Цінні папери, порядок їх випуску

Зміст

1. Характеристика цінних паперів

2. Документарна та бездокументарна форма ЦП

3. Первинний та вторинний ринок ЦП

4. Моделі ринку цінних паперів

5. Учасники ринку цінних паперів

1. Характеристика цінних паперів

Під фінансовими інвестиціями розуміється вкладення коштів в різноманітні фінансові інструменти, серед яких найбільш значну частку представляють цінні папери.

Ринок цінних паперів – це історична категорія, яка з’явилася і розвинулась в умовах товарно-грошових відносин та перетворилась в особливу сферу економічних відносин.

Формування ринку цінних паперів у міру розвитку ринкової економіки сприяло появі таких форм, що відображають більш загальні і суттєві якості його руху – накопичення у вигляді грошового капіталу і перетворення у позичковий чи виробничий.

Цінні папери – це грошові документи, які:

– свідчать про право на володіння часткою капіталу або про відносини позики;

– визначають взаємовідносини між організацією, яка випустила цінні папери, та їх власником;

– передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів;

– надають можливість передачі грошових та інших прав на ці документи іншим особам.

Головною особливістю цінних паперів є те, що вони можуть одночасно виконувати грошові функції (бути позиковими грошами) та виступати інструментом короткострокового або довгострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу.

Забезпечення обороту фінансових ресурсів на ринку цінних паперів України здійснюється через цінні папери, які відповідно до чинного законодавства поділяються на групи:

1) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

3) похідні цінні папери, механізм обігу яких пов’язаний із пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Цінні папери можуть бути іменними чи на пред’явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, у паперовій та іншій матеріалізованій або нематеріалізованій формі (записи на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів). На відміну від загальноприйнятої світової практики, призначення названих цінних паперів, умови їх випуску та обігу мають в Україні наступні особливості:

– акції комерційних банків фізичні особи можуть купувати після подання декларації про доходи, а юридичні – балансу, завіреного аудиторською службою;

– облігації підприємств випускаються в розмірі не більше 25 % статутного фонду після оплати всіх випущених акцій. Дохід від облігації виплачується за рахунок коштів, які залишаються після розрахунків із бюджетом та здійснення інших обов’язкових платежів. Державні облігації випускаються на пред’явника за рішенням Кабінету Міністрів України. Комерційні банки можуть їх купувати за рахунок власних і залучених коштів.

Дохід за державними цінними паперами не оподатковується:

– казначейські зобов’язання в Україні можуть випускатися на пред’явника і розміщуватися серед населення;

– векселі використовуються в Україні лише для оплати товарів, сировини і послуг (товарні векселі). Вивезення цих документів за кордон заборонено;

  • інвестиційні сертифікати випускаються інвестиційними фондами та компаніями і мають наступні характеристики: дають право на одержання доходу у вигляді дивідендів; обсяг емісії не може перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщуються і викуповуються за ціною, яка відповідає вартості чистих активів; обмінюються на приватизаційні папери;

  • характером виробництва (збуту) підприємства. Дивіденди, як і вартість цих акцій, коливаються відповідно до ритму ділової активності. Інвесторів приваблює можливість отримання доходу за рахунок купівлі акцій у період спаду і продажу в період зростання.

Захищені акції – випускають корпорації, що є відносно стійкими до коливань ринкової кон’юнктури. Акції приносять стабільні дивіденди, їх вартість зростає.

Облігації – термінові боргові зобов’язання з фіксованим процентом, за допомогою яких держава і муніципальні (місцеві) органи, а також підприємства мобілізують фінансові ресурси.

Згідно із законодавством України облігації мають право випускати підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть випускати їх на суму, що не перевищує 25 % величини статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій. Володіння облігацією не дає права на участь в управлінні товариством.

Облігації можуть бути іменними і на пред’явника. Крім того, розрізняються процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток за процентними облігаціями виплачується відповідно до умов їх випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власнику після її погашення.

Прибуток із облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

Курс облігацій на ринку цінних паперів залежить від попиту та пропозиції на них. Визначальними факторами у формуванні попиту та пропозиції є прибуток, який приносить дана облігація, рівень позичкового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових внесків, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою або нижчою від номінальної.

Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони, варіанти та ф’ючерси.

