуальної
інноваційної складової виробничого
процесу, який вимагає
нестандартних
рішень, розвитку особистості та її
ціннісної орієнтації.
Низький рівень заробітної плати науковців і матеріально–технічного забезпечення наукових досліджень, відсутність активної пропаганди досягнень вітчизняної науки та її значення в сучасних процесах розвитку економіки негативно відбиваються на престижності наукової діяльності в Україні.
Середньомісячна заробітна плата науковців залишається нижчою від законодавчо визначеної, яка має дорівнювати подвійній середній заробітній платі працівників промисловості.
Із загального числа випускників вищих навчальних закладів, які отримують дипломи магістра та спеціаліста, лише 0,6 відсотка влаштовуються на роботу до наукових організацій.
Основними недоліками у формуванні національної інноваційної системи є:
1. Відсутність стратегії
переходу України до інноваційної моделі
розвитку, неналежне використання методів
наукового планування на всіх рівнях
управління (системного аналізу,
прогнозування, оптимізації,
програмно–цільових методів управління
тощо), недостатній рівень інноваційної
культури працівників
органів державної
влади.
Протягом 90–х років XX століття були значно послаблені інститути перспективного та поточного планування, система загальної обов’язкової стандартизації продукції та технології, система акумулювання результатів науково–дослідних та дослідно–конструкторських робіт у державних та галузевих інформаційних центрах, інші народногосподарські системи з нормативними, інформаційними або рекомендаційними функціями, що негативно позначилося на формуванні національної інноваційної системи держави.
На сьогодні проголошений перехід української економіки до інноваційної моделі розвитку не забезпечується створенням єдиної системи за наявності всіх її інституційних, організаційних і нормативно–правових складових.
Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково–технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, шляхом використання власної дешевої робочої сили та наявного науково–технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково–технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні переважають ознаки першого та, частково, другого типу інноваційного розвитку.
2. Недосконалість нормативно–правової бази регулювання інноваційної діяльності, поширення практики ігнорування законодавства або зупинення дії статей законів, які стосуються фінансування та стимулювання науково–технічної та інноваційної діяльності.
Недостатня конкретизація пріоритетних напрямів, визначених Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", їх переважна орієнтація на третій і четвертий технологічні уклади, їх неузгодженість з пріоритетними напрямами науково–технічної діяльності не сприяють розвитку високоукладної економіки України та не дозволяють запровадити для різних рівнів відповідні механізми реалізації пріоритетних напрямів.
Закони про Державний бюджет України на відповідний рік протягом останніх років зупиняють дію норм законів України щодо рівня фінансового забезпечення наукової, науково–технічної, освітянської сфер, а також щодо створення пільгових умов для розвитку інноваційної діяльності.
Фактичне фінансування науково–технічної діяльності з Державного бюджету України протягом останніх п’яти років не перевищує 0,4 відсотка ВВП при визначеній статтею 34 Закону України "Про наукову і науково–технічну діяльність" нормі — 1,7 відсотка. Питома вага програмно–цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10 відсотків загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30 відсотках (стаття 6 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки").
Щорічне фінансування освіти фактично становить 4,5–6 відсотків ВВП при визначеній Законом України "Про освіту" нормі — 10 відсотків.
Не виконуються положення Указу Президента України від 20 квітня 2004 року N 454 "Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави" та Постанови Верховної Ради України від 16 червня 2004 року N 1786–IV ( 1786–15 ) "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково–технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні" в частині спрямування не менше 10 відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне для економіки та безпеки держави значення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2005 року N 157 збільшено до 50 відсотків відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) наукових установ, що мають статус державних підприємств.
Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, не передбачено стимулювання залучення у науково–технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.
Посилюється необґрунтована приватизація науково–дослідних установ, особливо галузевої науки. Руйнується матеріально–технічна база, не контролюється передача об’єктів інтелектуальної власності.
3. Неефективність адміністративно–організаційної структури управління науково–технічною та інноваційною діяльністю.
Діюча структура управління науково–технічною та інноваційною сферами має велику кількість елементів, взаємодія та загальна координація яких не забезпечена відповідним організаційним підпорядкуванням, а також системним і комплексним розподілом повноважень.
