Міжнародна торгівля товарами

Міжнародна торгівля товарами

План

    Суть, види та показники світової торгівлі

    Типи зовнішньоторговельної політики держав

    Інструменти регулювання міжнародної торгівлі товарами

    Теорії міжнародної торгівлі

    Особливості сучасної зовнішньої торгівлі України

1. Суть, види та показники світової торгівлі

Суть світової торгівлі товарами полягає в переміщенні товарів за межі митного кордону країни.

Визначимо ключові терміни, які описують зовнішньоторговельні потоки:

Експорт - це вивіз товарів за митний кордон держави.

Імпорт - це ввіз товарів за межі митного кордону .

Реекспорт - це вивіз за митний кордон товарів, раніше імпортованих і не перероблених в країні.

Реімпорт дозволяє придбати за кордоном раніше експортовані і не перероблені там товари, зокрема, повернення бракованої продукції.

Зовнішньоторговельний оборот – це сума зазначених чотирьох складових.

Зовнішньоторговельне сальдо – це різниця між сумою експорту і реекспорту, з одного боку, та сумою імпорту і реімпорту, з другого боку.

Міжнародна торговельна палата (МТП) розробила базисні умови торгівлі ІНКОТЕРМС, згідно з якими оцінюються особливості постачання товарів на зовнішніх ринках з розподілом обов’язків між продавцем і покупцем.

Остання редакція ІНКОТЕРМС –2000 виділяє 4 групи , які об’єднують 13 базисних умов згідно із зростанням відповідальності експортера за постачання .

Мінімальні обов’язки та мінімальна ціна характеризують групу E з умовами постачання EXW (“франко-завод”), коли відповідальність постачальника закінчується на власному складі при відвантаженні товару представнику покупця.

Група F об’єднує три базисні умови, які підкреслюють закінчення обов’язків продавця в порту або станції відвантаження власної країни. Найпопулярнішими є умови FOB (інколи пишуть кирилицею – ФОБ), тобто “франко-вздовж борту судна”, коли відповідальність продавця закінчується перед судном у порту країни експортера. Саме на умовах FOB оцінюється національний експорт.

Група C об’єднує чотири базисні умови, які підкреслюють закінчення обов’язків продавця в порту або на станції призначення в країні імпортера без перетину державного і митного кордонів. Найбільш відомими у зазначеній групі є умови CIF (інколи пишуть кирилицею - СІФ), тобто “вартість, страхування і фрахт”. Саме на умовах CIF оцінюється національний імпорт.

Група D об’єднує 5 умов, які описують поширення обов’язків продавця до перетину кордонів країни імпортера впритул до 13-их, останніх умов DDP (постачання здійснено, мито сплачено) з максимальною відповідальністю експортера і максимальною ціною.

Показники, що характеризують стан зовнішньої торгівлі, об’єднують:

    обсяг торгівлі у вартісних одиницях і одиницях фізичного обсягу;

    динаміку експортно-імпортних операцій;

    структуру торгівлі, зокрема:

      географічну з аналізом розподілу потоків по країнах, регіонах, континентах і т.д.;

      товарну з аналізом постачань по галузях, сферах, якісних характеристиках, співвідношенню сировини й кінцевої продукції і т.д.

Експортна квота К>е>, або коефіцієнт експортної участі у міжнародній торгівлі, розраховується за формулою:

К>е> = Е : ВВП,

де Е – обсяг національного експорту;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни.

Імпортна квота К>і>, або коефіцієнт імпортної участі в торгівлі, розраховується за формулою:

К>і >= І : ВВП,

де І – обсяг національного імпорту.

Підсумковий коефіцієнт участі в міжнародній торгівлі

К>мт> = К>е> + К>і> = (Е + І) : ВВП.

Коефіцієнт експортної спеціалізації країни К>ес> розраховують за формулою:

К>ес> = Е>н >: Е>с>,

де Е>н >– частка національного експорту даного товару в сумі національного експорту;

Е>с> – частка світового експорту даного товару в сумі світового експорту.

Якщо К>ес> > 1, то країна визнається експортно орієнтованою на даний товар.

Головними факторами сталості зовнішньої торгівлі країни є такі:

    участь в еволюції досягнень сучасних технологій;

    участь в діяльності транснаціональних корпорацій – ТНК;

    участь у діяльності міжнародних організацій, які регламентують міжнародну торгівлю, насамперед, у Світовій організації торгівлі – СОТ;

    послідовна лібералізація торгівлі, тобто скорочення тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі;

    участь в інтеграційних об’єднаннях країн;

    диверсифікація міжнародної торгівлі при поширенні відносин з більшістю держав світу.

