Єдиний економічний простір як інтеграційне економічне угрупування (работа 1)

Міністерство освіти і науки України

Інститут економіки і менеджменту

Курсова робота

з дисципліни: «Міжнародна економіка»

на тему:

Єдиний економічний простір (ЄЕП) як інтеграційне економічне угрупування

Київ 2008

Зміст

Резюме

Вступ

Теоретична частина

Аналітична частина

Практично-рекомендаційна частина

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Резюме

Єдиний економічний ринок для України - можливість розвивати взаємовигідне співробітництво із своїми основними економічними партнерами, обсяги торгівлі з якими постійно зростають. Але Росія вважає, що без укладання митного союзу Україна не матиме права стати повноправним членом ЄЕП. Розвивається дискусія і підігрівається обстановка між здавалося братніми народами і державами.

Актуальність даної роботи заключається в тому, що Україна за своїм географічним, геополітичним, економічним становищем стоїть перед вибором: до якої інтеграційної організації вступати і в якій приймати активну участь для свого майбутнього процвітання та розвитку. ЄЕП чи ЄС – є головним скрізним питанням, над яким думають всі кому не байдужий розвиток України.

Метою роботи є :

розглянути угоди ЄЕП,

провети аналіз напрямів запланованої економічної інтеграції,

визначити переваги та недоліки можливості економічної інтеграції України в цей простір

Дослідження даної сфери зовнішньополітичного і економічного життя України зумовлюється необхідністю концептуального обґрунтування основних напрямків і цілей зовнішнього співробітництва України, визначення доцільних інструментів такої взаємодії по окремих важливих її напрямах з урахуванням потреб вітчизняної економіки.

Вступ

Першочерговим і базовим етапом формування Єдиного економічного простору є створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. Саме це формування розглядається Україною як базове для переходу на більш високий рівень інтеграції, що надасть нового імпульсу для просування товарів на ринки країн-учасниць Єдиного економічного простору завдяки ліквідації митних і податкових бар'єрів, уніфікації цін і тарифів. Нові ринки збуту дадуть можливість збільшити виробництво продукції підприємствами, а це, в свою чергу, сприятиме зростанню кількості робочих місць і оборотних коштів, модернізації підприємств і введенню інновацій.

Україна знаходиться на європейському перехресті у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, Україна не може не розвивати тісні відносини з усіма країнами цих регіонів, об’єднуючись з ними у регіональні коаліції, які мають спільні економічні, культурні, політичні, а нерідко – воєнні інтереси. Нині зовнішньоторговельними партнерами України є 197 країн світу. Про те, що це партнерство має тенденцію до поглиблення, свідчить хоча б той факт, що протягом минулого року загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами та послугами, за попередніми даними, суттєво зріс, збільшено як імпорт, так і експорт товарів.

На сучасному етапі пріоритетними інтеграційними векторами зовнішньої політики України є ЄС та ЄЕП. Інтеграція до ЄС знаходиться на початковому етапі. Якщо максимально схематизувати ситуацію, то співвідношення між векторами мало б виглядати таким чином: європейська інтеграція – стратегічна мета і магістральний шлях розвитку України; співпраця з Росією – один з найважливіших механізмів досягнення стратегічної мети, передусім в економічній та в сфері регіонального співробітництва. Тому слід детальніше розглянути питання щодо відносин України з ЄЕП і визначити переваги та недоліки угрупування.

Теоретична частина

Як зазначено в Угоді, формування ЄЕП має відбуватися у три етапи з поступовим поглибленням інтеграції. На першому етапі планується створення зони вільної торгівлі без обмежень щодо імпорту товарів, які виробляють країни — учасники Угоди. Сторони повинні уніфікувати законодавство у сфері регулювання переміщення товарів через кордони та спростити митні процедури. Країни також мають забезпечити вільний рух послуг, капіталів, робочої сили і створити передумови для формування Митного союзу.

На другому етапі буде створено сам Митний союз із спільним для всіх митним тарифом, скасовано обмеження на імпорт сільськогосподарських товарів, проводитиметься єдина конкурентна політика та антидемпінгові заходи. Окрім цього, заплановано сформувати єдиний регулюючий орган ЄЕП, який на третьому етапі отримає всі повноваження у тарифній та митній політиці держав-учасниць. Четвірка також запланувала ухвалити єдиний Митний кодекс Білорусі, Казахстану, Росії та України.

На завершальному третьому етапі формування ЄЕП має завершитися. Буде скасовано митний контроль та митне оформлення вантажів між країнами-учасниками, забезпечено повну свободу руху послуг, капіталів і робочої сили. А єдиний регулюючий орган, який матиме статус наднаціонального, отримає право контролювати природні монополії.

Цим наднаціональним органом має стати так звана Комісія, де всі рішення прийматимуть «виваженим голосуванням». Кількість голосів кожної зі сторін визначатиметься її економічним потенціалом. Експерти вважають цю частину угоди найменш прийнятною для України, оскільки вона не матиме права вето на неприйнятні для себе рішення.

У розділі VI Концепції сказано, що «рішення про завершення роботи над підготовкою проектів міжнародних договорів та інших документів ЄЕП приймають, коли відповідний проект узгоджено не менше, ніж трьома державами-учасницями ЄЕП, на частку яких припадає не менше двох третин сукупного валового внутрішнього продукту». Отже, жодне рішення без згоди Росії провести не вдасться. Однак трійка сусідів по ЄЕП цілком може обійтися без згоди України.

Відповідно до проекту Концепції, Єдиний економічний простір формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої й різношвидкісної інтеграції. Сторони погодилися на таке форфмулювання, попри те, що це суперечить практиці інтеграції Європейського Союзу. Різнорівнева і різношвидкісна інтеграція означає, що кожна країна самостійно визначає, в яких із напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів вона бере участь і в якому обсязі.

Терміни переходу до вищих рівнів інтеграції визначаються кожною державою самостійно. Правовою підставою формування і діяльності єдиного економічного простору є національні законодавства держав-учасників, міжнародні угоди і рішення інституційних органів ЄЕП, що створюватимуться.

Сторони також зазначили, що формування і діяльність Єдиного економічного простору проходитиме з урахуванням норм і правил Світової організації торгівлі, приєднатися до якої задекларувала кожна з чотирьох держав. При цьому саме об’єднання ЄЕП буде відкрито для приєднання інших країн.

Угодою передбачено, що кожна держава має право вийти з Єдиного економічного простору. Однак тоді зобов’язання інших членів ЄЕП щодо «дезертира» втрачають силу.

Важливим напрямом інтеграційних зусиль України у контексті реалізації свого транзитного потенціалу стала її участь у реалізації проекту щодо створення ЄЕП у складі Білорусії, Казахстану, Росії та України.

Під ЄЕП сторони домовилися розуміти економічний простір, який об'єднує митні території чотирьох країн, де діють механізми регулювання економіки, що побудовані на єдиних принципах і забезпечують вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили, а також здійснюються єдина зовнішньоторгова та узгоджені податкова, грошово-кредитна й фінансово-валютна політики. ЄЕП створюється з метою розвитку торгівлі та взаємних інвестицій, що повинні забезпечити сталий розвиток економік сторін на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (у тому числі правил і принципів СОТ), а також розвитку економічного потенціалу і конкурентоспроможності економік країн, які утворюють ЄЕП, на зовнішніх ринках. Крім того, до основних завдань ЄЕП входять формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (зокрема, у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти й газу), забезпечення недискримінаційного доступу до послуг їх об'єктів та єдиних тарифів на них [7].

Метою формування ЄЕП є створення умов для стабільного й ефективного розвитку економік держав-учасниць і підвищення рівня життя населення. (див. додаток № 1)

Держави-учасниці прагнуть сприяти:

-розвитку торгівлі та інвестицій між державами-учасницями, що забезпечуватиме сталий розвиток економік держав-учасниць на основі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

-створенню можливостей для розвитку підприємницької діяльності шляхом встановлення гармонізованих систем регулювання та інтегрування інфраструктурного комплексу;

-інтеграції та нарощуванню економічних потенціалів держав-учасниць з метою підвищення конкурентоспроможності економік держав-учасниць на зовнішніх ринках.

Поетапне вирішення завдань поглиблення інтеграції обумовлюється виконанням державами-учасницями взятих зобов'язань та фактичним вирішенням таких завдань [11]:

-формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів на базі проведення єдиної політики в галузі тарифного і нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;

-уніфікація принципів розробки та застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм;

-гармонізація макроекономічної політики;

-створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили;

-гармонізація законодавств держав-учасниць у тій мірі, в якій це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торгову і конкурентну політику;

-формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти, газу та інших сферах), єдиної конкурентної політики та забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій.

ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої та різношвидкісної інтеграції. Різношвидкісна інтеграція означає, що кожна держава самостійно визначає момент приєднання до того чи іншого міжнародного договору, що призводить до різнорівневої інтеграції, коли держави-учасниці знаходяться на різних рівнях інтеграційної взаємодії.

Для забезпечення належного функціонування та розвитку ЄЕП Комісія у рамках своєї компетенції:

забезпечує реалізацію цілей і завдань ЄЕП;

приймає рішення і дає висновки з питань, пов’язаних з досягненням цілей та виконанням завдань ЄЕП;

розробляє проекти нормативних правових актів, методичні матеріали та інші документи, необхідні для досягнення цілей і виконання завдань ЄЕП;

здійснює інші повноваження.

Основними принципами функціонування ЄЕП є забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили через кордони держав-учасниць.

Різнорівнева та різношвидкісна інтеграція означає, що кожна держава-учасниця самостійно визначає, в яких з напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходах вона братиме участь і в якому обсязі. Держава має можливість приєднатися до міжнародних договорів, що забезпечують формування та функціонування ЄЕП, у міру готовності. При цьому держава повинна дотримуватись погодженої послідовності приєднання до переліку міжнародних договорів. Для приєднання держав до діючих в рамках ЄЕП міжнародних договорів потрібна згода всіх держав-учасниць цих міжнародних договорів. Це правило поширюється на функціонування основних принципів і умов ЄЕП, які визначаються цією Концепцією.

Перехід від одного етапу формування ЄЕП до іншого здійснюють ті держави-учасниці, які виконали заходи, передбачені у попередньому етапі Комплексу основних заходів щодо формування Єдиного економічного простору.

Обсяг переваг, що надаються державами-учасницями одна одній, визначається угодами з формування ЄЕП, учасницями яких вони є. Неучасть або часткова участь будь-якої держави-учасниці в окремих напрямах розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходах не повинна бути перешкодою для інших держав-учасниць у здійсненні зазначених напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів.

Більш пізні терміни приєднання будь-якої держави-учасниці до окремих напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів не змінюють її статусу учасниці ЄЕП.

Враховуючи різні ступені інтеграції держав-засновниць ЄЕП (Російська Федерація і Республіка Білорусь – Союзна держава, Російська Федерація, Республіка Білорусь та Республіка Казахстан – члени ЕврАзЕС), терміни можливого переходу до більш високих ступенів інтеграції визначаються кожною державою-учасницею самостійно.

Координація процесів формування ЄЕП здійснюється відповідними органами, які створюються на основі окремих міжнародних договорів. Структура органів формується з урахуванням рівнів інтеграції.

Органи ЄЕП створюються на основі поєднання міждержавних елементів і принципу передачі частини повноважень держав-учасниць єдиному регулюючому органу з поступовим підвищенням значущості останнього. Здійснення координації й управління формуванням ЄЕП на міждержавному рівні забезпечуватиметься Радою глав держав-учасниць (далі – РГД) [4, с.14].

Кількість голосів кожної держави-учасниці у рамках РГД розподіляється виходячи з принципу „одна держава – один голос”. Рішення РГД приймаються консенсусом. Держави-учасниці засновують єдиний регулюючий орган (Комісію), якому вони на основі міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень. Його рішення є обов’язковими для виконання всіма державами-учасницями.

Комісія розпочинає своє функціонування з моменту введення спільного митного тарифу або єдиних правил конкуренції залежно від того, що вводиться раніше. У міру розвитку та поглиблення інтеграційних процесів повноваження єдиного регулюючого органу відповідно розширюються.

У Комісії рішення з усіх питань приймаються зваженим голосуванням. Кількість голосів кожної з держав-учасниць визначається з урахуванням її економічного потенціалу. Розподіл голосів і процедура голосування встановлюються на основі домовленості держав-учасниць.

Наступним кроком у митно-тарифних відносинах повинна стати розробка основ митного законодавства країн - членів угруповання. На нашу думку, ЄЕП має можливість використовувати всі позитивні напрацювання у сфері норма¬тивно-законодавчої бази СНД, яка стосується і загальних питань організації міжнародних перевезень, і їх галузевих особливостей. Зокрема, на 12-му засі¬данні координаційної транспортної ради (КТР) СНД, яке відбулося 16-17 ли¬стопада 2004 р. у Єревані, багато уваги приділялося питанням вироблення за¬гальної транспортної політики, гармонізації законодавчих і підзаконних актів і механізмів їх реалізації. Конкретно йшлося про Угоду щодо введення міжна¬родного сертифіката із зважування вантажних транспортних засобів на тери¬торіях країн - учасниць КТР, Угоду про гармонізацію стандартів професійної компетентності спеціалістів, юридичних осіб та індивідуальних підприємців, які здійснюють міжнародні перевезення у рамках СНД, а також про питання доцільності прискорення розробки порядку та механізму поетапного скасуван¬ня дозвільної системи вантажних перевезень, тощо. За даними Ради із заліз¬ничного транспорту країн СНД, у 2003 р. частка перевезень вантажів залізнич¬ним транспортом (вантажооборот) РФ (1668,9 млрд. ткм), України (225,3 млрд.), Казахстану (147,7 млрд.) і Білорусії (38,4 млрд. ткм), тобто держав майбутньо¬го ЄЕП на території СНД, склала 97,84% залізничного вантажообороту всіх країн СНД (2126,2 млрд. ткм) [13].

Питання можливості одночасної інтеграції України у ЄЕП та у ЄС зали¬шається проблемним як для фахівців, так і для суспільства. За деякими тверд¬женнями, після розширення ЄС і створення ЄЕП наша держава виявиться гео¬графічно "затиснутою" не тільки між двома потужними ринками, але й між двома концепціями розвитку економіки і не зможе самостійно визначатися із своїм майбутнім. Однак, на нашу думку, ЄЕП і єдиний європейський ринок - це для України не взаємовиключний вибір, а можливість розвивати взаємови¬гідне співробітництво із своїми основними економічними партнерами, обсяги торгівлі з якими постійно зростають. Питання, врешті-решт, полягає не у пер¬спективі поглинання України її сусідами, а в необхідності та здатності продовжу¬вати прагматичне, взаємовигідне співробітництво з усіма партнерами. При цьо¬му інтеграція має розглядатися не як мета, а як засіб забезпечення реалізації національних інтересів, у тому числі і в транзитній сфері.

2. Аналітична частина

Важливою подією у сфері зовнішньої політики стала ратифікація в другій половині квітня 2004 р. парламентами Білорусі, Казахстану, Росії та України Угоди про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). За домовленостями між президентами цих країн ЄЕП спроектовано як економічний союз, тобто країни-учасниці провадитимуть спільну економічну політику. Водночас Росія пропонує найбільш глибоку форму економічної інтеґрації – валютний союз, в якому учасники матимуть спільну грошову одиницю.

Між тим проект ЄЕП явно більш політичний, аніж економічний.

Його цілі з боку Росії очевидні – залишити Україну в зоні свого впливу, загальмувати європейську інтеграцію України в умовах, коли розширення ЄС і НАТО вже саме по собі сприяє виведенню України з тіні Росії; створити дієвий інституційний механізм для реалізації економічних інтересів Росії на території України. Проте добре відомо, що в національних інтересів різних країн є відома властивість – вони часто прямо суперечать одне одному.

Цілі ЄЕП з боку України теж були очевидні під час підписання угоди у вересні минулого року – забезпечити політичну підтримку з боку Росії українському керівництву, що невпинно слабшає, а також спробувати виторгувати у Росії зниження цін на енергоносії в обмін на демонстративне потакання її імперським амбіціям.

Одним з актуальних для України питань стосовно формування Єдиного економічного простору є вибір оптимальної форми інтеграції в ЄЕП. Така можливість передбачена Статтею 5 Угоди про формування Єдиного економічного простору: «ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої і різношвидкісної інтеграції». Йдеться про альтернативу між формуванням зони вільної торгівлі або ж митного союзу як першої мети, над якою працює робоча група зі створення ЄЕП. Глибші форми інтеграції обговорюються, але залишаються питанням середньо- і довгострокової перспективи.

Росія категорично наполягає на митному союзі («повноцінна зона вільної торгівлі буде можливою тільки в рамках митного союзу»). Казахстан, як член ЄврАзЕС, вже перебуває у митному союзі з Росією. А Білорусі, за великим рахунком, все це байдуже.