Міністерство освіти і науки України не повною мірою забезпечує виконання покладених на нього функцій головного органу з питань формування та реалізації інноваційної політики в Україні, зокрема не запроваджено дієвого моніторингу та системи звітності щодо виконання суб’єктами підприємницької діяльності, крім технопарків, інноваційних проектів, відсутні фінансові важелі впливу на інноваційні процеси.
Міністерство економіки України не забезпечує інноваційної спрямованості усіх напрямів економічної політики, які розробляються та реалізуються в країні, що передбачає проведення комплексу заходів у податковій, бюджетній, грошово–кредитній та зовнішньоекономічній сферах.
Національна академія наук України належним чином не залучається до процесу формування та реалізації інноваційної політики держави. Її участь в інноваційному процесі чинним законодавством чітко не визначено.
Несприятливою для проведення послідовної науково–технічної та інноваційної політики стала постійна реорганізація органів державного управління науковою діяльністю. Після ліквідації Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності та передачі його функцій Міністерству освіти і науки України фактичний вплив останнього на науково–технічну сферу значно знизився.
Залишається нереалізованим положення Закону України "Про інноваційну діяльність" щодо організаційної системи управління інноваційними процесами, зокрема створення уповноважених і регіональних установ.
Наявна структура державного управління науково–технічною та інноваційною сферами не забезпечує реалізацію державної науково–технічної та інноваційної політики. Не налагоджено координацію взаємодії науки з виробництвом, ефективне використання вітчизняних науково–технічних здобутків, орієнтування науково–технічної діяльності на потреби економіки. Структурна трансформація науки в Україні не взаємопов’язана і не підпорядкована завданням структурної перебудови національної економіки.
4. Недостатній рівень фінансового забезпечення реалізації державної науково–технічної та інноваційної політики.
Структура фінансового забезпечення науково–технічної та інноваційної діяльності є деформованою. За даними Державного комітету статистики України, у 2006 році питома вага видатків на науку у ВВП становила 0,96 відсотка, у тому числі коштів державного бюджету 0,38 відсотка ВВП.
У загальному розподілі асигнувань на науку з усіх джерел на кошти державного бюджету припадало 39,7 відсотка, не набагато меншу частку становлять кошти вітчизняних замовників (30,3 відсотка), п’яту частину - кошти іноземних замовників (19,4 відсотка).
Низькими залишаються обсяги державного замовлення на новітні технології, які щорічно становлять близько 1 відсотка бюджетного фінансування наукової сфери.
Наявні пропорції у структурі фінансових ресурсів вітчизняної науково–технічної сфери підсилюють несприятливий вплив організаційно–економічної відокремленості наукової діяльності від виробничого сектору, зумовлюють низький "коефіцієнт корисної дії" наукової сфери, що має мультиплікативні наслідки для народного господарства у вигляді низького технологічного рівня.
5. Неефективне використання наявних фінансових та інвестиційних ресурсів для реалізації державної науково–технічної та інноваційної політики.
Розпорошеність бюджетних видатків між їх численними розпорядниками, відсутність ефективного механізму координації використання коштів за бюджетними програмами поглиблює проблему фінансового забезпечення науково–технічної та інноваційної діяльності.
Фінансування наукової сфери здійснюється шляхом розпису бюджетних видатків їх численним головним розпорядникам (44 — у 2004 році, 38 — у 2005 році). Найбільшу фінансову підтримку отримує академічний сектор науки — близько 75 відсотків видатків загального фонду державного бюджету, 13 відсотків припадає на Міністерство освіти і науки України, 12 відсотків отримує решта головних розпорядників. Державним фондом фундаментальних досліджень здійснюється підтримка фундаментальних досліджень за грантами, зокрема і для молодих учених. Щорічне фінансування фундаментальних досліджень за грантами фонду становить близько 9 млн. гривень, або 0,6 відсотка бюджетного фінансування наукової сфери.
Залишається неефективним механізм програмно–цільового планування науково–технічної та інноваційної політики. Відсутність загальнодержавної системи моніторингу та механізмів зворотного зв’язку між виконавцем і розпорядником бюджетних коштів не дає можливості відслідковувати ефективність проведення робіт та отримання відповідних результатів.
Низьким (менше 10 відсотків) залишається рівень програмно–цільового фінансування наукових досліджень і розробок, спрямованого на отримання кінцевого результату.
