Фізична реабілітація хворих на гіпертонічну хворобу

Зміст

Вступ

Розділ І. Причини виникнення, клінічні прояви гіпертонічної хвороби та використання засобів фізичної реабілітації.

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи

1.2 Основні причини виникнення хвороби

1.3 Основні клінічні прояви та перебіг захворювання

1.4 Медикаментозне лікування гіпертонічної хвороби

1.5 Лікувальне харчування

1.6 Засоби ФР при гіпертонічній хворобі

1.7 Фітотерапія при гіпертонічній хворобі

1.8 Профілактика гіпертонічної хвороби

Розділ ІІ Організація та методи дослідження

2.1 Організація дослідження

2.2 Методи дослідження

Розділ ІІІ. Результати досліджень та їх обговорення

3.1 Вплив ЛФК на зміни артеріального тиску

3.2 Вплив комплексу засобів ФР

Висновок

Рекомендації

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження

На сучасному етапі розвитку суспільства все гостріше постає проблема збереження і зміцнення здоров’я людей, дотримання здорового способу життя. У нашій країні склалася критична ситуація із станом здоров’я населення, різко зросла захворюваність, особливо на гіпертонію (у 3 рази), стенокардію (у 2, 4 рази), інфаркт міокарда (30%).

Ці хвороби значно поширилися за останні десятиріччя в економічно розвинених країнах, стали головною причиною інвалідності та смертності. Для успішної боротьби з хворобами серця і судин недостатньо лише загальнодержавних і суто медичних заходів. Дуже важливе значення має також ознайомлення широких верст населення з основними принципами фізичної реабілітації та принципами запобігання даних захворювань [9,16].

Серцево-судинна система відіграє важливу роль в життєдіяльності організму, постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продукти обміну. Тому при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціональна діяльність усього організму, знижується працездатність, наступає передчасна старість. Серцево-судинні захворювання є основною причиною інвалідності і смертності людей у більшості країн світу.

Захворюваннями серцево-судинної системи є - ендокардит, міокардит, перикардит, дистрофія міокарда, вроджені і набуті вади серця, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт, варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління, гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації, спадковість тощо.

Захворювання серцево-судинної системи проявляються болем у ділянці серця, порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюхою (ціаноз). Вони супроводжуються недостатністю кровообігу різного ступеня.

Серцево-судинні захворювання лікують комплексно включенням з медикаментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового режиму, фізичної реабілітації. Засоби останньої - ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. їх призначають як у лікарняний, так і в післялікарняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному, санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання механотерапії (тренажери).

Гіпертонічна хвороба – важлива проблема сучасної медицини. Вона належить до захворювань, причина розвитку яких багато в чому залежить від самої людини.

Тому необхідно виховувати у кожної людини і всього суспільства дбайливе ставлення до свого здоров’я. “Свідоме і відповідальне ставлення до здоров’я як до загальнонародного багатства повинно стати нормою життя і поведінки всіх людей. Це передбачає викорінення шкідливих звичок, виховання фізичної культури, дотримання режиму праці, харчування і відпочинку, підвищення санітарної культури населення ...” Підвищення санітарної культури населення сприяє зниженню захворюваності на хвороби органів кровообігу. Активна і свідома позиція хворого та його близьких – важливий фактор ефективної боротьби з гіпертонічною хворобою [1, 3, 4].

Мета дослідження: вивчення впливу засобів фізичної реабілітації на пацієнтів з гіпертонічною хворобою ІІ ступеню віком 40 – 60 років

м. Рівне. Отримання даних результатів проведених досліджень, їх аналіз, обґрунтування позитивного впливу засобів фізичної реабілітації на пацієнтів.

Об’єкт дослідження: процес фізичної реабілітації хворих на гіпертонічну хворобу ІІ ступеню віком 40 – 60 років м. Рівне.

Предмет дослідження: ефективність впливу засобів ФР на хворих з гіпертонічною хворобою ІІ ступеню Рівненської поліклініки №3.

Завдання дослідження

Узагальнити результати досліджень і формування наукової думки вчених про позитивний вплив засобів ФР на всіх етапах лікування.

Дослідити позитивний плив засобів ФР, зокрема ЛФК на пацієнтів які знаходяться на диспансерному обліку в поліклініці №3 м. Рівне з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ступеня.

Провести аналіз ефективності впливу ФР на стан здоров’я пацієнтів.

Розробити рекомендації для застосування ЛФК при гіпертонічній хворобі.