Україна готова на участь тільки в зоні вільної торгівлі (ЗВТ), але в жодному випадку не в митному союзі (МС). На зустрічі глав держав – учасниць ЄЕП в Астані 15 вересня 2004 року було ухвалено рішення про першочергове створення ЗВТ. До 1 липня 2005 року необхідний пакет документів має бути готовим до підписання. Однак уже тоді представники України не виключали можливості формування МС одразу після ЗВТ.

Очевидно, вибір оптимального для України інтеграційного рішення в ЄЕП є непростим, неоднозначним: потрібно врахувати цілу низку внутрішніх і зовнішніх факторів. Оскільки це питання зберігає актуальність, його цікаво розглянути з урахуванням світового досвіду та зовнішньоекономічних інтересів України.

Вихідна позиція України. ЄЕП – організація, членами якої мають бути чотири держави. Незважаючи на це, дискусія, що розгорнулася в Україні навколо участі в інтеграційному об’єднанні, сфокусувалася на відносинах з Росією. Тому існує думка, що ЄЕП – це спосіб розбудови відносин України та Росії. Виходячи з цього, розглянемо, чим мотивувалося підписання Президентом України документів про заснування ЄЕП.

Участь України в ЄЕП пояснюється, напевно, її прагненням поглибити співробітництво на пострадянському просторі. Ця взаємодія насамперед має набути форми повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень.

ЗВТ спрямована на досягнення таких цілей України:

скасування російського експортного мита і ПДВ на нафту й газ;

реалізація російських енергоносіїв Україні за внутрішньоросійськими цінами;

створення «єдиного енергетичного простору», що передбачає формування стратегічних енергетичних запасів країн-учасниць;

отримання повнішого доступу на російський ринок через скасування торговельних бар’єрів;

скасування російських антидемпінгових заходів щодо українських товарів, імпортних квот на металопродукцію та деякі інші товарні групи;

зростання взаємної торгівлі країн – учасниць Угоди;

забезпечення вільного руху робочої сили між державами, скасування процедури реєстрації тощо.

Іншими словами, дві головні теми ЗВТ – це енергетика і російські квоти на українську продукцію. Хоча практично одразу стало зрозуміло, що Росія не піде на реалізацію газу й нафти Україні за внутрішніми цінами, й це питання відпало. За деякими іншими з перелічених позицій певних результатів уже вдалося добитися.

Що стосується причин, через які Україна збирається зупинитися на ЗВТ і не брати участь у МС, то основними з них є:

збереження курсу на євроінтеграцію;

проблеми відносин СОТ, якщо буде оголошено про створення митного союзу ЄЕП;

митний союз передбачає створення наднаціонального регулюючого органу, що суперечить Конституції України.

У тому, як приймалося рішення про неучасть України в митному союзі, цікава одна деталь. Доручення проаналізувати фактори й параметри майбутнього об’єднання не було. Але екс-президент Л. Кучма дає завдання Національному інституту стратегічних досліджень (НІСД) науково обґрунтувати те, що для України вигідною і можливою в ЄЕП є винятково зона вільної торгівлі. Іншими словами, інститутові необхідно, виходячи з того, що єдино правильним форматом є ЗВТ, проаналізувати ситуацію й проаргументувати свою позицію щодо цього питання. НІСД виконує це завдання та пояснює свою позицію у численних публікаціях. Однак через рік екс-президент України підписує підготовлену під керівництвом НІСД та Інституту економічного прогнозування НАН України 400-сторінкову Стратегію економічного і соціального розвитку України на 2004 – 2015 роки, де питання вибору між ЗВТ і МС уже прописане нечітко, переважають в основному емоційні, а не економічні аргументи.

Показово й те, що Україна, чітко висловивши свою позицію на переговорах, не зафіксувала її юридично. Не вдаючись у подробиці ратифікації Угоди щодо ЄЕП у Верховній Раді 20 квітня 2004 року, відзначимо, що офіційна позиція України фіксується єдиним розпливчастим застереженням, яке міститься в прийнятому парламентом Законі про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору: «Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору в межах, що відповідають Конституції України». Звідси зрозуміло, що, незважаючи на офіційну риторику на користь ЗВТ, певні вітчизняні політичні кола не були зацікавлені у категоричній відмові від створення в перспективі митного союзу ЄЕП.

Відтак для визначення оптимального формату інтеграції в ЄЕП з урахуванням заявлених національних інтересів України слід розглянути альтернативу між зоною вільної торгівлі та митним союзом у контексті кількох основних позицій.

Скасування митних бар’єрів. Теоретично створення ЗВТ ЄЕП «без вилучень та обмежень» має спрямовуватись на скасування російського експортного мита та ПДВ на енергоносії, призвести до повної ліквідації інших бар’єрів у взаємній торгівлі чотирьох країн та припинення антидемпінгових розслідувань. Це те, на чому наполягали представники нашої держави на переговорах з представниками інших країн – учасниць ЄЕП. Україна мала успіх. З 1 січня 2005 року Росія скасовує експортний ПДВ на нафту й газ. Вже прийнято й рішення про створення ЗВТ без МС протягом найближчого року, що нібито задовольняє Україну.(додаток №2)

Але насправді все не так просто. У світі не існує жодної повномасштабної ЗВТ, де не було б вилучень і обмежень, якщо тільки ця ЗВТ не є водночас митним союзом. Одночасно зі скасуванням ПДВ, з 1 жовтня 2004 р., Росія підвищила експортне мито на нафту до $87,9 за тонну (що в 2,8 раза більше, ніж на початку року), а з 1 грудня 2004 року – до $101/т., тобто вже зараз ефективно компенсувавши для себе майбутні недонадходження з ПДВ. Про реалізацію Україні енергоносіїв за внутрішньоросійськими цінами взагалі не йдеться. Українська сторона вважала, що Росія буде вимушена знизити ціни, оскільки Європейський Союз вимагає вирівняти внутрішні та зовнішні ціни на енергоносії. Ця думка й нині іноді висловлюється. А те, що ЄС вже відмовився від своєї вимоги, залишилось непоміченим. Не акцентується увага й на тому, що Росія перейшла на стягнення ПДВ за принципом країни призначення не стільки завдяки зусиллям українських дипломатів, скільки йдучи назустріч твердим вимогам Євросоюзу (тоді як представлено все було як тріумф українсько-російської дружби та головний крок на шляху до ЗВТ). Антидемпінг – ще одне проблемне питання, що не знаходить свого вирішення.

Росія – єдина держава, яка й досі не ратифікувала угоду про вільну торгівлю в СНД, підписану десять років тому, оскільки вільна торгівля завдасть відчутних втрат російському бюджету (до стрибка світових цін на нафту збитки оцінювалися у $800 – 1000 млн тільки на експорті енергоносіїв в Україну й до $7 млрд на рік у цілому по СНД). Тому позиція Росії зводиться до того, що ЗВТ створюватиметься на базі уніфікації митних правил і політики з тим, щоб ЄЕП у перспективі став єдиною митною територією. Повна ЗВТ неможлива без певної уніфікації митних правил ще й тому, що виникає проблема в торгівлі з третіми країнами: «Якщо країни – члени зони застосовують різні тарифи в торгівлі з третіми державами, з’являється можливість виходу на внутрішній ринок угруповання товарів з третіх країн через територію того члена угруповання, ставки мита якого стосовно нечленів угоди мінімальні». Уся ця сукупність факторів означає, що Росія легко на ЗВТ не погодиться.

Але навіть якщо й погодиться, то це мало що дасть Україні. Класична ЗВТ справді передбачає ліквідацію мита – але не експортного, а імпортного. Обов’язкова відмова від експортного мита не передбачена й правилами СОТ. Поки що Росія ніяких зобов’язань відносно мита на нафту й газ, які хвилюють Україну, на себе не брала, а з іншого боку, вже скасувала їх для Казахстану й Білорусі як країн – членів митного союзу ЄврАзЕС.

Із викладеного випливає: справді «повна» ЗВТ ЄЕП виявиться для України напівзаходом. Наша країна зможе одержати безперешкодний у частині тарифного регулювання й квот доступ на ринки трьох партнерів (і відкриє їм свій ринок), але не отримає ліквідацію мита на енергоносії. Єдиним способом досягти останньої мети є митний союз. Водночас методом стримування взаємної торгівлі Росії й України, як у випадку зони вільної торгівлі, так і в митному союзі, залишиться такий неопротекціоністський інструмент, як антидемпінгові розслідування. Їх можна буде винести за межі ЄЕП або завдяки політичному рішенню на вищому рівні (що малоймовірно), або на ще глибшій стадії інтеграції – у спільному ринку.

Є й пов’язані із МС проблеми для України. Насамперед, МС припускає впровадження єдиного мита стосовно третіх країн, внаслідок чого рівень захисту внутрішнього українського ринку за окремими товарними групами може виявитися меншим, ніж необхідно (це пов’язано і з правилами СОТ, див. нижче). І, по-друге, досить спірним питанням є конкуренція між виробниками країн-членів ЄЕП.

