Транскордонні банкрутства: проблеми і шляхи розв'язання

ТРАНСКОРДОННІ БАНКРУТСТВА: ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ

Вступ

Сьогодні на міжнародному та регіональному рівнях досить активно відбуваються процеси гармонізації законодавства про банкрутство. Однак враховуючи те, що підходи до правового регулювання відносин неспроможності у національних правових системах країн світу є іноді суттєво різними, у процесі застосування уніфікованих правил виникають певні складнощі.

За свідченням іноземних фахівців, у сфері вивчення транскордонних банкрутств у справах про банкрутство багатонаціональних корпорацій як головних гравців світового ринку основним інструментом, який сьогодні допомагає здійснювати провадження у таких справах, є співробітництво судів тих країн, де порушені відповідні провадження. Таке пояснюється недостатньою ефективністю узгоджених механізмів зі здійснення судового провадження у міжнародних банкрутствах, що застосовуються у такій категорії справ.

Необхідно зазначити, що сьогодні суддями і практиками окремих країн світу накопичений певний досвід з успішного застосування законодавства про банкрутство у провадженнях, порушених в різних країнах стосовно одного боржника. Уже є багато прикладів, коли юристи, практикуючі фахівці та судді знаходять можливість спільно працювати у справах про визнання транснаціональних компаній неспроможними чи банкрутами.

З метою виявлення вад на шляху застосування законодавства у справах про визнання боржників, які ведуть свій бізнес у більш ніж одній країні, банкрутами (у так званих міжнародних чи транскордонних банкрутствах), та оцінки таких складнощів важливо вивчити сучасну судову практику з розгляду такої категорії справ.

В Україні з проблем здійснення провадження у транскордонних банкрутствах дослідницьких робіт практично не існує. Хоча ще в 1999 р. відомий український науковець і суддя В'ячеслав Джунь звернувся до проблем транскордонних банкрутств, але до сьогодні така проблематика не отримала продовження в наукових пошуках і поки що залишається поза уваги учених і навіть практиків.

Враховуючи наведене вважаємо необхідним звернутися до світового досвіду співробітництва у справах про транскордонну неспроможність, проаналізувати складнощі і вивчити позитивний досвід з метою його використання в Україні.

1. Співпраця у транскордонних справах

Відомим прикладом успішної співпраці судових органів стала справа Еверфест (Everfest). Транснаціональна корпорація Еверфест, що вела свій бізнес у двох країнах — США та Канаді, у 1995 р. зазнала фінансових труднощів. Було прийнято рішення про початок процедури реорганізації, передбаченої законодавством про банкрутство цих двох країн. Завдяки співпраці суддів відповідних судових органів був розроблений план реорганізації зазначеної компанії, схвалений у судах Торонто і Нью-Йорка в один день — 20 грудня 1995 р. Це сприяло ефективному застосуванню положень відповідного законодавства зазначених країн, а також використанню уніфікованих правил для здійснення провадження у цій транскордонній справі та успішному виконанню затвердженого плану реорганізації.

Згадана та інші справи, що розглядалися в середині 90-х pp. минулого століття, стали для судових органів різних країн світу прикладами того, як можна знаходити спільні рішення задля успішного розгляду справ про банкрутство, а також яскравим свідченням бажання суддів у таких справах шукати можливості для ефективного співробітництва незважаючи на складнощі із застосуванням норм національного законодавства в іноземних судових провадженнях. Досвід, накопичений суддями і практиками у цій сфері професійної діяльності, а також успішні приклади застосування правил з транскордонних банкрутств стали базою для подальшого удосконалення взаємодії суддів та учасників у паралельних провадженнях, порушених стосовно транснаціональної компанії на території декількох країн.