Розділ І. Причини виникнення, клінічні прояви гіпертонічної хвороби та використання засобів фізичної реабілітації. 1.1. Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи

Щоб глибше зрозуміти зміни, що виникають в організмі людини при гіпертонічній хворобі, а також методи і заходи запобігання цій тяжкій недузі. Необхідно передусім мати уявлення про будову та фізіологічні функції серцево-судинної системи.

Відомо, що для нормальної життєдіяльності людського організму необхідне постійне надходження до тканин і органів крові, яка приносить поживні речовини та кисень і забирає відпрацьовані продукти (шлаки). Постачання крові здійснюється органами кровообігу: серцем і судинами. Серцево-судинну систему схематично можна порівняти з замкнутою системою різного калібру трубок, по яких безперервно з різною швидкістю рухається кров.

Серце міститься в грудні клітці, дещо зліва від середньої лінії, між правою і лівою легенями, і становить порожнистий м’язовий орган масою 250-300 г. Розмір його у здорової дорослої людини приблизно дорівнює розміру стиснутого кулака. За формою воно нагадує конус, основою повернутий догори, а верхівкою – донизу. Серце складається з 4 порожнин (камер). Повздовжня м’язова перетинка ділить орган на дві половини, які перетинаються між собою: праве і ліве серце. Кожна половина серця складається із сполучних між собою двох відділів: верхнього – передсердя і нижнього – шлуночка. Верхній відділ відокремлений від нижнього перегородкою з клапанами, які відкриваються тільки всередину шлуночка і в нормальних умовах забезпечують циркуляцію крові тільки в одному напрямку – з передсердь у шлуночки, а з них в артерії [1,4, 5].

Серце діє як своєрідний нагнітально-всмоктувальний насос і є основним двигуном, що забезпечує постійну циркуляцію крові. При кожному скороченні воно виштовхує в аорту 50 – 70 г крові. Безперервно і ритмічно скорочуючись за одну хвилину у 70 – 80 разів, воно перекачує 4 – 5 л крові (близько 7000 л на добу). Однак не всі відділи серця скорочуються одночасно. Передсердя і шлуночки функціонують по черзі. В момент скорочення передсердь шлуночки розслабляються, а під час розслаблення їх шлуночки скорочуються. Після цього настає пауза тривалістю 0,4 с, коли розслабляються і шлуночки, і передсердя. В цей період серце дістає короткочасний відпочинок, а потім весь цикл повторюється спочатку.

При скорочені шлуночків кров із серця викидається під напором, і в судинах виникає певний тиск. Він вимірюється на плечовій артерії і називається артеріальним тиском.

Кровоносні судини, по яких кров тече від серця, називається артеріальним, а судини, по яких кров рухається до серця – венами. Артерії розгалужуються на дрібніші судини – артеріоли, які, дедалі зменшуючись у діаметрі, переходять у величезну кількість найдрібніших судин – капілярів, діаметр яких приблизно відповідає діаметру людської волосини. Всі тканини і органи людини пронизані густою капілярною мережею. Загальна довжина кровоносних судин у людини близько 100000 км (у 2.5 рази більша за довжину екватора землі).

Стінка кровоносної судини має м’язовий шар. Що складається з тонких волокнин, які постійно перебувають у певній фізіологічній напрузі – тонусі. Звідси походить і назва хвороби. Слово “гіпертонія” складається з двох грецьких слів: “гіпер” (понад, надмірний) і “тонус” (напруга). Артеріальний тиск здорової людини залежить від сили скорочення серця, еластичності судин, скорочення дрібних артерій, діаметра артеріол внутрішніх органів. Тиск крові в артеріях завжди вищий, ніж у венах. Артеріальні судини також можуть скорочуватись і розслаблятись і тим самим впливати на рух крові. При ритмічному скороченні серцевого м’яза кров з лівого шлуночка виштовхується в аорту, а потім через артерії і артеріоли – у капілярну мережу. Тут вона віддає тканинам кисень і поживні речовини, що надійшли в організм з харчовими продуктами, забирає відпрацьовані шлаки і надходить у венозну капілярну мережу. Дрібні вени зливаються у дві великі: верхню і нижню порожнисті вени. З цих вен кров рухається в праве передсердя, а потім — у правий шлуночок і через легеневу артерію спрямовується в судинну систему легенів. У легенях кров звільняється від вуглекислого газу, збагачується киснем і тече у ліве передсердя, а потім виштовхується у лівий шлуночок [37,42].