Конкуренція та промислова політика. Хоча інтеграція зазвичай ініціюється «згори», на політичному рівні, її плоди пожинаються «внизу», на рівні бізнесу і населення. В інтеграційному об’єднанні, з одного боку, формуються оптимальні умови для кооперації підприємств з країн-учасниць, а з іншого – може посилюватися конкуренція між ними. В ЄЕП можуть спостерігатися обидва ці явища. Так, на саміті в Астані обговорювалися перспективи інтеграції транспортних систем і створення єдиної ракетно-космічної корпорації, тобто початку побудови на базі ЄЕП єдиних виробничих комплексів. Водночас політолог В. Карасьов указує на явну недостатність існуючих коопераційних зв’язків між виробниками держав ЄЕП як на головну перешкоду практичному розвиткові угруповання. На його думку, виробнича кооперація на пострадянському просторі носить нерегулярний, одиничний характер, тому про можливості виробничої інтеграції, переходу до стадій спільного ринку й економічного союзу в ЄЕП говорити поки що рано. Умови для неї можуть створюватися еволюційним шляхом на стадіях ЗВТ і МС. Сьогодні ж компенсувати кволе кооперування підприємств може інвестиційна діяльність.

Не секрет, що певні українські галузі дуже привабливі для російського великого бізнесу, зацікавленого в простіших умовах доступу на український ринок та участі у приватизаційних процесах. Проблема для Росії полягає в тому, що найпривабливіші підприємства вже розподілені між українськими фінансово-промисловими групами, і поки що незрозуміло, яким чином ЄЕП зможе збалансувати ці бізнес-інтереси. Інший аспект інвестиційної діяльності пов’язаний із залученням капіталовкладень з розвинених країн. Перший віце-прем’єр-міністр України М. Азаров відзначав, що «наші торговельні партнери… активно цікавляться можливостями, що їх відкриває спільний ринок країн, економіки яких на тлі майже загальносвітової рецесії прогресують на 5-9 % щорічно». Хоча пан Азаров використовує термін «спільний ринок», світовий досвід свідчить, що країни, які інтегруються, домовляються про формування єдиного інвестиційного поля ще на стадії зони вільної торгівлі. Саме потенційне залучення іноземних інвестицій часто лежить в основі ЗВТ, які в такий спосіб полегшують не тільки переміщення товарів та послуг, але й залучення і рух капіталів. Отже, інвестиційний аспект міг би лягти в основу ЗВТ ЄЕП, хоча поки що акцент на цьому не робиться. За належної уваги до цього питання воно може стати для української сторони додатковим аргументом проти необхідності створення МС.

Друга основа відносин представників бізнесу – конкуренція. Тут нелегко провести чітку межу між ЗВТ і МС, хоча можна припустити, що в рамках ЗВТ конкуренція буде досить м’якою, а у форматі МС – жорсткою і агресивною. На цю думку наштовхує висновок І. Бураковського про створення МС у рамках ЄЕП: «Головна проблема – це конкуренція усередині об’єднання. Україні було б вигідно усунути подвійне оподатковування або симетричні податкові збори, якими обкладаються товари, вироблені в Росії. Йдеться насамперед про енергоносії. Якщо ці питання не розв’язати, то всередині ЄЕП економіки будуть несумісними. З одного боку – Росія з регульованою та дотаційною економікою за рахунок низьких цін на енергоносії, з іншого – Україна, яка таких переваг не має». Тут вчений сам собі суперечить, оскільки вважає головною проблемою те, що в рамках МС не буде вирішено проблеми податків і мита, хоча якщо МС і буде створено, то в першу чергу саме для врегулювання цієї проблеми.

Інша проблема дешевих енергоносіїв – брак стимулювання інноваційної діяльності. Якщо українські експортери не одержать доступу до дешевого палива, то вони матимуть стимул поступово переходити на високотехнологічну продукцію, впроваджувати енергозберігаючі технології. Іншими словами, дешева для України нафта пов’язана з тактичним виграшем у собівартості, але й зі стратегічним програшем у технологіях та інноваційному розвиткові.

Конкуренція пов’язана не тільки з рівними умовами доступу виробників до ресурсів усередині об’єднання, але й з тим, що багато товарних груп виробляються як в Україні, так і в Росії, а тому конкурують на внутрішніх і зовнішніх ринках. Звідси – теза про малоймовірність потенційної доповнюваності національних економік на ринку ЄЕП, яка несприятливо впливає на його перспективи. Однак того ж про зміни умов конкуренції на зовнішніх ринках сказати не можна, оскільки створення ЄЕП прямо не змінює умови доступу виробників на світові ринки. Непрямий його вплив пов’язаний з перспективами тіснішої кооперації чотирьох країн, а також з вибудовуванням відносин держав четвірки з СОТ.

Про підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на ринках країн-членів ЄЕП свідчить стан зовнішньої торгівлі України у 2005р., де експорт до країн ЄЕП мав вирішальний характер за умов значного його скорочення до країн ЄС (див.додаток 3).

У торгівлі товарами Україна втратила позитивну тенденцію 2005 р. – зростання більш високими темпами українського експорту у порівнянні з російським імпортом. За 5 місяців 2006 р. експорт українських товарів до РФ в порівнянні з аналогічним періодом 2005р. зріс на 5,1%, а імпорт з РФ – 13,6% (відповідно в січні-травні 2005 р. ці показники становили 25,8% і 11,6%). В результаті негативне торгівельне сальдо за перші 5 місяців 2006 р. у порівнянні з відповідним періодом 2005 р. збільшилося на 5,1 млрд. дол. США (див.додаток 4).

Двосторонні торговельні зв’язки стримує наявність митних тарифів між країнами, що зменшує конкурентоспроможність продукції на ринку країн-учасниць ЄЕП. У додатку 5 представлені обмеження, що можуть бути анульовані в результаті створення ЄЕП.

Сьогодні СОТ веде пошук балансу між конкурентною політикою мікрорівня і тарифним та нетарифним протекціонізмом макрорівня, аби відійти від останнього на користь першої. Україна поставила собі пріоритетне завдання стати членом цього «світового торговельного клубу». Уже давно лунали попередження, що ЄЕП завадить вступові України до СОТ. ЄЕП не закрив Україні дорогу до СОТ, але поставив великий знак питання на її євроінтеграційній перспективі. З цього приводу виникає питання: як впливає процес створення ЄЕП та стан реалізації стратегічного курсу на інтеграції в Європейський Союз?

1. Прискорює інтеграцію в ЄС – 1,92% 2. Унеможливлює інтеграцію в ЄС – 30,17% 3. Уповільнює інтеграцію в ЄС – 49,06 % 4. Не впливає на інтеграцію до ЄС - 15,08% 5. Робить інтеграцію в ЄС непотрібною – 0 6. Інше – 3,77%

Як бачимо, половина експертів вважає, що членство в ЄЕП уповільнить інтеграцію в Європейський Союз. Опитані зважають на те, що у випадку повномасштабної реалізації проекту ЄЕП Україна зможе увійти до європейської спільноти тільки разом з іншими партнерами по об’єднанню. А якщо врахувати, що європейські перспективи Росії, Казахстану та Білорусі є ще більш туманними, ніж перспективи України, то очевидно, що мають рацію й ті 30%, що передбачають неможливість європейської інтеграції України у випадку створення ЄЕП.

3. Практично-рекомендаційна частина

Участь України в ЄЕП з Росією, Білоруссю та Казахстаном ставить питання сумісності з FTA+ з ЄС. Абсолютно можливим є режим вільної торгівля і з ЄЕП, і з ЄС, але не митний союз, тому що Україні довелося б зректися свого суверенітету через певні механізми, пов’язані з товарообігом, на користь наднаціонального органу ЄЕП, який ухвалює рішення. З технічного погляду ЄС міг би укласти FTA з митним союзом ЄЕП. Однак у кращому разі мине багато часу, доки таке утворення створить достатньо міцну інституційну структуру, яка була б протилежною стороною в угоді з ЄС.

Отже, перед Україною стоїть вирішальний вибір: тісніше інтеґруватися з ЄС через поглиблену FTA, водночас намагаючись підтримати та розширити наявні угоди про вільну торгівлю з країнами СНД (наприклад, через скорочення переліку товарів, які вилучено з режиму вільної торгівлі), або вона може вибрати глибшу інтеґрацію в межах ЄЕП, де прямо передбачено митний союз та інституційні положення. В останньому випадку поліпшення торгівельних відносин між ЄС та Україною може бути обмежено тим, що буде результатом вступу до СОТ, тобто кінець системи квот на продукцію зі сталі та надання статусу ринкової економіки, що зробить набагато важчим накладання антидемпінгових тарифів на український експорт до ЄС. Однак політичні заяви України після Помаранчевої революції виключають вступ України до митного союзу з ЄЕП.