До початку 90-х р.р. ХХ ст. міжнародна торгівля зростала і подвоїла обсяги протягом 15 років (1975-1990 р.р.). Протягом останнього десятиріччя ХХ століття торгівля значно скоротила середні темпи приросту, а на початку 90-х р. спостерігалися темпи приросту, які не перевищували 1-2 % на рік.

Початок ХХІ століття відзначився темпами приросту торгівлі у середньому на 2,5 %.

Першу трійку найбільших світових експортерів за абсолютними обсягами складали США, Німеччина і Японія. З регіонів перше місце займає Азійсько-Тихоокеанський (АТР), а з інтеграційних угруповань лідирує ЄС. Україна займає місце у четвертій десятці.

Найбільші світові імпортери – це США. Німеччина, Велика Британія. Україна є представником п’ятої десятки країн світу.

За товарною структурою протягом 1950-2000 рр. постачання сировини й палива скоротилося з 50 до 30 %, зокрема, у цієї цифрі частка паливно-енергетичного компонента складає приблизно 25%, а цифра постачань сировини дорівнюється 5%. Одночасно реалізація кінцевої продукції зросла у зазначений час з 50 до 70%.

Зростає відсоток взаємних кооперованих постачань між суб’єктами різних країн, насамперед, у межах ТНК або внутрішньо-фірмових відносин.

Помітно зростає інтелектуальна складова товарних потоків, насамперед, у розвинених країнах. Так, на початку ХХІ ст. в експорті США, Швейцарії та Японії продукція новітніх технологій перевищила 20%.

2. Типи зовнішньоторговельної політики держав

Визначають два типи зовнішньоекономічної політики:

    політика вільної торгівлі (фритредерство);

    протекціонізм.

Перший тип пов’язаний з мінімальним втручанням держави. Митні органи при цьому виконують реєстраційні функції. Така політика притаманна розвинутим країнам. Національні підприємці здатні підтримувати міжнародну конкуренцію.

Протекціонізм (другий тип) – це політика державного захисту національного ринку від іноземної конкуренції шляхом стимулювання національного виробництва і експорту, а також стримування імпорту.

Визначимо головні форми протекціонізму:

    селективний, тобто спрямований проти окремих країн або товарів;

    узгоджений (договірний), тобто такий, що використовується двома або більшою кількістю країн проти конкретних держав;

    прихований, тобто з використанням неекономічних форм надання переваг власним економічним агентам;

    традиційний, тобто з впливом на експорт і імпорт;

    глобальний, тобто з використанням торговельних і неторговельних аспектів міжнародних відносин.

З курсу історії економічних учень Ви знаєте, що політика протекціонізму була вперше обґрунтована в роботах представників меркантилізму, а фритредерство – в роботах економістів-класиків.

3. Інструменти регулювання міжнародної торгівлі товарами

Спробуємо класифікувати всі методи й інструменти зовнішньоторговельного регулювання за певними критеріями:

1) за характером втручання:

    прямі (адміністративні);

    непрямі (економічні);

2) за рівнями втручання:

    мікроекономічні, тобто на рівні окремого господарського суб’єкта (текст статуту, повноваження підрозділів, зокрема, закордонних і т.д.);

    макроекономічні, тобто з боку державних органів і недержавних загальнонаціональних інститутів (профспілок, торговельно-промислових палат і т.д.);

    мегаекономічні (наднаціональні), тобто з боку міжнародних організацій або органів інтеграційних угруповань;

      за характером впливу на умови конкуренції:

    монополістичні;

    конкурентні;

4) за кількістю сторін регулювання:

    однобічні (автономні);

    двосторонні;

    багатосторонні (конференційні);

5) за офіційністю методів:

    офіційні, або правові;

    неофіційні, тобто звичаї, джентльменські угоди та ін.;

6) за характером інструментів:

    тарифні;

    нетарифні.

Тарифні засоби пов’язані з прямим підвищенням ціни завдяки використанню митних тарифів.

Нетарифні засоби прямо не підвищують ціни, але є заходами прихованого протекціонізму. Існують численні методи нетарифного регулювання як адміністративного, так і фінансового характеру. Їх можна згрупувати таким чином:

    Заборона експорту чи імпорту, тобто ембарго.