Артеріальний тиск залежить не тільки від роботи серця. Всі органи, в тому числі серце і судини, перебувають під постійним контролем центральної нервової системи, зокрема судинно-рухового центру головного .мозку, який впливає на тонус судин. Підвищення тонусу судин і прискорення роботи серця визначається симпатичною нервовою системою, а зниження тонусу судин, розширення їх діаметра і уповільнення серцевої діяльності — парасимпатичною нервовою системою, блукаючим нервом. Всім відомо, що при хвилюванні з'являється серцебиття, червоніє або блідне шкіра обличчя, підвищується артеріальний тиск.

Тиск змінюється і під дією гормонів — особливих речовин, що виробляються залозами внутрішньої секреції. Так; надниркова залоза виробляє адреналін, гіпофіз — вазопресин, а щитовидна залоза — тиреоїдин. Ці гормони сприяють підвищенню артеріального тиску. Внаслідок погіршення кровопостачання нирки в ній може утворюватися особлива речовина ренін, яка також призводить до підвищення тиску.

Під час скорочення (систоли) шлуночка в судинах виникає найбільший тиск крові, який називають максимальним, або систолічним. В момент розслаблення (діастоли) серця реєструється найменший, тобто мінімальний, або діастолічний тиск. Для здорової людини середнього віку максимальний артеріальний тиск вважається нормальним, коли він перебуває в межах 110—140 мм рт. ст., а мінімальний— в межах 70—90 мм рт. ст. Величину артеріального тиску позначають дробом: у чисельнику — максимальний артеріальний тиск, а в знаменнику — мінімальний.

1.2 Основні причини виникнення хвороби

Існують декілька теорій про причини і механізм розвитку гіпертонічної хвороби та найбільш визнаною є неврогенна, тобто теорія виникнення хвороби внаслідок надмірного психоемоційного напруження. При цьому певне значення мають тривала скрутна життєва ситуація, розумова перевтома, хронічне недосипання, невміння керувати своїми переживаннями. Найчастіше гіпертонічна хвороба вражає людей стриманих, які не люблять виявляти свій душевний стан, приховують негативні емоції і замикаються в собі. Це призводить до неврозу, що стає поштовхом до розвитку хвороби. Видатний радянський терапевт Г. Ф. Ланг називав гіпертонічну хворобу «хворобою невідреагованих емоцій». Не випадково у народі побутує думка, що коли дуже тяжко, слід поплакати — стане легше [ 11,13, 45].

Психоемоційне перенапруження негативного характеру є провідною, але не єдиною причиною гіпертонічної хвороби. Далеко не у всіх людей, які зазнали горя, виникає ця хвороба. Істотне значення в розвитку її має спадковість. Радянський дослідник І. А. Ривкін довів, що в сім'ях, де на гіпертонічну хворобу хворіли обоє батьків, діти хворіють значно частіше, ніж в сім'ях, де хворів тільки один із батьків. Крім того, у таких сім'ях діти, як правило, емоційно неврівноважені, схильні до ожиріння, ендокринних хвороб та алергічних реакцій. У них виявляється підвищений вміст холестерину в крові. У осіб із спадковою схильністю до гіпертонічної хвороби перебіг її здебільшого ускладнений, а лікування — менш ефективне. Як правило, у них значно ослаблена нервова система. Це проявляється в неадекватній реакції на фактори зовнішнього середовища. Наприклад, незначні подразники, що не викликають у здорових людей підвищення артеріального тиску, у схильних до гіпертонічної хвороби призводять до підвищення його на тривалий час. Нерідко такі особи дуже вразливі, перебільшують значення дрібних образ, довго переживають неприємні події дня і т. ін. [11].

У розвитку гіпертонічної хвороби певну роль відіграють й інші фактори. Численні наукові дослідження свідчать, що для виникнення її неабияке значення має професія людини. Частіше гіпертонічна хвороба зустрічається в осіб, зайнятих напруженою розумовою працею, що вимагає помітних психоемоційних затрат. Здебільшого це працівники адміністративно-управлінського апарату, робота яких характеризується постійним контактуванням з великою кількістю людей, з частою зміною емоційного фону. На неї хворіють учені, письменники, диспетчери, телефоністи, вчителі. Серед лікарів гіпертонічна хвороба вражає найбільше хірургів і анестезіологів. Розвиткові її сприяють несприятливі виробничі умови, забруднення навколишнього середовища.