Цікаво те, що двосторонні угоди України про вільну торгівлю з деякими країнами – членами СНД містять положення про проведення переговорів щодо вступу до СОТ. Багато країн СНД доволі рано усвідомили, що вони тісно координуватимуть свої стратегії переговорів, і ставлять за мету приєднатися до СОТ одночасно. Цей скоординований підхід мав рацію, оскільки багато серйозних питань (таких як державні підприєства, що здійснюють торгівлю, законодавче впровадження та дотримання прав на інтелектуальну власність та ін.) були схожими для більшості країн СНД. На практиці цей скоординований підхід вилився в те, що Росія перехопила керування переговорним процесом з СОТ, тимчасом як керівництва країн (включно з Білоруссю, Казахстаном і до певного часу Україною), прихильних до тісного слідування за Росією, зрозуміли, що в разі вступу Росії першою вона надалі використає свій заново отриманий вплив для прискорення процесу вступу решти країн. Якщо Україна робить інтеґрацію з ЄС чітким пріоритетом, ці положення втратять свою доречність. Залишиться ще багато аспектів щодо FTA+, де багато ухвалених рішень неодмінно вплинуть на

відносини між обома сторонами та Росією. Абсолютно можливо, що вже існуватиме режим вільної торгівлі між усіма трьома сторонами. Однак за відсутності цієї умови не повинно бути жодних митних союзів між будь-якими з цих сторін.

Для вкрай складної сфери технічних стандартів для промислових і сільськогосподарських товарів бажана узгодженість щодо єдиного набору стандартів. Україна зараз узгоджує свої стандарти з європейськими. Тут було б корисним, якби Росія також узгодила свої стандарти з європейськими у рамках Єдиного європейського економічного простору (між ЄС і Росією), і є ознаки того, що на практиці Росія рухається у цьому напрямі. Однак українські підприємства можуть ще прагнути робити поставки на ринки і ЄС, і Росії відповідно до належних стандартів, які відрізняються, отже, тут існує непотрібна суперечність між нормами.

У секторі електроенергетики потребує технічного узгодження поєднання різних мереж. Зараз Україна має малий зв’язок на реґіональному рівні між мережами з сусідами з ЄС, відомий як «Бурштинський острів», тимчасом як решта української мережі пов’язана з російською мережою. Якби Україна приєдналася до Південно-східної європейської мережі, що вже почали обговорювати, це означало б приєднання до стандартів ЄС, що мало б певні наслідки для наявного зв’язку мереж України та Росії, хіба що стався б прогрес у торгівлі електоренергією між ЄС і Росією, що, однак, видається лише віддаленою у часі перспективою.

Інтеграція України з країнами ЄЕП може значно підвищити конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках через реалізацію конкурентних переваг угрупування.

Процес формування ЄЕП, на рівні ЗВТ в країнах-учасницях стає одним з індикаторів ступеня готовності країн до вступу у СОТ. За умов створення ЗВТ в рамках ЄЕП можна спрогнозувати зростання зовнішньої торгівлі між Україною та іншими країнами-учасницями. Якщо реально ЗВТ не буде утворена, то Росія, а згодом і Казахстан, мають реальний шанс вступити до СОТ, що також призведе до більшої лібералізації зовнішньоторговельних відносин між країнами засновницями ЄЕП.

Створення ЄЕП можливе навіть без України про що заявляли неодноразово президенти трьох країн. Проте, якщо Україна відмовиться від участі в ЄЕП інші країни перенесуть та доповнять нормативно-правову базу в ЄврАзЕС і таким чином продовжать інтеграцію в рамках іншого угрупування. Це свідчить про відсутність чіткої зовнішньої політики України. Перед тим як стати членом регіонального угрупування потрібно розрахувати та проаналізувати всі переваги та недоліки, а також показати чи вплине інтеграція на економічну безпеку країни.

У середньостроковій перспективі ЄЕП може стати сектором фінансування найбільших ТНК. Динаміка зростання секторів галузей економіки буде прямим результатом успішності залучення інтернаціональних інвестицій. В цьому розумінні макрорегіон ЄЕП стане конкурентом Китаю, країнам АТР, країнам Латинської Америки, в першу чергу Бразилії. Наведені приклади підвищать конкурентоспроможність цілого регіону і безпосередньо України.

Участь України в ЄЕП дасть можливість швидше досягти економічних критеріїв вступу в ЄС, таким чином інтеграція на східному векторі одночасно прискорить інтеграцію на західному.

Україна – ЄЕП: можливі сценарії подальшого розвитку

Переговори голів держав – учасниць ЄЕП стосовно прийняття низки угод щодо її реалізації ідеї ЄЕП дедалі більше виявляють ознаки поступового переходу відносин України з партнерами по ЄЕП (Білоруссю, Казахстаном і, особливо, Росією) в якісно новий формат. До цього моменту багатьом політикам та експертам в інтеграційній проблематиці в Україні здавався оптимальним курс абсолютного пріоритету інтеграції в ЄС при вибірковій участі в механізмах ЄЕП – через участь лише в тих його угодах, які реалізують ідею зони вільної торгівлі без обмежень і вилучень, але не у формуванні митного союзу чи інших механізмах вироблення спільної економічної політики, й особливо в утворенні спільних органів з наднаціональними повноваженнями. Реальні результати переговорів дають дедалі більше підстав прогнозувати неминучу кризу цього курсу.

Слід особливо підкреслити, що при цьому закладений в рамкові установчі документи ЄЕП принцип різношвидкісної та різнорівневої інтеграції розуміється Білоруссю, Казахстаном та Російською Федерацією таким чином, що країна може підписати першочерговий пакет з 29 угод і певний час утримуватися від підписання наступного пакету з 15 угод щодо митного союзу, але не може вибирати окремі прийнятні для неї угоди в рамках єдиного пакету або ж відмовлятися від дії окремих положень в рамках певних угод єдиного пакету.

Такий підхід партнерів України по ЄЕП виглядає достатньо виправданим як з точки зору теорії розвитку міжнародної економічної інтеграції, так і принципів міжнародного права і є таким, що прямо випливає з установчих документів щодо ЄЕП. Але такий підхід є дуже незручним для здійснення Україною її нинішнього курсу на вибірковість участі в механізмах ЄЕП. Адже станом на сьогодні Україна була підписати лише 15 угод з першочергового пакету, тобто лише половину. По суті, майбутні сценарії розвитку відносин з ЄЕП будуть вирішальним чином залежати від формату втілення в життя вказаного “пакетного” підходу. З огляду на це можна передбачити наступні сценарії розвитку.

Сценарій 1: статус-кво, тобто збереження нинішньої політики вибіркового підходу України до угод ЄЕП. За цим сценарієм головні зусилля переговірників від України мають бути зосереджені на доведенні правоти своєї позиції щодо того, що принцип різношвидкісної та різнорівневої інтеграції дає право будь-якому учаснику обирати, в яких механізмах ЄЕП брати участь. Проте очевидно, що такий підхід є мало або взагалі неприйнятним для інших трьох партнерів. Скоріш за все, вони не матимуть бажання дозволити України “зняти вершки” з проекту ЄЕП і проігнорувати ті компоненти системи угод ЄЕП, де реалізуються їх власні національні інтереси. За таких умов можна очікувати розвитку подій за одним з двох напрямів:

або Україні прямо буде повідомлено про неприпустимість підписання лише окремих угод або підписання певних угод із застереженнями – і таким чином першочерговий пакет з 29 угод буде підписаний лише трьома країнами;

або ж дозволивши Україні підписати окремі угоди та зробити застереження до їх змісту,, інші країни запровадять, зі свого боку, певні застереження щодо України, які будуть рівнозначні збереженню або навіть розширенню існуючих обмежень та вилучень з режиму вільної торгівлі.

Якими ж можуть бути вказані обмеження і вилучення? В принципі вони можуть охоплювати:

збереження існуючих формальних вилучень з режиму вільної торгівлі, які стосуються цукру та кондитерських виробів, спирту, тютюну;

поширення вилучень з режиму вільної торгівлі на ті групи товарів, щодо яких умови вступу України та Росії до СОТ виявляться істотно різними (м’ясні продукти, олія, деякі промислові товари, передусім ті з них, де Україна приєднається до так званих секторальних угод СОТ, що передбачають встановлення нульових імпортних тарифів);

поширення практики застосування антидемпінгових та спеціальних захисних заходів щодо українського експорту, передусім в чорній металургії; застосування компенсаційних заходів щодо експорту тих продуктів (передусім аграрних), які користуються державними субсидіями;

збереження практики стягнення вивізного мита на провідні статті російського експорту, і головним чином на енергоносії .