Опціон – це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів: «американський», який можна реалізовувати протягом усього терміну контракту, і «європейський», що реалізовується на певну дату.

Проте в обох випадках головною особливістю є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов’язання щодо його виконання.

Існують як первинний, так і вторинний ринки опціонів. На первинному ринку відбувається постійна реалізація опціонних контрактів, у яких фіксуються найрізноманітніші умови продажу, а на вторинному – перепродаж цих контрактів третім особам.

Опціони реалізуються на біржах та позабіржовому ринку. У першому випадку опціони котируються. Якщо курс акцій, на які виписаний опціонний сертифікат, стабільний чи змінюється у невигідному для власника напрямі, то його ціна на вторинному ринку падає, а відтак продаж стає дуже проблематичним, особливо при наближенні терміну закінчення контракту.

Ф’ючерс – контракт, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнту (або купити у нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку ф’ючерсного контракту є обов’язковим.

Ф’ючерсні операції на сьогодні є основним видом угод на товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв’язку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також різні види боргових зобов’язань: від казначейських векселів із найбільшим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.

Емітентом ф’ючерсу є створена фондовою (товарною) біржею або торговельно-інформаційною системою клірингово-розрахункова палата або розрахунково-кліринговий банк. Правила торгівлі ф’ючерсами передбачають можливість відмови будь-якої із сторін ф’ючерсного контракту від його виконання тільки за згодою іншої сторони, а також право покупця ф’ючерсного контракту на продаж цього контракту протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Ф’ючерс може перебувати в обігу не більше 2-х років з моменту його реєстрації ДКЦПФБ.

Варіанти є специфічним видом цінних паперів, які випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями і дають власнику право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (декілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат за облігаціями чи привілейованими акціями, бо надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів продажу акцій у випадку їх зростання порівняно з обумовленою у варіанті.

Варіанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варіанту не повинен перевищувати одного року, а обсяг базового активу емітента варіантів – 50 % обсягу акцій. Не дозволяється випуск варіантів для покриття збитків. Забезпечення варіантів може гарантуватися: новим випуском акцій, які є базовим активом щодо даних варіантів; укладанням договору комісії з власником базового активу в кількості, передбаченій умовами випуску варіантів з розміщенням цього базового активу у зберігача; викупом в акціонерів належних їм акцій.

Вексель – це цінний папір, що засвідчує незабезпечене зобов’язання сплатити в зазначений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником – простий вексель, а також боржником чи іншою особою – переказний вексель.

На відміну від боргових розписок, векселі мають властивість обігу – за допомогою передаточного надпису вони можуть переходити з рук в руки. Ця особливість забезпечує векселям можливість:

– виступати засобом кредитування;

– прискорити розрахунки між суб’єктами господарювання;

– бути інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

– замінювати низку бартерних операцій.

Вексель – найстаріший цінний папір, що обслуговує торговельні операції, починаючи з ХІІ століття.

Вексельний обіг регулюється згідно з Женевською конвенцією 1930 року та національними правовими нормами. Векселі випускаються на спеціальних бланках, які купують векселедавці в Національному банку за посередництвом комерційних банків.

Таблиця 1 - Реквізити векселів

Простий вексель

Переказний вексель

– назва – «простий вексель»;

– просте і нічим не обумовлене зобов’язання сплатити визначену суму;

– зазначення строку платежу;

– зазначення місця, в якому повинен відбутися платіж;

– назва того, кому або за наказом кого платіж повинен здійснитися;

– дата і місце складання векселя;

– підпис платника (векселедавця).

– назва – «переказний вексель»;

– проста і нічим не обумовлена згода сплатити певну суму;

– зазначення строку платежу;

– зазначення місця, в якому повинен відбуватися платіж;

– найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен здійснитися;

– назва того, хто повинен платити (платника);

– дата і місце складання векселя;

– підпис того, хто видає документ.

Документ, у якому відсутній будь-який із реквізитів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком наступних випадків:

а) вексель, строк платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред’явленням;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч із назвою платника (місце складання документа – для простого векселя), вважається місцем платежу та одночасно місцем проживання платника (векселедавця – для простого векселя);

в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч із назвою векселедавця. 

Порядок випуску та обігу векселів визначається КМ України.