Люди, зайняті важкою фізичною працею, рідше хворіють на гіпертонічну хворобу". Так, за даними Ц. О. Левіної, серед вантажників Одеського порту гіпертонічна хвороба діагностується у 9 разів рідше, ніж серед інженерно-технічного персоналу. Сільське населення хворіє на неї менше, ніж міське, хоча ця різниця у міру прискорення науково-технічного прогресу скорочується. Учені вважають, що на частоту розвитку хвороби впливає також надмірне споживання натрію хлориду. Дослідник М. І. Фатула, обстеживши мешканців сіл Закарпатської області, які споживають воду з підвищеним (у 2—5 разів) вмістом натрію хлориду, встановив, що серед них хворих на гіпертонічну хворобу у 3 рази більше, ніж серед тих, хто п'є воду з нормальним вмістом цієї солі. При надмірному споживанні натрію хлориду в стінках артерій і артеріол відкладається натрій. Це призводить до набухання судинних стінок, підвищення їхнього тонусу, посилення чутливості артеріол до пресорних впливів.

Додатковим фактором, що сприяє появі хвороби, є гіподинамія, тобто малорухливий спосіб життя, недостатнє фізичне навантаження. Науково-технічний прогрес різко скоротив фізичну працю людини і одночасно збільшив навантаження на її нервову систему. Подібно до того, як глибоководна риба в процесі багатовікового розвитку пристосувалася до колосального тиску води, так і людський організм з його серцево-судинною системою протягом тисячоліть пристосувався до постійного фізичного навантаження, до щоденної фізичної праці. Різке обмеження м'язової активності, що спостерігається протягом останніх 1—2 поколінь людей, є незвичним станом для організму сучасної людини і певною мірою сприяє розвиткові гіпертонічної та інших хвороб [34, 47].

Гіпертонічна хвороба виникає головним чином у людей середнього і похилого віку, переважно в осіб віком від 40 до 60 років. Французькі клініцисти називають її «хворобою осені людського життя». Однак в останні десятиліття вона значно «помолоділа» і зустрічається навіть у дітей.

Процент хворих на гіпертонічну хворобу серед чоловіків і жінок приблизно однаковий, але в окремі вікові періоди відзначається істотна різниця. До 40 років частіше хворіють чоловіки, а після 40 — жінки. Після 55 років гіпертонічна хвороба у жінок зустрічається в 3 рази частіше, ніж у чоловіків. Значну роль у розвитку її відіграють ендокринні порушення, травми черепа, інфекції, куріння та вживання алкогольних напоїв.

Видатний кардіолог О. Л. М’ясников вважав, що причиною хвороби є ряд факторів, серед яких провідне значення має порушення вищої нервової діяльності під впливом її постійного перенапруження в зв'язку з надмірним або неадекватним, невідреагованим психоемоційним збудженням. Як уже зазначалося, внаслідок тривалої дії негативних емоцій перенапружується нервова система, порушується функція центральної нервової системи І виникає невроз. Звичайний невроз, або функціональне порушення вищої нервової діяльності, лежить в основі багатьох патологічних (хворобливих) станів, які не су проводяться навіть тимчасовим підвищенням артеріального тиску (гіпертензією). В осіб з такими неврозами (неврастенія, психастенія, істерія) гіпертензія також зрідка може з'являтися, але не частіше, ніж в осіб, які не мають цих неврозів. Неврастенія, істерія самі по собі не ведуть до розвитку гіпертонічної хвороби. О. Л. М’ясников підкреслює, що гіпертонічна хвороба — це невроз, вістря якого спрямоване на серцево-судинний апарат.

Такий невроз призводить до порушення регуляції тонусу м'язів судинних стінок і звуження просвіту численних артеріол внутрішніх органів. Потім до цього процесу приєднуються додаткові механізми, що підтримують високий рівень артеріального тиску. Звужуються артеріоли нирок і надниркових залоз, виникає ішемія (недостатнє кровопостачання) цих органів, і вони починають виділяти речовини, які мають здатність звужувати судини (ренін, норадреналін). Внаслідок цього артеріальна гіпертензія посилюється, стабілізується (закріплюється). Таким чином, механізм розвитку гіпертонічної хвороби складається з двох основних етапів: первинного — нервового і вторинного — гуморального, пов'язаного з порушенням обміну речовин.

Однак деякі аспекти виникнення та розвитку гіпертонічної хвороби досі ще повністю не з'ясовані. Невідомо, яким чином невротичні функціональні зміни призводять до органічних стійких змін тонусу судин, не до кінця зрозумілий механізм успадкування гіпертонічної хвороби.