Неналежне фінансування Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій, затвердженої Законом України від 9 квітня 2004 року, не дозволяє ефективно використовувати нові механізми фінансування проектів програми, згідно з якими держава надає фінансову підтримку в розмірі до 30 відсотків вартості проекту, а решту коштів має вкладати підприємець або інвестор.
Низьким є рівень якості
матеріально–технічного забезпечення
навчальних закладів і наукових
організацій. Наявний стан матеріально–технічної
та лабораторної бази наукових установ
і вищих навчальних закладів не забезпечує
проведення наукових досліджень на
загальносвітовому рівні, не сприяє
впровадженню інноваційних освітніх
технологій та вихованню
інноваційно–орієнтованого
громадянина, знижує конкурентоспроможність
випускників навчальних закладів на
ринку праці, створює перешкоди на шляху
інтеграції української освіти до
європейського та світового освітніх
просторів.
6. Невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, вимогам інноваційного розвитку.
Переважна частина галузевої науки в Україні виявилася за межами корпоративних структур і, відповідно, за межами відтворювальних механізмів фінансування. Відбулося руйнування механізмів організаційної взаємодії галузевої науки та виробництва, які успішно зарекомендували себе в умовах адміністративної системи — науково–виробничих і виробничих об’єднань.
Відторгнення наукового потенціалу з боку великого бізнесу відбулося внаслідок його орієнтації протягом тривалого часу на короткотермінові напівтіньові схеми.
Діяльність малого інноваційного бізнесу в Україні через умови, які склалися в національному виробництві, перебуває на стадії становлення. У цілому діяльність малого бізнесу орієнтована на торговельні операції, і внаслідок несприятливого для інноваційних процесів клімату цей бізнес поки що не відіграє провідної ролі в інноваційних процесах.
Надмірна бюрократизація організації підприємницької діяльності, складність отримання необхідних дозволів, ускладнений доступ інноваторів до фінансових ресурсів стримують розвиток інноваційної інфраструктури.
7. Повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції, інфраструктури інноваційної діяльності.
Базове законодавство, необхідне для формування та розвитку в Україні національної інноваційної системи, певною мірою вже створено, але його практичне застосування стримується недостатньою інфраструктурою, нерозвинутістю системи інноваційного менеджменту, захисту прав інтелектуальної власності. Вітчизняні винахідники і розробники не можуть реалізувати в Україні економічний потенціал багатьох своїх розробок.
Продовжується тенденція зменшення кількості поданих до Державного департаменту інтелектуальної власності заявок на винаходи (порівняно з 2005 роком вона зменшилася на 13,6 відсотка). Кількість використаних у виробничому процесі винаходів порівняно з попереднім роком зменшилася на 19,8 відсотка.
Кількість зареєстрованих ліцензійних договорів становить лише 2,2–2,6 відсотка від кількості патентів, що в декілька разів менше відповідних показників технологічно розвинених країн.
Порівняно з 1991 роком в Україні більш як у 20 разів скоротилася кількість винахідників і раціоналізаторів. Незначною є частка підприємств, на яких здійснюється винахідницька та раціоналізаторська діяльність. Україна суттєво відстає від розвинутих країн за показниками експорту–імпорту технологій.
Загалом по Україні спостерігається негативна тенденція щодо процесу придбання нових технологій (технічних досягнень) і ще гірша - в напрямі трансферу таких технологій. Це пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, зумовленим насамперед відсутністю стратегії економічного розвитку країни і відповідної патентно–ліцензійної політики держави, а також необхідної нормативно–правової бази.
Недоліки у правозастосуванні законодавчої бази в частині захисту прав інтелектуальної власності призвели до суттєвих втрат державою науково–технічного потенціалу, зокрема спеціальної наукової, проектно–конструкторської, проектно–дослідної документації під час приватизаційних процесів.
Не врегульовано питання оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Незважаючи на неодноразові доручення Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України не затвердив методику оцінки нематеріальних активів.
За даними Служби безпеки України, український ринок високих технологій фактично знаходиться під контролем іноземних фондів і неурядових організацій, які представляють інтереси передусім військових відомств і транснаціональних компаній. При цьому наукові розробки переходять у власність іноземної сторони і комерціалізуються без будь–якого відшкодування українській державі.