2. Транскордонні протоколи у справах про банкрутство

У межах роботи з гармонізації законодавства про банкрутство взагалі та розробки уніфікованих правил з розгляду справ про транскордонні банкрутства зокрема фахівці пропонували визначитися з пріоритетами у цій сфері. У результаті багатоетапних обговорень такими пріоритетами визнали пошук додаткових можливостей зі сприяння встановленню зносин між судами і розробки керівних вказівок у цій сфері (наприклад пов'язаних з повідомленням сторін у справі), забезпечення участі сторін у судовому провадженні, надання сторонам інформації про зміст протоколів тощо. Крім того, важливим визнали встановлення стандартів щодо змісту протоколів, наприклад того, що стосується контролю над активами та їх збереження, координації дій з розпорядження активами, фінансування після відкриття провадження у справі, черговості вимог, подачі і класифікації вимог, умов проведення реорганізації, узгодження дій з розподілу майна серед кредиторів тощо.

На багатьох публічних заходах, що проводилися під егідою ЮНСІТРАЛ протягом останніх років і були присвячені обговоренню пропозицій з удосконалення Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність, неодноразово порушувалося питання про необхідність розробки рекомендацій з питань використання у практиці розгляду справ про банкрутство спільних документів про узгодження дій.

Як свідчить практика розгляду справ про транскордонні банкрутства, суди все більше сприймають співпрацю у таких справах як ефективний спосіб розв'язання конкретних проблем. Для розробки спільних заходів та забезпечення виконання узгоджених дій у справах про транскордонні банкрутства приймаються протоколи. Фахівці, які спеціалізуються у цій сфері, а також судді виступають за якомога більше поширення такого досвіду та успішного використання протоколів у судовій практиці різних країн. Протоколи у справах про транскордонні банкрутства дозволяють учасникам у разі коли виникають проблеми через розходження в законодавстві різних країн щодо умов здійснення провадження у судових органах, встановити узгоджені правила стосовно ведення справи в судах та координувати управління процедурами у декількох країнах.

Окремо висувалася пропозиція про розробку путівника або керівних вказівок з питань використання протоколів, що допомогло б розв'язувати проблеми, які виникають у справах про транскордонні банкрутства. Така пропозиція обумовлена, серед іншого, складністю проблем, що виникають при застосуванні протоколів, та великим розмаїттям підходів до їх застосування. Зазначимо, що, крім, умовно кажучи, традиційних складнощів у сфері застосування законів про банкрутство, в судових органах різних країн мають місце й досить специфічні проблеми, наприклад у сфері соціального захисту працівників.

Особлива увага зверталася на ту обставину, що для малих і середніх підприємств, як правило, характерні «сімейні» відносини між власником, керівництвом і працівниками, в яких нерідко використовуються особисті гарантії виконання фінансових зобов'язань, у той час, як з великими підприємствами, особливо публічного сектору економіки, справи дещо інші. Зазначена обставина впливає на мотивацію поведінки керівників підприємств з різною організаційною структурою та економічним становищем, а якщо, крім того, врахувати належність учасників майнових відносин до різних економічних систем, то узгодження спільних дій у судовому процесі можна часто віднести до невирішуваних проблем. Іноді це взагалі зводить нанівець усі спроби з пошуку універсального, заснованого на єдиній основі, підходу до встановлення обсягу обов'язків і відповідальності керівників, при розробці протоколу.

Узагальнюючи характеристику стану розробки пропозицій з використання протоколів у справах про транскордонні банкрутства, можна дійти висновку, що досить багато часу залишалися дискусійними питання, чи достатньо вже розроблена ця тематика на даному етапі розвитку міжнародного приватного права, щоб переходити до розробки конкретних практичних рекомендацій для удосконалення існуючих міжнародних документів. Однак такі дискусії стали відправною точкою у роботі над розробкою конкретних міжнародних документів.