    Кількісні обмеження, зокрема:

    Квотування - визначення ліміту обсягу поставок у вартісному чи фізичному вираженні на період часу (квартал, рік та ін.) у таких формах:

    глобальна квота без зазначення конкретної країни-партнера;

    групова квота для окремих товарів для деяких конкретних країн;

    індивідуальна квота при зазначенні однієї країни-партнера;

    антидемпінгова, компенсаційна і спеціальна квоти;

    Ліцензування - обмеження у вигляді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз чи вивіз продукції з такими видами ліцензій:

    генеральна з дозволом експортно-імпортних операцій по даному товару чи в дані країни без обмеження кількості угод;

    глобальна без обмежень поставки чи закупки кількісно чи вартісно;

    автоматична, яка надається негайно після отримання заяви від експортера чи імпортера;

    разова (індивідуальна) для однієї угоди на період здійснення останньої.

Механізм розподілу ліцензій різноманітний з такими головними формами:

    аукціон;

    система явних преференцій з урахуванням колишніх підсумків ЗЕД;

    розподіл на позаціновій основі за підсумками експертних оцінок.

    Так звані “добровільні” обмеження експорту, коли експортер зменшує поставки у зв’язку з небезпекою більш негативних бар’єрів.

3. Прихований протекціонізм, зокрема:

    державні закупки як гарантування реалізації національних товарів з одночасним зменшенням ринкової ніші імпортної продукції;

    вимоги про обов’язкове використання місцевих компонентів і чинників (сировина, робоча сила, транспортні засоби та ін.);

    технічні бар’єри з вимогами подання сертифікатів якості, екологічної безпеки, виконанням санітарно-гігієнічних ветеринарних і фітосанітарних норм, правил техніки безпеки та ін.;

    антидемпінгові засоби з переслідуванням постачальників іноземної продукції по занижених цінах;

    податки і збори на ввіз чи вивіз продукції (прикордонний податок за факт перетину кордону; екологічні, фітосанітарні та інші збори; митні збори за оформлення документів).

4. Фінансові заходи підтримки національних експортерів, зокрема:

    субсидії національним експортерам у таких формах:

    прямі, які заборонені СОТ;

    непрямі через надання податкових пільг, переваг при страхуванні та ін.;

    внутрішні, найбільш приховані й дискримінаційні для імпортерів при бюджетному фінансуванні національних виробників, які конкурують на місцевому ринку з іноземними постачальниками;

    експортне кредитування національних постачальників і так зване зв'язане кредитування імпортерів при зобов'язанні закупки товарів тільки у фірм даної країни;

    обов'язковий імпортний депозит - попередня застава, яку імпортер повинен внести у власний банк перед закупкою іноземного товару;

    стимулювання демпінгу при експорті та антидемпінгові процедури при імпорті.

Мито - обов'язковий внесок, який збирається митними державними органами при імпорті, експорті чи транзиті, що сприяє підвищенню стартової ціни.

Мито виконує три основні функції:

    фіскальну як стаття доходів державного бюджету;

    протекціоністську (захисну) для захисту національних виробників і стримування імпорту;

    балансувальну для недопущення небажаного експорту товарів, якщо внутрішні ціни нижче світових.

Класифікуємо мито за певних критеріїв:

    За складністю встановлення:

    прості (одноколонні) з незмінною ставкою для товарів незалежно від країни походження;

    складні (багатоколонні) з встановленням двох і більше ставок по кожному товару залежно від країни походження.

    За об'єктом нарахування:

    експортні;

    імпортні;

    транзитні.

    За методом нарахування:

    адвалорні з відсотковим нарахуванням до митної вартості;

    специфічні з абсолютним грошовим нарахуванням до митної вартості;

    комбіновані (змішані) з об'єднанням адвалорного і специфічного засобів (наприклад, 10% від митної вартості, але не більше 100 грн. за одиницю ваги).

    За характером дій:

    сезонні;

    антидемпінгові при імпорті товарів за цінами, які нижче внутрішніх цін країни-експортера;

    компенсаційні при встановленні факту отримання субсидій в країні експортера, що веде до зниження цін, при недопущенні небажаного експорту з власної країни.

    За походженням:

    автономні, які встановлюються в однобічному порядку;

    конвенційні з встановленням за договором чи домовленістю з іншою країною.

    За розміром:

    максимальні для товарів з країн, з яким відсутні домовленості;

    мінімальні для товарів з країн, з якими діє режим найбільшого сприяння;

    преференційні для окремих товарів чи з окремих країн.

    За типом ставок:

    постійні без змін протягом встановленого періоду;

    змінні з нестабільним рівнем, який коригується залежно від динаміки світових цін, рівня субсидій та інших обставин.