На фоні загострення проблеми фінансового забезпечення науково–технічної та інноваційної діяльності на розвиткові цих сфер особливо негативно позначилася практика щодо скасування податкових і митних пільг для суб’єктів інноваційної діяльності, передбачених Законом України "Про інноваційну діяльність", а також пільг, що надавалися інноваційним проектам відповідно до положень Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків".
Всупереч вимогам статті 87 Бюджетного кодексу України ( 2542–14 ) та законодавства України щодо фінансування інноваційної діяльності у 2000–2003 роках та у 2005 році у Державному бюджеті України кошти на фінансову підтримку інноваційної діяльності не були передбачені.
Зокрема, на розвиток діяльності інноваційних структур (технопарків, вільних економічних зон, технополісів, технологічних інкубаторів тощо) негативно вплинуло скасування пільг з оподаткування й митного регулювання інноваційної діяльності.
Під час підготовки
законів України "Про Державний бюджет
України на 2005 рік" та "Про Державний
бюджет України на 2006 рік" були відхилені
бюджетні пропозиції щодо впровадження
бюджетних програм стосовно фінансової
підтримки суб’єктів інноваційної
діяльності для забезпечення виконання
положень статті 17 Закону України "Про
інноваційну діяльність"
та Постанови
Кабінету Міністрів України від 17
листопада 2004 року "Про затвердження
Порядку надання фінансової підтримки
суб’єктам інноваційної діяльності за
рахунок коштів державного бюджету
шляхом здешевлення довгострокових
кредитів", а також фінансування
інноваційної діяльності підприємств,
що мають стратегічне значення для
економіки та
безпеки держави для
забезпечення виконання положень Указу
Президента України від 20 квітня 2004 року
"Про фінансову підтримку інноваційної
діяльності підприємств, що мають
стратегічне значення для економіки та
безпеки держави" щодо спрямування
10 відсотків коштів, отриманих від
приватизації державного майна, на
фінансову підтримку таких підприємств.
Загострення критичних проблем забезпечення науково–технічного та інноваційного розвитку держави визначає нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у забезпеченні формування та реалізації національної інноваційної системи України.
Аналіз проблем, зв'язаних як з визначенням стратегічних напрямків розвитку держави, так і з інтегруванням України в Європу і світове співтовариство змушує форсувати перехід до інноваційної моделі розвитку нашої країни. Адже виробництво конкурентної продукції в сучасних умовах можливо лише на інноваційній основі, а матеріальну базу сучасної економіки створює інвестиційний потік.
Ядро законодавчого корпуса інноваційної моделі розвитку складають насамперед Закон України "Про інвестиційну діяльність", закони з питань оподатковування, закони про створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку і т.п.. Тому має сенс особлива увага звернути на те, як працюють ці закони, наскільки вони сприяють поліпшенню інвестиційного клімату в Україні.
Неупереджений аналіз свідчить про системний, інтегральний характер процесів, що відбуваються в інвестиційній сфері. Іншими словами, законодавчий компонент є лише одним з факторів, хоча і дуже важливим.
Власне сфера інновацій регулюється законами України "Про наукову і науково–технічну діяльність", "Про наукову і науково–технічну експертизу" , "Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків" і зрештою прийнятим минулого року законом "Про інноваційну діяльність". Цей Закон визначає правові, економічні й організаційні основи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, установлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Відповідно до цього Закону державну підтримку одержують суб'єкти господарювання усіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства усіх форм власності, що мають статус інноваційних. Звичайно, оскільки в повному обсязі закон набрав сили з 1 січня поточного року, ще рано говорити про його позитивний вплив на реальний процес інноваційного розвитку. Проте , аналіз норм цього закону дає підстави принаймні помірного оптимізму. Йдеться насамперед про розділ "Особливості в оподатковуванні і митному регулюванні інноваційної діяльності" і роздягнула "Фінансова підтримка інноваційної діяльності". Законодавець створив визначені правові передумови для надання могутнього імпульсу, здатного істотно змінити ситуацію на краще. Утім, не усе передбачив і він. Наприклад, щодо підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури, державних інноваційних фінансово–кредитних установ.
Безумовно, варто згадати про законі "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні", що визначає правові, економічні й організаційні основи формування і реалізації пріоритетних напрямків інноваційної діяльності в Україні.