Відповідно до чинного законодавства розрізняються:

– видача (емісія) векселя боржником на користь кредитора як забезпечення заборгованості такого боржника перед кредитором;

– видача (емісія) векселя боржником на користь кредитора як підтвердження заборгованості такого боржника перед кредитором;

– передача векселя боржником на користь кредитора у забезпечення своїх зобов’язань перед таким кредитором.

Забезпечення. Забезпечуватися може певне основне зобов’язання (оплата вартості придбаного товару за договором купівлі-продажу, оплата процентів за користування кредитом або повернення кредиту).

Відповідно до Цивільного кодексу в Україні існує декілька способів забезпечення зобов’язань:

– неустойка (штраф, пеня);

– застава;

– поручительство.

Крім того, зобов’язання між громадянами можуть забезпечуватися задатком, а зобов’язання між юридичними особами – гарантіями.

Вексель дійсно виконує функцію забезпечення, оскільки, включаючи майнові права вимоги, може бути закладеним з метою забезпечення виконання певних зобов’язань (наприклад, погашення кредиту, виданого банком). Але: закладено, а не передано в «забезпечення».

На практиці часто говорять про передачу векселя в «забезпечення» за здійсненою угодою купівлі-продажу (поставки), маючи на увазі оформлення звичайної відстрочки оплати.

2. Документарна та бездокументарна форма цінних паперів

Випуск цінних паперів – це зареєстрована в установленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають покупцям однакові права. Цінні папери випускаються у документарній та бездокументарній формі.

Цінний папір у документарній формі – це сертифікат, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами.

Сертифікат цінного паперу обов’язково повинен містити наступні реквізити:

назва цінного паперу (для акцій – «сертифікат», для облігацій – «облігація»);

код за ЄДРПОУ;

назву та місцезнаходження емітента;

серію і номер сертифіката;

дату випуску;

тип та категорію цінного паперу;

ім’я власника;

кількість цінних паперів;

номінальну вартість цінного паперу;

підпис керівника емітента; печатку емітента;

реквізити реєстру утримувача.

Цінний папір у бездокументарній формі – це засвідчення права власності на цінний папір через обліковий запис. Його здійснює реєстратор або зберігач цінних паперів, який в установленому порядку фіксує майнове право в безпаперовій формі. Випуск цінних паперів у бездокументарній формі оформляється глобальним сертифікатом емісії. Глобальний сертифікат оформляється на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, який засвідчує право власника на здійснення операцій із цінними паперами цього випуску в Національній депозитарній системі. Глобальний сертифікат емісії повинен містити наступні дані: реєстраційний номер; дату і місце оформлення сертифіката; офіційне найменування та місцезнаходження емітента; вид та категорію цінних паперів; номінальну вартість одного цінного паперу; зареєстрований статутний фонд емітента; обсяги емісії; права власників на управління й одержання доходу та інші права, іншу інформацію.

Документарні цінні папери можуть бути знерухомлені власником у зберігача шляхом їх фізичної передачі зберігачу і зарахування їх відповідної кількості на рахунок власника (депонента) у зберігача.

У подальшому обіг цінних паперів здійснюється учасниками депозитарної системи, які ведуть записи за рахунками в цінних паперах.

Зразок оформлення документів для відкриття рахунка у цінних паперах.

ДАТА ПРИЙОМУ АНКЕТИ «_____» _________200__ р.

Заповнюється спеціалістом зберігача

Анкета рахунка у цінних паперах.

1. Особа

1.1. Організаційно-правова форма:

1.2. Коротка назва:

1.3. Повна назва:

1.4. ЄДРПОУ:

1.5. ЗКНГ:

1.6. Країна реєстрації:

1.7. Статутний фонд:

1.8. Статус – депонент

2. Розпорядник

2.1. Прізвище, ім’я, по батькові:

2.2. Посада:

2.3. Документ:

2.4. Серія:

2.5. Номер

2.6. Ким виданий:

2.7. Дата видачі:

3. Розпорядник

3.1. Прізвище, ім’я, по батькові:

3.2. Посада:

3.3. Документ:

3.4. Серія:

3.5. Номер:

3.6. Ким виданий:

3.7. Дата видачі:

4. Юридична адреса

4.1. Країна:

4.2. Індекс:

4.3. Область:

.4. Місто:

4.5. Район:

4.6. Вулиця:

4.7. Будинок:

5. Поштова адреса

5.1. Країна:

5.2. Область:

5.3. Місто:

5.4. Район:

5.5. Вулиця:

5.6. Будинок:

5.7. Офіс: Індекс:

5.8. а/с:

6. Дані державної реєстрації

6.1. Документ:

6.2. Серія:

6.3. Номер:

6.4. Ким виданий:

6.5. Дата видачі:

7. Банківські реквізити

7.1. Назва установи банку:

.2. МФО: 7.3. Рахунок:

8. Додатково

8.1. Форма одержання виписки: факс; особисто

9. Зв’язок

9.1. Телефон:

9.2. Факс:9.3. Е-mail: Голова Правління ВАТ

3. Первинний і вторинний ринок цінних паперів

Сукупність функцій ринку цінних паперів в економіці можна поділити за двома групами: постійні, властиві стабільній стаціонарній системі акціонерних відносин господарювання, i тимчасові, притаманні періоду становлення акціонерних форм організації виробництва i фондового ринку внаслідок разових глибинних змін у системі відносин власності на капітал.

До постійних функцій ринку цінних паперів необхідно віднести:

– інвестиційну;

– власницько-стимулюючу;

– оперативного реагування i переливу капіталів.

До тимчасових функцій належать:

– приватизаційна;

– антиінфляційна.

Потрібно зазначити, що як постійні, так i тимчасові функції фондового ринку послідовно взаємопов’язані між собою i визначають роль ринку цінних паперів в економіці країни та його значення у процесі відтворення.

Проте в Україні повноцінне виконання зазначених функцій ускладнюється рядом обставин, пов’язаних із сучасним етапом реформування економічної системи країни. Специфіка становлення i розвитку українського ринку цінних паперів, якщо її розглядати з точки зору динаміки відтворення на макроекономічному рiвнi, проявляється в тому, що вони збіглися з фазою звуженого процесу відтворення i такого, що постійно звужується. Щодо розвитку ринку цінних паперів, то він характеризувався досить значними показниками зростання.

Деяке уповільнення темпів падіння виробництва все ще дозволяє реалізувати програму узгодженого розвитку як фондового, так i виробничого секторів. Подальше ж зменшення обсягів відтворення при випереджаючому зростанні ринку цінних паперів загрожує призвести до повного краху останнього. Адже, врешті-решт, на ринок реально надходитиме низькоякісний товар.

Світова практика свідчить, що якість будь-якого фінансового товару тим вища, чим краще він забезпечений результатами ефективного функціонування емітента. Загальноприйнята схема залучення грошових коштів юридичних i фізичних осіб наступна: накопичення – інвестування в цінні папери виробничих, фінансових, муніципальних i державних органів. Вона успішно функціонує лише при реальному відтворенні. Тобто коли ринок цінних паперів повноцінно виконує одну із своїх важливих функцій – функцію перерозподілу капіталів, що забезпечує безперервне переливання коштів між двома підрозділами виробництва, тимчасово вiльнi кошти постійно шукають місця найвигіднішого застосування. Поряд з цим, у самих підрозділах відтворення виділяються лідери, якi пропонують найперспективніший i найякісніший товар – цінні папери.

Ринок капіталу є інститутом, що забезпечує здійснення довгострокових інвестицій фірм, урядів та домогосподарств. Він поділяється на кредитний ринок та ринок цінних паперів із диференціацією останнього щодо того чи іншого фінансового інструменту.

Ринок цінних паперів відрізняється від інших, перш за все, специфічним характером свого товару:

– не маючи своєї власності, може мати високу ринкову ціну;

– право на одержання доходу і зобов’язання цей дохід виплачувати;

– за допомогою цінних паперів можна одержати доступ до реальних цінностей або забезпечити перехід від одного суб’єкта до іншого;

– цінні папери – це засіб, який забезпечує рух капіталу від галузей виробництва, де є його надлишок до галузей, яким він більш необхідний.

Первинним ринком цінних паперів є економічний простір, який цінний папір проходить від емітента до першого покупця.

На первинному ринку будь-яка особа, що має необхідний статус, може одержати додатковий капітал шляхом випуску своїх облігацій.