Очевидно, що за будь-яким варіантом згаданого сценарію інтереси України щодо ЄЕП, скоріш за все, не будуть реалізовані. Це ставить питання про доцільність подальшого продовження політики вибіркового підходу до угод ЄЕП і можливу доцільність заміни цього підходу альтернативними підходами.

Сценарій 2: відмова від участі в ЄЕП і перехід на двосторонні відносини. Вперше цей сценарій був озвучений міністром економіки України С. Терьохіним під час прес-конференції за результатами його переговорів з міністром економічного розвитку Г.Грефом 19 серпня 2005 р. І хоча ця заява була в подальшому формально дезавуйована, а сам пан Терьохін вже більше не є міністром, цей підхід відображає дещо більше, ніж просто індивідуальну позицію екс-міністра. Цей концептуальний має право на існування, зважаючи на вищеописані проблемні перспективи продовження політики вибіркового підходу.

За умов формальної відмови від участі в ЄЕП Україна, безумовно, могла би отримати певні довгострокові переваги, до яких можна віднести наступне.

У відносинах з Росією, Казахстаном та Білоруссю, попри певні втрати, могли б бути створені прозорі та зрозумілі торговельні умови, що базувалися б на загальновизнаних принципах міжнародного права. Відсутність пільг може означати водночас і відсутність суперечок навколо їх отримання чи збереження та викривлюючого впливу пільг на розподіл доходів в національній економіці.

Рішення про вихід з ЄЕП, очевидно, було б схвально сприйняте в США і дозволило пришвидшити вирішення питань про підписання двостороннього протоколу про умови доступу до ринків товарів і послуг в рамках переговорного процесу щодо приєднання до СОТ та щодо надання Україні статусу з ринковою економікою.

Певний вплив відмови від участі в ЄЕП мав би місце і відносно прискорення розвитку відносин з ЄС, для якого це було б принциповим сигналом про безумовність пріоритету інтеграції в структури Євросоюзу. Однак такий вплив, скоріш за все, міг би бути досить помірним. Ймовірно, при гостро позитивній реакції на такий розвиток подій з боку малих країн та нових членів ЄЕС (особливо Польщі та країн Балтії), спостерігалася б більш стримана реакція з боку таких провідних гравців, як Німеччина і Франція, та, як правило, досить консервативної в своїх політичних підходах Комісії ЄС. Останні, очевидно, об’єктивно не зацікавлені в появі серйозних геостратегічних проблем у відносинах з Росією – ані політичних, ані економічних, які б, зокрема, мали б наслідком певне ускладнення в розвитку російських енергетичних поставок на європейський ринок та в появі перешкод в освоєнні величезного російського ринку. Є всі підстави вважати, що навіть часткова втрата (через дію геополітичних чинників) перспективних можливостей європейських компаній на російському ринку – це не та плата, на яку готове піти керівництво ЄС та його провідні країни заради зближення з Україною.

Окрім вищесказаного, зазначений сценарій може бути пов’язаний і з істотними поточними, короткостроковими і навіть середньостроковими ускладненнями для України, які можуть бути настільки серйозними, що будуть здатні істотно зашкодити здатності української економіки динамічно зростати і накопичувати ресурси для адаптації до умов ЄС. Такі загрози можуть включати передусім наступні.

Це означатиме, скоріш за все, дострокове скасування існуючого пільгового для України режиму постачання російського природного газу як плати за транзит по ціні в 50 дол. США за тис.куб.м і перехід на міжнародні ціни, за якими постачається газ в Європу. Вже сьогодні це могло б привести до встановлення цієї ціни на рівні 160–180 дол., з перспективою підвищення в 2006 р. до рівня понад 200 дол. Зрозуміло, що Україна зможе компенсувати менше половини цих втрат через перехід на міжнародні тарифи транзиту. При цьому виникнуть ще й додаткові втрати, адже тарифи на транзит туркменського газу по території Росії прив’язані до українських тарифів. Загальний результат такої трансформації є очевидним – значне зростання витрат виробництва в Україні, особливо в секторі енергоємних виробництв – що може поставити чимало українських підприємств, особливо в хімічній промисловості, на межу банкрутства.

Та й загалом, в умовах вичерпання ресурсів відновлювального зростання на старих потужностях і необхідності мобілізації інвестицій для прискорення радикальних структурних зрушень інноваційного характеру значне підвищення витрат виробництва здатне істотно загальмувати економічний розвиток України, який і без того має в 2005 р. відчутну тенденцію до уповільнення.

Україна спеціалізується на поставках на світовий ринок продукції, значна частка якої конкурує насамперед за ціною і, до того ж, має підвищений рівень енерговитрат. За цих умов значне зростання енерговитрат неодмінно призведе до погіршення міжнародних конкурентних позицій України і зумовить посилення зовнішньої нестабільності економіки.

Країна має певний потенціал виходу на зовнішні ринки розвинених країн відносно більш високотехнологічних виробів, включаючи ракетно-космічну та авіаційну техніку, але цей потенціал тісно пов’язаний з кооперацією з Росією, а також із можливостями збуту на російському ринку або спільного виходу на зовнішні ринки. В нині існуючих планах взаємодії з ЄС поки що не проглядаються акценти в бік взаємодії саме в цих секторах. В разі запровадження обмежень в торгівлі такими виробами з боку РФ, а в більш довгостроковому контексті – розгортання нею відповідних імпортозаміщуючих потужностей, згортання коопераційних зв’язків, Україна може постати перед ускладненими перспективами щодо розвитку її високотехнологічних галузей. Як наслідок, будуть відсунуті у часі і значно ускладнені перспективи прогресивної структурної перебудови економіки.

Таким чином, загальний баланс виграшів і втрат від варіанту 2 може бути для України настільки негативним в короткостроковому і середньостроковому періодах, що процес отримання довгострокових переваг буде дуже ускладнений не лише економічно, але й політично. За цих умов слід ретельніше придивитися до альтернатив, які б дозволили, не втрачаючи стратегічної перспективи, мінімізувати втрати на шляху реалізації довготермінових стратегій інтеграції та економічного розвитку, маючи на увазі, що такі альтернативи повинні бути реальними, а отже стратегічно прийнятними для всіх основних партнерів України.

Є підстави вважати, що такі альтернативні варіанти інтеграційної політики можуть бути не в одиничній кількості. Проте стартовою умовою для них всіх має стати знаходження компромісу щодо формату запровадження повноцінної зони вільної торгівлі, для чого необхідно орієнтуватися на підписання повного першочергового пакету з 29 угод.

Сценарій 3: підписання повного пакету угод ЄЕП. В цьому сценарії можуть бути певні варіанти. Україна, підписавши пріоритетний пакет 29 угод для зони вільної торгівлі, може взагалі зупинитися на цьому етапі інтеграції.

Ретельний аналіз змісту пакету першочергових 29 угод щодо утворення зони вільної торгівлі дає підстави вважати, що відзиви українських офіційних осіб щодо негативного впливу окремих з цих угод на інтереси України є наслідком превалювання політико-ідеологічних підходів до проблеми, що ведуть до перебільшення в оцінках ризиків ЄЕП. Адже в установчих документах ЄЕП закріплені достатні гарантії того, що рішення в рамках цієї організації не будуть прийматися всупереч національним інтересам будь-якої країни-учасниці. Навіть в найбільш спірному питанні про так званий “наднаціональний орган” в проекті відповідної угоди закладені механізми блокування рішень, які йдуть в розріз з національними інтересами певної країни. З огляду на це, Україна могла би піти на підписання всього першочергового пакету 29 документів, маючи на увазі, що певні можливі негативні тенденції від його запровадження можуть бути нейтралізовані завдяки добре продуманій політиці в рамках керівних органів ЄЕП.

Водночас навряд чи варто демонізувати навіть процес створення митного союзу в рамках ЄЕП. Хоча це питання з суто економічної точки зору є дуже неоднозначним, не виключено, що Україна могла б мати і певний зиск від участі в процесі узгодження митних тарифів в рамках ЄЕП, утримуючись від такого узгодження в сферах, де інтереси України не співпадають з інтересами інших держав – учасниць ЄЕП.

В будь-якому разі, процес формування єдиного митного тарифу – тривалий процес і може мати певні виключення. Наприклад, практика діяльності ЄврАзЕС свідчить, що на сьогодні рівень узгодження митних тарифів серед держав-учасниць ЄврАзЕС становить лише 60%. Тобто країни, будучи членами організації, що формує митний союз, й досі зберігають автономні тарифи по широкому колу позицій, де інтереси окремих країн не збігаються.