Для України як держави з перехідною економікою тільки інноваційна стратегія може визначати шлях соціально–економічних перетворень. Інноваційні механізми економічного розвитку повинні використовувати наявний науково–технічний потенціал і базуватися на відповідній інфраструктурі. Проте існуюче законодавство щодо технопарків є явно недосконалим. Відсутні чіткі механізми і регламентовані терміни розгляду інноваційних проектів, має місце правова незахищеність проектів, що ускладнюють діяльність технопарків і приводить до утисків з боку контролюючих органів, а це відвертає інвесторів від фінансування інноваційних проектів. Більше того, розглядаються пропозиції щодо недоцільності надання передбачених законодавством пільг для технопарків.
Активізація інноваційної діяльності вимагає нових форм і методів упровадження досягнень науки і техніки, насамперед за рахунок розширення інноваційного ринку. Нині його в Україні практично немає, а становлення йде досить повільно. Можна ясно побачити недоліки розвитку інноваційного ринку – неринковий характер формування цін, безсистемність у визначенні безпосередніх замовників і споживачів виконаних розробок; не здійснюються аукціонні торги інноваційних розробок, немає інноваційних бірж і ефективної реклами; відчувається дефіцит маркетингових досліджень, низька питома вага витрат на інноваційну діяльність у капіталовкладеннях і т.п..
Зрештою, розвиток інноваційного ринку стримується недостатніми темпами створення недержавних науково–дослідних і проектно–конструкторських організацій.
Для ефективного розвитку інноваційного ринку потрібна реалізація широкого спектра заходів: забезпечення фінансування ресурсами пріоритетних напрямків наукових розробок, розширення джерел фінансування на основі спеціальних цільових, венчурных фондів, створення механізмів державного стимулювання ефективного використання приватних і іноземних інвестицій у наукомісткі області, у пріоритетні науково–технічні розробки, зменшення импортозалежності економіки, а також розширення форм інфраструктури інноваційного ринку (технопарки, наукові центри, торговельні інноваційні біржі, використання можливостей маленького і середнього бізнесу).
Висновки
Інтенсивний розвиток інноваційної діяльності в сучасних умовах забезпечує основу стійкого економічного зростання, що надає можливість затверджувати про інноваційний тип розвитку економіки на відміну від застійного, еволюційного, екстенсивного. Курс на інноваційний розвиток в Україні визначає перехід економіки до нового якісного стану. Він супроводжується активізацією інноваційної діяльності, що дозволяє реорганізувати економіку на основі розвитку наукомістких виробництв, впровадження у виробництво прогресивних високотехнологічних процесів, розробки і випуску нової конкурентноздатної продукції.
На подолання стагнації в інноваційній сфері спрямована державна інноваційна політика, що повинна надати імпульс для мобілізації всіх наявних ресурсів, що забезпечують активізацію інноваційних процесів.
Питання інноваційного розвитку економіки України, що задаються в основних документах по цій проблемі, вимагають їхньої конкретизації щодо багатьох суб'єктів ринкової економіки. Це обумовило необхідність великим компаніям формувати організаційно–економічний механізм інноваційного розвитку, відсутність якого негативно впливає на їхню інноваційну діяльність.
У процесі здійснення інноваційної діяльності великими компаніями і заходів її господарського регулювання виникають складні взаємозв'язки. Це об'єктивно необхідно при розробці організаційно–економічного механізму теоретичного аналізу сутності і тенденцій розвитку інноваційної діяльності великих компаній, виявлення розбіжностей, що негативно впливають на маркетингові дослідження. Визначення і рішення таких розбіжностей особливо актуально для великих компаній, що за своїм статусом є корпораціями, акціонерними товариствами.
Особливе значення інноваційного розвитку економіки України виявляється в реалізації інноваційної політики держави.
Список використаної літератури
Закон України «Про інноваційну діяльність», № 40–IV від 04.07.2002 р.
Данько М. Проблеми прогнозування інноваційно–технологічного розвитку економіки // Економіка України, 2000. №5.– С.35–40.
Маевский В. Эволюционная теория и технологический прогресс // Вопросы экономики, 2001. – № 11. – С. 5– 16
Патон Б. Інноваційний шлях розвитку економіки України // Вісн. НАН України, 2001. – №2.– С.11–16.
Журавский В. С. Проблемы законодательного обеспечения инновационно–инвестиционной модели развития Украины, 2003
Парламентські слухання на тему: «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації», сайт «Законодавство України»