1.3 Основні клінічні прояви та перебіг захворювання

Гіпертонічна хвороба — це захворювання всього організму із залученням у патологічний процес багатьох систем і органів, переважно серцево-судинної системи. Подібно до інших тривалих хвороб вона здебільшого починається поступово, непомітно для людини, без виражених симптомів. Збільшення систолічного і діастолічного тиску хворі спочатку не помічають і дізнаються про свою хворобу при випадковому вимірюванні артеріального тиску під час масових профілактичних оглядів або при зверненні до лікаря з приводу іншого захворювання чи заповнення санаторної карти. Видатний французький учений Р. Леріш писав: «Хвороба — це драма в двох актах, з яких перший розігрується в похмурій тиші наших тканин при погашених вогнях. Коли з'являється біль або інші неприємні явища,— це майже завжди другий акт».

Однак бувають випадки, коли гіпертонічна хвороба починається гостро, раптово і несподівано — після сильного нервово-психічного потрясіння.

Початкова стадія гіпертонічної хвороби може проявлятися характерним невротичним станом: підвищенням збудливості і дратливості, нестійким настроєм, плаксивістю. Хворі часто скаржаться на розлад сну, неможливість зосередитися під час розумової роботи, неприємні відчуття, які важко пояснити, охарактеризувати словами. При цьому часто змінюється настрій — від тривожного до тривожно-тужливого. З'являються незадоволення собою, схильність до конфліктів на роботі і особливо в домашній обстановці. Іноді такі хворі вважають, що всі ці ознаки пов'язані з перевтомою і до лікаря не звертаються, чим сприяють прогресуванню гіпертонічної хвороби [26, 32].

Однією з ранніх ознак гіпертонічної хвороби є головний біль непостійного характеру і різної локалізації. Одні хворі відчувають його найчастіше в потиличній ділянці, інші — в лобній чи у скронях. Головний біль звичайно з'являється в кінці робочого дня, але іноді буває і зранку, коли хворий прокидається з важкою головою, особливо після поганого сну.

Нерідко хворі скаржаться на запаморочення, шум І дзвін у вухах та в голові, миготіння темних мушок або райдужних кіл перед очима, поколювання в ділянці серця, сильне серцебиття, перебої в серцевих ударах, так зване «завмирання» серця, неможливість спати на лівому боці і т. Ін. Зрідка хворого турбує відчуття оніміння пальців, повзання мурашок по шкірі (парестезії). Перелічені ознаки початкової стадії хвороби нестійкі, вони минають, бо пов'язані з тимчасовими, що періодично виникають, спазмами (звуженнями) судин різних органів.

Гіпертонічна хвороба, яку не лікують або лікують погано, як правило, триває роками, періодично стан хворого погіршується, він втрачає на деякий час працездатність. Іноді хвороба су проводиться тяжкими, небезпечними для життя ускладненнями.

Для оцінки перебігу гіпертонічної хвороби і призначення правильного лікування запропоновано багато класифікацій хвороби. Одна з них, досить поширена,— класифікація О. Л. М’ясникова. Враховуючи виваженість клінічних проявів, рівень артеріального тиску, його стійкість, наявність змін і ускладнень функцій окремих органів і систем, О. Л. М’ясников поділяє хворобу на три стадії, а кожну стадію на дві фази:

І стадія: фаза А-—латентна (прихована), передгіпертонічна; фаза Б — перехідна, транзиторна (АТ 140 – 159 систолічний, 90 – 99 діастолічний мм рт. ст.).

II стадія: фаза А—нестійка, лабільна; фаза Б — стійка, стабільна (160 – 179 систолічний, 100 – 109 діастолічний мм рт. ст.).

III стадія: фаза А — компенсована (коли порушені функції здатні відновлюватися); фаза Б — декомпенсована (порушені функції не відновлюються (більше 180 систолічний, діастолічний більше 110 мм рт. ст.).Фаза А І стадії характеризує початок хвороби, коли артеріальний тиск у звичайних умовах нормальний І підвищується при емоціональних або холодових пробах. Вона часто спостерігається у людей з підвищеною чутливістю до подразників навколишнього середовища. В подальшому стан може не прогресувати, виникнення гіпертонічної хвороби не обов'язкове. Включення в класифікацію цієї фази зумовлене необхідністю своєчасного проведення профілактичних заходів, встановлення лікарського нагляду за хворим, щоб не допустити розвитку гіпертонічної хвороби, особливо при несприятливих умовах праці та побуту. У фазі Б спостерігається підвищення артеріального тиску га поява за певних умов на короткий час деяких симптомів хвороби [4, 11, 12].

Нормальний сон, спокій, усунення причин, що викликають психоемоційне перенапруження, сприяють нормалізації тиску і відновленню доброго самопочуття. У подальшому, при негативних обставинах тиск може підвищуватись знову. Ця стадія захворювання є оборотною, оскільки ще немає ознак стійкого ураження серця чи інших органів, хоч іноді і бувають