    За засобом нарахування:

    номінальні чи вказані в тарифі;

    ефективні чи реальні з урахуванням мита, яке було накладено на імпортні проміжні компоненти (вузли, сировина та ін.).

Ключовими принципами використання регулюючих інструментів є:

- відповідність нормам міжнародного права;

    транспарентність, тобто прозорість;

    нотифікація, тобто своєчасність інформування іноземного партнера про зміни.

4. Теорії міжнародної торгівлі

Визначимо ключові теорії міжнародної торгівлі.

    Меркантилізм (Т. Мен, Ж.-Б. Кольбер та ін.) з обґрунтуванням політики протекціонізму і позитивного платіжного балансу країни.

    Модель “ціни-золото-доходи” Д. Юма (1711-1770 рр.) з обґрунтуванням кількісної теорії грошей, коли світові ціни в підсумку великих географічних відкриттів значно залежали від кількості дорогоцінних металів у обігу.

    Теорія абсолютних переваг А. Сміта (1723-1790) з обґрунтуванням переваг в експорті при наявності менших абсолютних витрат на одиницю продукції порівняльно з відповідними цифрами іноземного конкурента.

    Теорія порівняльних або відносних переваг Д. Рікардо (1772-1823 рр.) з обґрунтуванням переваг в експорті при наявності менших відносних витрат на одиницю продукції порівняно з відповідними цифрами іноземного конкурента. При цьому відносними (порівняльними) витратами є втрати певної кількості альтернативного товару при прирості вихідного товару на одиницю.

    Теорії співвідношення факторів виробництва (теореми Хекшера (1879-1952 рр.) –Оліна (1899-1979 рр.), Столпера - Самуельсона, Столпера –Самуельсона – Джонса, Рибчинського, “парадокс Леонтьева” та ін.).

    Теорія міжнародного життєвого циклу, згідно з якою треба передбачити чотири етапи існування товару на ринку:

    впровадження;

    зростання;

    зрілість;

    занепад.

    Теорія подібності країн або теорія попиту, що перетинається, коли слід ураховувати традиційний внутрішній попит на імпортні вироби одночасно з існуванням власного потенціалу самозабезпечення або імпортозаміщення.

    Теорія конкурентних переваг, за якою країна досягає міжнародного успіху завдяки взаємодії конкурентних переваг у чотирьох детермінантах:

    факторні умови;

    умови попиту;

    споріднені й обслуговуючі галузі;

    стратегія фірм.

5. Особливості сучасної зовнішньої торгівлі України

Зовнішня торгівля України спирається на низку головних правових актів, зокрема, Господарський та Митний кодекси, закони “Про ЗЕД”, “Про єдиний митний тариф”, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та ін.

Україна є членом багатьох міжнародних організацій, тому повинна спиратися на норми міжнародного торговельного права. Крім того, держава веде переговори про вступ до СОТ. Це матиме суперечливі наслідки до розвитку зовнішньоторговельних відносин. З одного боку, країни-члени СОТ забезпечують більше 95% світового торговельного обороту, тобто завдають правила гри. З іншого боку, вимоги про лібералізацію торгівлі здатні болючі вплинути на структуру традиційних експортних галузей, починаючи з металургії.

Впритул до 1999 р. сальдо торговельного балансу України було від’ємним, що відображало загальний кризовий стан економіки, насамперед, енергетичну залежність країни від постачань з Росії та Туркменії за світовими цінами. Починаючи з 2000 р. сальдо є позитивним.

За товарною структурою експорту значну перевагу має продукція чорної металургії та металообробки, яка з 2001 р. забезпечує більше 30% експортного валютного виторгу країни. На другому місці – продукція хімічної промисловості. В імпорті переважає постачання енергоносіїв.

За географічною структурою слід зазначити такі перші трійки у перші роки ХХІ ст.:

    за експортом по регіонах і угрупованнях: Європа, СНД, Азія;

    за експортом по країнах: Росія, Німеччина, Туреччина;

    за імпортом по регіонах і угрупованнях: СНД, Європа, Азія;

    за імпортом по країнах: Росія, Німеччина, Туркменія.

Слід підкреслити високу цифру експортної квоти нашої держави – більше 50%, що, з одного боку, є ознакою значного залучення до світової торгівлі, з іншого боку, є ризиком суттєвої залежності від перепадів ринкової кон’юнктури, насамперед, від цін на головну експортну складову – продукцію металургійної галузі.