Окрім того, зважаючи на реальну результати окремих досягнутих результатів переговорного процесу України щодо приєднання до СОТ, не виключено, що участь в процесі узгодження ставок імпортного мита в рамках ЄЕП могла б бути засобом виправлення окремих об’єктивно невигідних для України умов вступу, чого Україна самостійно досягнути навряд чи зможе в рамках тих обмежень, з якими вона стикається в ході переговорного процесу щодо приєднання до СОТ.

Які ж висновки можна зробити з аналізу нинішнього стану відносин України з державами – учасницями ЄЕП? Є підстави вважати, що Україні доцільно:

По-перше, переглянути свою нинішню безперспективну політику щодо формування ЄЕП, яка базується на принципі вибіркової участі в окремих угодах першочергового пакету 29 проектів угод щодо зони вільної торгівлі і погордитися на підписання всього першочергового пакету, обумовивши це можливими поступками з боку Російської Федерації щодо дотримання раніше укладеної угоди щодо умов транзиту російського газу та розрахунків за нього, а також можливого пришвидшення скасування існуючих обмежень режиму вільної торгівлі.

По-друге, взяти участь в переговорах щодо пакету угод щодо митного союзу, поставивши за мету недопущення встановлення нових обмежень в режимі вільної торгівлі, мінімізацію застосування спеціальних захисних заходів щодо експорту України та досягнення домовленостей щодо преференційного доступу до російських енергоресурсів – в обмін на узгодження тарифів по тих позиціях, які викликають занепокоєння у російської сторони та інших партнерів по ЄЕП. При цьому Україна може орієнтуватися на перспективу усунення через участь в митному союзі ЄЕП (в період після набуття членства в СОТ) окремих незручних для неї домовленостей в рамках переговорного процесу щодо приєднання до СОТ.

І по-третє, слід сповна використати свою повноцінну, а не обмежену участь в переговорному процесі щодо угод ЄЕП для спрямування вектору розвитку ЄЕП в бік максимально можливого наближення до принципів функціонування ЄС. Лише таким чином можна зняти в перспективі історичну дилему для України – куди інтегруватися на Схід чи на Захід. Адже в разі формування повноцінного загальноєвропейського економічного (і політичного) простору ця дилема зникне сама собою. (додаток № 6)

Участь України в ЄЕП дасть можливість швидше досягти економічних критеріїв вступу в ЄС, таким чином інтеграція на східному векторі одночасно прискорить інтеграцію на західному.

Висновки

Отже, в ЄЕП Україна опиниться наодинці з державами, які не мають наміру і підстав для вступу до ЄС і, більше того, безальтернативно прямують іншим шляхом.

Прагнучи розбудувати механізми економічного і політичного контролю над колишніми союзними республіками, Росія, водночас в усіх варіантах міждержавних об'єднань гальмувала впровадження цивілізованих прозорих форм співпраці. Продовжуючи переговори про створення єдиного економічного простру з Європейським Союзом, вона не має на увазі відповідну гармонізацію власного законодавства і фактично ухиляється від наближення до європейських стандартів не просуває цю ідею в стосунках з новими незалежними країнами.

ЄЕП з урахуванням всіх етапів йде далі від попередніх проектів аж до створення євразійського аналогу економічної складової Європейського Союзу. Він являє собою спробу припинення руйнації зони особливих російських інтересів і використання з цією метою як економічних проблем, так суспільних суспільно-політичних характеристик партнерів.

В останні роки, внаслідок взаємодії владних верхівок колишніх республік євразійський простір перетворився на своєрідну номенклатурно-бюрократичну і конструкцію, додатково консолідовану бізнесовими зв'язками, що мають значний тіньовий сегмент. ЄЕП небезпечний тим, що може і скоріше за все перетвориться на його публічну офіційну надбудову, зручний інструмент взаємодії національних партій влади.

Вітчизняна правляча верхівка завжди програвала російській і йшла на поступки на державному рівні, досягаючи задоволення групових інтересів. Переважно це пов'язане нездатністю перевести українсько-російські відносини у цілком офіційну площину, коли вони мали б регулюватись виключно міжнародним правом, а відповідний протокол і процедури створювали б безпечну дистанцію. Сьогодні ж реально існує ситуація, коли наші можновладці у контактах з московськими колегами відчувають не тільки і не стільки уповноваженими суверенної держави, скільки представниками напівавтономного підрозділу великої касти, зобов'язаними до того ж, керуватись особистими домовленостями вищих керівників та враховувати інтереси свого клану. Тут цілком збереглась ієрархія, а прояви зверхності одних і меншовартості інших не тільки є нормою і, головне, сприймається як норма.

В Україні східний вектор зовнішньої політики має додаткову опору у ментально-психологічних особливостях значної частки населення, у проявах радянській субкультури, що досі збереглася. Залишаються усталеними ілюзії щодо сучасної Росії, сентименти щодо східнослов'янського братства, суттєві елементи антизахідництва. Даються в знаки складності адаптації до змін, острах малознайомого нового. Саме це визначає популярність переважної співпраці з Росією та Білорусією. На цьому паразитують як ортодоксальні ліві, так і чинна влада не здатна артикулювати і забезпечити реальні довгострокові національні інтереси.

Аналіз відносин України з країнами-учасницями ЄЕП вказав на переваги та недоліки такої співпраці. До числа перших слід віднести: зниження собівартості продукції українських експортерів завдяки здешевленню імпортованої сировини та збільшенню економії на масштабі внаслідок доступу на більший ринок; скасування митного контролю та митного оформлення вантажів між країнами-учасниками, забезпечить повну свободу руху послуг, капіталів і робочої сили; підвищення конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках через реалізацію конкурентних переваг угрупування. Серед недоліків можемо виділити: відсутність згоди країн учасниць на перехід до українських митних тарифів; ризик, що економічну політику в інтеграційному об’єднані формуватиме найвпливовіший учасник – Росія; ризик, що в взаємній торгівлі країни провадитимуть чимало антидемпінгових і спеціальних розслідувань, які зводитимуть нанівець тарифну лібералізацію.

Участь України в ЄЕП пояснюється, її прагненням поглибити співробітництво на пострадянському просторі. Ця взаємодія насамперед має набути форми повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень.

Якими б не були суто економічні аргументи, на розвиток ЄЕП великий, якщо не вирішальний вплив чинить саме (гео)політичний фактор, від якого залежить балансування між взаємними вимогами, поступками, інтересами та реальними кроками чотирьох держав.

Список використаної літератури

    Азаров М. В основі єдиного економічного простору – соціально-економічний прагматизм. // Урядовий кур’єр. – 01.10.2003.

    Бураковский И. Создавая ЕЭП, Украина теряет стабильность и предсказуемость. // Бизнес. – №37 (556). – 15.09.2003.

    Дергачов О. Єдиний і неповторний простір: Єдиний економічний простір // Політичний календар.- 2003.- № 6.- С. 14 - 18.

    Иноземцев В. Несколько гипотез о мировом порядке XXI в. // Свободная мысль – XXI. – 2003. – №№10 – 12.

    Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, АртЕк, 2002. – 436 с.

    Концепция формирования единого экономического пространства. –http://www.president.gov.ua/rus/summit/191920689.html.

    Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. та ін. Міжнародна економіка. – К.: Знання-прес, 2006. – 479 с.

    Силина Т. Соучастники. // Зеркало недели. – № 16 (491). – 24.04.2004.

    Сіденко В. Структурні аспекти інтеграції української економіки в економічний простір Європейського Союзу // Співпраця ЄС та України.- 2003.- № 3.- С. 10 - 20.

    Соглашение о формировании Единого экономического пространства. – http://www.president.gov.ua/rus/summit/191926050.html.

    Стратегія економічного і Соціального розвитку України на 2004-2015 рр. “Шляхом європейської інтеграції” / Авт. кол.: А.С.Гальчинський, В.М. Геєць та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

    Філіпенко А. С. Міжнародні економічні відносини: Підручник. К.: Либідь, 2008. - 408С.

    www.niss.gov.ua

    www.wto.ru/en/news.asp?msg_id=10062

    www.politik.org.ua

    me.kmu.gov.ua

    www.analitik.org.ua

    http://www.nrcu.gov.ua/index.php?id=4&listid=2709

Додаток 1. Порівняння зони вільної торгівлі та митного союзу ЄЕП в контексті інтересів України

Зона вільної торгівлі ЄЕП

Митний союз ЄЕП

Переваги

Недоліки

Переваги

Недоліки

Скасування російських митних податей та ПДВ для України (у т. ч. на енергоносії)

Скасування мита теоретично можливе, однак поки що жодної повної зони вільної торгівлі «без вилучень та обмежень» у світі не існує.