Акціонерні товариства можуть випустити облігації не більше 25 % від розміру статутного фонду підприємства. Рішення про випуск облігацій підприємства, в якому визначаються умови випуску і порядок розміщення облігацій, приймається емітентом і оформляється протоколом. Протокол повинен містити наступні дані: назву емітента облігацій; розмір його статутного фонду; види господарської діяльності і дані службових осіб емітента; назву аудиторської фірми, що його контролює; дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску та види облігацій; суму емісії та номінальну вартість облігації; порядок випуску облігацій та сплати доходів за ними.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних та місцевих позик приймається Кабінетом Міністрів України та місцевими радами народних депутатів.

Випуску акцій повинна передувати публікація спеціального проспекта емісії, що містить повну і достовірну інформацію про діяльність товариства.

Емітентом цінних паперів може бути будь-яка юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

Вторинний ринок цінних паперів – це сфера обігу цінних паперів, до якої вони потрапляють після того, як їх продасть перший власник, що купив ці цінні папери у емітента безпосередньо або через посередника. Цей ринок може бути неорганізованим (позабіржовим) або організованим (біржовим).

Позабіржовий (неорганізований) ринок характеризується наступними особливостями:

– відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери;

– торгівля цінними паперами відбувається в різний час і в різних місцях;

– великою кількістю продавців цінних паперів;

– відсутністю єдиного центру, який би відпрацьовував методологію.

Організований (біржовий) ринок – це торгівля цінними паперами на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції в спеціально організованих місцях за чітко прописаними правилами і технологіями. Біржі є основним інститутом вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню, розподілу і перерозподілу капіталу. Усього в світі нараховується близько 200 фондових бірж, що об’єднані у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Токіо, Лондона.

4. Моделі ринку цінних паперів

У світі розрізняють декілька організаційних моделей ринку цінних паперів, які, насамперед, відрізняються співвідношенням банків та інших фінансово-кредитних установ, можливістю втручання державних органів. Найбільш відомі моделі американська та німецька (табл. 2).

Таблиця 2 - Американська та німецька моделі ринку цінних паперів

США

Німеччина

Висока частка акціонерного капіталу (облігації та акції на ринку відносяться як 4:3)

Низька частка акціонерного капіталу, висока частка фінансування за рахунок випуску облігаційних позик (облігації відносяться до акцій як 10:1)

Велика частка інвестиційних фондів та інших колективних інвесторів

Невелика частка інвестиційних фондів

Значна частка комерційних паперів

Незначна частка комерційних паперів

Дефіцит бюджету фінансується тільки шляхом випуску цінних паперів

Поряд із випуском державних цінних паперів існує традиція прямого кредитування на покриття дефіциту

Невелика частка прямого банківського кредиту (25-30 %) у фінансуванні господарства

Значна частка прямого банківського кредиту (50-60 %) у фінансуванні народного господарства

Низька частка банків у статутних фондах промислових підприємств

Висока чи порівняно висока частка участі банків у статутних фондах промислових підприємств; різноманітні форми асоціацій банків та підприємств

На ринку цінних паперів переважають небанківські інвестиційні інститути, частка банків у фінансових інститутах знижується

На ринку цінних паперів переважає вплив банків, частка банків у фінансових активах стабільна

Американська модель ринку більш динамічна і здатна адаптуватися до будь-яких змін глобальної економічної кон’юнктури.

Для успішного впровадження в економічну систему американської моделі необхідна наявність, як мінімум, 2-х чинників:

– системи колективного інвестування, альтернативної банківській (інвестиційні, взаємні фонди та ін.);

– внутрішнього інвестора, що належить до категорії «середній клас», тобто такого, що має достатні прибутки для добровільного вкладення надлишкових засобів у цінні папери з прийнятним рівнем ризику.

Щодо моделі українського ринку цінних паперів, слід відзначити, що вона поєднує в собі риси двох моделей.

1) Майже в повній відповідності до рекомендацій американських експертів:

– організована робота Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);

– застосовуються механізми регулятивного впливу на ринок;

– продовжується робота над новим акціонерним законодавством;

– впроваджується система державного моніторингу учасників ринку.

2) Інфраструктурні інститути ринку формуються в Україні на основі принципів, близьких до директив Європейського Співтовариства. Це стосується:

– біржових і депозитарних систем;

– способів регулювання ринків похідних цінних паперів;

– фінансових продуктів;

– регулювання вексельного обігу;

– упровадження сучасних стандартів бухгалтерського обліку та облікової системи ринку в цілому.

5. Учасники ринку цінних паперів

Головні учасники ринку цінних паперів (фондового ринку) – емітент та інвестор.