3. Міжнародні документи у сфері застосування транскордонних протоколів

Положення щодо співпраці судів при розгляді справ про транскордонні банкрутства і, зокрема, щодо використання транскордонних протоколів, наведені у статтях 25 - 27 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність. Однак цей документ містить тільки загальні положення щодо транскордонних банкрутств, а Путівник про його впровадження не надає вичерпних рекомендацій щодо їх застосування на практиці. Тобто можна констатувати, що зазначені документи не пропонують практичних механізмів реалізації співробітництва між судовими органами, передбаченого у цих документах. Існують приклади того, що використання таких інструментів, якими є протоколи, не завжди видається можливим. Фахівці у сфері неспроможності відзначають, що країни, які належать до різних мовних груп, при розробці протоколів можуть зіштовхуватися, крім юридичних та адміністративних, ще й з проблемами лінгвістичного характеру.

Оскільки протоколи розробляються окремо у кожній справі і мають сприяти розв'язанню конкретних проблем, їх зміст розрізняється залежно від обставин конкретної справи і, як правило, не призначений для застосування на всіх стадіях провадження у справі. У ході розгляду справи ситуація зазвичай змінюється і можуть виникати додаткові проблеми, які потребуватимуть узгодження, а тому уявляється можливим внесення відповідних змін та доповнень у затверджені протоколи. Визнаючи це, фахівці вважають, що типовий протокол у справі про транскордонну неспроможність, який пропонується розробити, не повинен бути надто формалізованим.

4. Принципи у сфері використання транскордонних протоколів

Використовуючи накопичений досвід із застосування транскордонних протоколів та проаналізувавши постановлені судові рішення, Міжнародна асоціація юристів розробила Конкордат про транскордонну неспроможність, схвалений у травні 1995 р. Метою цього документа було визнано використання його в якості рамкового для гармонізації правил з ведення транскордонних справ у судових процесах з визнання боржника неспроможним. Як зазначається у преамбулі до Конкордату, він повинен сприяти встановленню зрозумілого, передбачуваного, справедливого та зручного режиму банкрутства.

У Конкордаті викладені основні принципи, які можуть бути використані сторонами або судами при розробці транскордонних протоколів з метою узгодження дій у провадженнях зі справ про банкрутство. Конкордат складено таким чином, щоб він міг дороблятися у майбутньому з урахуванням досвіду, отриманого при розгляді конкретних справ. Тому він практично є «живим документом», предметом для подальшого перегляду з метою удосконалення на основі накопиченого матеріалу.

Конкордат включає десять загальних принципів, кожний з яких супроводжується поясненнями, розробленими з метою ефективного застосування кожного конкретного принципу. Назвемо ці принципи.

Згідно з Принципом 1 стосовно боржника у справах про транскордонні банкрутства має відбутися одне основне провадження з можливістю порушення допоміжного (неосновного) чи багатьох проваджень. Принцип 2 ґрунтується на тому, що основне провадження повинно координуватися з управлінням активами і процедурами з метою ефективного задоволення вимог кредиторів за рахунок реалізації майна неспроможного боржника після його реалізації.

Як вказано у визначенні Принципу 3, керуючі у справах про банкрутство і кредитори у випадку порушення декількох проваджень повинні мати визначені у законодавстві права, включаючи і право на одержання повідомлення про порушене провадження, на участь у ньому, а також на доступ до будь-якої інформації, що стосується цієї справи. Згідно з Принципом 4 у разі якщо не було відкрито основного провадження, а є два рівнозначних провадження, порушених у різних країнах, має бути забезпечена координація таких проваджень. Цей Принцип пропонується використовувати у таких випадках, коли необхідно узгодити процедуру розподілу активів. Згідно з Принципом 5, стосовно забезпечених та привілейованих вимог у неосновному провадженні повинен дотримуватися встановлений єдиний порядок черговості вимог.