Посилення монопольної залежності від російських енергоносіїв; брак стимулу переходити на енергозберігаючі технології; пріоритет нетарифного регулювання.

При створенні митного союзу Росія не зможе уникнути скасування мита, повну зону вільної торгівлі буде створено.

Російський контроль над українським ПЕК: «ЄЕП – клуб споживачів енергоресурсів Росії».

Вступ України до СОТ

Теоретично не виникає технічних проблем щодо вступу.

Реально затримка у переговорах вже виникла; неможливість висування вимог Росії, якщо Україна стане членом СОТ раніше за Росію; необхідність узгодження переговорної позиції з іншими членами ЄЕП.

Можна переглянути ті з взятих Україною зобов’язань, які їй невигідні (пов’язані з наданням компенсацій третім країнам); створення митного союзу ЄЕП раніше, ніж Україна та Росія увійдуть до СОТ, вкрай малоймовірне

Необхідність проведення нових переговорів із СОТ стосовно зобов’язань України; значна затримка вступу до СОТ; з 2006 року в СОТ можуть бути прийняті нові, більш жорсткі правила щодо інтеграційних об’єднань.

Відносини з ЄС, євроінтеграція

Нібито не завадить євроінтеграції; переорієнтація експортерів на ринок ЄЕП (вже спостерігається).

Можливо, подальша втрата європейських ринків для українських експортерів.

Посилення позиції України у відносинах з ЄС за рахунок підтримки Росії; перспективне формування утворення з елементами спільного ринку „ЄС – ЄЕП”, що в підсумку сприятиме, а не заважатиме євроінтеграції.

Неможливість євроінтеграції: „двох різноспрямованих інтеграцій країна не витримає”; загальне погіршення відносин з ЄС у короткостроковій перспективі; ускладнення вступу до НАТО.

Наднаціональне регулювання, суверенітет

Практично без наслідків

Без створення наднаціональних органів функціонування митного союзу неможливе

Обмеження, аж до «втрати», національного суверенітету України.

Промислова політика

Активне залучення іноземних інвестицій.

Слабке стимулювання міжнародної виробничої кооперації.

Зниження собівартості виробництва за рахунок зниження цін на сировину (у першу чергу – на енергоносії)

Жорстка, несиметрична конкуренція на внутрішньому ринку ЄЕП; закріплення напівсировинної орієнтації економіки.

Загальні зауваження

Перегляд ролі та функцій СНД, ГУУАМ, ЄврАзЕС; значні втрати для бюджету Росії (до 7 млрд дол. на рік); компенсація втрати частини ринків збуту в країнах – нових членах ЄС.

Українська позиція „проти” митного союзу зводиться до двох аргументів. Перший – при створенні митного союзу необхідно координувати позицію сторін щодо умов вступу до СОТ. Другий – Україна не зможе укласти угоду про вільну торгівлю з ЄС, увійти до його складу на правах асоційованого, а згодом і повноправного члена.

Додаток № 2

Експорт

Імпорт

Сальдо

ЗТО

Коефіцієнт покриття імпорту експортом

2005

2006

2005

2006

2005

2006

2005

2006

2005

2006

Всього

32666,1

34286,8

28996,8

36141,1

3669,3

-1854,3

61662,9

70427,9

1,1

0,95

Країни ЄС (25)

9779,3

9209,2

9373,6

11873,9

405,7

-2664,7

19152,9

21083,1

1,04

0,8

Країни ЄЕП

7062,4

9055,8

12738,4

13969,7

-5676

-4913,9

19800,8

23025,5

0,5

0,6

Білорусь

550,8

892

538,1

939,9

12,7

-47,9

1088,9

1831,9

1,02

0,9

Казахстан

622,9

668

388,5

186,4

234,4

41,6

1011,4

854,4

1,6

3,6

Російська Федерація

5888,7

7495,8

11811,8

12843,4

-5923,1

-5347,6

17700,5

20339,2

0,49

0,58

Додаток № 3

Розділ УКТ ЗЕД

січень-травень 2005 р.

січень-травень 2006 р.

5 міс.2006 р. у відношенні до 5 міс. У 2005 р. %

Експорт

Імпорт

Сальдо

Експорт

Імпорт

Сальдо

Експорт

Імпорт

Сальдо

1

196,8

13,7

183,1

44

24,4

19,6

22

177

10

2

14,8

13,2

1,6

24,3

24,1

0,2

163

183

10

3

49,8

3,3

46,5

35,8

4,6

31,2

71

140

67

4

249,9

121,8

128,1

212,1

134

78,1

84

110

60

5

119,6

2921,2

-2801,6

91,9

2993,7

-2901,8

76

102

103

6

184,1

210,8

-26,7

214,7

279,6

-64,9

116

132

241

7

79,8

166,1

-86,3

116,4

173

-56,6

145

104

65

8

0,4

1,2

-0,8

0,8

2,6

-1,8

170

219

249

9

5

10,6

-5,6

7,5

23,3

-15,7

151

220

282

10

122,3

105,6

16,7

142

127

15

116

120

90

11

25

38,5

-13,5

29,6

41,8

-12,2

118

108

90

12

2,7

1,4

1,3

7,9

1,4

6,5

294

100

501

13

41,8

45,4

-3,6

49,8

68,7

18,9

119

151

519

14

-

-

-

4,8

6,3

-1,5

145

20

-

15

769

445,8

323,2

894,7

536

358,7

116

120

111

16

481,3

370,1

111,2

548,7

499,3

49,4

114

134

44

17

313,1

253,4

59,7

376,1

423,4

-47,3

120

166

-79

18

17

30,2

-13,2

24,4

37,9

-13,5

143

125

102

19

-

-

-

7,1

25,2

-18,1

-

-

-

20

23,4

8,5

14,9

27,7

17

10,7

118

204

70

21

0,005

0,5

-0,495

0,001

0,05

-0,049

26

12

11

ТПП

0,5

2,4

-1,9

1,9

4,6

-2,7

397

191

140

Різне

26,1

30,4

-4,3

-

-

-

-

-

-

Всього

2722,4

4794,1

-2071,7

2862,2

5448

-2585,8

105,13

113,64

124,8

Додаток № 4

Групи товарів

Вид обмежень

Розмір

Чи буде скасоване

1

2

3

4

Експорт України

Цукор білий

Мито

206 дол. США / т

Так

Спирт етиловий і інший спирти денатуровані

Мито

2 євро за літр

Так

Горілка

Мито

2 євро за літр

Так

Сигарети

Мито

30 євро за 1000 шт.

Так

Плоский прокат із заліза, легованої або нелегованої сталі з цинковим або алюмінієво-цинковим покриттям

Антидемпінгове мито

Скасовано з 01.02.2004 р.

Імпорт в Україну

Нафта сира

Експортний ПДВ

20%

Можливо

Газ природний зріджений

Експортний ПДВ

20%

Можливо

Автомобілі

Квота

20826 шт.

Обговорюється

Сода харчова

Квота

2500 т

Так

Цемент

Квота

157500 т

Так

Додаток № 5

Переваги

Недоліки

1. Збільшення експорту до країн учасниць (найвідчутніший цей ефект буде в торгівлі з Росією, яка є найбільшим торгівельним партнером України). Передусім збільшиться експорт сільськогосподарської продукції, продуктів харчування та чорних металів, щодо яких у чинному режимі вільної торгівлі найбільше вилучень.

2. Зниження собівартості продукції українських експортерів завдяки здешевленню імпортованої сировини та збільшенню економії на масштабі внаслідок доступу на більший ринок.

3. Поглиблення конкуренції між виробниками з чотирьох країн сприятиме підвищенню ефективності української економіки.

4. Скасування митного контролю та митного оформлення вантажів між країнами-учасниками, забезпечить повну свободу руху послуг, капіталів і робочої сили.

5. Підвищення конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках через реалізацію конкурентних переваг угрупування.

1. Існує ризик, що навіть після скасування імпортного та експортного мита у взаємній торгівлі країни провадитимуть чимало антидемпінгових і спеціальних розслідувань, які зводитимуть нанівець тарифну лібералізацію.

2. Відсутність згоди країн учасниць на перехід до українських митних тарифів. Значне посилення торговельних бар’єрів із країнами, які не є членами ЄЕП призведе до переорієнтації споживачів і виробників на імпорт товарів із країн об’єднання, де їх виробництво менш ефективне.

3. Існує великий ризик, що економічну політику в інтеграційному об’єднані формуватиме найвпливовіший учасник – Росія.

4. Недостатність існуючих коопераційних зв’язків між виробниками держав ЄЕП.