Емітент – юридична особа, яка від власного імені випускає цінні папери та бере на себе зобов’язання виконати умови, що випливають з умов їх випуску.

Інвестори – фізичні і юридичні особи України та інших країн світу, які стали чи мають намір стати власниками акцій та облігацій.

Інвесторами є особи, які вкладають власні кошти, майно, майнові та немайнові прав, у тому числі інтелектуальну власність, у цінні папери. Інвесторами в Україні можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, за винятком органів держаної влади та управління і місцевих органів самоврядування. (Це не стосується Пенсійного фонду, одним із напрямів діяльності якого є вкладення коштів у цінні папери державних органів та акціонерних товариств).

На ринках цінних паперів у розвинених країнах (особливо акціонерних та облігаційних) інституціональні інвестори є основною категорією. Інститути купують акції з різних причин:

– прагнення захистити тимчасово вільні кошти від знецінення;

– прагнення отримати дохід;

– посилення впливу на управління емітентом;

– створення гарантій щодо збереження господарських взаємозв’язків із емітентом.

Крім інституціональних інвесторів, на фондовому ринку також діють фізичні особи, яких ще називають індивідуальними інвесторами. Індивідуальні інвестори є досить численною категорією учасників ринку цінних паперів. Завдяки своїй численності, вони мають можливості акумулювати кошти індивідів, використовувати їх з метою здійснення підприємницької діяльності. Незначні кошти окремих індивідуальних інвесторів у кінцевому результаті консолідуються в акціонерні капітали, допомагають інститутам – виробникам товарів та послуг – виробляти необхідну суспільству продукцію.

Однак на фондовому ринку домінують усе ж інституціональні інвестори:

– по-перше, інституціональні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні;

– по-друге, саме інституціональні інтереси частіше бувають зацікавлені в тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента;

– по-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись власними інтересами, то інституціональні інвестори досить часто роблять це з метою поєднання як власних інтересів, так і інтересів емітента.

До професійних учасників ринку цінних паперів належать фінансові посередники: брокери, брокерські контори, банки, довірчі товариства. Професійні учасники ведуть рахунки клієнтів у цінних паперах і грошових коштах, а також здійснюють через брокерів біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами.

Їх ще називають інфраструктурними інститутами фондового ринку. Інфраструктуру визначають як посередницьку ланку (мережу) між виробниками та споживачами певних товарів. Аналізуючи інфраструктуру фондового ринку, необхідно звернути увагу на її певні особливості.

По-перше, ряд інфраструктурних інституцій ринку цінних паперів одночасно можуть виступати як власне посередницьким інститутом, так і емітентом та інвестором.

По-друге, відносини, які формуються між учасниками ряду інфраструктурних інститутів – фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, довірчих товариств тощо, – передбачають досить високий ступінь довіри, яка міститься у відносинах фізичних та юридичних осіб до таких інституцій.

По-третє, взаємодія суб’єктів фондового ринку з певними інститутами інфраструктури є не добровільною справою, вільним вибором, а обов’язковою умовою здійснення певних операцій. Прикладом може бути функціонування в Україні інституту реєстраторів акцій акціонерних товариств. Реєстратор є чистим монополістом, до того ж взаємодія з ним при переході прав власності на акції є абсолютно необхідною.

Список використаної літератури

1. Калина А.В, Корнеев В.В., Кощеев А.А. Рынок ценных бумаг (теория и практика). – К., 1999.

2. Девід Д. Дріскол. МВФ та Світовий банк: чим відрізняються ці організації// Фондовий ринок. – 1999. – № 16. – С. 34-39.

3. Василик О.Д. Державні фінанси України. -К.: Вища школа. 1997.

4. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000.– 416с.

5. Жуков Е.В. Ценные бумаги и фондовые рынки: Учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

6. Игошин Н. Инвестиции. Организация управления и финансирования. – М.: ЮНИТИ, 1999.

7. Ковальова У.В. Регулювання ринку цінних паперів у США// Фінансова Україна. – 1997. – № 10. – С. 93-96.

8. Мертенс А.В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. – К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997.

9. Михальский В.В., Шклярук С.Г. Ценные бумаги. Портфельные инвестиции: Учебное пособие. Курс лекций по ценным бумагам, формированию и управлению инвестиционным портфелем. – К., 1999.