Відповідно до Принципу 6, керуючий у справі про банкрутство вправі застосовувати норми законодавства іноземної держави у випадках, коли аналогічні норми відсутні у державі, в якій здійснюється провадження у справі. Так само, як і попередній Принцип, Принцип 7 дозволяє керуючому у справі про банкрутство застосовувати положення нормативних актів іноземної держави щодо визнання угод боржника недійсними. Метою цих двох принципів є забезпечення гнучкості при управлінні майном неспроможного боржника шляхом застосування норми, яка найбільше відповідає конкретній ситуації та сприятиме максимізації конкурсної маси.

Принцип 8 дозволяє застосовувати міжнародні принципи при виборі норм матеріального права, що стосуються перевірки і визнання вимог кредиторів для їх включення у реєстр. Принцип 9 встановлює правило, яке застосовується у процедурі реорганізації: провадження з метою реорганізації справ боржника є можливим навіть у тому випадку, коли воно не передбачено законодавством відповідних держав, за умови, що таке провадження можна здійснити без дискримінації для учасників у справі.

Принцип 10 встановлює, що жодна держава не повинна ухвалювати акти, які дозволяють створювати перешкоди для визнання недійсними угод, укладених до настання фактичної неспроможності.

Конкордат спрямований передусім на координацію таких процедур: судових проваджень у декількох країнах; процедур, що стосуються фінансування або розпродажу активів неспроможного боржника; процесу пред'явлення вимог; процедур стягнення боргу на користь кредиторів; а також забезпечення рівності у правах між незабезпеченими кредиторами та розробки збалансованих планів реорганізації. У протоколі пропонувалося окремо розмістити заяву про чесність і непідкупність суддів, що, на думку розробників, має створювати довірливі відносини між судовими органами відповідних держав.

З розширенням практики використання транскордонних протоколів Конкордат про транскордонну неспроможність став більш повним. Передусім, це стало можливим завдяки плідній багаторічній роботі багатьох фахівців з метою раціоналізації та вдосконалення розроблених принципів, а також, певною мірою, їх стандартизації. У тих країнах, для яких використання протоколів стало звичайною практикою, вони являють собою зразки при веденні справ про транскордонні банкрутства в інших країнах.

Після схвалення Конкордату у 1995 р. він застосовувався, з різним рівнем охоплення відносин, у кожній конкретній справі — від включення всього документа у повномасштабні угоди про співробітництво у справах про банкрутство з метою встановлення широкої правової бази для співпраці відповідно до закладених у цьому документі окремих принципів для досягнення конкретних вузьких завдань в окремій справі. Однак у кожному випадку цінність зазначеного документа підтверджується досить успішною практикою його застосування у багатьох країнах світу.

Висновки

Вважаємо надзвичайно перспективним у наукових дослідженнях, що сьогодні здійснюються в Україні, окрему увагу приділити такій формі забезпечення успішного розгляду складних справ про визнання неспроможним боржника, який веде свій бізнес у більш ніж одній країні, як застосування транскордонних протоколів. Зі входженням у світове господарство український ринок відкриється, а іноземні підприємці повинні отримати можливість здійснювати свою підприємницьку діяльність, розраховуючи при цьому на важливі правові інструменти у разі необхідності розв'язання проблем, що виникають у транскордонних справах.

На завершення зазначимо, що введення в систему правового регулювання відносин з транскордонної неспроможності уніфікованих правил дозволить учасникам цих відносин вести свій бізнес на конкурентних засадах і сприятиме розширенню економічних зв'язків між українськими та іноземними підприємцями. Тому необхідно не тільки вивчати сучасний іноземний досвід і застосовувати при реформуванні чинного законодавства міжнародні документи, а й українським фахівцям брати активну участь у важливих процесах творення уніфікованих міжнародних правил у сфері регулювання відносин неспроможності і таким чином впливати на розробку міжнародних документів.

Література:

    Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

    Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової, В. В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т. 2.

    Джунь В. В. Про проблему транскордонної неспроможності // Право України. — 1999. — N 5. — С. 102 - 106.

    Гонгало Б. М. Учение об обеспечении обязательств. Вопросы теории и практики. — М.: Статут, 2004.